ЧСЗ: «Гуллівер» у руках «ліліпутів»

Острів загиблих кораблів

За свою більш ніж сторічну дуже таємничу історію Чорноморський суднобудівний завод під різними іменами бачив різних господарів. Він пам’ятає і єдиновладну государеву десницю, і вигоди міжнародної концесії, і більшовицьку розруху, і жорсткі, але стабільні й високооплачувані обійми ВПК і КДБ СРСР.

І от уже півтора десятка років потужна в минулому корабельна верф не може вписатися в нові політичні й економічні реалії, відчуваючи свою непотрібність і занедбаність. Із голов­ного годувальника півмільйонного Миколаєва та найбільшого постачальника військових і цивільних суден Радянського Союзу цей державний завод перетворився на ірреальний остов індустріального гіганта з усіма відповідними соціальними, фінансовими, техногенними й іншими проблемами.

Ні зміна менеджменту, ні акціонування активів, ні реструктуризація на кілька дочірніх підприємств із продажем їхніх неконтрольних пакетів акцій не привели до бажаного результату. Заборгованість із зарплати й інших обов’язкових платежів продовжувала зростати. Багатотисячні мітинги корабелів-чорноморців, судові позови кредиторів продовжували розбурхувати громадськість і непокоїли можновладців. І, ніде правди діти, приватизація ЧСЗ, яка гримнула три з половиною роки тому, викликала полегшене зітхання у центральної та місцевої влади, яка явно не знала, що робити з цим підприємством і його тоді п’ятитисячним персоналом.

Попри загадкові обставини та підозрілі деталі в ході підготовки та проведення конкурсу з продажу 90,25% акцій державної акціонерної холдингової компанії «Чорноморський суднобудівний завод», про які тоді писали місцеві й центральні ЗМІ, конкурс було визнано таким, що відбувся.

Як казки стають бувальщиною

А причин для сумнівів у щирості та можливостях стратегічного інвестора, який прийшов на завод, було цілком достатньо.

Вони з’явилися ще улітку 2003-го, коли ФДМУ оголосив експертну оцінку виставленого на продаж пакета акцій ДАХК «ЧСЗ» — 119,3 млн. грн. Мізерність цієї суми вражала не лише на око: незадовго до цього національний зернотрейдер «Нібулон» купив незавершену набережну і ділянку в 7 га на території ЧСЗ за 80 млн. грн., а територія заводу з цехами, складами, причалами, крановим господарством і морськими, автомобільними шляхами та залізничними коліями становить близько 300 га. Проте в публічних оцінках того, що відбувалося тоді, хоч звучали і мотиви про практично безкоштовну передачу заводу, але — у «хороші руки».

Коли ж після офіційних і не дуже заяв високопоставлених київських і місцевих чиновників про те, що на ЧСЗ поклали око великі норвезькі, грецькі та російські машинобудівні компанії, з’явилася заявка на участь у конкурсі від малого місцевого ВАТ «Миколаївська малотоннажна верф», це викликало загальний сумнів у чесності того, що чинилося.

Не менше запитань викликав і другий конкурсант — російське ВАТ «Костромський суднобудівний судноремонтний завод». Побіжного погляду на його офіційний сайт було досить, аби засумніватися в плато­спроможності такого покупця.

Однак конкурсна машина центрального апарату Фонду держмайна завзято працювала на заданий результат. Чиновників приватизаційного відомства не бентежили явні ознаки фіктивності конкурсу.

І річ навіть не в тім, що до фонду подавали сумнівні платіжні доручення про перерахування 2,24 млн. дол. як конкурсної гарантії участі від Костромського суднозаводу, та ще й із запізненням на тиждень, що взагалі ставить під сумнів наявність двох обов’язкових учасників. І про це є рішення органу приватизації, яким КССЗ до конкурсу не допущено. І не в тім, що, попри існування лише одного легітимного учасника — ВАТ «ММВ», конкурс усе ж розпочався. А в тім, що за обома претендентами стояла одна й та ж компанія, зареєстрована в Канаді.

Зважаючи на банківські документи, корпорація «Шипінг текнолоджі лімітед», яка володіє контрольним пакетом акцій ЗАТ «Чорноморська суднобудівна компанія», яка, своєю чергою, є власником Миколаївської малотоннажної верфі, переказала костромським «конкурентам» ті самі 2,24 млн. дол. для оплати конкурсної гарантії.

На псевдоконкуренцію вказувала і «безкомпромісна боротьба» двох фінансово-промислових карликів за гіганта суднобудування, що завершилася на користь ВАТ «Миколаївська малотоннажна верф», яка запропонувала аж на 5 тис. грн. більше за костромських «колег».

Є причина вважати: конкурсні пропозиції, подані в ФДМУ від «переможця» і «переможеного», не лише аналогічні за змістом, а й ідентичні за форматуванням та орфографічними помилками.

Не менш цікаво, що ВАТ «Миколаївська малотоннажна верф» для оплати акцій ДАХК «ЧСЗ» використовувало кошти, які надійшли на його рахунки від англійської фірми «Гермес трейд лімітед».

Чому чиновники приватизаційного органу закрили очі на таку явну фальш, можна тільки здогадуватися. Свідки тих подій, які відбувалися у високих київських кабінетах, стверджують: Вищий господарський суд, який розглядав позов одного з міноритарних акціонерів ДАХК «ЧСЗ» із приводу порушень у проведенні конкурсу й експертної оцінки вартості держпакету акцій підприємства, виніс рішення про скасування результатів конкурсу. Але нібито телефонний дзвінок президента Л.Кучми дезавуював це рішення, яке так і не стало надбанням гласності. Це побічно підтверджує досить поширену думку, що результати конкурсу з продажу ЧСЗ було визначено вищим керівництвом країни заздалегідь, а необхідне прикриття «потрібного» інвестора 2003 року забезпечували адміністрація тодішнього президента на чолі з В.Медведчуком і Фонд держмайна, очолюваний М.Чечетовим.

Що ж стосується прем’єра В.Януковича, за часів якого завод було продано, то, з огляду на його заяви під час передвиборного вояжу південними областями 2004 року, зокрема у прямому ефірі херсонського телерадіо, він знав про проблеми власників ЧСЗ із виконанням інвестзобов’язань, але сказав, що за них «попросили наші російські друзі». І пообіцяв розібратися з цим питанням, «коли стане президентом».

Президентом В.Янукович, як відомо, не став. Але, повернувшись у крісло прем’єра торік, під час візиту до Миколаєва, озвучив стурбованість тим, що відбувається на ЧСЗ. Цю позицію підкріпив палкий виступ глави ФДМУ В.Семенюк, яка мала твердий намір через суди домогтися повернення в держвласність мегаконтрольного пакета акцій заводу.

Приблизно два роки тому на мітингах, організованих різними політичними силами і громадським комітетом захисту ЧСЗ, і в публікаціях на цю тему зазвучало прізвище А.Кінаха, якого запідозрили в лобіюванні інтересів нинішніх власників ЧСЗ під час перебування першим віце-прем’єром в уряді Ю.Тимошенко.

Ці припущення переважно грунтувалися на епізоді його відвідання ЧСЗ у квітні 2005 року, коли пан Кінах, взявши участь у «закладанні» міфічного норвезького замовлення, заявив про нормальний стан справ на заводі. Пізніше ці підозри посилилися, коли на вибори до місцевих рад під прапором Партії промисловців і підприємців зареєструвалися відразу шість працівників холдингу, і за них агітував вірний соратник Анатолія Кириловича В.Гурєєв, який раптом вирішив навіть балотуватися до Миколаївської облради.

Однак наприкінці минулого року, коли А.Кінах приїжджав у Миколаїв уже в ранзі глави комітету ВР із питань нацбезпеки, він повідомив, що УСПП активно бере участь у судових процесах, ініційованих Фондом держмайна для розірвання договору купівлі-продажу контрольного пакета акцій ДАХК «ЧСЗ» із його нинішніми власниками.

Але це було вже потім, а тоді, 2003-го, результати так званого конкурсу в Миколаєві відразу було сприйнято скептично. А після ближчого знайомства з менеджментом так і невідомого істинного власника ЧСЗ і його методами виконання зобов’язань договору купівлі-продажу стало зрозуміло, що з цими хлопцями ми ще сьорбнемо лиха.

«Майстер-клас» братів Чуркіних

До появи Ігоря й Олега Чуркіних у ролі топ-менеджерів холдингової компанії «ЧСЗ» про них у наших краях було мало що відомо. Офіційно за цими російськими громадянами в Україні значився контроль за ВАТ «Львівський автобусний завод», а ще раніше їм приписували активну діяльність у Києві на ниві торгівлі чи то газом, чи то брухтом і поверненням ПДВ. Подейкували, що їм протегував тоді головний юрист і соціал-демократ (об’єднаний) В.Медведчук, який не залишав братів без уваги до кінця безмежних повноважень Л.Кучми.

Як показав час, своєрідних юридичних схем Чуркіни не цуралися і в Миколаєві. Уже перші кроки нових власників ЧСЗ були ознаменовані гучними скандалами. Причому в усіх напрямах.

Перше, що викликало обурення чорноморців і громадськості, а потім податкових, пенсійних і страхових органів, стосувалося своєрідної методики погашення заборгованості із зарплати, коли виплати корабелам здійснювали брухтом, акціями якихось підприємств або готівкою в конвертах у разі згоди на добровільне звільнення. Такі незаконні дії прикривали розмовами про необхідність оптимізації численності персоналу для виконання замовлень, про які нібито йшли переговори із солідними закордонними компаніями.

Водночас почалася затяжна «війна» із уже згадуваним СП «Нібулон» за під’їзні шляхи на території заводу, супроводжувана силовим перекриттям руху автотранспорту до його перевантажувального термінала, що призвело до 41-денного простою цього підприємства і багатомільйонних збитків. Тоді ж з’явився міф про неможливість будувати на ЧСЗ великотоннажні судна без Східної набережної, яку викупив «Нібулон».

У цей же час у пресу стали проникати відомості, що нові господарі вирішили збільшити статутний фонд ДАХК «ЧСЗ» на 150 млн. грн. шляхом випуску додаткових акцій, що було затверджено загальними зборами акціонерів наприкінці травня 2004 року. Таким чином, колишній держпакет акцій холдингу скорочувався втричі, а частка міноритарних акціонерів — до десятих і сотих відсотка. Цікаво, що відразу з’явилося таке собі київське ТОВ «Центр розвитку проектів», засноване громадянином України Ю.Дроздом, яке, попри заборону суду, придбало акцій ЧСЗ, у тому числі й додаткової емісії, на суму 195 млн. грн.

Отак це ТОВ дістало право власності на 780 млн. простих іменних акцій ДАХК «ЧСЗ», що становить більше 60% статутного фонду холдингу. А засобом платежу за них стали не «живі» гроші, а акції ВАТ «Укрресурсзабезпечення» і ВАТ «Укренерготранссервіс» за ціною, що перевищує їхню ринкову вартість більш як у 1000 разів.

Далі більше. Коли за «Нібулон», котрий як акціонер ЧСЗ успішно оскаржив у суді і незаконну емісію, і свої збитки, стали «заступатися», Чуркіни не придумали нічого кращого, як вступити в конфлікт із міською громадою.

Спочатку вони за допомогою мітингів намагалися звалити провину за невиплату заборгованості із зарплати робітникам одного з колишніх підрозділів ЧСЗ на мерію, вимагаючи з міського бюджету шість млн. грн.

Коли ж із цього надуманого і гучного наміру нічого не вийшло, стало відомо про претензії холдингу на частину мікрорайону Намив, який за радянських часів споруджували на кошти Чорноморського суднобудівного заводу, а сьогодні тут планується масштабне житлове будівництво. У результаті власники ЧСЗ отримали серйозних опонентів в особі міського голови В.Чайки, міськрад двох скликань і городян.

Миколаївська міськрада торік у грудні за несплату трьох млн. грн. земельного податку позбавила ЧСЗ права на постійне користування земельною ділянкою. І тепер холдинг, його численні «дочки» і новостворені з їхньою участю підприємства в прямому й переносному значенні «повисли у повітрі». Новим власникам нагадали також зобов’язання заводу щодо пайової участі в обслуговуванні його величезного житлового фонду та об’єктів соцкультпобуту, переданих у комунальну власність ще до приватизації, де боржок становить 11 млн. грн.

Можна довго перелічувати конфлікти, які встигли створити Чуркіни і К^о, але час підбивати підсумки. Тим більше що минуло три роки, після яких заведено одержувати обіцяне навіть у казках.

Час «Ч» для «братів Грімм»?

Коли вірити, що Чуркіни перебували під медведчуківським крилом, то стає зрозуміло, чому вони діяли такими жорсткими і безкомпромісними методами, не зважаючи на трудовий колектив, думку місцевої влади та громадськості, періодичні прокурорські та судові дії.

Знайшлися у них покровителі і після зміни персон у президентському кріслі 2005 року в особі екс-радника В.Ющенка Ю.Хареса, котрий сьогодні заявляє про володіння 37% акцій ХК «ЧСЗ».

А після перемоги на парламентських виборах-2006 Партії регіонів долею нинішніх власників заводу нібито занепокоїлися два молоді нардепи від цієї політичної сили.

Що змушує серйозних політиків і бізнесменів ризикувати своєю репутацією, клопочачись за Чуркіних та іже з ними, сказати важко. Мабуть, усе та ж міфічна «частка», на яку клюнув не один захисник братів-казкарів. Важко сказати, яка ця частка в матеріальному вираженні і хто її отримав, але точно відомо, у що вона обійшлася місту та корабелам-чорноморцям.

Із п’ятитисячного персоналу в період 2003—2006 рр. звільнено три тисячі осіб. На 1 жовтня 2006 року заборгованість із зарплати перед 1 332 штатними працівниками холдингу становить 4 млн. 629 тис. 400 грн.

Заборгованість Пенсійному фонду на 1 лютого нинішнього року сягнула майже 20 млн. грн., фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві — більш як 0,5 млн. грн.

До цих невиконаних зобов’язань слід ще додати відсутність обіцяних інвестицій у модернізацію підприємства в сумі 49 млн. грн., як і обробку 60 тис. тонн металу на рік.

P.S. Днями губернатор Мико­лаївської області О.Садиков повідомив В.Януковича про ситуацію на заводі і переконався, що Кабмін і ФДМУ рішуче налаштовані на розірвання договору купівліпродажу контрольного пакета ДАХК «ЧСЗ» із ВАТ «Миколаївська малотоннажна верф». Звісно ж, через суд. 26 лютого ц.р. ситуацію на підприємстві почала вивчати міжвідомча комісія.

Не менш жорстку позицію стосовно дій нинішніх власників ЧСЗ займає і Генпрокуратура, перед керівництвом якої, як повідомляють джерела, що заслуговують на довіру, зовсім недавно безуспішно клопоталася за Чуркіних група народних депутатів — уже від БЮТу.

Та хай там як, тепер, коли нинішнім власникам заводу доведеться звітувати щодо інвестзобов’язань за гамбурзьким рахунком, у Миколаєві — і не тільки — із неприхованим інтересом спостерігатимуть за поведінкою політиків, держчиновників і суддів, які мають ухвалити остаточне рішення і за законом визначити подальшу долю ЧСЗ і його нинішніх гореінвесторів.