Крістоф Зітцен: "Небезпечно робити з музики шоу"

Нинішній рік відзначений для української культури появою проєкту Musical Bridges. Кульмінацією його став перший український виступ австрійського мультиперкусіоніста Крістофа Зітцена, що пройшов за підтримки Українського культурного фонду і Посольства Австрії в Україні.

Дебют Зітцена на Зальцбурзькому фестивалі відбувся, коли йому було всього 12 років, а торік музикант одержав титули "Найкращий молодий виконавець" за версією International Classical Music Awards і "Нова зірка сезону 2017/2018" від European Concert Hall. В інтерв'ю DT.UA музикант розповів про свій виступ у Києві, про те, як перкусіоністи-віртуози надихають сучасних композиторів створювати музику для ударних, і про барокове звучання на маримбі.

- Складання програми - це завжди діалог з організаторами, у нашому випадку - з Тетяною Калініченко (співорганізаторкою й диригенткою New Era Orchestra, в портфоліо якої - співпраця з топовими солістами сучасності, серія українських і світових прем'єр. - А.С.), - розповідає Крістоф Зітцен. - Вона хотіла виконати в Києві Frozen in Time Авнера Дормана - твір, який я грав уже багато разів і який мені дуже близький, тому я зрадів пропозиції виконати його з Тетяною та її блискучим оркестром. Крім того, ми включили до програми дещо ще більш нестандартне - Attraction Solo Еммануеля Сежурне.

- Які ваші враження від співпраці з New Era Orchestra?

- Раніше мені не доводилося співпрацювати з українськими музикантами. Коли чесно, я мало знав про музику в Україні до знайомства з Тетяною і New Era Orchestra. Це дуже пристрасний і надзвичайно відданий музиці оркестр, оскільки, на мій погляд, музика - вона вся про пристрасть, і коли ти можеш розділити її з іншими музикантами, навіть якщо ти не знав їх раніше, - це величезна радість.

- Як доставлялися ваші інструменти в Україну? Це ж ціла колекція!

- Так, це було найскладніше завдання в організації київського концерту. Нам треба було знайти компанію, яка б перевезла таку кількість інструментів не за шалені гроші. На щастя, таку компанію ми знайшли, в нас була вантажівка, яка спеціально їхала з інструментами з Австрії в Україну, потім водій залишився в Києві й відвіз усе назад після концерту.

- Як ви знаходите баланс із кожним новим оркестром?

- Я думаю, музика багато в чому - про комунікацію. Тому те, що я намагаюся робити, це комунікувати з усіма музикантами - як і з диригентом, звісно.

- Як будується ваш репертуар? Адже музики, написаної спеціально для ударних, не так багато, порівняно з більш "популярними" сольними інструментами, якщо говорити насамперед про "стару" музику.

- Звісно, нам бракує музики "з минулого". Але, з іншого боку, в наш час багато музики пишеться саме для перкусії. Уже з першої половини ХХ ст. композитори відкрили ударні як сольні інструменти, і потім усе більше й більше - як інструменти для камерної музики. Такі композитори як Едгар Варез, Бела Барток, Даріус Мійо почали надавати перкусії все більшого значення. Особисто для мене один зі шляхів компенсації нестачі "старого" репертуару - це аранжування. За тим самим принципом ми будуємо репертуар і Wave Quartet (квартет, що складається з маримб, заснований 2008 р. Крім Крістофа Зітцена, до нього входять його вчитель Богдан Бакану, Еміко Учіяма й Ніко Герстмаєр. - А.С.). Чотири маримби дають нам багато можливостей при аранжуванні. Наприклад, ми граємо концерти Баха написані для двох клавесинів, і ця музика ідеально "перекладається" на чотири маримби.

- Чи можна говорити, що після переосмислення ролі ударних у музиці ХХ ст. сьогодні ми спостерігаємо новий виток розвитку цих інструментів? Наприклад, сучасні композитори спеціально пишуть твори для вас, Мартіна Грубінгера, інших виконавців, враховуючи нові можливості гри на ударних інструментах і зростання їхньої популярності.

- Так, однозначно. Коли є такі великі виконавці, як Евелін Гленні, Петер Садло, Колін Керрі, це надихає композиторів, і логічно, що репертуар розширюється. Завдяки цьому ми маємо твори для перкусії найзначніших авторів сучасності, таких як Петер Етвош, Фрідріх Церха, Джеймс Макміллан, Авнер Дорман, Джон Корільяно, які пропонують велику стилістичну палітру - від авангарду до тональної музики. Сучасний репертуар величезний, він охоплює, зокрема, й концерти для соліруючих ударних інструментів.

- Як змінюється техніка гри на перкусії?

- Вона еволюціонує. Сьогодні ти повинен уміти робити справді неймовірні речі на своєму інструменті. Якщо років двадцять тому були твори, які могли виконати тільки п'ятеро людей в усьому світі, тепер їх грає безліч музикантів уже на стадії навчання. Отож технічний рівень зріс неймовірно. Особливо для інструментів типу маримби, на якій 20–30 років тому перкусіоністи грали зовсім мало і взагалі не розглядали її як "справжній" інструмент. Тепер же багато музикантів чудово володіють цим інструментом, який став невід'ємною частиною "сім'ї" перкусії. Це теж частина еволюції.

Юрій Стефаняк

- Ви багато працюєте з аранжованим матеріалом. Чим для вас є, наприклад, аранжовані концерти Баха? Це новий погляд на звичний репертуар - чи його популяризація для ширшої публіки завдяки свіжому звучанню?

- Гадаю, і перше, й друге. Коли ми виконуємо Баха на маримбі, ми намагаємося адаптувати маримбу до Баха, а не Баха до маримби. Оскільки всі ми (Wave Quartet. - А.С.) багато вивчали історичний підхід до виконавства, ми намагаємося залишатися вірними музиці. Але, звісно, ми маємо й інші можливості, граючи на маримбах, а не на клавесині, і ми хочемо цими можливостями скористатися, а не відкидати їх.

Водночас я вважаю, що ударні інструменти дуже популярні серед молоді, тому, однозначно, перкусія здатна привести молоду аудиторію до "старої" музики. Це настільки багата, фантастична музика, що вона просто має бути відкрита. Якщо ми можемо внести свою лепту в популяризацію цього репертуару, це чудово.

- Чи можна говорити, наприклад, про особливий бароковий звук на ударних? Як, у принципі, домогтися на ударних стилістичних відмінностей для, скажімо, барокового, класичного, романтичного репертуару?

- Усе залежить від того, що в тебе в голові, як ти собі уявляєш звучання музики, яку граєш. Виходячи з цього, знаходиш методи гри і їх використання, бо ти багато чого можеш змінити в способі гри. Все починається з тіла, з того, як ти використовуєш пальці, руки. Є безліч чинників, які можна змінювати. Зрозуміло, треба змінювати і стиль фразування. Це один із найважливіших параметрів, адже ти мусиш бути здатним освоювати "мову" кожного часу, кожного історичного періоду. Для цього треба слухати багато музики й занурюватися в епоху, музику якої ти виконуєш, так глибоко, наскільки це можливо. Особливо це стосується барокового звучання на перкусії. Клавесинні концерти не були написані для маримби, але нам під силу змінити її звучання, виходячи з розуміння стилю того часу.

Для мене завжди велике щастя грати з бароковими оркестрами, що використовують історичні інструменти, такими як L'Оrfeo Barockorchester в Австрії або Academy of Ancient Music у Великій Британії, бо їхні музиканти зазвичай дуже раді взаємодії наших інструментів, такий симбіоз чудово працює. Коли ви говорите однією мовою, не так важливо, на яких інструментах ви граєте. Це просто музика.

- Що сьогодні відбувається з музичним виконавством? Чи треба музикантам пропонувати більше шоу для приваблення публіки в концертні зали?

- Є різні способи залучення публіки в концертні зали. Молодь часто лякають концерти, відвідини їх здаються занадто формальними. На мій погляд, музика не така вже й стара, і це сумно, що ореол навколо академічної музики може когось відлякувати. Дуже важливо говорити про музику різними способами, щоб показати людям, що в ній багато життя. Якщо донести це до публіки, то музика сама по собі не повинна бути шоу, всередині неї вже достатньо "шоу", в хорошому сенсі. Там же стільки всього відбувається!

Наприклад, у симфонію Бетховена чи концентри Баха немає потреби щось привносити, щоб зробити їх цікавішими, музика цікава сама собою. Було б прикро, якби над усім цим надбудовувалося щось таке, що, навпаки, приховувало б смисл самої музики. Думаю, робити з музики шоу може бути навіть небезпечно. Найважливіше - це просто жити музикою й насолоджуватися нею. І тоді, хочеться вірити, публіка робитиме те ж саме.