Академік Ярослав Яцків: без космосу в нас немає майбутнього

Перш ніж у Швеції назвуть кандидатів на присудження Нобелівської премії, американські вчені зазвичай проводять опитування серед колег: хто на сьогодні найдостойніший кандидат? Американські фізики нинішнього року серед фаворитів назвали професора з українським прізвищем, який працює в Іллінойському університеті у США, Ніка Голоняка. «Американська знаменитість із Закарпаття» - під таким заголовком у «Дзеркалі тижня» три роки тому було вміщено публікацію про відкриття, зроблене видатним вихідцем з України.

Це не єдиний напрям, на якому вчені з українськими прізвищами зробили достойний внесок у науку, впритул наблизившись до нобелівських стандартів. У 70-х роках Платон Костюк та Олег Кришталь були буквально на відстані витягнутої руки від Нобеля. Все - шалена кількість посилань, публікації в «Сайенс» і «Нєйча» - свідчило про те, що світова спільнота готова визнати досягнення українських учених. І тільки випадковість дозволила їхнім колегам із Німеччини за те ж саме дослідження, зроблене на трохи досконалішому обладнанні, отримати премію. Про це досягнення варто згадати сьогодні, коли Платона Костюка вже немає серед живих.

Ще про одну неординарну особистість, яка «тягне» на Нобеля, - астрофізика зі світовим ім’ям, академіка Юрія Ізотова «ДТ» також писало («Таємниця «темної матерії» і «темної енергії», 16 серпня 2003 р.). Однак він ще молодий. Почекаємо… Втім, досягнення українських астрофізиків варті окремої розмови. Невеличким загоном українських астрономів керує (якщо до вчених можна вжити це слово) академік Ярослав Яцків, що згуртував на цьому напрямі справжніх дослідників, знайшов за кордоном фінанси, аби матеріально підтримати ці дослідження в умовах, коли держава на науку виділяє копійки. А тим часом у галузі астрофізики сьогодні розгортаються неабиякі події.

- Ярославе Степановичу, нещодавно журнал «Сайєнтифік Америкен» опублікував опис 12 драматичних подій, які можуть змінити долю людства. Серед них було названо й астероїдну небезпеку (падіння великого астероїда на Землю). Наскільки це реальна загроза для людей - повторити долю динозаврів?

- У космосі є астероїди, що викликають велике занепокоєння. Це астероїди групи Амура, Атона, орбіти яких перетинаються з орбітою Землі. Ретельний аналіз свідчить, що приблизно до 2036 року падіння на Землю великого астероїда з тих, які ми знаємо, не буде. Проте зараз виконується дуже багато міжнародних проектів на тему, як навчитися протидіяти астероїдній загрозі. Навіть КБ «Південне» має такий проект. Над цим працюють в Інституті прикладної математики ім. М.Келдиша в Росії. Є аналогічний проект у американців. Правда, розробники наштовхуються на заборону ООН використовувати в космосі ядерні боєголовки. Тому наразі здебільшого розглядаються проекти за типом сонячного вітрила, якими передбачається посадити на небезпечний астероїд реактивний двигун і перемістити його з небезпечної орбіти. Нехай летить собі далі мимо Землі...

Наступного року відзначатиметься 50-річчя першого польоту людини у космос. Це була епохальна подія в розвитку цивілізації. Людина вперше змогла подивитися на Землю з космічних висот і зрозуміти, яка наша планета маленька, гарна й незахищена. В тоталітарній державі все було спрямоване на розвиток військового потенціалу, зокрема космічної галузі. Але після успішного проекту «Вега» до комети Галлея жодного видатного успіху в науковій космічній діяльності СРСР згадати не можна, як і згодом у Росії.

Оскільки ж Україна була повністю прив’язана до російських космічних програм, істотне відставання Росії від світової космонавтики потягнуло за собою й наше відставання. Тепер Україна - єдина космічна держава, яка не має жодного космічного апарата на орбіті. Україна, на жаль, не має навіть своєї системи широкого використання космічної інформації для практичних потреб.

- Національну космічну програму Верховна Рада України свого часу прийняла, але в бюджеті її фінансування не було передбачене.

- Зараз у науці про космос нас випереджає навіть Польща. Вона встановлює свої прилади на космічні апарати в інших країнах. А ми перетворились на «космічного перевізника». І то завдяки давнім радянським розробкам. «Зеніти», «Циклони», якими ми запускаємо супутники інших держав, сьогодні не належать до перспективних носіїв. Потрібні нові розробки. Правда, є надія, що нинішнього року, можливо, запустимо «Січ-2». Це буде наш другий космічний апарат.

- Але ж він так довго чекав свого часу, що давно застарів. Навіщо його запускати?

- Справді, його роздільна здатність на порядок нижча від сучасних систем, які виконують дистанційне зондування Землі. Їх інформацію можна легко купити в інших держав. І все ж супутник потрібно запускати, щоб мати досвід. Україна не має права перестати бути космічною державою. Розумію, що, з погляду міністра фінансів будь-якої держави, космічна наука - витратна. Але з погляду науковця, космос - локомотив високотехнологічної індустрії. У нас немає майбутнього без нього.

Тому втішно, що В.Янукович поїхав до Китаю і зрозумів: ця країна нас випереджає. Отож тепер ми налагоджуємо відносини з Китаєм в авіакосмічній галузі. У нас ще є дещо, чого немає в Китаї. Але якщо ми вестимемо державну політику так, як досі, то відійде покоління, якому зараз 60-70 років, а молоде поповнення в цю галузь не прийде. Хто захоче тяжко працювати за 1000 гривень? Протягом останніх років 800 молодих спеціалістів звільнилися з «Південмашу» та КБ «Південне».

- …?

- На жаль, це справді так. Отже, не будемо кривити душею. У нас в академії виступав нобелівський лауреат Жорес Алферов. Він казав: розбещена дорогою нафтою Росія ніколи не зрозуміє, що їй слід робити в сьогоднішньому високотехнологічному світі.

Я мав нагоду побувати в Об’єднаних Арабських Еміратах. Мене здивувало, що араби мають технопарки, що вони переймаються інноваціями. Запитав: а навіщо це вам? Його високоповажність шейх відповів: «Рано чи пізно нафта закінчиться, а ми мусимо думати про майбутнє наступних поколінь».

У 1985 році я як віце-президент Міжнародного астрономічного союзу мав зустріч із Радживом Ганді в Індії. З одного боку, я бачив Бангалор, де розміщена космічна інфраструктура Індії, а з іншого - злидарів-дітей на вулицях. Я запитав: «Високошановний пане прем’єр-міністре, як можна поєднати високі прагнення Індії до розвитку космічної галузі і такий рівень життя?» Раджив Ганді відповів: «Космос - наше майбутнє».

- Які російські програми, пов’язані з космосом, могли б бути цікавими для України?

- Після істотного відставання від світового рівня із супутникової навігації росіяни рік у рік нарощують темпи і скоро виведуть повне сузір’я глонассівських супутників. Міжнародна спільнота, у тому числі й Україна, запрошується до спостереження цих супутників. Росія зацікавлена, щоб і Україна ввійшла в зону використання ГЛОНАСС.

- Ми опинилися в цікавій ситуації: підписали угоду з Європейським Союзом, що використовуватимемо їхню навігаційну систему «Галілео», і зовсім недавно підписали нову угоду, що будемо використовувати… російську ГЛОНАСС. До чого це приведе?

- Україна має унікальну можливість на своїй території між Сходом і Заходом продемонструвати взаємну узгодженість двох систем. Головна астрономічна обсерваторія НАН України разом із установами Іспанії, Польщі та Румунії за гроші Європейської комісії виконує проект щодо використання системи «Галілео» в Україні. Водночас вона запрошує росіян до участі в цій роботі. Для чого?

Ми покажемо, що дає «Галілео» і що - ГЛОНАСС, порівняємо дві системи й зробимо так, що навігаційні приймачі використовуватимуть обидві системи, бо кожна має не тільки переваги, а й певні недоліки. Ми можемо скористатися тим, що в нас є підприємство «Оріон-навігація» (м. Сміла, Черкаська область), яке зберегло технології і робить для різних споживачів непогані навігаційні приймачі.

Спроби змін, які відбуваються нині, я вітаю. Але грошей у державі, щоб створити кращі умови, впровадити інновації, розвивати освіту й науку, немає. «Світова лінія» України була і є - інтеграція в європейський світ, у НАТО, в інші світові структури - ті, які можуть допомогти, підтримати. Ми дечого досягли на цьому шляху в науковій сфері.

- Назвіть, будьте ласкаві, конкретні досягнення.

- У Головній астрономічній обсерваторії є співробітник, академік НАН України Юрій Ізотов, який має найвищий рейтинг у світі за цитуванням у своїй галузі науки. Більш ніж по півроку він перебуває у США та Європі. Працює на найкращих телескопах світу. Інші наші знані співробітники - членкор НАНУ Роман Костик і доктор фізико-математичних наук Наталія Щукіна. Вони мають доступ до найкращих європейських сонячних телескопів, вивчають будову та еволюцію Сонця, сонячно-земні зв’язки. У них також досить високий рейтинг у світі.

Михайло Міщенко, колишній співробітник обсерваторії, зараз обіймає високу наукову посаду в Годардському центрі космічних досліджень. Він головує у розробці американського супутника досліджень змін клімату, обумовлених аерозольною складовою атмосфери Землі. Наука досі не може остаточно відповісти, що є причиною змін клімату: чи антропогенна діяльність, чи вплив Сонця, чи вплив аерозолів у земній атмосфері.

- Україна мала величезний науковий потенціал. Але, на жаль, наробила дуже багато дурниць в організації науки з самого початку. Не буду запитувати, хто винен…

- До цього доклалися всі, у тому числі і я. Колись, за часів В.Ющенка, я очолював комісію з реформування наукової галузі. Ми підготували відповідну концепцію, в якій, зокрема, було питання: а навіщо нам стільки державних (тепер - національних) академій наук? Я член Польської академії наук. І знаю, що в цій країні немає стільки академій, а є прагнення до міждисциплінарної інтеграції.

Багато незрозумілого і в самій академії. Візьмімо хоча б розподіл фінансування між відділеннями та інститутами в НАНУ. Для мене тут є багато дивного. Розподіляють за традицією, не враховуючи, що є певні галузі, які вже непотрібні Україні. Можливо, вони потрібні комусь, то хай він їх фінансує…

- Розумію, ви не можете назвати ці галузі. Допоможу вам - узяти хоча б Інститут чорної металургії. Ну навіщо я спонсоруватиму зі своїх податків цей інститут, коли металургійна галузь повністю належить олігархам? Нехай вони і фінансують… Або не фінансують - це їхня справа. Причому тут держава, причому тут мої податки? І ще є багато таких інститутів у НАНУ та в інших академіях. Там такий рівень досліджень, такий рівень цитування робіт, що якщо б їх закрили, цього ніхто б (окрім бюджету) й не помітив…

- На жаль, наукова спільнота України не створила вимогливості до себе. На Заході ніхто тобі не напише формальний відгук. Якщо учений поставить свій підпис під сумнівною працею, він знає, що його чекає, як на нього дивитимуться колеги. А в нас! Я беру участь у різних комітетах та комісіях і бачу, як там голосують…

Це нонсенс, коли в державі продукується така кількість кандидатів і докторів наук з економіки, права, державного управління тощо. Кому це потрібно? Біда в державі - деградація наукового звання. Це ознака деградації всього суспільства.

- Наукова Європа спілкується і публікується виключно англійською мовою, бо інакше її не прочитають і не зрозуміють. Якою мовою друкують свої праці українські вчені?

- Науково-видавнича рада НАНУ започаткувала видання української наукової книжки англійською мовою. Перша книжка отримала премію Міжнародної академії астронавтики як найкраща в цій галузі науки серед англомовних книжок. Сьогодні немає сенсу видавати всі книжки з природничої тематики українською мовою. Достатньо видавати певну кількість для розвитку освіти та становлення термінології. Якщо хочеш бути знаним у світі, видавай книжку англійською…