Зеленкуваті, зеленіші, зелені - Історія - dt.ua

Зеленкуваті, зеленіші, зелені

6 вересня, 18:27 Роздрукувати Випуск №33, 7 вересня-13 вересня

Сто років тому в Україні виник рух на захист природи.

Нині в світі спостерігаємо справжнє відродження рухів на захист природи. 

Кількадесят "зелених" обрано до Європарламенту. Кожен п'ятий депутат Бундестагу є проповідником природоохоронних ідей. Активно діє "Грінпіс". Захисники здорового довкілля в розвинених країнах здійснюють національну екологічну політику, маючи суттєву законодавчу підтримку, відповідні податкові пільги та інші заохочення з боку держави. 

На жаль, у нас інші умови і ситуація.

Партія Зелених справді брала участь у цих виборах, але скористатися майже однойменним популярним "кольоровим" брендом не вдалося. У її передвиборній програмі було чимало загальних, навіть банальних декларацій: проти насильства над людьми і тваринами, дискримінації будь-кого, вільного обігу зброї; за гідне життя, різні конституційні права, сприятливе довкілля, поновлювані джерела енергії, відновлення державної системи моніторингу природного довкілля. А ще — за легалізацію медичного канабісу, про захист ЛГБТ-спільнот, детінізацію сексуальних послуг. Але жодного слова про власні ініціятиви. Скажімо, щодо захисту природних комплексів, заповідників та водоохоронних зон, виховання екологічної свідомости, підтримки акцій захисту довкілля. Чого не було, того й не передбачається... І здобули менше одного відсотка голосів. Мабуть, усе ж таки головною причиною була не пасивна "зеленкувата" програма, а те, що після провалу передвиборної кампанії 2002 року, крім того, що обіцяли повернутися на зелених велосипедах, більше нічим не відзначилися, а тому й не запам'яталися.

У більшости претендентів на місця в парламенті охорона довкілля та запобігання його забрудненню, ощадне використання природних ресурсів, інші екологічні проблеми фігурували тільки в другорядних додатках до політичних програм. При цьому висловлені переважно в негативному, навіть агресивному тоні: "заборонити", "посадити за грати", а не "зберегти" чи  "відновити". Якщо й лунали згадки про природну спадщину, то зовсім забули про історично пов'язану з нею спадщину культурну. Поняття "культурний ландшафт" і навіть "музей" у цих деклараціях немає.

Ще 1977 року Тбіліська міжурядова конференція з питань екологічної освіти визнала екологічну свідомість важливою і навіть неодмінною ознакою сучасної людини. Ідея жевріла, іноді спалахуючи. Рішення колегії Міністерства освіти і науки від 20.12.2001 р. "Про концепцію екологічної освіти в Україні" передбачало науково обґрунтований, сповнений реального змісту комплекс як стратегічних напрямів, так і тактичних завдань формальної і неформальної освіти. Ось деякі тези цього чималого документа: "Екологічна освіта розглядається як безперервний процес, що охоплює всі вікові, соціяльні та професійні групи населення..." Її принципи — "орієнтація на ідею цілісности природи, універсальности зв'язків природних компонентів і процесів", "поєднання екологічних знань з високоморальними людськими цінностями", "синтез природничо-наукових та соціогуманітарних знань". Провідна думка була і лишається актуальною: "Неперервна екологічна освіта передбачає організацію виховання і навчального процесу від дитинства до глибокої старости". Чого ж забракло — методичних рекомендацій, підручників, бажання вихователів, потреби в екологічних знаннях, рівня суспільної свідомости, контролюючих заходів чи всього разом? Хай там як, але важливий напрям державної політики з роками лишився на узбіччі.

Так само епізодично спливало на різних рівнях питання культурної спадщини, і то тільки коли йшлося про деякі незаконні забудови. Це при тому, що лише в Києві маємо кілька скандальних справ, пов'язаних зі спотворенням історичних ландшафтів — навіть у Державному історико-архітектурному заповіднику "Стародавній Київ". Це і багатоповерхівка над Софійським собором, і "веломіст" від Володимирської гірки над однойменним узвозом, і "Чорний театр" на узвозі Андріївському. Про це зі справедливим обуренням писали публіцисти й мистецтвознавці (О.Сліпченко, DT.UA, 16 червня 2018 р.). Зразковим у справі збереження й відновлення архітектурних пам'яток досі вважався Львів. Та ось на унікальній площі Ринок заможний ділок викупив кам'яницю XVII століття і влаштував у ній... акваріум.

Пам'ятки культури втратять визнання ЮНЕСКО і відповідний статус? Це, на жаль, бентежить небагатьох. Варто нагадати, що статтю 66 Конституції України ще, хвала Богу, не скасували, як і статтю 110 Основ законодавства про культуру. А там ідеться саме про збереження і відновлення об'єктів національної культурної спадщини.

Зеленішою виявилася Українська екологічна асоціяція "Зелений світ", яка участи в парламентських виборах не брала. Серед її засновників — письменники Олесь Гончар, Сергій Плачинда, Юрій Щербак, вчені-біологи Дмитро Гродзінський, Микола Бідзіля... Пригадується перший мітинг улітку 1988 року в Києві біля Центрального стадіону. Чи не вперше тоді з'явилися корогви з княжим тризубом? Наступного року відбувся перший з'їзд Асоціяції як предтечі славного Руху, бо тоді ж виник і Народний Рух України (спочатку обережно — "за Перебудову") на чолі з Дмитром Павличком, Сергієм Головатим, Іваном Драчем, В'ячеславом Чорноволом, Михайлом Горинем, В'ячеславом Брюховецьким. УЕА "Зелений світ" першою донесла до світової — насамперед української — спільноти правдиву інформацію про Чорнобильську катастрофу і породжені нею глобальні проблеми. Після чого неодноразово виступала з відкритими заявами до народу України, законодавчої і виконавчої влади з приводу погіршення стану об'єкта "Укриття" з вини міністерств і відомств, порушення заповідного режиму Дунайського біосферного заповідника внаслідок будівництва каналу Дунай—Чорне море через гирло Бистре, зверталася до голови СБУ щодо корупції на вищому рівні у Міністерстві екології та природних ресурсів України.

Що ж до самого Мінекології, то ще на початку 2000-х воно пройшло державотворчий період свого розвитку, після чого настав етап, який можна назвати бізнесовим. Від 2003 року посадовців призначали за принципом партійних домовленостей, що відкрило шлях дилетантам. Невдовзі ліквідували державні обласні управління. Промовистий факт: Міністерство, вкупі з місцевою владою Запорізької области, так і не домоглося досить скромного фінансування для розчищення проходу з Азовського моря до Молочного лиману для рибного нересту. Фінансування в сумі, що витримує порівняння з місячною зарплатою міністра. Останні три весни нересту не було, чого не скажеш про міністерську зарплату.

Коли держава байдужа або безсила, люди змушені самотужки розв'язувати непрості питання, беручи справу у власні руки. У Києві є вулиця Протасів Яр, за нею — грабово-дубовий праліс на схилах колишнього яру. Археологи виявили тут стоянку первісних мисливців кам'яної доби. Нинішнім жителям Протасового Яру доводиться, як за доби мезоліту, самим захищати власне природно-культурне довкілля. Бо відбулося рейдерське захоплення землі під забудову, зрубано понад 100 дерев, і люди згуртувалися, створили громадське об'єднання. Щотижня вони перекривають рух транспорту, привертаючи увагу місцевої влади до фактів беззаконня. Події набули резонансу через соціяльні мережі, вирубки поки що припинилися.

Громадський природоохоронний рух зорганізувався в Україні понад століття тому. 1906 року в Харківському університеті зібрався перший природознавчий гурток, а 1911-го він перетворився на Харківське товариство любителів природи (далі — товариство). Але минули дві світові війни, перш ніж об'єдналися окремі організації любителів і дослідників, комісії з охорони природи в Києві, Харкові, Чернігові, Одесі, Умані та інших містах. Тільки в липні 1946 року Рада міністрів УРСР ухвалила постанову про охорону державних заповідників та пам'яток природи, якою, зокрема, передбачалося створити Українське товариство охорони природи. Цьому передували щирі й сміливі, як на той час, виступи та публікації письменників М.Рильського і М.Чабанівського. Їх підтримали вчені, зокрема академіки М.Холодний, М.Гришко, П.Погребняк. 1949 року почали виникати обласні організації. Першою, увібравши історичну традицію і досвід, постала Харківська. Але попереду на Товариство чекав складний, суперечливий і навіть драматичний шлях.

1960 року нарешті було ухвалено Закон "Про охорону природи", який зобов'язував громадян радянської України "...сприяти охороні природи, збереженню, розвитку і раціональному використанню її багатств та активно боротись з будь-якими порушеннями правил охорони природи". Попри наказовий і обмежувальний характер закону (наголос був не на захисті та відновленні, а лише на ощадливому використанні довкілля), з'явилися можливості для залучення громадськости до діяльности Товариства. У наступні роки до нього вступили мільйони небайдужих людей і тисячі колективних членів, тобто підприємств та установ. При Республіканській раді Товариства було створено методичні осередки, до яких увійшли науковці та фахівці різних галузей. Особливу увагу приділяли вихованню екологічної свідомости в молоді. Питання розвитку мережі заповідників, захисту біорізноманіття екосистем, впорядкування лісового господарства президія Товариства готувала до розгляду в урядових інстанціях. На жаль, без особливого успіху.

Засновники і керівники Товариства, та й усі притомні "зелені" усвідомлювали, що в людства, за великим рахунком, є лише два базові ресурси для користування: природа і власний розум. Знали й те, що порушення рівноваги між ними призведе до загибелі. Тривожні симптоми такої нерівноваги були помітні задовго до Чорнобильської катастрофи, коли держава, усупереч здоровому глузду, почала зловживати новітніми технічними засобами. Але УТ охорони природи, попри офіційний статус, в умовах диктатури не мало достатнього впливу на партійно-господарські, урядові рішення. Саме тоді, у 1950–1960-х був скоєний, на думку автора цих рядків, найбільший в історії України злочин проти природи і людини — "зарегулювання" Дніпра з унікальною системою його заплави. Спотворення річки, яку ще Геродот вважав найпрекраснішою і найкориснішою в світі. Екоцид, що мав тяжкі екологічні, демографічні, моральні наслідки, можна порівняти лише з Чорнобильським лихом, на яке Товариство змогло вже гідно відреагувати інформативними та просвітницькими ініціятивами в роки т. зв. Перебудови.

Слід визнати, що цій громадській організації вдалося тоді динамічно розвинутися й здійснити свої статутні завдання: завершити облаштування  обласних будинків природи з навчально-методичними центрами, продовжити всеукраїнські конкурси "Джерело", "Посади дерево", "Крилатий захист", "Гніздо лелеки" та ін. Особливу увагу приділяли дотриманню водного законодавства, встановленню і збереженню водоохоронних зон, надто  уздовж малих річок. 

Економічні й громадсько-політичні процеси 1980–1990-х років змусили Товариство долати труднощі, характерні для всієї країни. Стагнація підприємств, підлість приватизації, інфляція, безробіття й бідність майже зупинили фінансування за рахунок членських внесків. Незалежне від політичних партій Товариство прагне відновити й розвинути історичні традиції добровільного залучення прихильників природоохоронних ідей. За цих умов збереглися організаційна структура й місцеві організації, а головне — традиції історичної спадкоємности, що забезпечують суспільний авторитет. Поновилися випуски журналу "Рідна природа", газети "Трилисник", видається "Екологічний календар". Нарешті з'явилася можливість оприлюднити й усвідомити причини та наслідки світоглядних помилок минулого, щоб не повторити їх.

Розвитку суспільства згідно із законами існування екосистем і людської цивілізації присвячене науково-пізнавальне дослідження "Гармонія життєвих сил Дніпра" (за участі Міжнародного фонду Дніпра, Всеукраїнської екологічної ліги, Міжнародної асоціації "Центр менеджменту землі та ресурсів", Дніпровського басейнового управління водних ресурсів). Адресоване воно всім небайдужим до трагедії і можливого порятунку річки як цивілізаційної колиски народів, їх природної і духовної домінанти.

Поза сумнівом, незалежний статус Товариства сприяє міжнародній співпраці. Почалося з акцій "День довкілля", "Всесвітній день Землі". Понад 10 років тому Товариство приєдналося до всесвітнього руху "Робимо чистим світ" під гаслом "Чиста Україна — чиста Земля". Волонтери прибрали сміття з 2500 парків, скверів, лісових ділянок, берегів річок і озер. Це тільки один з практичних кроків формування громадянського екосуспільства, виховання екологічної свідомости... Фахівці Товариства за підтримки вчених екологів та економістів, народних депутатів підготували під егідою ООН стратегічні документи з об'єктивними оцінками стану Національної екологічної політики України та відповідними рекомендаціями розвитку. 

Чітку позицію щодо війни та оцінку її наслідків Товариство оприлюднило ще на початку подій у Донбасі. Зазначено, що війна спрямована насамперед проти біосфери, тобто людини і природи, а тому є масштабним антиекологічним злочином.

З ініціативи УТ охорони природи, спільно з вченими НАН України розроблена і обґрунтована еколого-соціальна модель шляху досягнення цілей сталого розвитку ООН в Україні. Ці матеріали увійшли до книги "Розвиток заради порятунку" (К., 2016), презентованої парламенту і уряду держави, іноземним посольствам і впливовим міжнародним організаціям як інтелектуальна інвестиція наших науковців та експертів у майбутнє України.

…Був час, коли представники влади брали участь у діяльності Товариства. Навіть очолювали його обласні, міські та районні організації. Сьогодні виконавча влада не тільки не фінансує Українське товариство охорони природи та його заходи; як і влада законодавча, вона сприймає його не як державотворчу, пріоритетну громадську організацію, а нарівні з бізнесовими структурами, за принципом "виживайте, хто як може". Коли за підробними документами, при потуранні місцевих правоохоронців і суддів був захоплений Черкаський будинок природи, Товариство не пішло на угоду з рейдерами. Почалася "гібридна війна", що триває й досі. Поліція роками не розслідує кримінальні провадження, відкриті за очевидними фактами. При цьому центральні органи влади, юстиції та правопорядку дають своїм місцевим підрозділам паперові доручення, отримуючи такі ж казенні відписки. Та взяти на виснаження охоронців природи не вдається: після 130 (!) судових засідань черкащани усе ж сподіваються відновити справедливість.

Маємо усвідомити, що захист і відродження природного середовища в Україні є по суті захистом нашої державности. Сама ж держава повинна відновити керованість своїми установами. Така вже історична місія громадських організацій — сприяти формуванню громадянського суспільства, що спонукає владу до прозорих, ефективних дій, а отже професійного виконання своїх обов'язків.

Хто ж найзеленіший? Якщо слова звучать однаково, але мають різне значення, це — омоніми. Але коли йдеться про порятунок, головне не співзвучність, а конкретний зміст. Тому є надія, що матимемо справу не з парадоксами омонімії. І нова влада справді буде зеленішою від попередніх.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво