ЗА ШКОДУ ДОВКІЛЛЮ — ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Якщо скажу, що вікна моєї квартири виходять на проспект Перемоги, мало який киянин не висловить мені щирого співчуття. А коли додам, що мешкаю в тій частині Радянського району, де концентрація промислових гігантів на душу населення, напевно, найвища у столиці України, швидше за все, слова співчуття заміняться на не менш щирий жаль. Кажу про це, зовсім не маючи на гадці видушити сльозу в жалісливого читача. Та нехай мені хоч хто-небудь дохідливо пояснить, чому, ковтаючи щодня десятки кубометрів пилу, вихлопних газів, втрачаючи слух від жахливого гуркоту (щоправда, індустріальні монстри зараз майже «не дихають» — єдине, хоч і сумнівне, благо економічної кризи), я та мої товариші за нещастям прирівняні у своєму статусі до мешканців елітних зон Києва? Маю на увазі, що квартплата за однакову площу в нас ідентична. Хоча, за ідеєю, мені держава ще повинна доплачувати за героїчне проживання в екологічно небезпечних для здоров’я умовах.

Чудово усвідомлюю, що такі мрії — зі сфери фантастики, та все ж не без трепету душевного й хиткої надії поставилася до першої всеукраїнської конференції «Проблеми і перспективи впровадження екологічного страхування в Україні», яка відбулася нещодавно в столиці. Принаймні склад її учасників уселяв повагу: були там представники Академії медичних наук та її інститутів, Міністерства екології і природних ресурсів, Ліги страхових організацій, Партії зелених, Київської держадміністрації, а також авторитетні юристи й соціологи. І обговорювали вони питання, які, за всієї їхньої уявної глобальності, якнайбезпосередніше стосуються кожного з нас.

Маємо право?

Як засвідчило проведене напередодні недавнього Дня Конституції опитування, наше населення здебільшого, на жаль, і гадки не має, які права йому надає Основний Закон рідної держави. А серед них, між іншим, право кожного громадянина на сприятливе навколишнє середовище, достовірну інформацію про його стан і право на відшкодування шкоди, заподіяної його здоров’ю чи майну екологічним правопорушенням. Ні для кого сьогодні не секрет, що на сучасному етапі свого розвитку людство перетворилося на деструктивну силу, здатну зруйнувати середовище свого проживання або зробити його непридатним для проживання. Інакше кажучи, нині на homo sapiens негативно впливає змінена нею ж самою природа. І цей вплив тим відчутніший, чим вищий технічно-економічний потенціал і чисельність населення. Все це разом і називається екологічною небезпекою. Чи відчувають її жителі України? Безперечно. Відповідно до досліджень Інституту соціології НАНУ, протягом 1995—2001 рр. на свою екологічну незахищеність вказують понад 70% опитаних. Мало того, наведений показник потіснив навіть брак здоров’я, що традиційно входить до лідируючої трійки найважливіших для населення проблем. Поточного року на ньому акцентували основну увагу лише 53% респондентів.

Слід зазначити, що підстав для екологічного песимізму в наших громадян більш ніж досить. Ми маємо сьогодні невеселі реалії не лише через аварію на Чорнобильській АЕС. Як повідомив на конференції віце-президент Ліги страхових організацій України Костянтин Жиденко, у зонах можливого зараження сильнодіючими отруйними речовинами проживають 15 мільйонів чоловік, у зонах сейсмічної активності — 11 млн., у зонах можливого затоплення — 7,4 млн., а рівень зношеності основних фондів сягає майже 36 відсотків. А ось дані, наведені директором Інституту гігієни і медичної екології АМНУ Андрієм Сердюком. До 16 відсотків забруднювачів із стаціонарних джерел є мутагенами, тобто безпосередніми збудниками хвороб. Якість питної води із системи центрального водопостачання рік у рік погіршується — відхилення від норми становить 12,5 відсотка. Сотні тисяч українських дітей потерпають від інфекцій, які передаються через продукти харчування і воду. Постійно прогресує кількість вроджених патологій.

Забруднив природу — плати

Екологічні чинники, дедалі активніше «втручаючись» у всі сфери життєдіяльності населення, безпосередньо причетні до нагромадження загального конфліктного потенціалу в суспільстві. Попри те, що можновладці в Україні не можуть не знати про загрозливу, м’яко кажучи, екологічну ситуацію в країні, забруднення навколишнього природного середовища триває. Його не зміг зменшити навіть перманентний промисловий спад. Грошей же на запобігання й ліквідацію наслідків екологічних правопорушень бракує, застосування каральних заходів карної й адміністративної відповідальності малоефективне. Де ж і в чому вихід? Усі без винятку учасники конференції твердо переконані: у вирішенні питань екологічного страхування.

Україна активно декларує своє щире бажання інтегруватися у світове економічне співтовариство. Та потрапити туди, не перейшовши на нові принципи регулювання природоохоронної діяльності та без розробки нормативно-правової системи, спрямованої на зниження масштабів промислового забруднення, нам навряд чи вдасться. Досвід розвинених країн свідчить: найефективнішим інструментом екологічної політики й гарантією безпеки життєдіяльності людей є використання ринкових механізмів захисту здоров’я громадян і природи. Фінансування витрат на ліквідацію наслідків аварій і надзвичайних ситуацій за рахунок бюджетних коштів істотно знижує ефективність природоохоронних програм. Отже, треба шукати й мобілізовувати принципово інші джерела компенсації заподіяної шкоди.

Страхування відповідальності за забруднення довкілля ефективно захищає здоров’я людей, інтереси суспільства й держави (завдяки створенню сприятливого інвестиційного клімату, гарантіям податкових надходжень і соціальної стабільності), а також інтереси підприємств в отриманні прибутків. Нехай вибачить мені читач за використання юридичної термінології, та саме з її допомогою можна найточніше охарактеризувати сутність екологічного страхування. Воно є, по-перше, гарантом права осіб, які зазнали шкоди внаслідок аварії на потенційно небезпечному об’єкті, на отримання компенсації за шкоду життю, здоров’ю та майну. По-друге, засобом захисту майнових інтересів власників промислових об’єктів — джерела підвищеної небезпеки — в зв’язку з пред’явленням їм претензій особами, що постраждали в результаті аварії. По-третє, засобом запобігання банкрутству підприємств на випадок великої аварії і водночас одним із джерел фінансування заходів із гарантування безпеки. І по-четверте, екологічне страхування сприяє запобіганню аваріям, підвищенню безпеки потенційно небезпечних об’єктів (аудиторські перевірки, превентивні заходи, фінансування виробництва безпечної та екологічно чистої технології з фонду екологічного страхування і т.п.).

Так, за ідеєю, нам, тим, хто пережив чорнобильську катастрофу, а в останні роки — спустошливі повені на Закарпатті (нагадаю, лише березнева стихія нинішнього року зруйнувала 33 тисячі 208 будівель на суму понад півтора мільярди гривень), варто крокувати попереду планети всієї у справі екологічного страхування. Проте останнє щось не поспішає завойовувати українські простори. Воно й не дивно, якщо врахувати, що частка всього вітчизняного страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг ледь-ледь наближається до 0,05 % (тоді як в Україні живе сім відсотків населення Європи). У нашій країні застраховано лише 10% ризиків, у розвинених же державах цей показник у 9—9,5 разу вищий. Між іншим, загальна сума відшкодування приватним особам, які постраждали від повені в Закарпатті (свої дані надала лише НАСК «Оранта»), становила 4,3 млн. грн. і 0,7 млн. грн. — юридичним, що покрило лише від п’яти до десяти відсотків справжньої вартості застрахованого майна. Гадаю, якби ми мали на той момент цивілізований ринок екологічного страхування, наведені цифри не були б такими жалюгідними. Що ж перешкоджає його становленню?

А гарантій-то обмаль...

Звісно ж, насамперед причини законодавчі. У державі немає задовільного рівня нормативно-правового забезпечення страхування екологічних ризиків. Юридичні гарантії відшкодування шкоди, заподіяної забрудненням довкілля й зниженням якості природних ресурсів, повністю не забезпечені. Та, крім правових, розвиток цього ринку також гальмують слабкі стимули добровільного страхування, відсутність надійних і загальноприйнятих методик оцінки ризику й розрахунку ймовірної шкоди. Крім того, сам ринок ще дуже малопотужний, що, у свою чергу, позбавляє можливості здійснювати страхування небезпечних і великих екологічних ризиків. Слід зазначити, що ці питання залишаються проблематичними навіть за умов сформованої ринкової системи. У нас же вони збільшуються труднощами економіки перехідного періоду. Проте не слід впадати у відчай. Учасники всеукраїнської конференції дуже переконливо довели, що вже нині в Україні існує певна теоретична і експериментально-практична база, яка дозволяє розпочати вдосконалення методів оцінювання екологічних і катастрофічних ризиків, розробку законодавчих, нормативних і методичних положень у цій сфері страхування.

Найголовніше, на думку більшості представників страхових компаній, що варто зробити зараз, — упровадити принцип безумовної відповідальності за шкоду навколишньому середовищу, заподіяну будь-якими суб’єктами підприємницької діяльності. В такому разі відпаде потреба доводити, що забруднювач порушив закон чи виявив халатність. Безумовна відповідальність змушує підприємства гарантувати наявність додаткових засобів для компенсації шкоди, у тому числі й у вигляді страхування.

Треба віддати належне нашій державі: принаймні останнім часом вона стала приділяти набагато більше уваги проблемам фінансового забезпечення екологічної політики. Розроблено проект закону про екологічне страхування. Вже діє ціла низка законодавчих актів, які встановлюють відповідальність за забруднення середовища проживання. Саме вони є основою для обов’язкового страхування, приміром, при транспортуванні небезпечних речовин і експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки. У кожному разі, цю, по суті, першу в Україні спробу запровадження якнайсуворішої відповідальності за заподіяння шкоди довкіллю можна лише привітати і палко підтримувати. Адже страхові продукти, розроблені на основі законодавства про охорону навколишнього середовища, — перший серйозний досвід застосування в нашій країні ринкового механізму розв’язання екологічних проблем.

Проте не слід вважати, що обов’язкове страхування легко розрубає гордіїв вузол нагромаджених проблем. Воно здатне дати максимальний результат лише тоді, коли всебічно й глибоко буде проаналізована й узагальнена практика добровільного. Якщо ж потужного ринку саме такого страхування немає, то запровадження обов’язкової форми навряд чи дасть очікуваний ефект. Тому потрібно сформувати стимули для фінансового забезпечення зобов’язань з компенсації шкоди від аварій і надзвичайних ситуацій. Найзручніше і найбільш доступно проконтролювати платоспроможність суб’єкта господарювання з допомогою механізму страхування відповідальності.

Одне слово, учасникам усеукраїнської конференції вдалося переконати мене в необхідності комплексного розвитку екологічного страхування. Судіть самі, скільки вигод воно принесе. Вдасться скоротити бюджетні витрати на ліквідацію аварійних і надзвичайних ситуацій. Підвищити матеріальну відповідальність підприємств і зацікавленість місцевих органів влади в мінімізації негативного впливу на довкілля. Забезпечити цільове використання коштів, спрямованих на ліквідацію і запобігання екологічному забрудненню. Посилити контроль за потенційно небезпечними видами діяльності й підвищити вимоги екобезпеки. Якщо коротко, страхування може стати одним із найсерйозніших стимулів зростання національної економіки.