Таємниці старого бідона - Історія - dt.ua

Таємниці старого бідона

1 червня, 2018, 17:29 Роздрукувати Випуск №21, 2 червня-8 червня

Іноді життя підкидає такі сюжети, що це просто готові сценарії для кіно.

© Галина Терещук / Радіо Свобода

Уявіть собі початок фільму: їде дорогою сім'я в авто, зупиняється на хвилинку в лісі — аж тут дощ. Екран тьмяніє від крапель, люди перечікують несподівану купіль, і їхню увагу раптом привертає деталь: вода збігає в якусь западинку. Дощ ущухає, чоловік нахиляється над ямкою, розгортає землю — а там світліє кришка бідона. Відкриває і бачить у ньому якісь старі папери формату А-5 із дрібним текстом. Вчитується — а це бандерівські листівки! 

Саме за таких обставин старокостянтинівський краєзнавець Сергій Ляховський знайшов у квітні цього року в урочищі Жеребки біля села Підгірці старий бідон. Наступного разу приїхав сюди з земляками Володимиром Бершацьким і Василем Поліщуком. Та дістати бідон не вдалося: довкола виявилися розтяжки з гранатами і міни. Довелося викликати працівників МНС. Після розмінування території ознайомилися з умістом бідона і звернулися до директора Хмельницького обласного літературного музею письменника Василя Горбатюка. Він багато років вивчає діяльність Організації українських націоналістів у роки Другої світової та після неї в Кам'янець-Подільській (нині Хмельницькій) області. Результатом його пошуків і досліджень стали дві документальні книжки.

Обстеживши місце знахідки, Василь Іванович і його колеги припустили, що десь тут мали би бути криївки підпільників. Зазвичай повстанці робили їх дві — на певній відстані одна від одної: в одній жили, друга була запасна. Та нічого не знайшли: тільки яма неподалік за бажання й фантазії могла нагадувати місце, де колись знаходили прихисток повстанці, які й закопали в землю звичайний молочний бідон із нехитрим скарбом.

Час, коли це було зроблено, вирахували легко — за друкованою продукцією, яка була в бідоні. Це — листівки і сатирично-пропагандистське видання "Хрін", що їх на початку 1950-х видавали й поширювали на території області. Час проїв метал, і сховані в бідоні артефакти пошкодила волога, особливо агітаційну продукцію. Однак те, що вціліло, як і дерев'яні ручки для писання й особисті речі повстанців — люстерка, помазки для гоління, коробочки з вазеліном, зубні щітки — стало унікальними експонатами фондів обласного літературного музею.

Презентуючи знахідку, В.Горбатюк сказав: "Не маю сумнівів, що речі, заховані в бідоні, належали трьом членам крайового проводу ОУН "Поділля": Іванові Ліщинському під псевдо "Матюшенко", Михайлові Чернезі (псевдо "Карась" і "Циган") і Йосафату Лазорку під псевдо "Тарас". Наприкінці червня 1951 року вони прибули з Кам'янець-Подільського районного проводу для агітаційної антирадянської роботи на території трьох районів — Проскурівського, Старокостянтинівського та Красилівського. Щоправда, під іншими псевдо (їх змінили для конспірації) — "Яковенко", "Левко" і "Славко" відповідно. Ця група була частиною Кам'янець-Подільського окружного проводу ОУН, який входив до складу крайового проводу ОУН "Поділля" із центром на Тернопільщині. Вочевидь, місце нашої знахідки було й місцем їхньої дислокації в теплу пору року. Пізніше вони організували конспіративні квартири в найближчих селах — Сковородки, Веселівка та інших. Постійно змінювали місця ночівлі, остерігаючись стеження. Попри це, їхня підпільна діяльність тривала недовго. Вже на початку лютого 1952 року їх вистежили і заарештували. Після допитів і жорстоких катувань Івана Ліщинського і Михайла Чернегу розстріляли в Проскурові. 20-річному Йосафату Лазорку, наймолодшому серед повстанців, "пощастило": йому присудили 25 років таборів. Після звільнення жив у селі Васьківці Шумського району на Тернопільщині. Років із десять тому ми зустрічалися. І після цієї знахідки я спробував зв'язатися з ним — та вже, виявляється, запізно…"

Підпілля ОУН діяло на території сучасної Хмельниччини ще з 1941 року. Це підтверджують не лише документи, а й подібні до нинішньої попередні знахідки. Такі самі бідони з речами повстанців-підпільників раніше знайшли в Кадиївцях Кам'янець-Подільського району та Малій Кужелівці Дунаєвецького району. Але в цьому випадку впевненість В.Горбатюка щодо конкретних імен повстанців базується на багатьох вивчених ним та іншими дослідниками матеріалах саме початку 1950-х, коли основні сили ОУН і УПА були вже розгромлені, але діяльність цих організацій в області не припинялася попри всі труднощі й небезпеки не лише з боку влади, а й населення. Адже прикордонне положення Кам'янець-Подільської області до війни було чинником особливої уваги до неї з боку НКВС, яке "відпрацювало" її вздовж і впоперек, нещадно і масово виловлюючи в ній "шпигунів", "диверсантів", "агентів іноземних розвідок" і всіх інших "підозрілих елементів". А після війни успішно роздмухувало ненависть до "бандерівців", зобов'язуючи комуністів і комсомольців виходити на нічні чергування і рейди. Відтак люди не могли пробачити "ворогам" свої просякнуті страхом безсонні ночі.

 

Саме в такій атмосфері діяв на початку 1950-х Кам'янець-Подільський окружний провід ОУН(б) у складі Кам'янець-Подільського, Дунаєвецького і Віньковецького надрайонів. На той час чисельність активних учасників підпілля вже була невеликою, проте їхня діяльність, попри все, знаходила підтримку на території області та за її межами. "Область сильно уражена оунівським підпіллям, що діє в 16 районах, — констатували в липні 1951 р. учасники наради оперативного складу обласного управління, районних та міських організацій МДБ. — Цьому також сприяє та обставина, що МДБ УРСР вважає область східною, не даючи необхідних штатів та військ".

Після наради в області було розгорнуто комплекс заходів із виявлення і ліквідації підпілля. Для вивчення обстановки та планування агентурно-оперативних заходів створили і закріпили окремо за кожним надрайонним проводом чекістські групи. Обов'язковою умовою їхньої роботи було підібрати й завербувати агентів з числа виявлених оунівських зв'язків, використовуючи документи та свідчення учасників і симпатиків бандерівського руху. В районах, які межували із західними областями, посилили паспортний режим, створили 820 груп сприяння міліції і 204 аґентурні заслони. У місцях вірогідної появи боївок або підпільників організували
29 квартир-пасток.

У серпні було заведено агентурні справи. Вони мали символічні назви. На Дунаєвецький надрайонний провід — "Останні": упродовж вересня-жовтня всіх його членів було заарештовано. На Віньковецький надрайонний провід — "Вороги": при затриманні всіх його членів убито. На Кам'янець-Подільський надрайонний провід — "Схід": після численних провокацій підпільників також ув'язнили і після так званих слідчих дій розстріляли.

Яким було слідство, можна дізнатися з протоколів допитів, що збереглися в архівах СБУ. Працюючи над документальними творами про той час, В.Горбатюк ознайомився з ними. Він згадує: "Читати було страшно. Одного з повстанців водили на допити понад сотню разів. З енного разу — носили на допити. Він помер у тюрмі. Посмертний опис його тіла свідчить, що в нього не було жодної — жодної! — цілої кістки, а деякі були переламані кілька разів".

Водночас тривала зачистка території від "бандопособницької бази". Упродовж першого кварталу 1952 р. заарештували 152 утримувачів криївок та конспіративних квартир, поширювачів листівок і осіб, які зберігали зброю та літературу ОУН. Просто для порівняння: на Вінниччині таких заарештували 40, на Житомирщині — вісьмох осіб. Підпілля ОУН на території області було практично розгромлено. Та впродовж 1952–1953 рр. МДБ ще підтримувало ілюзію його існування, створивши легендований "провід ОУН" на чолі зі своїм агентом — з метою знищення останніх вогнищ опору радянській владі на Поділлі й у прилеглих західних областях. 

…Та про це ще не знали троє молодих — 27, 25 і 20 років — повстанців, закопуючи на тимчасове зберігання в бідоні листівки та сатиричний журнал. Їхні сторінки і зараз можна прочитати. І, на жаль, переконатися, що багато чого з написаного в них ще й досі не здійснене Українською державою, а отже, залишається актуальним. Наприклад: "Ворог усіма силами намагається русифікувати український народ. Тому не слухай теревенів про "вищість" і "керівну ролю" російського народу, не вживай російської мови. Висміюй тих твоїх товаришів, що говорять по-російськи. На кожному кроці і до всіх говори і пиши тільки українською мовою". Або: "Ворог намагається поділити західних українців і східних. Тому жий дружно зі східними українцями, не бокуй від них, не відокремлюйся від них, а близько знайомся з ними, допомагай їм — твоїм рідним братам і сестрам". Та інші поради, як-от: "Вміло поширюй правду про ОУН і УПА, розказуй все, що знаєш про їхню героїчну боротьбу. Поширюй українські революційні пісні". 

Правда ж, готовий сценарій героїчного бойовика, яких так бракує — та що там, практично немає — на наших кіноекранах? Та тільки хто його зафільмує? Коли? І чи й зафільмує взагалі? 

Добре, коли хоч у Хмельницькому обласному літературному музеї хтось з відвідувачів зупиниться біля цих унікальних експонатів і прочитає: "Пам'ятай, що ти належиш до волелюбного українського народу, який сьогодні з невиданим ніде в світі героїзмом веде визвольну боротьбу проти радянсько-большевицьких загарбників. Тому твоїм найвищим обов'язком є служити великій справі визволення власного народу. На тебе дивляться всі з твого оточення. Тому веди себе чесно, так, щоб не сплямити чести свого народу і своєї особистої гідности".

Або хоча б почує спогад Василя Горбатюка про зустріч із Йосафатом Лазорком: "Я запитав його: "Ви ж були таким молодим, коли пішли в підпілля, — 18 років. Не страшно було? А потім — не шкода було втраченого життя?" А він відповів: "Ми вірили в те, за що боролися. В те, що Україна стане вільною".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво