ВОЧЕВИДЬ, МИ ПРИРЕЧЕНІ НАСТУПАТИ НА ГРАБЛІ

У запропонованій вашій увазі статті хотів би ще раз повернутися до теми реформування енергетичного сектора України і питань, що обговорювалися на міжнародній конференції «Досвід реформування енергетичних ринків», про яку вже інформувало «Дзеркало тижня».

Характер і зміст дискусій, що велися на цій конференції, заронили надію в її учасників, що загальмований на кілька років процес реформування відносин в енергетичному секторі знову набирає обертів, але вже на основі іншого рівня досвіду, кваліфікації та розуміння процесів, які відбуваються, з боку його основних дійових осіб. Позиції, озвучені на пленарному засіданні і на обговореннях під час «круглих столів», змусили інакше поглянути на процеси реформування енергетики, дозволили відійти від спрощеного розуміння подій у цій сфері як в Україні, так і в інших країнах. Відразу зазначу, що, говорячи про реформування енергетики, я жодним чином не маю на увазі суто технічний бік питання. Йдеться про принципи організації діяльності на енергетичних ринках, структуру й особливості управління та регулювання в паливно-енергетичному комплексі.

Якщо звернутися до історії питання, то сьогодні вже важко сказати, який підхід до організації електроенергетики був би для України оптимальним — ринкові реформи чи державне планування. І той, й другий підходи мають свої плюси й мінуси. Реалізація кожного з них має гідні приклади для наслідування. Я не намагаюся з вершин сьогодення оцінити, що було б краще тоді вибрати. Знаю одне: у той момент, коли Україна розпочала ринкове реформування електроенергетики, ніхто всерйоз цих питань не вивчав і не аналізував, тому важко сьогодні сказати, з яких міркувань Україна вибрала саме таку модель функціонування електроенергетики.

Не піддаючи сумніву необоротність тих процесів, втім, візьму на себе сміливість заявити: саме непродумана і несвоєчасна спроба запровадити ринкові відносини в електроенергетиці (я впевнений — із найкращими намірами) привела галузь до критичного фінансового становища, сприяла колосальному перерозподілу фінансових коштів, нагромадженню значних тіньових капіталів, що почали серйозно впливати на економіку та політику країни.

Це було про те, «хто винен», а далі — про традиційне «що робити?».

Останніми роками про обрану нами британську модель оптового ринку електроенергії та напрями її вдосконалення було написано дуже багато. У тому числі і мною. На жаль, на мою думку, очевидно, що ця модель була впроваджена лише частково й в умовах, за яких ринкові механізми не можуть працювати в принципі, а саме: низький рівень грошових платежів за електроенергію; величезні заборгованості між підприємствами і компаніями–учасниками ринку; примітивні системи обліку. Саме ці обставини разом із відсутністю повної нормативно-правової бази дозволили доволі несправедливо вилити потік негативу на цю модель, що, на щастя, не призвело до українсько-британського конфлікту.

Сьогодні існує кілька підходів до вдосконалення, а в деяких випадках навіть до кардинальної зміни наявної моделі. Це й підготовлений до другого читання проект закону «Про основи організації оптового ринку електроенергії України», який уже півтора року порошиться у профільному комітеті, і концепція організації оптового ринку, підготовлена НКРЕ, і зовсім новий погляд на розв’язання цієї проблеми з боку Мінпаливенерго, анонсований на конференції. Сьогодні вже ніхто не має сумніву, що це — Велика Політика! Не приховуватиму, мені найближча позиція НКРЕ — спробувати уникнути радикальних змін в енергетиці, витягти з наявної і хоч частково, але вже впровадженої моделі оптового ринку максимум можливого шляхом її вдосконалення, а потім, підготувавшись концептуально, технічно й законодавчо, переходити до подальшого поступального його реформування.

В разі будь-чого, головна проблема сьогодні, як на мене, полягає у тому, як зробити процес реформування електроенергетики незаполітизованим, прозорим, послідовним та результативним — за наявності такої кількості різних поглядів на його здійснення?

Переконаний, что насамперед, щоб обговорювати ту чи ту концепцію реформ, потрібно визначитися: яка мета такого реформування і які проблеми заплановано розв’язати за рахунок його здійснення. Будь-який процес реформування розпочинати слід лише тоді, коли достеменно відомо: чого, коли і як ми хочемо досягти.

Електроенергетика — вкрай складна сфера для реформування. Насамперед тому, що ця галузь пов’язана з життєзабезпеченням держави і будь-які негативні наслідки від упровадження реформ у цій галузі можуть призвести до непередбачених соціальних наслідків у суспільстві й державі. Ефективність та економічність електроенергетики надзвичайно важливі, але ми не мусимо забувати й про те, що головні цілі реформування електроенергетики —надійність і якість енергозабезпечення, висока швидкість усунення аварій, екологічна безпека.

Складність полягає ще й у тому, що електроенергетика — вкрай інерційна галузь, негативні тенденції розвиваються в ній повільно, але впевнено. Якщо їх вчасно не відстежити і не зупинити, це може призвести до того, що за лічені місяці галузь відкотиться далеко назад, навіть порівняно з тим станом, у якому вона перебувала до реформ. Наочний того приклад — досвід Каліфорнії, яка сьогодні наштовхнулася на надзвичайно гострі і складні проблемами в енергетиці, для розв’язання яких знадобиться багато зусиль, часу і коштів. За прогнозами експертів, цього літа віялові відключення в штаті відбуватимуться протягом 34 днів, у момент пікових навантажень близько 3,75 млн. домогосподарств залишаться без світла. Вже сьогодні кризова ситуація в Каліфорнії призвела до значного (до 70%) збільшення тарифів на електроенергію, залежно від споживання та доходів населення. Щоб вийти з кризи, з бюджету штату виділено 13,4 млрд. дол. На щастя для них, Каліфорнія — багатий штат (розмір ВВП цього штату перевершує аналогічний показник Франції, що посідає п’яте місце у світі за рівнем ВВП), тому, на відміну від нас, має кошти для розв’язання посталих проблем. Але навіть попри це, сьогодні Каліфорнія переживає не кращі свої дні: значно погіршилися умови для ведення бізнесу, зросла соціальна та політична напруга.

Ще один важливий момент, на якому я хотів би зупинитися: реформи в електроенергетиці (хоча це стосується й інших галузей економіки) мають здійснюватися не в інтересах галузі, а в інтересах суспільства. Хай не ображаються на мене енергетики, але ми не досягнемо нічого хорошого, якщо постійно будемо волати про проблеми енергетики і забуватимемо про інші галузі. Особливо, якщо забуватимемо про населення. Автору доводилося брати участь у численних нарадах, які нагадували розмову глухого з німим. Енергетики, металурги, машинобудівники говорили виключно про свої проблеми, запевняючи присутніх у тому, що коли не створити особливих умов для тієї чи тієї галузі, то вона не виживе…

Переконаний, що плануючи перетворення в тій чи тій галузі, необхідно насамперед орієнтуватися на інтереси суспільства і країни в цілому, лише в такому разі можливо досягти збалансованого, економічно виправданого розвитку кожного зі згаданих мною сегментів економіки.

Ще одна, чи не найважливіша обставина! Успішний досвід реформування енергетики в інших країнах засвідчив, що без жорсткої політичної волі, без визначення уповноваженого відповідального органа реформи в енергетиці здійснити неможливо. Будь-які реформи, принаймні на початковій стадії, супроводжуються дестабілізацією ситуації, великою мірою залежать від циклічності виборних процесів, тому розпочинати їх слід лише за наявності впевненості у тому, що реформи встигнуть привести до бажаних результатів у визначений термін. Інакше слово «реформи» стає називним.

Що стосується України, то ми досі не можемо збагнути, хто був суб’єктом розробки і впровадження реформ в енергетиці і хто відповідатиме за те, що було зроблено і не зроблено в цій сфері.

На це запитання відповісти вкрай складно. Навряд чи сьогодні варто навіть намагатися з’ясувати, хто прийняв рішення про вибір моделі оптового ринку, хто не довів її до логічного завершення, хто відповідає за те, що відбувається з реформуванням електроенергетики сьогодні. Як запитував незабвений сатирик: «Хлопці, хто шив костюм?». — «Ми!» — відповідали хлопці…

Чи прояснилося сьогодні, хто здійснюватиме реформування енергетики в Україні і хто відповідає за те, що робиться і робитиметься в цьому напрямі? Майже десятилітня історія України засвідчила, що навряд чи таким органом може бути Мінпаливенерго, яке за цей час майже десять разів поміняло свою структуру та функції, не кажучи вже про керівників міністерства, які обіймають свою посаду не більше року. Навряд чи може бути таким суб’єктом і Кабінет міністрів, оскільки й там велика плинність кадрів, обумовлена відсутністю чіткої політичної структуризації суспільства, та й сьогодні в процесі здійснення політичної реформи і за відсутності закону про Кабмін його роль у процесах реформування енергетики не зовсім зрозуміла. Не може бути таким суб’єктом і профільний комітет ВР України, оскільки, по-перше, він — колегіальний орган украй заполітизованої й нестабільної ВР, і, до того ж, за дев’ять місяців до виборів безглуздо розпочинати настільки серйозну і тривалу роботу.

Оптимальним суб’єктом формування та впровадження реформ в енергетиці, на мій погляд і на думку більшості учасників конференції, сьогодні міг би стати орган при Президенті України. Особливо з огляду на ту обставину, що внаслідок реформування політичної системи з метою забезпечення спадкоємності і стабільності в діях виконавчої влади центр ваги управління державою і відповідальності за події в країні буде зміщуватись у бік Президента України.

На завершення хотілося б також зупинитися на моментах, про які ми іноді забуваємо, але які визначальні для успіху реформ. Насамперед — це наявність соціальної та суспільної підтримки реформ. Ще в жодній країні не вдалося здійснити реформи без такої підтримки. Презентація, обговорення і захист запропонованих концепцій реформування мають проходити публічно, а не кулуарно. Пропозиції мають озвучуватися їхніми ініціаторами, і суспільство має знати, чого йому чекати в процесі і після здійснення реформ і кому воно зобов’язане досягнутими успіхами та невдачами.

Реформи в електроенергетиці не повинні обмежуватися визначенням основ організації оптового ринку, вони мусять містити в собі широкі інституціональні перетворення, те, що ми називаємо адміністративною реформою. Без приведення принципів управління галуззю у відповідність до вимог ринкового середовища жодна ринкова модель не працюватиме ефективно.

І, нарешті, мабуть, ні в кого не має бути сумніву, що ключовим елементом реформування є законодавство. Причому законодавство випереджаюче, а не таке, що завжди запізнюється, як це відбувається нині. Не зрозуміти цього сьогодні — приректи себе наступити на всі граблі світу!

P.S. У четвер, 5 липня 2001 року, на диво одностайно депутати проголосували (305 голосів) за Закон «Про засади функціонування оптового ринку електроенергії України». Зворушливе відчуття викликало те, що в єдиному пориві лібералізаційних реформ в енергетиці злилися і ліві, і праві, і центристи.

Автор не вважає за можливе критикувати дії конституційної більшості Верховної Ради. Мене лише дивує, що ні автори цього закону, ні депутати не брали участі в конференції, під час якої провідні фахівці з десятків країн світу розповідали про свій досвід і свої помилки при реформуванні енергетики. Спливає незабутнє: «У радянських — власна гордість!»

Мабуть, ми все-таки наступатимемо на граблі.