Їй уже не боляче. Тепер ми знаємо, кому співає співачка… Земфіра

Земфіра недавно знову побувала в Києві. І здалося, що вона знову «не в собі». Усталений імідж трохи розхлябаної бунтарки руйнується. Нині це свінгуюча декадентка — елітна, іконоподібна, упакована в клубні інтер’єри, де стадіонна розгнузданість у музиці, поведінці тощо зовсім недоречні. І в цьому переконалися всі, хто відвідав концерт культової співачки в київському клубі FreeДом.

Сам факт такого виступу на «малій» сцені викликає зацікавлення. Адже адаптації великих зірок до малих залів найчастіше вдалими не назвеш. Однак випадок із Земфірою виявився приємним винятком. Недаремно посеред концерту в творчому запалі співачка дозволила собі дружню іронію, завершивши одну з пісень джорджмайклівським гаслом Freedom! Freedom! (в обоймі чуток про майбутній концерт гей-ідола в Україні це дуже концептуально).

Хоч як це смішно, сьогодні до музики та образу Земфіри прийнятніший термін «елегант­ність». А її, як відомо, рок-зіркам вибачають нечасто і далеко не всі шанувальники. Після дивного й цілком несподіваного альбому «Вендета», пронизливо сумний та мудрий (у кращих традиціях декадансу) настрій якого створив електронник Ігор Вдовін, що працював над аранжуваннями, від Земфіри логічно було б чекати переходу в гіпермінор, надривність і естетизацію. Власне, так і чинять усі талановиті люди в час дорослішання. Нік Кейв пише балади до Бога, Мадонна тужить за любовними ідеалами, а Ілля Лагутенко іде в «Непокой». Та артист є артист, і ніщо лицедійське й епатажне йому не чуже. Любов мільйонів завойовують одночасними впізнаванням і змінами. Чудово це розуміючи, Земфіра впрягла в одну упряжку коня та трепетну лань і вийшла на публіку зі... старим репертуаром, але в цілком новому трактуванні-аранжуванні.

Так буває, коли перегориш якимись злістю чи болем, і вони починають набувати вигадливих форм: «Дежавю» — невипадкова назва нинішнього туру співачки. І втішає вже сама ця форма. А зміст залишається за бортом — і для тих, хто «ще не хворів». Вісім років тому пісні про «трещинки» і «маечки» від 23-річної уродженки Уфи брали за живе таких самих уродженців інших провінцій і столиць. Прерогатива молодості — природний драйв, неприборканий сплеск почуттів та емоцій. Вони й створили Земфіру Рамазанову — кутасту зірвиголову, дуже зрозумілу, але водночас відчужену і дуже поетичну. З усього набору сьогодні залишилася лише поетичність знайомих пісень. Музика помітно подорослішала. І «теперь я знаю, кому поет певица…» Земфіра.

На сцені вже не стояли звичні гітарні акомпаніатори Андрій Звонков і донецький самородок Корній. Гітара як така зникла з аранжувань. А натомість з’явився надзвичайний тандем клавішних і духових. Надзвичайний передусім тим, наскільки вони гармонійно вписалися зі своїми оригінальними прочитаннями: клавішник «з ім’ям» і трубач, який, кажуть, прийшов до Земфіри практично з підземного переходу. Останній — Костянтин Куликов — справді темна конячка і, знаючи, як до Земфіри потрапляють таланти (а випадок із Корнієм — жив у Донецьку, писав музику, надіслав записи й був прийнятий — дуже показовий), дивуватися не доводиться ні переходам, ні шинкам, ні роботі із зірками фрік-сцени на кшталт Сосо Павліашвілі (кажуть, що барабанщик Земфіри саме з таких).

Що ж до клавішника, тільки ледачий сьогодні не написав про серйозний кар’єрний шлях Діми Шурова. Екс-учасник «Океану Ельзи», музикант Esthetic Education тепер розривається на два фронти. Тим паче що в оновленій концертній програмі Земфіри його партія лідируюча. Саме завдяки клавішам жодної звичної пісні — від «Почему» до «Прогулки» — не можна було впізнати з перших акордів. З ними ж Земфіра збалансувала емоційність своїх надто інтимних композицій на кшталт «Хочешь?» або «Небо Лондона» і рок-н-рольний пафос «Ненавижу», «Небомореоблака» чи «Ракеты».

Одне слово, рояль у кущах виявився дуже доречним. «Доречним» як у прямому, так і в переносному значенні...

…Зачаївшись на балконі київського клубу, загадково сиділа дама під чорною вуаллю з відеокамерою. «Сірого кардинала» на ім’я Рената Литвинова могло б і не бути власною персоною, її тінь і так витала в новому іміджі Земфіри. Уже в часи кліпу «Прогулка», який, як відомо, Рената і знімала, в образі співачки був помітний помах чарівної палички Литвинової, яка перекроїла за своїми естетськими лекалами і колючу зачіску Земфіри, і недбалість костюму, і незграбність рухів уфимського самородка. Вплив її величезний і донині. Описана всіма таблоїдами хвороблива худорба співачки, знову ж — зачіска та стиль зробили із Земфіри абсолютно литвиновського персонажа. Недарма Рената на концертах збирає матеріали для фільму про подругу, а в її творчості все працює тільки за її законами.

Взаємовплив близьких подруг — особлива тема. Але без цієї дружби, мабуть, не було б зовсім незвичної в Земфіриному репертуарі пісні «Любовь, как случайная смерть», яка написана для литвиновської «Богині» і щоразу виконується з присвятою. Прекрасна «Любовь» і тим, що саме в ній, на моє глибоке переконання, Земфіра закодувала щирість людини, яка подорослішала й перестала болісно дивуватися абсурдності побуту та буття.