Вони вже зробили свій «вибір». Історико-культурне обійстя Києва: хроніка нищення часів незалежності

Чим ближче чергові вибори київської влади — тим гучніше лунають заклики і обіцянки «зберегти і примножити» культурні надбання столиці. «Свежо предание, да верится с трудом». Адже і попередні кандидати, депутати і керівники так само обіцяли… А Київ тим часом перетворювався на суцільну культурну руїну. Ні, звичайно у нас виростають або на місці дитячих майданчиків, або на сакральних історичних територіях будинки диво-велети чи якісь офіси… Та до справжньої культури і архітектури це немає ніякого відношення. До речі, нинішню міську виборчу кампанію у ЗМІ вже охрестили «битвою титанів» — тобто побоїщем «передових» будівельних компаній за ласий шмат київської землі. Тієї землі, яка ще поки що лишилась… Адже за роки незалежності проходило планомірне знищення історико-культурного середовища столиці. В цій розвідці — напередодні виборів нової міської влади — жахливий перелік знищеного і зруйнованого. Звичайно ж очікувати на адекватність влади в цьому питанні — просто безглуздо. Де великі гроші — там руйнація історії. Тим більше, що всі вони вже зробили свій «вибір»…

Очевидно, що варвари-забудовники (під якими слід розуміти всіх учасників будівельного комплексу — чиновників, архітекторів-проектувальників, будівельні фірми та ін.) об’єднані спільними інтересами наживи за будь-яку ціну. Адже на шляху досягнення мети вони вдаються до найрізноманітніших «тактичних» прийомів і методів.

Досить поширеним є прийом раптової стрімкої атаки на ділянку, намічену для новобудови. При цьому найчастіше без будь-якої дозвільної документації навколо майбутнього будмайданчика встановлюється міцна огорожа з охороною, куди завозяться будівельні механізми і техніка. Після чого, нерідко під виглядом археологічних досліджень, починається риття котловану.

Якщо виникають важкопереборні перешкоди, забудовники можуть на певний час (іноді навіть на кілька років) нібито відмовитися від наміченого, аби приспати пильність опонентів. Однак згодом вони знову йдуть у наступ.

Іноді будівельна мафія діє методом поступового психологічного впливу на громадську думку за допомогою виступів у ЗМІ, обґрунтовуючи свої наміри високоідейною і навіть альтруїстичною (!) метою.

Між тим, громадським активістам, змушеним вдаватися до пікетувань, критичних виступів і публікацій у ЗМІ, нерідко погрожують, а часом і виконують свої погрози.

На жаль, через тотальну корумпованість нашого суспільства протиправна і безсистемна забудова історичного ядра Києва не дістає належної оцінки у прокурорів. Ці справи не розглядаються в судах.

Саме тому акції будівельного вандалізму зазвичай мають доволі розмиті хронологічні межі.

Отож у наведеному далі короткому переліку втрат і збитків, завданих архітектурно-історичній спадщині Києва за роки української незалежності, послідовність розміщення об’єктів підпорядкуємо принципові їх архітектурно-містобудівної та історико-культурної значущості.

Середина 1990-х — початок 2000-х років: Софійський собор і Софійська площа.

В останні роки радянської влади у будинку були проведені ґрунтовні дорогі реставраційні роботи. Нині будинок перебуває в поганому стані. Поява глибоких тріщин у стінах костьолу, на думку авторитетних експертів (доктор технічних наук Г.Чорний та інші), пов’язана зі спорудженням поруч із костьолом об’ємної торгово-офісної будівлі (архітектор В.Смирнов), а також цілої низки інших висот­них будинків в охоронній зоні цієї дорогоцінної пам’ятки національної ваги.

Кінець 1990-х років: вул. Володимирська, 47.

Через заплановане будівництво об’ємної споруди готелю «Хілтон» були зруйновані дві пам’ятки архітектури, зокрема й знаменита «Рисувальна школа М.Мурашка». Проектована будівля, порушуючи периметральне планування стародавнього кварталу історичного ядра Києва, мала розміститися по діагоналі кварталу. Громадськість активно протестувала і не дозволила цей злочин довести до кінця.

На рубежі ХХ—ХХІ століть на вул. Воровського, 11 по-вандальськи втрутився в історичне середовище висотний (22 поверхи) житловий будинок для співробітників СБУ, що порушив охоронну зону кількох прилеглих пам’яток архітектури.

У 2004 році знесений Сінний базар — пам’ятка торговельної архітектури радянського часу (вул. Воровського). На його місці планується зведення висотного будинку.

Початок 2000-х років: вул. Хрещатик, 50

Над чотириповерховою пам’яткою зроблена надбудова високої двоповерхової мансарди у кітчевих формах, після чого будівля «випала» із ансамблю стародавнього кварталу (архітектор Ю.Духовичний).

Початок 2000-х років: вул. Толстого, 14-А.

Пам’ятка техніки — будинок Метеорологічної служби («будинок О.Беретті») до невпізнанності спотворений розширенням і надбудовами.

Початок 2000-х років: вул. Липська, 10.

Розібраний дощенту особняк М.Леопардова задля заміни його спрощеною копією — муляжем із прибудовою впритул до нього висотного будинку сучасної архітектури.

2004—2005 роки: вул. Хрещатик, 5.

Попри те, що архітектурний ансамбль Хрещатика є комплексною пам’яткою містобудування, тут був зруйнований будинок-пам’ятка стилю «конструктивізм» з метою спорудження на його місці більш прибуткового «хмарочоса» (архітектор М.Дьомін).

Початок 2000-х років: на Бессарабській площі зведена дисонуюча з Хрещатиком величезна кітчева будівля торговельного центру, задля чого знищена пам’ятка історії — будинок Шолом Алейхема.

Сьогодні по схилах непарного боку вулиці зводяться висотні монстри, протиправно ущільнюється забудова історичного ядра міста, що призведе до транспортного колапсу і серйозних екологічних проблем.

Початок 2000-х років: вул. Терещенка.

Поблизу палацових будівель — музею Російського образотворчого мистецтва і Музею мистецтв імені Б. та В. Ханенків споруджуються висотні будинки. У стінах музеїв-палаців з’явилися тріщини, хоча не так давно тут були проведені серйозні й дорогі реставраційно-ремонтні роботи.

Початок 2000-х років: Театральна площа.

Історичний ансамбль Театральної площі донедавна формував один із найзатишніших і мальовничих куточків центру Києва. Територія площі — складова частина архітектурно-охоронної зони всієї Володимирської вулиці в цілому, а центром композиції площі і її художньою домінантою був чудовий будинок Опери. Однак грубо проведена реконструкція колишнього «Театрального» готелю (архітектор С.Бабушкін) зруйнували красу ансамблю.

Початок 2000-х років: Олімпійська площа

Будівництво торгово-розважального центру на площі перед стадіоном

«Олімпійський» (пам’ятка техніки національного значення) порушило цілу низку положень пам’яткоохоронного і містобудівного законодавств (архітектори О.Комаровський, С.Бабушкін). Однак тривалий час (до виграшу Україною конкурсу на проведення Євро-2012 з футболу) ніякі порушення в забудові площі місцевими чиновниками не визнавалися, і лише закордонні експерти (певно володіють більшим імунітетом до корупції) зробили категоричний висновок, що новобудова перед входом на стадіон перешкоджатиме благополучній евакуації вболівальників, і її потрібно розібрати. До такого рішення, нарешті, прийшли і вітчизняні прокурори й судді.

Нині з’явилася надія, що прецедент із Олімпійською площею покладе кінець і всім іншим протиправним новобудовам у Києві. З’явилася також реальна можливість продемонструвати світові, що українці стають цивілізованою нацією, що ми здатні визнавати допущені містобудівні помилки, а головне, виправляти їх. Можливо, зуміємо прийняти сміливе рішення: ліквідувати підземні басейни на Софійській площі, розібрати будинки-монстри на вулиці Грушевського, 9-а, біля костьолу на вулиці В.Васильківській та в інших місцях...

Адже всі європейські дер­жави, принаймні ті, що числять себе такими, не дозволяють собі так брутально поводитися зі спадщиною, залишеною видатними представниками свого народу. Згадаймо лишень, практично у кожній європейській столиці (і не лише столиці) співіснують так звані старі й нові міста: Стара Прага, Старий Відень, Старий Таллінн, Стара Рига, Стара Варшава, Старий Краків... та й загалом — існує поняття Старе місто... Не можна перетворювати древнє місто-красень на експериментальний майданчик для архітекторів-невдах, які лише на «постаментах» видатних пам’яток минувшини, руйнуючи їх, паплюжачи імена визнаних Зодчих і Архітекторів, можуть творити власні «шедеври». Історія вже не раз довела згубність такої практики.

Історично-культурна спадщина України є істотною частиною загальносвітової культурної скарбниці. І якщо ми хочемо на рівні вступити у співтовариство передових європейських країн, то повинні неухильно дотримуватись умов ратифікованих урядом нашої країни міжнародних угод зі збереження спадщини.

ВРЯТУЙ ОСТАННЄ!

Є доречним згадати об’єкти спадщини, які досі перебувають під загрозою знищення, але ще можуть бути врятовані.

Відреставрувати доведені за роки української незалежності до руйнівного стану пам’ятки архітектури:

1) особняк по вул. Вознесенській, 26;

2) будинок київського війта Г.І.Киселевського по вул. Сковороди, 1;

3) садибу художника Олександра Мурашка по вул. М.Житомирській, 14;

4) келійний корпус Флорівського монастиря № 16;

5) напівзгорілі пам’ятки по Набережному шосе №№ 4, 8;

6) напівзгорілий будинок стилю «модерн» по вул. В.Васильківській, 50;

7) будинок із фасадом, що обвалився, по вул. В.Васильківській, 37.

Не допустити знищення, що готується, пам’яток історії та архітектури комплексу заповідника «Древній Київ»: 1) по вул. Десятинній, 11; 2) по вул. Софійській, 20/21; 3) на Поштовій площі (Поштовий будиночок і Річковий вокзал).

Не допустити проведення в архітектурно-охоронних зонах міста будівельних заходів, які завдадуть значної шкоди історико-культурному середовищу,:

забудову київського Дитинця, Пейзажної алеї, спорудження житлового комплексу над фундаментами давньоруського палацу і т. д.;

реконструкцію «з ущільненням» архітектурного ансамблю Андріївського узвозу, влаштування «Музею І.Марчука» на зсувному схилі Андріївського пагорба;

спорудження готельного комплексу під Замковою горою (на вул. Флорівській);

будівництво торговельно-готельного комплексу в охоронній зоні Києво-Печерської лаври (уздовж північної фортечної стіни). (Будівництво комплексу висотних елітних житлових будинків в охоронній зоні Кирилівського заповідника;

реконструкцію з надбудовою стародавнього кварталу на Хрещатику;

спорудження гігантського будинку «з тризубом» на Майдані (замість готелю «Україна»);

спорудження гігантського будинку на Європейській площі (вул. Хрещатик, 5);

будівництво торговельної споруди замість скверика на вул. Б.Хмельницького (над станцією метро «Театральна»);

будівництво двох висотних будинків в охоронній зоні Палацу «Україна»;

будівництво ТРЦ «Троїцький» в охоронній зоні стадіону «Олімпійський»;

будівництво підземних паркінгів під Михайлівською площею, під Європейською площею, під вул. Б.Хмельницького;

забудову київського історичного ландшафту: придніпровських схилів, літописних Замкової, Щекавицької, Володимирської, Андріївської та інших київських гір.

Внесення їх до «Списку» ЮНЕСКО.