Горішок світобудови - Культура - dt.ua

Горішок світобудови

24 листопада, 2017, 17:42 Роздрукувати Випуск №45, 25 листопада-1 грудня

"Набукко" від режисера Василя Вовкуна насамперед вражає у музичному плані. 

В Одеській опері — через 170 років — звернулися до опери Джузеппе Верді "Набукко". Режисер-постановник — Василь Вовкун, диригент — Олександру Самоїле, художник — Тадей Риндзак. 

Одеський національний театр опери і балету вже не той, що ще якихось років 7 тому. Репертуар збагатився новими постановками, у тому числі досить сучасними як матеріалом, так і сценічними рішеннями. 

Це помічають і закордонні імпресаріо, які хочуть залучити одеські постановки на гастролі у Бельгію та Голландію. 

Коли ми говоримо про оперну трупу, важливо підкреслити: маючи в афіші "Любовний напій" Доніцетті у постановці Оксани Тараненко (з героями в джинсах, мотоциклом на сцені та фонтаном із пластикових пляшок), можна було б "відірватися" у вердівському "Набукко" з умовно-історичними костюмами, фронтальними мізансценами та відмовою від балетної метушні. Оперні солісти могли б трішки "видихнути" і спокійно покрасуватися на сцені у блискучому вбранні. Добротно, велично, яскраво та з повчальним смислом… 

Тим часом прем'єрні покази опери Джузеппе Верді "Набукко" в Одесі проходять під грифом "уперше за останні 170 років". 

Справді, Одеса 1847 р., що йшла в ногу з театральною модою, всього через 5 років після прем'єри в Ла Скала слухала цю оперу, підготовлену силами італійської трупи. Нині історія Навуходоносора Другого (Набукко легше промовляти у співі, це коротке ім'я тішить слух і дихає величчю) більш ніж актуальна, адже гординя сильних світу цього ось-ось призведе до загибелі планети всієї. І позолочений горішок світобудови над одеською сценою хрусне навсправжки. 

Цей промовистий образ прирівнює руйнування храму Єрусалимського до світової катастрофи. А мініатюрна світлодіодна копія цієї кульки розміщена всередині золотого ажурного клобука первосвященика Захарії (молодий бас Дмитро Павлюк показав себе справжнім віртуозом і при цьому стійко носив важкий головний убір), ніби зітканого з гілок і листя. Вірою врятуємося?..

"Набукко" задуманий як одесько-львівський спільний проект гендиректором Одеської опери Надією Бабіч, яка цінує сценографічну школу Євгена Лисика, що залишилася у творчості його кількох учнів. 

Народний художник України Тадей Риндзак привіз до Одеси виготовлений у цехах Львівської опери панорамний задник, і він "грає" під промінням прожектора — проявляються то обличчя мудреців, то лиховісні письмена, на його тлі чудеса відеографіки створюють ефект блискавки, що уразила знахабнілого Набукко, який проголосив: Non son piu re, ("Я більше не цар! Я Бог!"). Так, якщо хто не в курсі, в одеському театрі опери йдуть мовою оригіналу, і за чистоту італійської відповідає репетитор та суфлер Едуард Погосов, німецьку вимову (адже вже з'явився "Тангейзер" у концертному виконанні) трупі ставить тенор Олександр Шульц.

На постановку вердівського шедевра в Одесу запросили генерального директора — художнього керівника Львівської опери, народного артиста України Василя Вовкуна. Така одесько-львівська конструкція-копродукція знаменує, мабуть, якийсь новий етап у музичному житті країни. Принаймні 5 великих музичних вітчизняних театрів планують створити асоціацію, щоб частіше запрошувати на постановки фахівців з інших регіонів і збільшити кількість гастролей Україною. 

"Набукко" від режисера Василя Вовкуна насамперед вражає у музичному плані. Вервечка чудових ансамблів, знакові арії Набукко, Абігайль і, звісно, очікуваний момент: хор полонених іудеїв Va pensiero ("Лети, моя думко"), велична й проста музика вільної душі, якій не страшні кайдани. 

До речі, самих кайданів не було ні на бранцях, ні на Фенене, що цілком добровільно йде на страту "за пальмою мучеництва" (на прем'єрові цю партію виконала меццо-сопрано, заслужена артистка України Тетяна Спаська), мовляв, "киньте жертву в пащу Ваала — відомстить Всевишній вам"… музика "Набукко" цього й не потребує, вона самодостатня. 

До сучасності наближають ракетні установки, що наїжачилися піками на задньому плані, а також мечі-бластери, що надіваються Набукко та Абігайль як поручі. Теплий піщаник сценічного хідника із зіркою Давида по центру, кам'яні лаштунки стають канвою, по якій вишиває східні візерунки художник із костюмів Сергій Васильєв. Мабуть, у жодній іншій оперній виставі на одеській сцені важливість одягу персонажів не була піднята так високо. Іудеї одягнені у світлі, м'які тканини, помисли їхні пориваються до духовних вершин, — ассірійці ж обирають земну марноту й розкіш: дорогі цупкі тканини, металізований блиск, жакард, шкіра, тафта кольору смарагду й бордо, "рогаті" шоломи. Диригент-постановник, народний артист Республіки Молдова Олександру Самоїле підкреслив контраст двох світів: один — хльосткий, ревучий, пихатий, інший — співає духовні псалми, лагідний і жертовний. 

Хореограф-постановник Яніна Кисельова, не прагнучи "тягти ковдру на себе", урочистим маршем посилає вавилонян супроводжувати царя з корогвами. Царева донька Абігайль (Ганна Литвинова) вперше з'являється на сцені, наче в охопленій полум'ям сукні, з обпаленою пристрастями душею.

Можливість іншої долі для героїні змальована в теплих ліричних фразах Anch'io dischiuso un giorno ("Я теж одного разу відкрила своє серце щастю"), але, обділена любов'ю племінника Єрусалимського царя Ізмаїла, жінка… вирішує захопити батьківський престол: Salgo giИ del trono aurato ("Я вже сходжу на золотий трон"). 

І тут голос співачки виробляє немислимі фіоритури, то піднімаючись на недосяжну висоту, то підступно завмираючи на низьких нотах. Стоячи поруч із верховним жерцем Ваала (Сергій Узун), Абігайль являє з ним схожість, — блискуча скелетоподібна вишивка прикрашає їхні одіяння, це люди, м'яко кажучи, близьких духовних пошуків, вони йдуть до влади через кров і маніпуляції. А що корона Набукко скидається на щось середнє між античним лавровим вінком і шоломом вікінга — теж промовиста деталь.

Суєтний блиск мілітаристських костюмів вавилонян відтінений світлим, легким одягом іудеїв. Негнучий неопрен, що став матеріалом для пошиття балахонів для хору вавилонян, виглядає страхітливо. Вишивані паростки справжньої віри, ніби переповзаючи з клобука Захарії, розбризкуються по подолу й рукавах плаща та сукні розкаяних Набукко й Абігайль. 

Сцена, в якій божевільний цар благає одну з доньок пощадити іншу, передбачає драму Ріголетто, що молив герцога повернути йому доньку. Любов сильніша за релігійні чвари, якщо дві ассирійки зразу можуть кохати іудея, а він — відповідати взаємністю одній із них. Лицарська шляхетність, героїзм, здатність захищати свою кохану Фенену забарвлюють тенорову партію Ізмаїла (заслужений артист України Владислав Горай) у сяючі тони. Таке кохання здатне подолати перешкоди — і долає. Та все ж головна дійова особа тут — єврейський народ, одухотворений і стійкий. 

Хормейстер-постановник, заслужений діяч мистецтв України Леонід Бутенко, нагадуючи, що "Набукко" часто називають оперою-ораторією, або хоровою оперою, підкреслив: у цій музиці закладені ростки "Травіати", "Ріголетто", "Балу-маскараду". 

Хор левітів, що проклинають Ізмаїла, теж нагадує чоловічі хори з "Ріголетто", приклади можна множити, — 34-річний композитор тільки починав свій шлях до світової слави, вигранював майстерність. Джузеппе Верді писав у своїй автобіографії про "Набукко" так: "Це опера, з якої воістину розпочалася моя митецька кар'єра". 

Хочеться думати, що з "Набукко" Василя Вовкуна в Одеській опері теж почнеться якийсь новий виток прогресу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво