Операція «пільги» пройшла успішно. Залишилися всі!

Після багатомісячної масованої електоральної підготовки уряд і новоспечений строкатий парламент начебто провели дуже складну операцію по обрізанню депутатських пільг. Причому зроблено це було так тонко, що ЗМІ відразу поінформували стурбовану громадськість про вдалий кінець заходу й гарне самопочуття середньостатистичного депутата, який розділив із нею (громадськістю) віру. В загальну рівність.

Проте, якщо уважніше вчитатися в історію хвороби, а точніше, придивитися до нотаток на полях бюджету-2008, зроблених під час фінального голосування за головний фінансовий документ, виникає цілком логічне запитання: а що ж, власне, добродії обрізали? І в якому місці, коли не секрет, слід шукати сліди хірургічного втручання?

Отже, проект бюджету, що містив ліквідацію депутатських преференцій, внесений прем’єром-міністром на розгляд у зал ВР, парламентарями підтриманий не був, оскільки перед вирішальним голосуванням ці пункти з проекту були вилучені. Чому це стало можливо? Через такі причини.

По-третє, такі драконівські заходи прем’єр передбачила тільки для парламентарів, а от у бік секретаріату президента і Кабміну не повернула й голови. Дискримінація — вирішили чимало депутатів. І дружно вилучили відповідні статті з проекту бюджету-2008.

Треба сказати, що, повернувшись до пільгової теми — «ДТ» порушувало її в момент піку останньої передвиборної кампанії, коли верховною «ненажерливістю» обурився сам президент, який необачно вирішив депутатськими хлібами нагодувати всю Україну («Пільги: хто менше?» №30 (659), 18-24.08.07), — ми вийшли на низку цікавих висновків. Які дозволяють подивитися на проблему елітних пільговиків у трохи іншому ключі, ніж банально критикувати їх за дуже навантажені преференціями кишені.

Щодо цього ми зробили свої нотатки на полях.

Нотатка №1: варто нагадати громадськості, що відсутність статті витрат на придбання житла в нинішньому бюджеті не позбавляє депутата права претендувати на житло або компенсацію в бюджеті наступному.

Щоб простежити всю контурність і непевність роботи, виконаної парламентом у рамках цікавої для нас операції, слід звернути увагу на долю ключових депутатських пільг, які так безпристрасно бичували самі народні обранці в період парламентської кампанії.

По-перше, житло. Хоч би яким категоричним видавався проект бюджету, з яким Тимошенко прийшла в парламент, й які б суми не називала самовідданий прем’єр, що нібито дістануться простим людям у результаті затягування бюджетних пасків в еліти, ст. 35 закону України про статус народного депутата залишилася незмінною. Депутат таки має право одержати житло в столиці або грошову компенсацію для створення житлових умов самостійно. Єдина незручність — брак фінансування цієї статті в бюджеті-2008. Що, природно, не страхує від такої прикрості бюджет-2009, -10 і т.д.

Отже, щоб уряд Тимошенко й парламентська більшість мали підстави заявляти, що вони таки позбавили депутатів халявних квартир, треба було внести зміни у згаданий закон. Чого насправді не сталося. Нам же тепер залишається тільки нагадати, що популярність цієї пільги в середовищі законотворців така велика, причому незалежно від того демократи вони чи ні, що розраховувати на те, що хтось із них не оспорить бюджетне «обрізання» у Конституційному суді, не доводиться. Так, приміром, грошовою компенсацією на квартиру якось не погребували й Богдан Губський (фракція БЮТ), і низка інших депутатів, котрі особливо потребують додаткових приміщень хіба що для розвішування краваток чи розкладання шкарпеток.

По-друге, депутатська пенсія в необмежених розмірах. Мабуть, це єдина пільга, яку бюджет начебто зачепив. Чому начебто? Тому що, відмінивши закон про внесення змін у ст. 20 закону України про статус народного депутата, який у грудні 2005 року й роздув депутатську пенсію, законодавець не дав жодних роз’яснень із приводу того, якою ж віднині буде максимальна межа розміру депутатської пенсії. Такою, як у членів Кабміну (а в бюджеті, відповідно до внесення змін у закон про Кабмін, фігурує сума 10 тис. грн.)? Чи такою, як у звичайних держслужбовців — не більш ніж п’ять тисяч, відповідно до змін у законі про держслужбу?

По-третє, заробітна плата. Треба сказати, що її розмір 14 тисяч гривень з усіма встановленими надвишками, визначений ще першим урядом Тимошенко, з самого початку не розглядався як предмет для торгу в нинішньому бюджеті. У результаті зарплата залишилася тією ж, потягнувши за собою два традиційні щомісячні оклади (12 тис. грн.) на депутатські витрати, помічників, плюс дві додаткові зарплати на оздоровлення й, що найцікавіше, — сотні тисяч гривень у вигляді виплат екс-депутатам. Йдеться про матеріальну допомогу в розмірі 50 відсотків заробітної плати в тому непростому для депутата випадку, коли він не може знайти своє місце в житті після самовідданої трудової діяльності під куполом. І це, як з’ясувалося, ще одна з досить затребуваних депутатських пільг.

У розпорядженні «ДТ» стосовно цього є дуже цікавий документ. Так, свої належні тисячі в період митарств, що затягся, за вересень 2007 року одержали: два депутати першого скликання (1990—1994 р.), два — другого скликання (1994—1998 р.), 33 народні обранці третього скликання (1998—2002) і 46 нардепів четвертого скликання (2002—2006). Це значить, що всі ці роки...

До речі, прізвища одержувачів, м’яко кажучи, дивують. Серед них, приміром, президент ФК «Карпати» Петро Димінський, якого нещодавно відзначили в рейтингу найбагатших українців. Утім, очевидно, на прохарчування не вистачало й відомим панам Льву Мірімському, Нверу Мхітаряну, Олександру Слободяну, Валерію Мартиновському, Ігорю Шарову, Людмилі Супрун... Будемо сподіватися, що додаткова копійка допоможе їм і нову лінію для виробництва пива придбати, й елітний будинок побудувати, й футболістів прикупити, й усі, що дивом уціліли, місця на дорогах білбордами завішати. Можна припустити, що не всі з нужденних слуг народу витратяться на такі цілі — комусь з екс-нардепів гроші справді потрібні. Проте можна констатувати, що в Україні сформувався просто якийсь новий депутатський стан з аматорів дер­жавної допомоги.

Безплатні путівки, лікування, проїзд, страховка... Таким чином, можна стверджувати, що все це теж залишилося в пільговому арсеналі нардепів. Уже хоча б із тієї причини, що про їх скасування в розробленому Кабміном, прийнятому парламентом і підписаному президентом головному фінансовому документі країни, як було обіцяно, не йдеться. Отож даремно окремі колеги поквапилися з благою звісткою для громадськості... У кулуарах же серед додаткових можливих пояснень на захист пролонгованої халяви найбільш завбачливі «необрізанти» називають:

— наполегливе небажання політиків випускати з рук додатковий аргумент у змаганні за електорат у період передвиборних кампаній, коли в моду входить боротьба з бандитами, привілеями та іншими ранами на тілі молодої демократичної держави;

— дивну нездатність еліти розмежувати пільги депутата з необхідними атрибутами забезпечення його життєдіяльності, що виливається у відчайдушне бажання не випасти з комунізму, який впав на голову, в одних і в популістський намір обрізати все й відразу — в інших;

— зумисне ігнорування владою теми інших численних пільговиків — із секретаріату президента чи Кабміну, приміром, де не те що не обрізають непотрібне, а пришивають зайве.

У зв’язку з чим…

Нотатка №2: хочеться запитати у Віктора Андрійовича, а чим, власне, кишені депутата відрізняються від кишень працівника секретаріату чи Кабміну?

Якщо публічне «обрізання» пільг депутатам вилилося у 140-мільйонний приріст бюджету Верховної Ради (2007 рік — 719 млн., 2008-й — 860 млн.), то негласне пришивання преференцій Державному управлінню справами президента (у народі просто ДУСя) коштувало платникові податків майже півмільярда (2007 рік — 777 млн., 2008-й — 1,2 млрд.). І хто тільки не писав про ці засіки батьківщини! Хто тільки не ставив під сумнів те, що коїться в господарстві президента з його дачами, резиденціями, лікарнями, заводами і пароплавами (вибачте, гелікоптерами)!.. Хто тільки не обіцяв знищити все це як клас відразу після перемоги на президентських виборах у 2004-му!

У результаті, скажімо, та ж таки українська культура, яку ніжно плекають президентські руки, у 2007-му отримує всього на 400 мільйонів більше, ніж президентський почет
(1,6 млрд.). Правда, своє улюблене дітище — «Мистецький Арсенал» — Віктор Андрійович узяв на власні плечі, передбачивши на його подальшу облаштованість у бюджеті ДУСі 150 мільйонів. Однак у такому разі язик свербить запитати: а куди пішли гроші Пінчука й Ахметова, Тарути і Фірташа, які вклали у створення культурного комплексу великі мільйони?

Як, утім, не зашкодить уточнити в президента, чи вніс він у державну скарбницю плату за багаторазову вертолітну доставку його та сім’ї на лижну трасу в різдвяні канікули на Закарпаття. Щоб потім мати моральне право картати недбайливих міністрів, які літають державними чартерами у приватних справах.

Є питання і щодо закордонних візитів. Чому на одного Ющенка в бюджеті передбачено двадцять мільйонів, а на 450 депутатів із цілим рядом офіційних закордонних місій та делегацій — лише п’ять?

І, Вікторе Андрійовичу, скажіть нарешті, коли український платник податків довідається про те, що після багаторічних тривалих боїв за впровадження результатів науково-технічного прогресу в життя «автоматизована система інформаційно-аналітичного забезпечення секретаріату президента України» створена?! І чотири мільйони, що вивільнилися (а останніми роками через цю статтю витекли десятки мільйонів) найближчим часом вирушать у який-небудь дитячий будинок або прийомні сім’ї, аби засвідчити громадськості, що в Україні таки був рік усиновлення... З миру по нитці — голому сорочка.

Однак нинішня політична еліта воліє тримати паузу, коли йдеться про такі речі. Колись активні виступи борців із чужим незаслуженим щастям заміняє повна лояльність стосовно свого такого самого. У результаті:

— секретаріат президента жодного разу не спромігся виразно прокоментувати численні обвинувачення, сигнали і заяви в ЗМІ з приводу зловживань у ДУСі та її роздутих бюджетів. Водночас Віктор Андрійович нещодавно дозволив собі назвати депутатів кастою недоторканних. Але чи має гарант Конституції моральне право так ставити питання, користуючись недоторканністю президентською? Напевно, недоторканність, як і пільги, у розумних межах необхідна. На жаль, нам так і не вдалося знайти породжений у надрах «НУ—НС» законопроект, що гуляв у парламенті, в якому соратники президента пропонують змінити в Конституції не одну статтю — яка стосується депутатської недоторканності, а дві — зачіпаючи і президентську;

— прем’єр, яка, за її ж словами, прийшла наводити порядок, тому що «ніхто не зробить цього краще за неї», демонстративно поступилася позиціями на користь тимчасовим політичним домовленостям. Напевно, саме тому пан Пинзеник вперто демонстрував політичну глухоту, коли про безмежні цифри для ДУСі публічно висловлювалися навіть члени фракції «НУ—НС». І чомусь, вичищаючи авгієві конюшні «януковичів», скорочуючи заступників у міністерствах та оптимізуючи апарат уряду, Тимошенко провела бюджет апарату Кабміну з плюсом у 128 млн., порівняно з торіш­ньою цифрою;

— депутати ж у гонитві за місцем у головному пільговому списку країни, схоже, навіть не помітили, що зайняли зовсім інше місце.

Тому…

Нотатка №3: доведеться пояснити виборцю, що своєї головної пільги — права на власну думку — депутати позбулися трохи раніше, ніж безкоштовного квитка на трамвай.

Отож слід визнати, що ліквідувати як клас народних депутатів в Україні виявилося легше, ніж, приміром, армію чиновників ДУСі. Депутати — де-юре ляльки — де-факто сьогодні практично не мають можливості представляти нічиї інтереси, крім як партійні, комерційні чи особисті.

Закриті списки зробили їх кріпаками лідерів, які не терплять інакодумства у своїх рядах.

Бізнес — підлеглими долара, який не допускає відсутності в залі відповідального лобіста, навіть якщо в нього цього дня похорон матері. Був такий випадок у парламенті.

Мінімізовані амбіції (а хіба вони можуть бути великими в людини, яка тупо натискає на кнопку за командою?) — соратниками власних лінощів та безініціативності. І це, власне, те, що й залишається народові. По приклади далеко ходити не треба. Сайт ВР і карти активності слуг народу в залі. Десятки тих, хто не виступив жодного разу — ні з трибуни, ні з місця. У декого немає навіть реплік... За все скликання. Втім, які можуть бути репліки у пластикової картки, що працює за депутата? Ось, наприклад, пан Ахметов якщо й був у парламенті, то кілька разів. Чого, звісно, не скажеш про його картку.

Народні обранці, які звикли мовчати по суті й цицеронити з трибуни за партійною командою, не мають стимулів до активної діяльності і з боку якихось внутрішніх резервів ВР. Депутатам не платять від виробітку. Ніхто не може встановити мінімального рівня їхнього ККД. Ніхто не має права докоряти їм за наявність чи відсутність законопроектів, виступів і реплік. Ніхто не може заборонити списувати, причому з тими ж самими помилками, закони в сусідньої Росії. Ніхто не має права проконтролювати, чи долетів слуга народу з українською делегацією до Страсбурга на засідання ПАРЄ — чи захопився шопінгом у Парижі...

Тих, хто має власні внутрішні стимули, — меншість. Вони не вписуються в загальний контекст, випадають з обойми і зі своїми професійною думкою й законопроектами значаться в білих воронах.

Звідси висновок: жодні, навіть космічні втрати державного бюджету на компенсаціях за депутатські квартири, депутатські зарплати та пенсії не можуть зрівнятися з масштабністю краху авторитету народного депутата, позбавленого права голосу, та з критичним зниженням якості послуги, яку він зобов’язаний надавати суспільству. На цьому втрачаємо мільярди. З одного боку.

З іншого — чи висока ціна такого суспільства, яке дозволяє використовувати свої вуха для чергових авантюр із «обрізанням» пільг (а ця музика буде вічною) і не сушить мізки над тим, аби вивести справжні втрати молодої демократії? І вже виходячи з цього обирати владу й заробляти мільярди для своєї країни.