Анастасія Канівець: драматичний фільм Історія Лізи – втеча від нашого світу - Культура - dt.ua

"Історія Лізи": драма не/втечі від світу

22 листопада, 2019, 16:38 Роздрукувати Випуск №45, 23 листопада-29 листопада

В український прокат виходить стрічка з життя людей із синдромом Дауна — "Історія Лізи". 

Автор сценарію та режисер — Олександр Жовна. Фільм знятий за однойменною його повістю, а сам він уже не перший десяток років працює в Новомиргородському інтернаті для розумово відсталих дітей. У головних ролях — Мар'яна Ахрарова, Влад Погрібний, Дарія Творонович, Микола Перестюк.

"Інші" та їхні непрості стосунки зі світом — лейтмотив сучасної культури. Так, у 2014 р. з'явилося резонансне "Плем'я" Мирослава Слабошпицького. Люди, котрі випадають за рамки стандарту — як поведінки і способу життя, так і фізичних та психічних особливостей, — поступово завойовують собі місце в мистецтві, зокрема кінематографічному. Не стає винятком тут і Україна. 

За сюжетом прем'єрної стрічки "Історія Лізи", дві пари молодих людей — "нормальні" Ляля й Андрій та "діти сонця" Ліза й Коля — ховаються від світу в старому сільському будинку. Втім, світ цей "ловить" їх усюди, — перефразовуючи слова Андрія, такий некомфортний наш часовий вимір…

Автор сценарію та режисер Олександр Жовна обрав тему невипадково. Здається, важко знайти кращого провідника між цими двома світами: з одного боку, митець, з іншого — людина, включена в поле свого об'єкта зображення…

І справді: найбільше привертає увагу й приваблює у фільмі — доброзичливий та демократичний погляд на людей з інтелектуальними порушеннями. Чи не головне "послання" кінострічки: так, вони особливі, вони потребують догляду та більших зусиль для включення в суспільство. Але їх не треба "жаліти" чи якось виділяти; їм "просто" потрібно не заважати жити. Йдеться тут про забезпечення елементарних прав. Не таких, як право на життя, харчування або медицину, але так само фундаментальних. 

Ось простий приклад, навколо якого й розгортається сюжет: до досягнення дорослого віку "діти сонця", якими опікується держава, живуть у дитячому притулку. Потім — років після двадцяти п'яти — їх переміщують… у будинок для престарілих (проміжної установи в нас немає!), причому чоловіки й жінки живуть окремо. Тим часом у дитячому притулку деякі молоді люди встигають закохатися, формують пари. Чи мають вони право на створення сім'ї? Бодай на те, щоб бути поруч одне з одним? Державна система опіки такої можливості просто не передбачає…

Це, а також низку інших більш чи менш важливих питань порушує фільм. Відповідей, на жаль, не даючи, — і проблема тут не у фільмі, а в суспільстві (що викликає жаль набагато більший). Ляля, Лізина сестра, витягує її й Колю з притулку, аби вони лишилися разом. Проте минає не так багато часу, і вона вже запитує себе: чи не краще їм було лишатися там? Те саме питання виникає і в глядача, особливо у фіналі стрічки.

"Історія Лізи" — соціальна драма з певними претензіями на "артхаузність". Біда таких фільмів у тому, що важливість і гострота теми перетягує на себе всю увагу, і про художній бік уже часто не йдеться. Тим часом твір досить цікавий і сам по собі: він атмосферний, світлий і співчутливий. Хороша операторська робота, особливо стрімкі прольоти камери, що відкривають панораму, — достоту вихід з інтимного простору героїв у "великий світ" (правда, не завжди підкріплений сюжетно). Щодо акторської гри, — тут насамперед привертає увагу те, що Лізу й Колю зіграли самі "діти сонця" (причому, за словами режисера, спочатку кастинг проводився серед звичайних акторів, але обрані виконавці відмовилися незадовго до зйомок, — як з'ясувалося згодом, на краще). Що важливо — їхня присутність на екрані не справляє гнітючого враження, а, навпаки, посилює гуманістичне звучання фільму. 

 Гармонійності акторського ансамблю загрожувало інше: поруч із природністю й органічністю Мар'яни Ахрарової та Влада Погрібного, здавалася штучною й непогана гра Дарії Творонович та Миколи Перестюка. Отриманий ефект можна порівняти з тим, що дає поєднання павільйонних зйомок і документальних кадрів: хоч би якими досконалими були перші, вони одразу впадають у вічі. Так сталося й тут: поруч із невимушеним мовленням Лізи і Колі особливо неприродно звучить рафінована літературна (у сенсі навіть не "правильності", а саме відшліфованості тексту) мова інших персонажів, особливо сільського поліцейського. Слід гадати, тут із Олександром Жовною зіграв лихий жарт його письменницький фах. Те саме можна говорити і про будову фільму: відчувається, що автор звик до більш гнучких і вільних законів літератури, тоді як фільмова драматургія потребує чіткої й стрункої композиції. Як наслідок, дія кидається від однієї сюжетної лінії до іншої, і незрозуміло, про кого історія насправді — про Лізу чи про Лялю; бракує й послідовності. 

Починається стрічка історією зустрічі та закоханості Лялі й Андрія, причому всіляко підкреслюється їхня "інакшість", чужість навколишньому світу. Ця частина сповнена інтелектуально-чудернацьких розмов про Петрарку, смерть, часові виміри тощо, які, удобривши собою перші десять-п'ятнадцять хвилин фільму, далі зникають. Подекуди складається враження, буцім лише таким, трохи "не від світу цього", героям може бути небайдужою пара із синдромом Дауна. Втім, після демонстрації глядачам "незвичайності" героїв про неї забуто, і в "сільській" частині вони вже постають цілком "нормальними". Трохи вибиваються із загального ладу і сцени в кінотеатрі, де герої фантастичним чином переносяться на плівку, у "Вогні великого міста" Чарлі Чапліна. До речі, цікава паралель: недавно екранами пройшов "Зеровілль" Джеймса Франко, у якому герої теж поєднуються на кіноплівці, перенісшись у фільм 1952 р. "Місце під сонцем". Схожим чином, саме в кіносвіті, почуваються найбільш вільними й щасливими герої "Історії Лізи". 

Достоту, кіно — царство мрій! Так освідчившись у любові до мистецтва екрану, автор заодно доніс до глядача ще одну ідею: мистецтво — саме той простір, у якому всі рівні і де кожен може вільно почуватися й виражатися. Втім, не забуваймо й про реальний світ! Хочеться сподіватися, що найбільшим досягненням вигаданої історії нещасних Лізи й Колі стане не поява в мережі НВО (що вже закупила фільм), а покращення в житті їхніх реальних побратимів і посестер. Та це вже залежить не від творців стрічки, а від їхніх глядачів. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1277, 11 січня-17 січня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво