Криза тарифного популізму. Захист споживачів від монополій має стати основним пріоритетом діяльності президента

Поділитися
Тарифна криза, учасниками якої тією чи іншою мірою стали не тільки депутати, політики, уряд, органи...

Тарифна криза, учасниками якої тією чи іншою мірою стали не тільки депутати, політики, уряд, органи місцевого самоврядування, а й майже всі жителі країни, оголив проблему, якою не займалися фактично весь час існування незалежної України. Проблема, суть якої полягає в невідповідності тарифів їхній собівартості, дісталася нам ще від часів СРСР. Однак історичний «мораторій» знову повернув нас у минуле та показав, що розуміння нами суті житлово-комунальних проблем сьогодні значно ближче до соціалізму, ніж до нинішніх реалій.

За радянської влади населення сплачувало лише невелику частку від реальної вартості послуг, а різниця в цінах покривалася з бюджету, що давало змогу утримувати зарплати і пенсії на рівні, такому ж далекому від реальності. Власне, ця схема продовжувала діяти до останнього часу завдяки низькій ціні на газ і величезному запасу міцності підприємств ЖКГ. Як результат, на сьогодні ми маємо нереальні тарифи за дуже поганого технічного й фінансового стану підприємств галузі і так само нерозв’язані проблеми зарплат і пенсій.

Декларовані наміри переходу від радянських до ринкових методів управління в житлово-комунальній сфері передбачали зміни не тільки у системі управління, а й у структурі розрахунків за послуги ЖКГ. Однак попри існуючі програми з реформування галузі, жодний з урядів за 15 років незалежності так і не зміг взяти на себе відповідальність і заявити про необхідність привести оплату за комунальні послуги у відповідність із їхньою реальною вартістю, без чого неможлива поява ефективного власника та управлінця.

Причина — у крайній заполітизованості проблеми та перманентному передвиборному стані української влади. Нікуди не дітися: рівень зарплат і пенсій, розмір квартплати і ціни на комунальні послуги — це ті болючі електоральні точки, зачіпаючи які, політики можуть завдати непоправної шкоди своєму рейтингу серед населення. І навпаки. Мер Харкова Михайло Добкін виграв виборчу кампанію саме на обіцянках не підвищувати тарифів. Щоправда, прийшовши до влади, продемонстрував класичний приклад політичного обману й через кілька місяців оголосив про майбутнє підвищення цін на комунальні послуги, після чого харків’яни заговорили про його відставку.

У подібній ситуації, тільки в масштабах усієї країни, опинилася і Партія регіонів, яка пройшла всю парламентську кампанію під гаслом зниження цінового тиску на населення шляхом зменшення вартості газу. Внаслідок цього ціна виявилася ще вищою, ніж була при колишньому уряді. І керівництво нинішнього Кабміну може скільки завгодно стверджувати, що відповідальність за підвищення комунальних тарифів лежить на їхніх попередниках.

Для тих, хто мислить реалістично, очевидно: від збільшення цін на комунальні послуги нікуди не дітися. Але «регіоналам» не слід було боротися за владу за допомогою явно популістських гасел. Тепер вони стали заручниками своєї ж нещирості перед виборцями, які, м’яко кажучи, здивовані діями уряду та народних депутатів. Історія з подоланням антикризовою коаліцією вето президента на закон про мораторій на підвищення житлово-комунальних тарифів, що завершилася в результаті скасуванням парламентом свого ж рішення, ще більше посилила соціально-політичну напругу навколо цього питання.

Однак основний негатив проявився не в тому, що Верховна Рада в черговий раз стала смішною — до цього народ уже звик, не в тому, що значна кількість депутатів виявили, м’яко кажучи, повне нерозуміння суті цих проблем, і не в тому, що 249 голосів скасували рішення 340 народних обранців. На жаль, під сумнів поставлено принципову здатність більшості (а отже, і Верховної Ради) приймати ефективні рішення за умов парламентсько-президентської республіки, а всю увагу суспільства знову прикуто до підозрілих маніпуляцій і «боротьби з тарифами», а не до жорсткої боротьби за підвищення соціальних виплат, заробітної плати, пенсій, субсидій, поліпшення житлових умов, економії енергоресурсів.

Уряд, змушений рятувати обличчя коаліції і реагувати на зростаюче обурення громадян, прийняв сміливу постанову, якою знизив граничний рівень ціни на газ, котрий продається населенню, із 414 грн. за тисячу кубометрів до 339. Одночасно уряд заявив про намір запровадити диференційовані ціни, поставивши їх у залежність від обсягів споживання газу: що більші обсяги — то вища ціна. Неринковість цієї ініціативи як мінімум дивує. Здається, тільки в Румунії існує подібна схема, тоді як у всіх розвинених країнах діє протилежний принцип: що більше купуєш товару або що більший обсяг послуг споживаєш, то менше платиш. Такий один із стимулів розвитку ринку.

Виникає відчуття, що про цю ініціативу прем’єр-міністра Віктора Януковича інформували не повною мірою, тому хочеться запропонувати йому вислухати думку різних фахівців, а не тільки тих, хто каже те, що хочеться почути. Вони порекомендували б уряду проаналізувати разом із незалежними експертами, чи можна все це реалізувати передовсім технічно й процедурно? І чи не повториться ситуація 2004 року з підвищенням пенсій, коли вийшло як завжди — плутанина і втрата здорового глузду? Вважаю, що це питання має розглядатися на розширеному засіданні уряду за участі незалежних експертів. Хочу нагадати, що подібний експеримент планував і уряд Юрія Єханурова, але, прислухавшись до думки тоді ще напівнезалежної Національної комісії регулювання електроенергетики (НКРЕ), яка довела нерозумність такого підходу, на цей крок не пішов. Вважаю, що сьогодні нове керівництво уже офіційно залежної НКРЕ, призначене, мабуть, за ініціативою профільного віце-прем’єр-міністра, на жаль, своєї незалежної місії не виконало.

Утім, якщо ставиться мета відволікти людей від реальних проблем вжиттям популістських заходів, то диференційований підхід до оплати за газ (такий собі український варіант податку на багатство) є непоганим способом її досягнення.

Водночас можна тільки подякувати уряду за цю продекларовану політичну волю, яка виразилася в прагненні знизити ціни на газ. Тим паче, що зменшити тут витратну частину на 15—20%, за інформацією автора, цілком реально. Хоча б за рахунок оптимізації тих самих витрат, а також скорочення обсягів розкрадань за допомогою маніпуляцій із коефіцієнтами поставок. Ми не ставимо завдання захищати акціонерів серйозних приватних компаній на кшталт «Укрнафти» та інших, але наразі незрозуміло, які потрібно буде внести зміни до законодавства, аби змусити ці компанії віддавати свій газ за цінами, які диктує уряд. Вважатимемо, що розвиток цієї ситуації визначає «соціальна доцільність» — складається враження, що присутність в антикризовій коаліції Комуністичної партії позначається на методах роботи уряду Януковича, який очолює партію, котра декларує прихильність до ринкових принципів управління економікою. Чи це теж із розряду передвиборного загравання з виборцями?

Крім того, виникає ще одне принципове запитання: а чи достатньо встановлюваної ціни на газ для того, щоб збільшувати обсяги його видобутку в Україні? Адже може статися так, що в цій ціні не закладено навіть мінімально необхідних коштів для розвитку газодобувної і газотранспортної галузей. А тим часом, міністр палива та енергетики Юрій Бойко заявляє про збільшення видобутку газу в наступному році на два мільярди кубометрів. Плани амбіційні, оскільки ця цифра становить 10% від нинішнього обсягу видобутку. Однак хотілося б отримати жорсткі гарантії того, що обіцяний приріст не стане результатом бухгалтерських маніпуляцій чи просто недоліків системи обліку. Адже у вітчизняному газовому господарстві, із точністю його лічильників, 2—3 мільярди кубометрів газу є категорією швидше філософською, а не матеріальною.

Ну, й основне: якщо ціна на газ становить все-таки 339 грн., то чим керувалася НКРЕ, яка встановила ціну на газ у 414 грн.? Напевно, вони застосовували якісь методики, рахували, обгрунтовували саме таку ціну, а тепер, виходить, помилилися в розрахунках аж на 20%? Хоча набагато більше дивного в тому, що нині «правильну» ціну на газ спочатку оголошує уряд, а потім «незалежна» НКРЕ слухняно її затверджує, навіть не роблячи жодних розрахунків.

Хотілося б отримати відповідь на ці запитання з конкретними іменами, цифрами та іншими подробицями. Утім, переконаний, що цим має займатися не чергова слідча комісія (інакше в країні скоро не залишиться кандидатів на їх голови) — проблеми, пов’язані з газом українського походження, мають стати предметом дуже серйозного обговорення на одному із засідань РНБОУ.

