Куди "Думки" линуть?

Поділитися
Куди "Думки" линуть? report.if.ua
Особлива увага кінокритиків та глядачів на Одеському міжнародному кінофестивалі була прикута до нового українського фільму "Мої думки тихі" режисера Антоніо Лукіча.

Зрештою ця стрічка і здобула цілий сонм нагород: нагороду кінокритиків FIPRESCI; "Золотого Дюка" за найкращу акторську роботу в національному конкурсі (Ірма Вітовська); приз глядацьких симпатій, а також Спеціальну згадку журі (Андрій Лідаговський).

Про що кіно? Фільм пропонує історію про молодого звукорежисера Вадима. Зазнавши безліч невдач у роботі та особистому житті, він дістає нагоду розпочати все спочатку. Просте завдання - записати голоси закарпатських тварин - може стати його шансом назавжди залишити "незручну Україну" і вирушити до "привабливої Канади". Але... все виявляється набагато складніше, коли головним супутником у новій роботі виявляється мама Вадима.

…Іноді так буває, що задовго до виходу на широкі екрани певний фільм починає обростати легендами, міфами, заздалегідь провокує цікавість. Після "Думок" режисера Антоніо Лукіча дехто з наших кінофахівців уже називає "українським Вуді Алленом", а стрічці пророкують яскраве фестивальне життя. Цього літа "Думки" вже здобули престижну нагороду в Карлових Варах - це спеціальна нагорода журі у секції East of the West ("На Схід від Заходу"). Отже, про український фільм-подію DT.UA розповідають його продюсер Дмитро Суханов та виконавиця головної ролі Ірма Вітовська.

* * *

- Кінопроєкт трагікомедії "Мої думки тихі" став одним із переможців Десятого конкурсного відбору Держкіно, - розповідає DT.UA продюсер картини Дмитро Суханов. - Виробництво стрічки здійснювалось на студії "Toy Cinema". Прокат заплановано на початок 2020-го, точні дати будуть повідомлені найближчим часом. Зараз вибираються стратегії просування фільму, тривають консультації з мережами кінотеатрів, дистриб'юторами. Скажу, що попервах ця стрічка була задумана як кіно для фестивального прокату. Робота в цьому напрямі також ведеться. Нашу команду дуже радує, що у картини "Мої думки тихі" - вже не одна нагорода.

Оскільки цей фільм авторський, то майже повністю він був створений за підтримки Держкіно. Це 90% бюджету, а решта коштів - продюсерські. Наша компанія існує з 2003-го, але це наш дебютний проєкт у повнометражному українському кіно. Поряд зі мною продюсером стрічки виступила Алла Бєлая.

Взагалі команда студії "Toy Cinema" намагається потрапити в нову екосистему, привозити багато навчальних проєктів. Навіть з боку приватного бізнесу шукаємо якихось точок розвитку в міжнародному плані. Другий фільм, який вийшов за підтримки Держкіно і також за нашої участі, це "Спадок брехні" - британсько-український проєкт, в головній ролі Скотт Едкінс. Але там залучені інвестиції різного роду - і приватні, і державні. Зараз картина в стадії монтажу.

* * *

- Моя героїня, мама, в стрічці "Мої думки тихі" - досить складний, об'ємний і глибокий персонаж, - каже Ірма Вітовська. - Взагалі "всередині" її відбувається багато різних війн. Їй за 40 - і це час, коли треба відпустити дитину, тобто сина, якого грає Андрій Лідаговський, на якого в неї була монополія. До того ж у неї самої життя доволі яскраве, ще хочеться якоїсь романтики, але… іноді в цьому віці треба адекватно оцінювати себе в часі. І тут виникає конфліктність. Гадаю, цей образ буде дуже близьким для наших жінок, та й взагалі для всіх жінок світу. Тобто тема матері і сина. Знаєте, цю історію я прочитала зсередини і, скажу, що з режисером Антоніо Лукічем було дуже цікаво відкривати ці пласти.

- Пані Ірмо, тобто сценарій фільму від самого початку писався на вас, як на головну жіночу роль?

- Так, ще спочатку було вирішено, що за сценарієм я буду мамою головного героя. Тут не було ніяких кастингів. А от всіх інших персонажів ми добирали суто за кастингом. Адже є ролі, які проходять через фільм - вони вриваються і зникають. І задля цієї історії треба було знайти візуально точних акторів, щоб вони запам'яталися. Взагалі робота всіх департаментів стрічки "Мої думки тихі" - просто надзвичайна. Тут багато дебютів - режисерський, головного героя Андрія Лідаговського в повнометражному фільмі. Два роки тому Антоніо Лукіч разом з Валерією Кальченко зняв короткометражку "В Манчестері йдуть дощі", яка отримала "Дюка" в Одесі. Також у фільмі дебюти продюсерської групи - це Дмитро Суханов і Алла Бєлая, оператора-постановника Іллі Єгорова. А щодо музики, то у нас були викуплені права у Spice Girls, а це молодість моєї героїні, тобто мамина епоха.

- Чи складно було психологічно працювати з режисером-дебютантом, адже ви зріла актриса?

- Скажу, що режисер Антоніо Лукіч абсолютно зрілий як для режисера-дебютанта. Коли почалися репетиції фільму, то відчула, що він допомагає відкривати те, що в мені. Пам'ятаю, коли сценарій тільки потрапив до мене, то спочатку плакала, коли його читала, попри те, що це комедія, тобто трагікомедія. Але я читала сценарій з боку свого персонажа. А вже потім насміялась. Пам'ятаю, як ми вперше познайомилися з режисером. Просто перед зустріччю з режисером у мене була фотосесія для гламурного журналу в образі спокусливої гламурної діви. Це був лютий місяць, йшов сніг, я під'їхала, дивлюся - стоїть хлопчина. Подумала, що це асистент, вийшла і сказала: "Я готова, ходімо знайомитися з режисером". А він каже: "Це я режисер". Я відразу запитала: "Це ви написали такий сценарій? Скільки ж вам років?.."

З часом він мені признався, що, коли вперше мене побачив, то дещо злякався і подумав, як відправити цю артистку назад, мовляв, це не його Мама, яку він писав у сценарії.

Потім ми почали говорити, і я сказала, що весь цей гламур мені теж заважає і завтра я прийду вже в іншому образі, натуральному. Я відчула, що Антоніо хоче зробити пристойне кіно і підсвідомо поставила завдання присвятити цей фільм всім мамам. Різні долі, різні жінки, але для кожної з них приходить момент, коли треба відпустити дитину. І це завжди супроводжується певним психологічним надломом.

- Вашому синові вісім років, а у фільмі ви граєте матір доволі дорослого сина. З якими труднощами та пересторогами особисто вам доводиться зустрічатися у процесі вихованні свого власного сина Ореста?

- Так, Оресту вісім років, тому в мене все попереду - про що йдеться в фільмі. Але я маю дуже добру школу ремесла, у мене аналітичний мозок і, здається, я зрозуміла, що це буде за період. Мій син захоплюється пластом, це український скаутинг. І, скажу, що діти, які займаються цією туристичною практикою випереджають тих, хто цього не робить - в плані аналізу, виживання, бачення. Вони подорожують як туристи без телефонів, без батьків, розвиваються, проводять квести, вчаться орієнтуватися. Тобто це все знадобиться у майбутньому - і парубку, і дівчині. І, на відміну від піонерів, тут йде ставка на особистість, а не на колектив.

- Чи триватиме фестивальна подорож цієї картини в інші міста та на інші форуми?

- Я думаю, що зараз буде процес переговорів. Далі - визначення прокату в Україні - це 2020 рік, не раніше. Нині картина заслуговує на дуже багато фестивалів, це імідж і правильний шлях. У Карлових Варах рецензії на фільм були блискучі. Можливо українців заінтригує наш фільм? Адже там є де посміятися, але, можливо, це гумор іншого формату, не такий прямий, а дещо тонший, на межі інтелектуального. Фільм буде цікавий для молоді - від 17 до 25 років, а також для середнього покоління глядачів. Але ті люди, які не відкривали ніяких книжок у своєму житті, не сприймуть цей фільм, адже тут треба включитись інтелектуально. На жаль, у нас така ситуація склалася і таких людей немало, які звикли сміятися на показаний палець.

- Скажіть декілька слів про ваші нові театральні проєкти…

- На цей сезон в мене заплановані дві роботи в Молодому театрі. Також пітчингуються картини, які будуть запущені в новому сезоні - і на мене там розраховують. Я не знаю, як мені все встигнути, нікому не хочу відмовити. У трьох картинах точно братиму участь.

Знаєте, я не розділяю кіно і театр. Тому що все залежить від актора. Від уміння їздити на різних лижах. Я просто лижниця, тому мені просто пояснити, як акторське ремесло можна порівняти з лижами - з гірськими, водними та біговими. Це кіно, театр і телебачення. Якщо ви йдете на бігові лижі - це телебачення, - то часом це довга дистанція, але нескладні ландшафти. В Україні не знімають серіали рівня "Netflix". У нас ТБ - територія для дозвілля, з неглибокими героями. Тому наше телебачення робить з акторів роботів, які володіють суперкльовою імітацією, яка іноді доходить до автоматики. У мене теж була дуже успішна телекар'єра, але я зрозуміла: якщо перебувати весь час в "телеку", то велике кіно не світить.

А велике кіно можна порівняти з гірським лижами, коли потрібно розрахувати кожен свій спуск - це абсолютне перевтілення, довгий час підготовки.

Водні лижі - це театр, тому що вода - стихія, нестала форма, де кожного разу інші глядачі. Та й ми, актори, кожного дня інші, адже психофізика людини нестабільна. І ці три види лиж - це й є акторське ремесло, тобто уміння володіти різними видами техніки.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі