Країна добровільних податків

Цикл статей щодо легальної податкової мінімізації неминуче добігає свого закінчення (хоча до окремих маневрів ще напевно будуть приводи повернутися).

«А наостанок я скажу…»

Прийнято вважати, що в нас жорстока й жорстка система оподаткування, що платникам викручують руки і т. ін. і т. ін. І так, і ні. Викручують, але лише тим, хто сам і пальцем не поворухне, аби не викручували. «Ах, обдурить мене неважко, сам обманувся б залюбки!»...

Вже майже 20 років (переходжу до резюме того, що за ці 20 років на зазначену тему було сказано й написано) я не можу достукатися до наших бізнесменів: ви всі - переплачуєте! Тому що зекономити треба тільки вам, а знають, як це робити, зовсім інші люди: бухгалтери, економісти, юристи. А вони за голу зарплату (навіть щедру, що, втім, рідкість) робити цього не хочуть. І правильно, між іншим, чинять: якщо шеф хоче податкової економії, нехай гарантує тим, хто цю економію йому «вихитрює» (підставляючи і душу, і голову, і все інше), хоч якийсь від цієї економії відсоток.

Або - нехай одружиться з бухгалтеркою. Щоб вона знала: не зекономить чи економію свою не відстоїть у суді - поїде влітку не в Карлові Вари, а в Карлівку. І тоді вона, замість того, щоб кивати на Кримінальний кодекс («Ой, мене ж посадять!») або просити на семінарах довідку про те, що всі мої маневри на її підприємстві не можуть застосовуватися, перегризе за цю економію горло - й підлеглим, й інспекторові, й судді. Не забуваючи при цьому з ними з усіма ділитися - це і є бізнес: не тільки собі, а й людям.

До речі, про КК. Посадити бухгалтера може тільки одна людина - він сам. Бо для посадки доведеться доводити умисел, а при нашому суперечливому законодавстві будь-що можна звалити на безневинну помилку.

Треба тільки не тушуватись, а знати ЇХНІ прийоми. І коли вриваються клоуни в масках («Руки на стіл, ключі від сейфа на стіл, обличчям до стіни, стояти, не рухатися»), треба замість виконання ЇХНІХ побажань (усе одно всі одразу виконати неможливо: ну як, тримаючи руки на столі, покласти на стіл ключі, ще й обличчям до стіни, ще й не рухаючись?) - так от, треба по-доброму посміхнутися і почекати наступного.

А наступний («добрий») говоритиме інакше:

- Ну ви ж така розумна жінка! Ви ж не хотіли, правда? Це директор вас змусив, чи не так? Ви йому казали, що не можна, а він наполіг, хіба не так було? Оце все й напишіть - і ми вас відпустимо...

Тут важливо не попадатися на гачок і не вірити жодному його слову. Бо якщо підписати те, що він хоче, то доведеними вийдуть і умисел (знали, що не можна, але робили), і користь (зробили з намови директора, від якого залежить зарплата), і «груповуха» (раз більше одного - це вже змова злочинної банди).

Проте знає все це не дешева бухгалтерка. Дешева здасть і шефа, і себе (а потім ще з’ясується, що вона просто за дзвінком із податкової міліції - без будь-якого письмового документа - взяла та й віднесла туди всі податкові накладні, не залишивши собі ані опису вилученого, ані копій накладних). Зате - дешева!

А от розумна, але дорога, знає: на добре освітленому стільчику перед слідчим повинна сидіти абсолютна дурепа (розум свій вона покаже в іншому місці й не йому), яка щиро дивується кожному слову. Але для цього-то саме й потрібна кваліфікація. Кваліфікація плюс зацікавленість - суміш гримуча: ніхто і не посадить, і нічого зайвого не отримає.

Інша справа, якщо бухгалтер - і не дружина, і не на відсотку. Тоді їй просто не хочеться заради шефа старатися, але КК тут ні до чого.

Навіть якщо на підприємстві працюють півтори людини, три з них повинні бути бухгалтерами:

одна (найнікчемніша) нехай веде бухгалтерський облік, усе одно він сьогодні формальний і нікому не потрібен;

інша (розумніша) нехай займається податковим обліком (включаючи «податкові різниці»), не відволікаючись на дебети-кредити і не плутаючи себе власне бухгалтерією, яка сьогодні з податками (незважаючи на «зближення» обліків) ніяк не стикується. Ці бухгалтери різних обліків можуть навіть не бути знайомими одне з одним, щоб даремно не дивуватися;

ну а третя може сидіти взагалі без зарплати - тільки на відсотках від відсудженого. От вона (найрозумніша) нехай по судах і ходить, не смикаючи (ну, майже не смикаючи) інших. Ця і без зарплати буде найвисокооплачуванішою, а головне - зацікавленою.

У житті ж усе інакше: жлобливий... ой, це вихопилося, перепрошую... отже, жлобливий шеф жмотиться на зарплату й усе нав’ючує на одну безмовну людину. І ця людина, крім того, що бухгалтер з усіх обліків, ще на додачу - економіст, фінансист, трудовик, нормувальник, плановик, аналітик, юрист і касир. Ясна річ, їй, нещасній, не до податкової мінімізації. Їй аби отримати за все за це свої кревні 300-500 дол. (і то - стільки дають не всюди), ну - щонайбільше - 1000 дол. без будь-яких відсотків, і йдіть усі геть, у нас без усілякої хімії, у нас усе чисто, у нас за законом.

Таких, до речі, в першу чергу і штрафують: домовлятися вона не вміє, та й фондів на це начальство не виділило. А щоб справді все було в ажурі - так не буває, щось та порушиш, якщо постанови суперечать законам/кодексам, інструкції - постановам, листи («методичні рекомендації щодо надання консультацій») - інструкціям, а практика життя - цьому всьому.

Так от, те, що для когось війна, для когось - мати рідна. Бо в Податковому кодексі зберігся один розчудесний пункт - раніше це був п/п. 4.4.1 Закону «Про порядок погашення податкових зобов’язань», а тепер - у ПКУ - 4.1.4 (навіть номер не дуже змінився; і ще є 56.21, де те ж саме), згідно з яким будь-які протиріччя повинні вирішуватися на користь платника. А вже чого-чого, а протиріч у нас хоч греблю гати: завжди з будь-якого питання можна знайти чийсь хороший лист і чийсь поганий.

Ну а те, щоб непідкупний суд не забув урахувати це правило «конфлікту інтересів», коштує зазвичай набагато дешевше, ніж застосування гіршого варіанта тлумачення тієї чи іншої податкової норми.

Тож відсудити, вміло граючи на протиріччях (але зовсім не тільки на них!), можна все (до речі, яка ж тут кримінальщина, якщо держава сама не може розібратися!) - було б бажання. Але в тому-то й річ, що бажання немає, не оплачене воно, це бажання, от бухгалтер, киваючи на КК, і працює за принципом «усе бери, мене не чіпай», а щодо способів законної податкової мінімізації (уміло розставлені «випадкові щілини» ПКУ дбайливо зберіг!) він і слухати не хоче.

Завдяки таким бухгалтерам держава хоч якісь податки й отримує. А от коли хазяї порозумнішають і своїм бухгалтерам та юристам почнуть платити відсотки від прибутку, від зекономленого, то система оподаткування відразу стане безрезультатною.

Нове податкове законодавство (погано скомпільоване старе) абсолютно не передбачає того, що раптом, ні сіло ні впало, наші бухгалтери стануть користуватися всіма можливостями, які їм сьогодні, як і раніше, надані. Усе тримається лише на тому, що люди, відповідальні за сплату фірмою належних податків, добровільно платять, що і куди скажуть, бо їм особисто «воно не треба».

Податковий механізм у нас дивний. Я давно пишу, що він виконує купу функцій, крім головної - власне збору податків. Оподаткування в сьогоднішньому надскладному вигляді існує, приміром, для штучної зайнятості купи народу. Можна сказати, що саме завдяки нашому оподаткуванню в Україні порівняно низький рівень безробіття.

Крім цього, оподаткування виконує функцію залякування, або, простіше, каральну. Якщо хтось випадково перерахує занадто багато грошей «не тій» партії, його ж за це ані насварити, ані, тим більше, покарати - не можна. Зате до нього можна раптово прийти з позачерговою податковою перевіркою. І - не брати, коли він даватиме. Тоді людина одразу зрозуміє, що зробила неправильно…

Є в оподаткування навіть функція соціально-примирлива. Вона реалізовується завдяки негласному суспільному договору багатих із напівзлиденними («нам - офшори, вам - єдиний податок»).

Єдине, чого сучасна надскладна податкова система практично не виконує, - це саме функції збору податків. Ні, щось, звісно, податківці - завдяки нашим славним добровольцям - збирають. А коли раптом не вистачає, але дуже треба, тоді «сідають на телефон» і збирають іще.

Тож усі крики: «Ой, важко!» - про людське око. Просто податківці, поки одні опираються й не сплачують нічого (майже нічого), з інших (добровольців) - з метою компенсації - деруть три шкіри.

І теж правильно роблять. Я з тих, хто сам не хоче собі зекономити, драв би теж. Мені таких не шкода. Той, хто жолобиться на бухгалтера, - хай поповнить скарбницю.

Дорогі директори! Економія на бухгалтері, особливо на головбухові, як і економія на юристі, - це справа найостанніша. Найостанніша перед банкрутством або в’язницею…