Ще одна ініціатива Кабінету міністрів України залишилася майже непоміченою широким колом депутатів, які за кілька хвилин «розібралися» в темі й бурхливими оплесками зустріли ініціативи, які містяться в доповіді віце-прем’єр-міністра з питань ПЕК Андрія Клюєва. Нагадаємо, відбувалося це під час скасування свого ж рішення про мораторій, а ініціатива полягала в обмеженні рентабельності компаній газової сфери двома-трьома відсотками. Такі пропозиції зазвичай викликають здивування, особливо коли виходять від А.Клюєва, який має репутацію висококласного топ-менеджера. Нам здається, що якби серйозну компанію, скажімо, «Укрпідшипник», хтось зверху обмежив такими мізерними відсотками, то вона навряд чи змогла б розвиватися. Досвід показує, що такі обмежувальні заходи підштовхують позбавлені можливості модернізації та розвитку компанії діяти за Жванецьким — «воровать с убытков».

Зауважимо, що доля таких збиткових компаній в Україні добре відома, тому дуже логічним виглядає висновок «ДТ» (№37 за 2006 р.) про реальність сценарію, за якого до загнаних у фінансовий глухий кут підприємств (облгазів, теплокомуненерго, водоканалів) невідомі люди звернуться з пропозиціями, від яких ті не зможуть відмовитися. За умов відсутності чіткої законодавчої бази ми навіть не відразу зрозуміємо, у чиїх руках опиняться наші життєзабезпечувальні підприємства, зате зрозуміємо, чому зі збиткових вони швидко перетворилися на процвітаючі.

Усі ці приклади свідчать ще й ось про що: Кабмін, як і раніше, намагається управляти енергетикою в ручному режимі. Можливо, комусь в умовах кризи це здасться логічним. Однак проблема саме в тому й полягає, що дефіцит ринкових механізмів при надлишку важелів командно-адміністративного характеру уможливлював підтримку нереальних тарифів, що зрештою і довело те саме ЖКГ до його нинішнього жалюгідного стану. Нині така сама загроза нависає і над газовиками, тому подібні урядові ініціативи і наміри явно погіршують перебіг хвороби, а не ведуть до видужання.

Йдеться в тому числі і про розпочату підготовку до серйозного законодавчого переділу в сфері повноважень тарифного регулювання. Якщо звернутися до проекту постанови, який нещодавно було роздано та озвучено на засіданні Кабміну, то, судячи з усього, в уряду є бажання в найкоротші терміни визначити основні принципи ціноутворення на житлово-комунальні послуги, обов’язкові для виконання органами місцевого самоврядування при затвердженні цін. Крім того, у парламенті вже зареєстровано законопроект про держрегулювання енергетики України. Його автори — Клюєв, Тулуб, Мартиненко, Бронніков — пропонують визначити статус, функції та принципи формування НКРЕ.

Слід зазначити, що статус і функції цього органу за умов ринкової економіки справді набувають величезного значення. По суті, це найвищий квазісудовий орган у цій сфері, який має задовольнити інтереси всіх учасників цього монополізованого за своєю природою ринку (не випадково українською цю сферу називають «природні» монополії): споживачів, монополістів, держави. Якщо уважно проаналізувати законопроект про держрегулювання, стає помітним бажання його авторів законодавчо закріпити підпорядкування НКРЕ Кабінету міністрів. Проте світу невідомі випадки, коли б орган, якому державою доручено управляти монополіями (такими, як НАК «Нафтогаз», енергокомпанії, «Енергоатом», значна частина облгазів, обленерго тощо), регулював би сам себе. Погодьтеся, у Кабміну все-таки дещо інші завдання. І у світі немає таких прецедентів, це українське ноу-хау. Приблизно така сама сьогодні ситуація з місцевими органами влади: міські ради, володіючи водоканалами й теплокомуненерго, установлюють для них тарифи, норми витрат та інше. І в такий спосіб фактично виступають регулятором для самих себе.

Регулювання природних монополій — це один із серйозних фрагментів загальної державної політики антимонопольного регулювання, проте розробкою статусу регулюючих органів у нас ніхто ще серйозно не займався, незважаючи на особливу важливість цих структур для будь-якої держави.

Навіть у Концепції адмінреформи принципам побудови регулюючих органів приділено менш як половину сторінки, а в двохсотсторінковій Енергетичній стратегії України — менше сторінки. Це свідчить про те, що суспільство і досі повною мірою не розуміє всієї важливості питання, ще одним свідченням чого є сумна доля законопроекту про НКРЕ, поданого автором цієї статті ще 1999 року, коли ми тільки підходили до розуміння цієї проблеми. Але і сьогодні ми кажемо, що логіка побудови моделі влади має спиратися на абсолютно інші принципи, і стверджуємо, що без визначення статусу регулятора ми взагалі ніколи не вирішимо проблему тарифів, яка назавжди залишиться предметом політичних дебатів.

Тільки з прийняттям закону про національного регулятора в енергетиці ми зможемо, з одного боку, максимально деполітизувати тему житлово-комунальних тарифів, а з іншого — розірвати порочний зв’язок, за якого власник чи управляючий природною монополією сам себе регулює. Це неможливо за визначенням, тому що тут закладено об’єктивний конфлікт. От чому, на моє глибоке переконання, регулюючий орган не повинен входити у виконавчу владу або якимось чином бути від неї залежним. Він має формуватися по осі «парламент—президент», а не «уряд—парламент». Оскільки при другому варіанті, за умов формування уряду парламентською більшістю, буде втрачено основу незалежності регулюючого органу — баланс інтересів різноманітних політичних сил і гілок влади.

Під час створення регулюючого органу й під час роботи, безумовно, мають бути дотримані принципи колегіальності, прозорості, деполітизації. І основною його функцією повинен стати захист споживача. Адже монополії вже навчилися себе захищати та відстоювати свої інтереси: вони є основними лобістами, попри форму власності — державну, напівдержавну, комунальну. А от споживач у нас, на жаль, безправний і незахищений. І лобістом інтересів споживачів сьогодні може стати тільки президент. Оскільки Верховна Рада, як уже було зазначено, відповідає за уряд, який вживатиме непопулярні заходи.

Соціальна спрямованість реформ у житлово-комунальному господарстві передбачає впровадження і дотримання певних державних соціальних стандартів. Населення ж у відносинах із підприємствами ЖКГ переслідує, по суті, лише одну мету — одержати максимально якісні послуги за зрозумілою для нього ціною. І це, крім іншого, справедливо ще й тому, що саме споживач є головним інвестором у житлово-комунальному господарстві. Він інвестує ЖКГ своєчасною стовідсотковою оплатою спожитих послуг. І тому несе свою частку відповідальності за стан житлово-комунального господарства. Ось чому громадяни України мають повне право знати, як, виходячи з яких розрахунків, на підставі чиїх незалежних експертних оцінок визначається той розмір інвестицій, який вони повинні внести, тобто комунальні тарифи.

Прозорість формування цих тарифів допоможе людям побачити, що оплачувані ними послуги економічно обгрунтовані. І вони перестануть «купуватися» на обіцянки аморальних політиків, які обіцяють знизити ціни на житло, воду, тепло й газ. Оскільки розумітимуть, що це нереально. Сподіваюся, пропонована система регулювання виключить відомі країні ситуації, коли віце-прем’єр приходить і запевняє прем’єра чи президента, що, мовляв, я у ручному режимі все сам розкермую, бо я найкращий електроенергетик. Результат п’ятнадцятирічного ручного розкермування-регулювання сьогодні очевидний.

Відповідний законопроект про національного регулятора в енергетиці підготовлено і найближчим часом буде подано до Верховної Ради. Хоча автор чудово розуміє, що його там не чекає «зелена» вулиця. Переконаний: на сьогодні дуже важливо створити справді незалежного регулятора в енергетиці, і якщо його не буде створено, ні про яку подальшу приватизацію в енергетиці не може бути й мови. А вже потім можна буде говорити про щось подібне й у транспортній сфері. Я хотів би висловити тверде переконання в тому, що за нинішніх конституційних умов створення і захист конкурентного середовища в економічній сфері і гарантування захисту прав споживачів у сфері природних монополій мають стати основними пріоритетами діяльності президента.

P. S. Ми не торкаємося тут проблем Антимонопольного комітету, бо підтримуємо ту точку зору, що антимонопольне законодавство у нашій країні є досить розвиненим і сучасним. З іншого боку, ці закони, як і багато інших, не працюють. Нинішній механізм формування Антимонопольного комітету, коли за поданням Кабміну Верховна Рада (читай — більшість) затверджує главу Антимонопольного комітету і Кабмін призначає уповноважених членів, позбавляє цей орган незалежності, отже, і сенсу його існування. Антимонопольна політика не може бути політикою парламентської більшості або опозиції — вона може бути тільки державною (і Антимонопольний комітет — один із органів, що її реалізує) або не бути взагалі. На мій погляд, жоден з голів Антимонопольного комітету — ні Костусєв, ні Шаров, ні Завада — не зможе за цих умов здійснювати державну антимонопольну політику. Члени АМК не можуть бути «нашоукраїнцями», «регіоналами», комуністами або БЮТівцями, вони можуть бути або професійними борцями з монополіями, або політичними маріонетками. А претенденти на посаду глави Антимонопольного комітету, а також уповноважених членів, на моє глибоке переконання, мають проходити погодження у Верховній Раді за поданням президента, як це було до 1999 року. Та це — окрема тема.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі