Між молотом і ковадлом - Здоров’я - dt.ua

Між молотом і ковадлом

26 січня, 2018, 16:17 Роздрукувати Випуск №3, 27 січня-2 лютого

Встановлено дедлайн на підготовку до впровадження нової моделі фінансування і стандартів надання послуг для місцевої влади  та медичних закладів.

© znaj.ua

Під кабінетами

— Така поліклініка була, — тихо бурчить літня санітарка, вперто намагаючись таки протерти підлогу між абияк складеними в коридорі меблями. — Найкраща в місті. Розтрощили, рознесли, пересварили всіх… Нема щоб зробити щось до пуття — ні, тільки руйнують усе...

Дітвора, що влаштувала перегони в коридорі, облітає жінку зі шваброю не пригальмовуючи. Їх ніхто не зупиняє: мами жваво щось обговорюють, татусі раз по раз виходять на перекур і, повертаючись, наповнюють приміщення стійким запахом тютюнового диму. Реагує на дитячі віражі тільки старенький пацієнт у черзі до терапевта: він насуплює брови й погрозливо піднімає ковіньку — та враз безпомічно опускає її зайшовшись кашлем. Кабінети педіатра і терапевтів, як і інших "дорослих" фахівців, розташовані в одному крилі поліклініки. Педіатри задоволені: їхні дільниці в центрі міста, робоче місце з літа також тут, а не в поліклініці міської дитячої лікарні, до якої треба добиратися транспортом. Молодим батькам також зручніше прийти до центральної поліклініки, тому вони не дуже переймаються, що їхні малюки тут поруч із дорослими, які чимось та хворі, якщо чекають на прийом лікаря. 

Поліклініка №1 перша в Хмельницькому не лише за номером, а й за віком, комфортом і — нерідко — за кількістю й якістю медичних послуг. Та щоденна картина тут мало чим відрізняється від інших поліклінік міста: хмари пацієнтів щоранку в чергах до реєстратури і до лабораторії, а потім — на стільцях уздовж коридорних стін до кабінетів фахівців. Очікування буває тривалим. Хоч у талончику до лікаря й указаний час прийому, та пацієнти зазвичай смиренно сидять у живій черзі — бо поки додому, поки з дому, а ноги не казенні… Адже найактивніші відвідувачі поліклінік — люди похилого віку, часто самотні (медпрацівники навіть нарікають, що дехто з них тут майже прописався, приходить мало не щодня). Таким черга під лікарським кабінетом краща, ніж сеанс у психолога: хоч наговоряться, відведуть душу.

"Мусила перейти на наші ліки, бо за них доплачувати майже не треба, — чую, скаржиться сусідці в черзі літня пані. — Таки гірші вони за імпортні: тиск скаче. А пенсію підвищили тільки до 1600 — більше нам, заводським, не положено. А я ж сама, помочі не маю: перед Різдвом півміста оббігала, щоб дешевше м'ясо знайти, бо на базарі як показилися, вже по 130 за кіло. Якби не свято, не купувала б, бо за що?" 

"А я от шприца купила, бо уколи мені виписали, — теж обурюється її співрозмовниця. — Приходжу сюди, щоби вкололи — а медсестра каже: "Шприци в нас є". Я вже й не думала, що в нас ще щось безплатно буває. Та хіба лікарка не могла попередити, щоб я зайві гроші не тратила? Добре, що спершу тільки одного купила".

Таких історій у чергах — безліч. Утім, останнім часом розмови точаться переважно навколо медичної реформи. Точніше — чуток навколо неї. Люди стурбовані тим, що до квітня треба обрати сімейного лікаря — і, оскільки вся інформація про медиків найчастіше обмежується власним досвідом, то більшість зупиняє вибір на своїх дільничних терапевтах, тим паче що й вони докладають до цього зусиль. Ще переповідають випадки, які вже пов'язані з реформою: начебто в реєстратурі пацієнта (називають прізвище і місце його роботи) зі скаргами на серце замість зробити кардіограму відправили в амбулаторію до сімейного лікаря — і він дорогою помер. Природно, подібні чутки викликають недовіру до реформи. Хоча довіри до неї немає вже через те, що бракує точної інформації. Стіни поліклініки обвішані різними плакатами із чим завгодно, але не з інформацією про реформу. Рясніють лише "комікси", які МОЗ чомусь узяв на озброєння в рекламі реформи, хоча з тих малюнків важко збагнути її суть. 

Не сприяють цьому й ті видимі зміни, які відбулися в поліклініці протягом останніх півроку, коли різні кабінети помінялися місцями. Тобто там, де впродовж десятків років приймали вузькі фахівці, розмістилися терапевти, туди, де завжди була маніпуляційна, заселилися педіатри і т. д. Для людей це просто зайва плутанина, яка напружує і дратує. Вивіска, що в поліклініці тепер Міський центр первинної медико-санітарної допомоги (ПСМД) №2, ні про що не говорить пересічному відвідувачу. Хоча насправді саме цей факт і зумовив у поліклініці кабінетні пертурбації, які супроводжувалися не лише невдоволенням пацієнтів, а й непорозуміннями, образами й скандалами в колективі, що збільшило напругу в ньому, і без того збудженому постійними скороченнями й невпевненістю в завтрашньому дні. Щоправда, "сміття з хати" практично не виносили — родини лікарів знову гарячково шукали кошти, бо в поліклініці ремонт "свого" кабінету за свої ж кровні давно став звичною практикою. Добре, хоч коридори ремонтували за комунальні гроші. Схоже, вистачило їх тільки для поліклініки, хоча майже половину її площ уже орендує ПСМД. Символічно — за 1 гривню. Поки що. Бо наприкінці минулого року рішенням сесії Хмельницької міської ради обидва міські центри первинної медико-санітарної допомоги з бюджетних закладів перетворено, як того вимагає реформа, на комунальні некомерційні підприємства. Тобто автономізовані. Ясна річ, насправді це досить тривалий процес, який має закінчитися до 1 липня цього року — аби укласти договори з Національною службою здоров'я України, що має фінансувати їх з державного бюджету. Щоправда, Національної служби здоров'я теж іще немає. Проте закон вимагає до того часу її створити.

Проте в чергах про це не відають. А переймаються тим, що в найпрестижнішій досі міській поліклініці №1 ніхто не хоче бути головним лікарем: бо відповідати треба за все приміщення, а впливати можна тільки на його частину — адже в ПСМД є свій керівник. Утім, вивільнене торік керівне місце порожнім, звісно, не залишиться. І хоча навряд чи хто з пацієнтів першої поліклініки розібрався, де тут поліклініка, а де ПСМД і яка між ними різниця, та саме приміщення поліклініки ненав'язливо нагадує відвідувачам, що життя таки контрастне. Чи просто натякає, що у вітчизняній медицині нині перехідний період, і якими будуть його наслідки — яскравими, як відремонтовані коридори, чи бляклими, як ті, що залишилися без ремонту, — ще ніхто не знає. 

У кабінетах

Певна річ, люди з владних кабінетів в чергах не вистоюють. Мабуть, тому їхній погляд на все, що відбувається в медицині, значно оптимістичніший. У кожному разі наша розмова з начальником управління охорони здоров'я Хмельницької міської ради Борисом Ткачем справила саме таке враження. Безумовно, цьому сприяла та фінансова і матеріально-технічна база, яку може собі дозволити обласний центр, особливо після децентралізації. До цього слід додати, що в місті при владі нині команда молодих політиків, яка усвідомлює, що її політичне майбутнє повністю залежить від того, наскільки успішною буде ця каденція для міського голови Олександра Симчишина. А сфера охорони здоров'я — найкоротший шлях до серця виборців. Тому до неї особлива увага. І хоча тактичні вигоди вочевидь переважають стратегічні вкладення, що неминуче створюватиме проблеми в майбутньому, сьогодні хмельничанам є чим похвалитись. Як не без гордості зауважує Б.Ткач: "Нам з інших обласних центрів телефонують: невже правда, що допомога в хмельницьких травмпунктах безплатна? І ліки хворим? Не може бути!" І перераховує те справді не типове для нинішнього медичного обслуговування, що вже є в Хмельницькому. 

Зокрема, з 2016 року діє програма "Ліки на тумбочку", за якою хворим стаціонару міських лікарень безоплатно надають медикаменти в середньому на 300 гривень. У 2018 році вона обійдеться міському бюджету в 17,9 млн гривень. Частково ліками забезпечуються й хворі, що лікуються амбулаторно: для цього торік було виділено понад 6 млн гривень. А всього торік на медикаменти витрачено 30 млн — проти 8,8 млн в 2016 році (цього року передбачено 42,1 млн грн). Безоплатні також три дні перебування в реанімації, обстеження на апараті МРТ, закупівля рентген-плівки й реактивів для поліклінік, обстеження дітей, хворих на цукровий діабет, вакцина проти грипу для дітей пільгових категорій і — торік, до прикладу, в межах півмільйона гривень — зубопротезування учасників АТО. Цього року перелік безоплатних благ доповнить іще й супровід пологів у перинатальному центрі, на що закладено 1 млн гривень. Тож безплатні шприци в поліклініці, про які згадувала жінка з черги, — з цього кошика медичного "соціалізму", дбайливо збереженого чинною владою. 

Фінансування галузі з кожним роком зростає. У 2016-му — майже
230 млн грн, 2017-му — 310,4, 2018-му — 140,3 млн з міської скарбниці та — за прогнозами — 219, 6 млн грн субвенції з державного бюджету. Прогнози справджуються не завжди: торік у жовтні міська рада була змушена додати на зарплату медикам не профінансовані державою 9,5 млн гривень. Хоча середня зарплата в галузі не вражала — близько 4,5 тис. грн на місяць, — заборгованості не було. Цьогоріч на заробітну плату в первинній ланці галузі кошти з державного бюджету закладено тільки на перше півріччя — бо з другого фінансувати її має ще не створена на сьогодні Національна служба здоров'я України.

Крім зарплати, видатки спрямовуються на капітальні ремонти й утеплення приміщень, на сучасне обладнання, якого вкрай потребують лікарні. На це знадобляться великі кошти: до прикладу, флюорограф, придбаний торік для третьої поліклініки, коштує 1,3 млн гривень, а у вузловій (залізничній) лікарні, яку позаторік прийняли на баланс міста, такому апарату вже 45 років. Тож навіть конкуренція серед виробників техніки не рятує. Торік, скажімо, хірурги міської дитячої лікарні на практиці перевіряли якість електроножів двох фірм — зі США й Німеччини. Обрали німецькі — та в міській скарбниці поки що не знайшли на них майже півмільйона гривень.

А от 50 млн для розширення мережі медичних закладів на вимогу реформи торік мусили знайти. В місті створено два центри первинної медико-санітарної допомоги і 23 амбулаторії загальної практики, причому три з них капітально відремонтували і в одній провели поточний ремонт. Для оснащення їх комп'ютерною технікою в бюджеті-2018 закладено 1 млн гривень. Загалом же на надання первинної медико-санітарної допомоги передбачається 40,5 млн гривень. Хоча невизначеність у багатьох аспектах медичної реформи на рівні держави вносить непевність і хаос у її впровадження на місцях. Не можна позбутися враження, що вона до кінця не продумана, позбавлена системності і — особливо — аргументованих прогнозів на майбутнє. 

Приміром, вакансій у сфері охорони здоров'я міста практично немає, в тому числі сімейних лікарів (бракує тільки 12 педіатрів), та вистачає інших проблем. До прикладу, реформа обіцяє високі заробітки саме сімейним лікарям, зарплати ж решти будуть прив'язані до тарифної сітки. Як це позначиться на кадровому забезпеченні найближчим часом? Адже ситуація з кадрами нагадує тишу перед буревієм. Середнього медичного персоналу в місті поки що було наче аж з надлишком — але торік уже став помітним процес трудової еміграції медсестер до Польщі. Серед лікарів високий відсоток пенсіонерів. Так, вони досвідчені фахівці й віддані роботі — навіть попри невисоку заробітну плату. Проте молодь, яка мала б набувати досвіду і прийти їм на зміну, працювати тут за нинішні гроші не рветься. А збирається туди само, до Європи, де платять значно більше. І їх навряд чи затримають обіцянки реформаторів, що аж ніяк не гарантують надійного фінансування медицини. І місцева влада, яка, перебуваючи між молотом державних вимог і ковадлом громадських потреб, забезпечити це самостійно не спроможна. Якщо навіть галузевий керівник у місті не знає достеменно, як утілюватиметься головне гасло реформи "Гроші ходитимуть за пацієнтом" — до приходу пацієнта чи після, — то що казати про готовність реформи і готовність до реформи?.. Хіба що, як того, вочевидь, хочуть Кабмін із МОЗом укупі, в реформу треба сліпо увірувати.

Та віра монополізована церквою, а заручитися її підтримкою не так просто. Ось в одному з хмельницьких храмів у новорічній проповіді священик, закликаючи цінувати час, звернувся до теми здоров'я. "Бережіть його — це одне з найбільших людських багатств, — переконував він вірян. — Бо зараз такий складний час, а ще ця медична реформа… Ні, краще не хворіти". І не те щоб ці слова підірвали віру в реформу — але точно її не додали. Як і той факт, що, враховуючи роль сфери охорони здоров'я для суспільства, хмельницький міський голова вирішив перевести її в своє безпосереднє підпорядкування. Бо жодні слова й запевнення не переконають людей у тому, що медична реформа впроваджується для їхнього блага і заради їхнього здоров'я, — а тільки конкретні дії держави, місцевого самоврядування і конкретні результати цих дій.

Перший квартал 2018 року, виділений для місцевої влади та медичних закладів первинної ланки на підготовку до впровадження нової моделі фінансування і нових стандартів надання послуг, уже проминув екватор. Часу залишилось обмаль.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво