СМЕРТЬ У БУНКЕРІ, АБО ХУДОЖНИКИ ВСІХ КРАЇН, ЄДНАЙТЕСЯ!

Дев’яносто два художники з різних країн вирішили познайомити зі своїм мистецтвом один із найбільших культурних центрів Європи — Берлін. З економічних міркувань, а також вирішивши дещо епатувати публіку, вони розмістили виставку в колишньому бункері. (В німецькій столиці для культурних акцій уже давно використовують нетрадиційні приміщення — колишні фабрики, внутрішні подвір’я-колодязі покинутих будинків, але такого ще не було.) Підземелля, а також струмуючі в його лабіринтах потоки прохолодного повітря, можливо, послужили визначенню теми виставки «Смерть-2001». До того ж її організаторам здавалося, що це гасло в міжнародних акціях ще не використовувалося.

Подружжя Romer (німець Торстен і росіянка Ніна) уже багато років у центрі європейської тусовки митців. Вони сподіваються, що спільними зусиллями людей мистецтва, такого собі «всесвітнього» братства, світ можна змінити на краще. А цю виставку розглядали і як явище інтернаціонального творчого єднання, і як жест допомоги молодим, які не мають коштів, аби виставитися. Тема смерті породила живопис, скульптуру й інсталяції, переважно авангардні. Були традиційні праці, що зображували смерть буквально. Приміром, зріз землі, на якій ростуть квіточки та бігають веселі дітлахи, а під ними лежить, судячи з усього, зовсім недавно померла скорцюрблена нещасна дитина. Виразно пролунала інсталяція, де навколо простору з усипальницею в центрі розмірено погойдуються прозорі марлеві полотна з силуетами людей, які нібито йдуть із земного життя в потойбічний світ. Щемною нотою суму сповнена добре виконана картина російської художниці Артамонової «Останній день на Землі», де з темряви вихоплений клапоть простору, ще освітлений ліхтарем, із групкою людей, що зібралися навколо нього. Дуже життєрадісно представлена пані Смерть у різноманітних головних уборах — розмальовані черепи в уборах індіанців і африканців із пір’ям, полінезійців, європейців несподівано тішили око. Їх розміщенням художниця, мабуть, закликала до філософських роздумів — ланцюг черепів був виставлений на полиці вздовж стіни, з обох боків якої стояли дзеркала. Через це ланцюг ставав нескінченним і безмежним, як сама Смерть. В принципі, немає підстав стверджувати, що ці 92 художники й художниця придумали ну щось дуже нове — у сюжеті, засобах вираження, матеріалі. Та й нелегко нині знайти щось оригінальне. Ось куди, приміром, привели ці пошуки берлінського художника Мартіна фон Островського. До 300-річчя Пруссії він виставив у галереї «Movin Art Galery» серію традиційних портретів відомих діячів — від Фрідріха Великого до Гельмута Коля, але чим він їх написав? Нізащо не здогадаєтеся! Замість фарби фон Островський використовував власні екскременти, які цілком нагадують сепію, але потурбувався при цьому, щоб «фарби» не розливали в повітря «аромат» (берлінці здавна славляться баламутством і насмішкуватістю)...

Свої ігри зі Смертю вже кілька років веде німецький професор Гюнтер Лібхен (за дружиною фон Гагенс). За фахом зовсім не художник, а медик, він також заявив свої права на участь у виставковому й художньому процесі. У центрі його робіт традиційний образ мистецтва — Людина, але подана вельми специфічно — після смерті. Гагенс винайшов особливий спосіб препарувати й консервувати окремі органи й людські тіла, завдяки чому вони зберігають певні ознаки життя, і назвав їх власним терміном «пластинати». Захоплення заняттями в анатомічці у студентські роки стало справою життя: фон Гагенс розробив унікальний метод консервації людської плоті й заснував цілий Інститут пластинації в Гайдельберзі. (Виробництво одного пластината обходиться в 60 тис. DM і триває півроку.) Професора настільки полонила краса Смерті, що згодом він вирішив організувати виставки пластинатів, де представляти мертвих не як мумії, а як скульптури. Ось покійний фехтувальник із рапірою в руці, а ось людина-пластинат верхи на коні-пластинаті тримає на долоні витягнутої вперед колишньої руки маленький мозок коня, тоді як проглядається його власний великий — у такий спосіб демонструється перевага людини над тваринним світом. А ось жінка-пластинат лягла відпочити після смертельної спроби народити — із так і не народженою восьмимісячною дитиною в череві... Професор милується сам і закликає нас помилуватися цілим світом прихованих від наших очей під шкірою надскладних систем людського організму. Ось чому він і влаштовує виставки, які побували не тільки в німецьких містах, а й у Відні, Цюріху, Токіо. Професор також повчає — людина повинна знати своє тіло та свій зв’язок із природою. До того ж треба припинити вести нездоровий спосіб життя. Поруч із колишніми здоровими органами він виставив хворі, приміром, печінку алкоголіка, уражену цирозом, або легені курця. Попри його добрі наміри (які, до речі, приносять автору великий дохід), церква не прощає фон Гагенсу наругу над таїнством Смерті й час від часу влаштовує жалобні церемонії за небіжчиками. До скандальної слави метра додався описаний у пресі сюжетик, де його звинувачували у скуповуванні за безцінь мертвих російських бомжів, яких нібито впізнали відвідувачі за характерними написами на татуюваннях у пластинатів. Професору вдалося відбитися від цих нападок. Себе він теж заповів колегам. Віддані вихованці-послідовники, що також збагатилися, обіцяли так обробити свого благодійника, що його пластинат зберігатиметься не менше 50 тис. років. Ця виставка не з легких. То вам не несміливі ілюстрації Смерті в берлінському бункері. Недарма відвідувачам з дітьми на виставці в Берліні пропонують гігієнічні пакети. Проте фон Гагенс втрутився у виставковий процес Європи та сказав по-своєму нове слово в «мистецтві».

Повертаючись до теми прагнення митців різних країн об’єднувати свої зусилля, відзначимо, що це притаманно не лише приватним ініціативам окремих людей, а й викликало до життя добре організовані структури, європейські колонії художників. Уже досить давно в Берліні в будинку колишньої лікарні при монастирі «Betania» частина приміщень надана під майстерні й виставкові зали художникам різних країн, яких запрошують для творчої роботи на певний період і підтримують стипендіями. Нещодавно в Чехії в колишньому місті страждань і смерті Терезині, де в роки Другої світової війни було єврейське гето й табір смерті, молоді чеські ентузіасти — художники-склодуви Петро Лавра й Ілона Станкова — одержали у своє розпорядження від батьків міста цілу фортецю на 99 років, власними силами з однодумцями вони відремонтували колишні армійські казарми й організували там колонію художників різних країн, Центр творчості Middle European Colony of Contemporary Arts. Тут архітектори, склодуви, фотографи, режисери, актори, дизайнери, соціологи можуть жити, працювати, розробляти та представляти свої проекти, брати участь у Workshop. Тут уже побували представники Німеччини, Швеції, Італії, Ізраїлю, Австрії, Англії, Норвегії. Багато ентузіастів допомагають змінювати образ Терезина і сприяють його новій славі, аби з пам’яті поколінь стерлися страшні сторінки його історії.