Голоси війни - Культура - dt.ua

Голоси війни

4 жовтня, 17:48 Роздрукувати Випуск №37, 5 жовтня-11 жовтня

В Івано-Франківську, у Львові та в Дніпрі з успіхом пройшла документальна вистава "Голоси", створена в процесі мистецької реабілітації для бійців — і ветеранів АТО, і діючих військовослужбовців.

© kurs.if.ua

Ця постановка вийшла за межі проєкту "Мистецькі резиденції для бійців" і несподівано стала шалено популярною. Тепер її творців запрошують у кілька українських міст, і цих запрошень щоразу більшає. Непрофесійні актори зробили з глядачем те, що не завжди вдається зробити майстрам: вони подарували кожному з присутніх нагоду вчасно зустрітися з самим з собою.

Базою для створення вистави "Голоси" (художній керівник проєкту Олег Шульга, актор театру та кіно, ветеран війни; режисер — Євген Степаненко, режисер театру та телебачення, телеведучий, керівник "Суспільного театру", ветеран війни; музика — Мишко Адамчак, музикант, ветеран війни; виконавчий директор — Віталіна Маслова; тренер — Тетяна Смирнова, актриса театру та кіно; психологічна підтримка — Юлія Боринець, Людмила Новіцька, Тетяна Ярошенко) став Івано-Франківський національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка. Перш ніж бійці вийшли на підмостки, щоб за тиждень зустрітися з глядачем і впоратися з хвилюванням (страх вони щодня долали на війні), всі вони два тижні провели в гірській Верховині у щасливому проєкті від доброчинного фонду "Творча криївка".

Голоси_3
kurs.if.ua

Режисер-постановник Євген Степаненко розповідає: "Виставу створено під час першої з мистецьких резиденцій лише за три тижні — ветеранами й діючими війсковослужбовцями російсько-української війни. Ця вистава — наша спроба розібратися, що з нами сталося під час війни, спроба дослідити еволюцію людини на війні та поза війною, спроба донести до всіх нас просту думку: війна нікуди не зникла, вона серед нас. "Голоси" — точно не героїчна сага про сонечок та страждальців ветеранів. Це пряма мова — нас, звичайних людей, які потрапили в екстремальні умови війни. Чимало театралів скептично посміхнуться. Мовляв, знову побачимо аматорський театр, і тільки те, що учасники — вояки, дозволить поблажливо поплескати у фіналі. Але вибагливий глядач в Івано-Франківську і Львові вже сказав своє слово 20- хвилинними оваціями та захопленими відгуками. І нині вистава "Голоси" перетворюється на щось більше, ніж театральний тренінг, внаслідок якого бійці проговорюють свої травми і йдуть оновленими. Це перетворилося на історію про всіх нас. Це — нагадування, що війна поруч, тому це унікальний проєкт, унікальна вистава для всієї України. Ми вже відіграли три прем'єри в трьох різних авдиторіях і різних містах. Сьогодні ми робимо паузу, бо люди мають жити своїм життям і повернутися до своїх родин чи своєї служби. Через певний проміжок часу, напевно до середини жовтня, ми знову зберемося в Києві на невеликий тренінг, щоб перезібрати виставу і заново сконцентрувати бійців. Вийдемо на дві київські прем'єри. Далі нас чекають гастролі Західною та Східною Україною. Нас хочуть бачити у Львові, Івано-Франківську, Дніпрі, Харкові, Запоріжжі".

Постановка має мінімум декорацій. Лише різнокаліберні гільзи, уламки від підбитої техніки, що нависають над головами восьми учасників постановки, та перелік імен загиблих на білих аркушах, наче цвинтар небесних абонентів, — у залі на спинках стільців, коли виставу грають у форматі "сцена на сцені", або — довкола сценічного майданчика на стінах. "Голоси" грають насамперед для них — тих, хто вже більше ніколи не зателефонує, Але чиїх імен не видаляють із телефонної книжки. Вони завжди поруч із товаришами, незримо присутні, бо "розгойдують" навислі гільзи — і ті "співають", нагадуючи гнітючу музику війни. Хтось написав після вистави, що саме вони "зробили аншлаг своєю відсутньою присутністю".

А тих, хто спершу навіть пройшов своєрідний відбір до театральної резиденції, результатом якої стала вистава спогадів про війну, у прем'єрі залишилося восьмеро — Олександр Мітчик, Олеся Антонова, Катруся Бережна, Андрій Балацький, Володимир Дубецький, Дмитро Клугер, Юрій Григорєв, Андрій Лоза. У фіналі кожен із них розповідає СВОЮ історію. Вони виходять до нас у пікселі, босоніж, у них тремтять руки. Хтось спалює аркуш зі своєю історією, хтось рве на дрібні коаптики, хтось запалює цигарку. Чи варто переповідати їхні історії? В жодному разі, ні. Треба прийти і слухати. А потім із тим відчуттям почати жити, може, почати змінюватися, усвідомивши, що всі ми — на війні. Бо ця постановка — про перемогу смислів над хаосом. Про перемогу над страхом, про віру, вірність і про те, що "сьогодні нас — таких залізобетонних — пів країни".

Голоси_2
kurs.if.ua

Мати трьох дітей, старшина медслужби Олеся Антонова, яка почала захищати свою Батьківщину в батальйоні "Айдар", сказала стисло: "Глядачі сприймають нас по-різному. В Івано-Франківську був шквал емоцій, шалений відгук. Львів — він притих, він злякався, він замислився. Хочемо, щоб нас почули й відреагували щиро, якою б не була ця реакція. Треба, щоб люди знали більше про війну".

А потім вона довго може розповідати про своїх дітей, які боялися війни, і вона пішла, щоб вони не мали страху. 

Наскрізним прийомом постановки є танець аркан як неймовірна метафора бою, який триває наче необгрунтовано довго, щоб глядачі відчули, щоб утомилися, щоб почали падати й повертатися, ставати в стрій замість товариша і робити надзусилля — щоб жити. Цей аркан і мелодія сопілки Мишка Адамчака сплелися в напружений танок воїнів, поєдинок, який хоч і втомлює, але додає віри. Бо вони не розривають кола, вони смертельно втомлені, але рухаються в такт. Як зізнався після вистави у Івано-Франківську режисер Євген Степаненко, актори отримали настанову "танцювати, поки звучить сопілка", а сопілкар — "грати, поки воїни водять аркан". 

Тому глядачі змогли відчути втому тих, хто нас захищає, побачити справжність ненаграних емоцій, коли люди "грають" самих себе, тобто пережити, торкнутися, плакати чи опускати очі. Хтось кричав "дякуємо", хтось "Слава Україні", хтось мовчав. А дівчата й хлопці у фіналі спершу пішли вклонитися тим, хто в небесному легіоні тримає нам небо.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво