95 років тому заговорило українське радіо

За неповне століття Українське радіо (УР) пройшло складний і цікавий шлях від гучномовців на харківських дахах до дротової мережі по всій країні, супутникових трансляторів, СХ та ФМ-передавачів і мовлення через інтернет (сайт, сторінка у Фейсбук, мобільний додаток).

Шлях від заідеологізованого державного рупора до суспільного мовника. Його голосу з нетерпінням чекали, за ним звіряли годинники й думки, хоча доволі часто називали "брехунцем". УР уперше прозвучало в ефірі 95 років тому.

Перші слухачі - харків'яни

Українське радіо вперше прозвучало 16 листопада 1924 року в тодішній столиці України Харкові.

Усе розпочалося 16 листопада 1924 року. У книжці Івана Мащенка "Хроніка Українського радіо і телебачення в контексті світового аудіовізуального процесу" читаємо: "Рівно о 19-й годині з гучномовців, встановлених на дахах будинків у центрі тодішньої української столиці, басовито пролунало: "Алло! Говорить Харків! Усім, усім, усім! Працює перша в Україні радіотелефонна станція!" Того похмурого осіннього вечора до цих слів уважно дослухалися сотні харків'ян. До них звернулися голова ВУЦВК Г.Петровський та керівник уряду республіки В.Чубар. Затим передано невеликий концерт і радіожурнал "Пролетар", загалом - менше години ефіру. Такою була та найперша програма. Так в Україні започаткувалося радіомовлення. Через сім десятиліть Указом Президента України встановлено професійне свято - День працівників радіо, телебачення та зв'язку".

Українське радіо вперше прозвучало 16 листопада 1924 року в тодішній столиці України Харкові.

Перша година мовлення й визначила основний контент на майбутнє - суспільно-політичний і культурно-просвітницький напрями. А започаткувалося УР у двох кімнатах будинку на вул. Римарській (пізніше - Оперний театр ім. М.Лисенка). Там установили апаратуру і звідти подали першу радіопередачу на вуличні гучномовці. У грудні 1924-го в Україні діяли три приймально-передавальні станції та 27 приймальних радіостанцій в окружних і районних центрах.

1928 року в Харкові відбувся перший з'їзд радіотовариства України, перейменованого на "Українське товариство друзів радіо". Ішлося про чотириразове зростання членів організації за два останні роки. "Проте з'явилося чимало "радіозайців": лише в Харкові з 17 тисяч наявних радіоустановок 15 тисяч функціонували нелегально, - пише Іван Мащенко. - Аналогічною була картина й в інших регіонах України. Зокрема, ухиляння від реєстрації та сплати абонентського збору пояснювалося небажанням слухати нудні й монотонні передачі (на кшталт двогодинної лекції полтавського радіо про доїння корів). Тому таких "аматорів" ще йменували радіо"дезертирами", бо, затративши сили й кошти на облаштування приймача, вони принципово відмовлялися його вмикати".

Саме Харків і область тривалий час були піонерами радіофікації України, навіть після перенесення столиці до Києва влітку 1934 року. Так, 1929-го з близько 40 тисяч радіоприймачів в Україні майже половина (19 тисяч) мовили в Харкові. Уряд республіки вважав рівень радіофікації незадовільним. Олексіївський і Вовчанський райони Харківщини визначили зразковими, але плани ударного "радіобудівництва" в усіх районах республіки провалили. Ситуація поліпшилася лише в середині 1930-х.

Люди слухають вуличне радіо під час німецько-радянської війни.

Хоча радіо в Радянському Союзі приділялося багато уваги, Країна Рад пасла задніх у питанні масового запровадження прогресивного мовника. За кількістю приймачів на сто жителів СРСР відставав від Швеції у 34 рази, від Англії - у 22, від США - у 46 разів, від Франції - у сім. Однак уже наприкінці 1920-х радіопередачі зі столиці України приймали в Берліні, Парижі, Відні, Римі, Познані й інших містах Європи

Політика і громадське життя

Третього травня 1925 року Харківське радіо через гучномовець на будинку ВУЦВК передавало промови делегатів IX з'їзду Рад України. Натовп на майдані Тевелєва не розходився до ночі. Ретрансляцією з засідань цього з'їзду почала свою роботу Київська радіомовна станція. У листопаді 1927-го радіо повідомило про початок будівництва Дніпрогесу в Запоріжжі. Упродовж п'яти років воно висвітлювало перебіг спорудження найбільшої тоді електростанції світу з власною радіоредакцією. Щоденно з гучномовців над будовою лунав голос диктора: "Говорить Дніпрогес! Слухайте новини соціалістичного змагання: "берег лівий - берег правий".

Грандіозні будови, передовики виробництва, індустріалізація і колективізація - головні теми радіо. Багато уваги приділялося масовому соцзмаганню, започаткованому шахтарем-рекордсменом Олексієм Стахановим.

7 листопада 1932 року з площі Дзержинського в Харкові вперше передали радіорепортаж про демонстрацію трудящих. Преса розкритикувала його: млявість журналіста, примітивна подача матеріалу. А 12 квітня 1935-го відбувся радіопереклик Київ - Шепетівка - Сочі з нагоди нагородження орденом Леніна письменника Миколи Островського. Для організації такої складної передачі з Москви й Києва до Сочі, де лікувався автор роману "Як гартувалася сталь", завезли громіздку апаратуру, провели технічні проби. Голос Островського вперше пролунав в ефірі.

Звісно, про голодомор в Україні радіо мовчало. Натомість, сфальсифіковану справу розправи над визначними діячами культури висвітлювали широко. Навесні 1930 року УР організувало прямі трансляції судових засідань з Харківського оперного театру, де тривав процес над "членами" вигаданої садистами-слідчими "Спілки визволення України". Місію "громадських прокурорів" радіо виконувало і під час масових репресій 1937–1938 років. УР сповіщало про політичні процеси, на яких засуджували до страти відомих державних і партійних діячів, розповідало про боротьбу з націоналістами й троцькістами, проводило так звані радіосуди над "ворогами народу".

Не все в перші роки існування радіо заслуговувало на похвалу. Іван Мащенко наголосив, що мовлення Харківської радіостанції РВ-4 зажило лихої слави "шкідника" через нецікаві передачі: "Це були в основному довжелезні лекції, сухі доповіді, безликі звіти. Невипадково, відвідавши столицю України, голова Всесоюзного радіокомітету Ф.Кон зазначав: "Українське мовлення ще не звільнилося цілковито від відомчої нудьги, томливого, безпредметного "накачування", вульгарного спрощення і недооцінки значно важливіших політичних кампаній".

Свої оркестри і хори

Культура й просвітництво - наріжні камені УР, закладені практично з перших днів його існування. 1 березня 1925 року Харківське радіо передало концерт Державного українського хору ім. М.Леонтовича. Звучали народні пісні, ведучий оголошував номери і давав короткі пояснення. Так започаткували історію музичного радіомовлення в Україні. Серед учасників перших радіоконцертів були Оксана Петрусенко, Зоя Гайдай, Марія Литвиненко-Вольгемут, Іван Паторжинський.

Не минуло й року, як по радіо прозвучала опера "Камінний господар" за драмою Лесі Українки. Це стало початком регулярної трансляції вистав із театрів. А ще через десятиліття започатковано традицію читання творів відомими акторами й письменниками (Павло Тичина, Леонід Первомайський, Олександр Копиленко та ін.), проводилися конкурси на найкращий радіотвір. На радіо почали практикувати концерти на замовлення слухачів.

У вересні 1929 року при Харківському радіокомітеті створили симфонічний оркестр, який не припинив свого існування і під час німецько-радянської війни. Нещодавно Заслужений академічний симфонічний оркестр УР відзначив 90-річний ювілей. Одночасно із симфонічним створено оркестр народних інструментів радіокомітету (Академічний оркестр народної та популярної музики УР). 1932 року УР поповнилося ще одним художнім колективом - Академічним хором ім. П.Майбороди. На радіо є і Великий дитячий хор із майже сорокарічною історією, і тріо бандуристок…

Усі п'ять колективів регулярно виступають у Великій концертній студії Будинку звукозапису УР - одній із найкращих акустичних студій Східної Європи (близько 500 глядацьких місць), на найпрестижніших сценічних майданчиках України, гастролюють у Європі, Африці, Азії, поповнюють художній фонд УР. Фонд налічує понад сто тисяч фонограм. Серед них унікальні аудіозаписи, приміром голос Марка Кропивницького.

Будинок звукозапису Українського радіо на вул. Первомайського.

Мовлення під час війни

Розвиток радіо загальмувала війна. О 12-й годині 22 червня 1941 р. всі радянські радіостанції передали заяву уряду про напад фашистської Німеччини на СРСР. Озвучену першим заступником голови Раднаркому СРСР В.Молотовим заяву впродовж дня неодноразово повторював диктор Всесоюзного радіо Ю.Левітан. УР о 14-й дало в ефір українською мовою звернення уряду до громадян СРСР (диктор А.Євенко). У випусках обласних радіо з Одеси, Дніпропетровська, Харкова, Донецька та інших міст лунали заклики до боротьби з фашистами.

Невдовзі виникла парадоксальна ситуація. Органи зв'язку під наглядом НКВС конфіскували в громадян радіоприймачі, аби ті не слухали німецьких передач. Відсутність приймачів негативно позначилася на радянській пропаганді. Адже на окуповану німцями територію почали мовити радіостанції "Радянська Україна", "Партизанка" (Москва), ім. Т.Шевченка (Саратов), пересувна станція "Дніпро". Щоправда, неконфісковані радянською владою приймачі вилучали вже й окупанти.

Радіопередачі з Хрещатика велися до останнього дня оборони Києва. 18 вересня столиця України припинила мовлення, наступного дня - як на параді - до міста вступили німецькі війська. Захисники Києва опинилися в пастці - "київський котел" на схід від міста поглинув дві третини всього Південно-Західного фронту. Сталін вважав, що столицю УРСР треба захищати до останнього, попри прохання командування фронту відійти на лівий берег Дніпра…

Певний час, до початку окупації міста 24 жовтня 1941 р., УР мовило з Харкова. Диктори залишалися біля мікрофона й під час ворожих бомбардувань. Крім мовлення, радіо забезпечувало орієнтування радянським льотчикам, які здійснювали нічні нальоти на фашистські тили. З Харкова основна частина працівників УР евакуювалася спочатку до Сталінграда, згодом - до Саратова.

1 травня 1943 р. вперше в ефірі з'явилися позивні пісні на слова Шевченка "Реве та стогне Дніпр широкий…" Так народилася нова україномовна радіостанція "Дніпро". Досі мелодія "Реве та стогне…" - позивні УР.

Під час війни звучали не лише радянське радіо і ворожі гітлерівські голоси. Восени 1943 р. до ефіру долучилися й українські націоналісти. За рішенням Проводу ОУН, на Волині почала працювати підпільна радіостанція "Самостійна Україна". Вона вела передачі українською, російською, французькою й англійською мовами. Радіостанція працювала до осені 1944 р., - за доносом одного з місцевих жителів, її знищили співробітники НКВС.

Експонати музею Українського радіо на Хрещатику, 26.

Через два місяці після визволення Києва з Саратова повернувся Український радіокомітет. У січні 1944-го Раднарком України закріпив за УР двоповерховий будинок на розі вулиці Володимирської та бульвару Шевченка. А влітку Раднарком СРСР постановив до жовтня 1945 р. збільшити дротову радіомережу на 1 млн. репродукторів. На кінець 1945-го в усіх областях та в понад сотні райцентрів України мовило місцеве радіо.

Державне, національне, суспільне

Хрещатик, 26 - адреса в центрі Києва, котра майже сім десятиліть пов'язана з вітчизняним радіо і телебаченням. Будинок на місці колишньої телефонно-телеграфної станції введено в експлуатацію в 1951 році. Місце для будівлі обирав Микита Хрущов. Київський телецентр став третім в СРСР (після Москви й Ленінграда) і першим у союзних республіках.

Будівля на Хрещатику, 26, у час відбудови головної вулиці Києва.

У 1956 р. українці мали 6,6 млн. радіоточок. Наступного року на Всесоюзній нараді працівників радіомовлення повідомили: на 7 жителів України припадає одна точка. Порівняно з 1941 р., кількість репродукторів у житлових і громадських спорудах зросла майже вшестеро, в селах - майже у 20 разів. А вже в 1964 р. радіоточка чи радіоприймач були в кожній квартирі (15 млн. апаратів). Саме тоді, в середині 1960-х, УР започаткувало радіожурнал "Колос" для аграріїв. Щоденна ранкова програма "Колос" (нині "Колос. Аграрний щоденник") в ефірі вже понад пів століття. Майже сорок років її випуски готує журналіст Володимир Пищик.

Експонати музею Українського радіо на Хрещатику, 26.

26 квітня 1986 р. світові ЗМІ повідомили про аварію на Чорнобильській АЕС. Союзне та українське радіо і ТБ тільки 28 квітня передали коротке повідомлення ТАРС, а 12 травня нарешті одержали можливість готувати власні передачі на цю тему (під "недремним оком" московського начальства, а те, своєю чергою, - під наглядом КДБ). Щоденно інформаційні випуски УР містили по 10-15 матеріалів із "зони". На кінець року на радіо таких передач було півтисячі. Кореспондентів УР Є.Гришанкова та Л.Самойленка удостоїли премії Спілки журналістів СРСР за висвітлення подій, пов'язаних із аварією на ЧАЕС.

24 серпня 1991 р. УТ й УР транслювали із сесійної зали ВР УРСР ухвалення "Акта проголошення незалежності України". Тим, що молода країна поступово набувала рис справжньої незалежної держави, завдячуємо й радіо. 1 вересня з ефіру УР зняли виконання гімнів СРСР і УРСР, а вранці 23 вересня після позивних уперше пролунав гімн "Ще не вмерла України і слава, і воля…". Майже за півроку до того, як ВРУ офіційно затвердила мелодію Державним Гімном України. 1 січня 1992 р. по першій програмі УР і дротовій мережі припинили ретрансляцію передач із Москви. Держрадіо України перейшло на власну цілодобову сітку мовлення.

Хрещатик, 26. Сучасний вигляд будівлі Українського радіо.

У березні 1996 р. в приміщенні апаратної УР на Хрещатику, 26, сталася велика пожежа. Вогонь знищив обладнання і студії радіомовлення та апаратно-студійний блок №1 УТ поверхом вище. Відбудова радійного об'єкта тривала кілька років.

Апаратні, студії радіо.

Нині Українське радіо - найстаріший і найпотужніший за обсягами мовлення та охоплення аудиторії мовник в Україні. Добовий обсяг мовлення - близько 230 годин: три цілодобових загальнонаціональних канали - УР-1 (Перший канал), УР-2 (Радіо "Промінь") та УР-3 (Радіо "Культура"), 22 регіональні філії та Всесвітня служба радіомовлення України, яка веде передачі українською, російською, англійською, німецькою і румунською мовами.

Апаратні, студії радіо.

У 2017-му УР змінило статус державного мовника на суспільне та стало структурним підрозділом ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України". Воно продукує практично відсутній на комерційному ринку контент: освітні, пізнавальні, художні, наукові програми. Суспільне радіо вирізняється патріотизмом і проукраїнськими настроями. Протистоїть в інформаційній війні російському агресору, регулярно висвітлює події на сході країни, веде боротьбу за повернення Криму до складу України.

Реклама Українського радіо на міському транспорті.