Зерно і неволя - Історія - dt.ua

Зерно і неволя

12 липня, 16:15 Роздрукувати Випуск №27, 13 липня-19 липня

Рабський досвід хліборобства в історії України.  

"Сенокос".Художник Николай Пимоненко,конец XIX в.

Нещодавно Юваль Ной Гарарі у своєму "Sapiens [Коротка історія людства]" скандально ствердив, що то не людина окультурила злаки, а навпаки — пшениця змусила бідного sapiens'а служити собі.

І хоча я не вірю, що варіянт "зупинитися і залишитися мисливцями й збирачами", що такий милий Гарарі, насправді мав місце, думку про зв'язок хліборобства і рабських практик підтримую (зрештою, цю тезу й розумніші за того нового "пророка" з Ізраїлю обґрунтовували неодноразово).

Україна нині на порозі земельної реформи, а отже ми знову невдовзі почуємо волання про відвічний хліборобський народ і особливий зв'язок українця з землею, який так прагнуть зруйнувати чужинці-капіталісти. Тож хочу звернути увагу читача на неоднозначність ролі хліборобства в українській історії. Адже й такі милі (зазвичай) нашим співвітчизникам козацькі часи — вони не про гречкосійство і покріпачення ріллею, а про господарську багатоукладність і різноманітність (широту вибору). Останні ж бо й стали колись "економічним базисом" волі й незалежности перших українців.

Рабський досвід хліборобства в історії України.
«Ярмарок у містечку Ічня» («Ярмарок у Малоросії»), Художник Василь Штернберг, 1830-ті рр.

Перемога гречкосіїв над козаками мала, зрештою, для Старої України свій трагічний вимір. Хлібний варіянт "ресурсного прокляття" і "колоніяльного моноциклу" з його фільварками-помістями (великими ринково орієнтованими сільськогосподарськими підприємствами) приніс сюди так зване друге видання кріпацтва. І те, що наступало воно в Україні вельми повільно — остаточно запанувавши вже аж у 2-й половині ХVIII століття (підперте російськими багнетами, а не козацькими шаблями), — то один з історичних подвигів українців. 

Рабський досвід хліборобства в історії України.
«Сінокіс». Художник Микола Пимоненко, кінець XIX ст.

Адже хліборобство — не таке вже й відвічне заняття наших предків. На світанку старосвітської України — власне від ХVI до 2-ї половини ХVIII століття — "світовий ринок" мав українські землі радше за постачальника не збіжжя, а "лісових товарів" — меду, деревини, поташу тощо. Плюс експорт худоби (волів, овець та ін.). А це галузі виробництва, де кріпаки малоефективні.

Власне, через труднощі із транспортуванням українське збіжжя ледь не до середини ХVIII століття взагалі доволі масово переробляли на горілку, яка вважалася значно зручнішим товаром для експортування (та й для споживання на місці) та ще й у 2–4 рази дорожчим за хліб. Пропінація — право на виробництво та продаж алкогольних напоїв — то була найжаданіша монополія у всій тогочасній Східній Європі. У 1730-х рр., щоб хліба вистачало на армію, що була зосереджена на Лівобережній Україні для ведення "турецьких" війн, російський уряд навіть змушений був видавати укази, які забороняли переробляти на алкоголь більше третини місцевого врожаю.

Характерно, що візитівка України-Руси для західних європейців Себастьяна Кльоновича — поема "Роксолянія" (1584) — починається оповіддю "Про ліси та звичаї різні русів" (в оригіналі рутенців, "руси" — то форма мила перекладачеві ХХ ст.). Далі — цікава тріяда — випаси—ниви—ліси (про "ліси", хоч і на 3-му місці, але не два рядочки, а чотири, втім, як і "ниви", — теж не на 1-му місці).

Музи, співайте про русів,
про випаси їх благодатні

Й села, що щастя знайшли
в цій життєдайній землі.

Ниви, багаті дарами Церери, оспівуйте нині

Й землю, що наших
іще не обманула надій.

Також про славні ліси розкажіть, геліконські богині,

Блага в краю цім вони
щедро дарують усім.

Всюди меди дістають із дуплянок: на дубі верхів'я

Вкрите жолуддям рясним,
знизу, в дуплі, жовтий мед.

Зрештою, і столицю своєї Роксолянії Кльонович славить отак: "Спершу про Львів, те священнеє місто, про звичаї русів, || Потім згадайте гладкі стада худоби без вад". 

Рабський досвід хліборобства в історії України.
«Малоросійський шинок». Художник Василь Штерберг, 1837 р.

Типологічно схоже описують Україну-Гетьманщину і далі — в середині ХVIII століття. Британський італієць Франческо Альгаротті 1739 року писав: "Маючи щасливий клімат, Україна багата худобою, усілякими злаками, медом і воском" (худоба й далі на 1-му місці!). Молодий петербурзький академік Ґотліб-Фрідріх-Вільгельм Юнкер у творі "Обстоятельное описание состояния земель и народов между Днепром и Доном и по этим рекам" (1737) до експортних товарів Гетьманщини відносив віск, мед, овчини, чорні смушки, шкурки білок, шкурки кроликів (невелика кількість), коров'яче масло, горілку, прядиво-пеньку. 1774 року прибалт Йоганн-Антон Гюльденштедт як місцевий експортний (до Сілезії і далі) набір товарів подає рогату худобу, вовну, мед, віск і льон. 1784 року польський митник Жоравський з Чуднова надав Комісії коронного скарбу схожу аналітику щодо Правобережної України: місцеві товари — мед, віск, лій, шкура худоби (переважно не вичинена), деревина (сплав Дніпром), поташ, смола, селітра, трохи анісу та різноманітне збіжжя (воно — через малий збут — у значній частині на горілку переробляється).

Зрештою, цікаво й те, що, попри рекламу чорноморських портів України останньої чверті ХVIII століття як хлібних експортерів, перший корабель з Херсона до французького Тулона 1780 року привіз вантаж солоної яловичини. Та й далі певний час овеча вовна змагалася тут із зерном, а мед і віск вважалися перспективними вивізними товарами.

Тут варто прояснити для сучасного читача: трактування в ХІХ–ХХ століттях України як земель дуже сприятливого для рільництва клімату не слід сприймати як константу стосовно доби Раннього Модерну (ХVI–XVIII ст.), бо загалом у 1590–1850 рр. в Україні, як і в Європі в цілому, були досить суворі зими, а це зовсім не подарунок для хлібороба. Може, ще й тому українське скотарство весь цей час було надважливою галуззю місцевої господарки, а пережитки кочової культури давалися тут взнаки протягом усього періоду XVI–XVIII століть.

Рабський досвід хліборобства в історії України.
Тарас Шевченко

З огляду на все це, в українців міцно утвердилася культура вільнонайманої праці. Як тут не згадати наведений Шимоном Окольським перелік "професій" повстанців 1637–1638 рр.: могильники (селітроварники), будники (заготівельники поташу й смольчуги), чабани-вівчарі, січкарі (косарі сіна для худоби й очерету-палива на зиму) тощо. Чималими прошарками населення України, які відчутно "вписалися" в "національний характер", були також візники-чумаки, рибалки-балакшиї, мисливці-болоховці й пасічники-севрюки (свідомо подаю слов'янські й татарські назви цих фахів, бо їх повсюдно вживали як взаємозамінні). А російський академік з Риги Гюльденштедт ще наприкінці ХVIII століття писав про "український тип господарки" як чужий для кріпацької традиції.

Не в останню чергу й пережитки кочової культури, особливо відчутні в степовій Україні, спрацювали на своєрідний дух волі й свободи українців.

Ось звернімо увагу на опис показової самоліквідації власного господарства гетьманом Тарасом Федоровичем (старшиною татарського походження, героєм повстання 1630 р.) 1635 року (в Каневі?), коли козаки-реєстровці відмовилися підтримати його нові повстанські плани. Він "гетманство здал да двор свой зжег и животину побил и пчелы подрал" і втік із приятелями у степи на річку Самару (а згодом пішов на терени під московським контролем — Слобожанщину і Дон).

Так, для сучасних стереотипів — це певний парадокс, бо ординську спадщину полюбляють подавати в координатах деспотії і рабської покори, але ж на низовому рівні, найбільш відпорному у плані виживання, світогляд кочовика плекав і певний егалітаризм — з практиками прямої/військової демократії, і навіть анархізм — із зацікавленням індивідуалізмом та особистістю. Ба більше, "варвари" (і не самі лише кочовики!) те певне "занурення в анархію" взагалі вважають кращим — порівняно з суспільствами із жорсткими аристократичними бар'єрами — ґрунтом для модернізації, що розуміється як швидке й рівномірне зростання рівня цивілізованого життя (підозрюю, що "відкриття варварів" — це ранньомодерна предтеча "відкриття народу-простолюду" за часів Модерну; в обох випадках ішлося про певну "культурну революцію").

Не дивно, що ногайці, які виразніше за інших татар пережили крах золотоординських ієрархій, з кінця ХVI століття дають приклади прогресу егалітаризму — "чорний люд" (кара халк) тут усе менше поважає аристократів-мурз. До того ж нова тодішня супердержава ісламського світу — Османська імперія — також давала приклади примату "особистих чеснот" над "родовими заслугами". 

Михалон Литвин, автор першого ренесансного трактату про кримських татар (1550 р.), високо ставить "справедливість" їхнього суспільного ладу. Система "хан — карач-беї — курултай" узагалі в очах спостерігача з Великого князівства Литовського не виглядала аж такою відмінною від рідної "король/великий князь — сенатори/пани-рада — сейм/коло рицерське", тож швидкому й ефективному суду кримців можна було й позаздрити.

Рабський досвід хліборобства в історії України.
«Чумак з околиць Умані в дорозі». Художник Ян Непомук Левицький, 1841 р.

Таким чином, ідея народу-війська (така важлива для модерної націобудови) мала в домодерних кочових практиках міцну точку опертя і противагу невійськовій (ринково-капіталістичній) еліті — своєрідних колаборантів глобального світу-економіки, які руйнували один із шанованих традиційних соціяльних ліфтів. До речі, нове товарне хліборобство підривало "природну" войовничість (і реальну мобілізаційну кількість) знаті по обидва боки Великого Кордону (християнської та ісламської цивілізацій) — не лише польської/християнської шляхти, а й турецьких/мусульманських тимаріотів з Балкан ХVII століття. Навіть більш осілі кримські татари втрачали хіть до війни (ледь не мільйонний мегаполіс Стамбул охоче купував місцеве зерно і продукцію тваринництва), і хани мусили дедалі більше покладатися на військові таланти своїх останніх кочовиків — ногайців. Можна згадати й те, що звільнення від військових повинностей українських євреїв (колоритних агентів нового порядку) було найбільшою претензією до них з боку козацьких революціонерів.

Зверну увагу й на те, що деякі господарські заняття даремно зазвичай виключають з кочової традиції. Ось, зокрема, рибальство було досить популярним серед українських напівосілих кочовиків іще з половецько-кипчацьких часів (з ХІІІ ст. відомі кипчацькі домонгольські поховання, де замість традиційного супутника-коня — рибина). І запорізькі чайки — човни, плетені з лози й покриті сиром'ятною шкірою, — то ж типові для кочового світу каяки. З золотоординською спадщиною можна пов'язати (хоча, звісно, не тільки) й повагу до "людей дороги" — козачків-гінців, козаків-конвоїрів (іще 1784 року на польському Правобережжі з прибутків маєтків виключали "козаків, які використовуються для послуг і конвоїв", отже супровід на шляхах — то традиційне заняття козаків). Те саме можна сказати й про візників-чумаків, і поромників-лоцманів (ну, а про "шахрая" — колись автентичної назви запорізького митника, а нині синоніма афериста — жартують і досі).

Рабський досвід хліборобства в історії України.
«Сінокіс». Художник Микола Пимоненко, кінець XIX ст.

Утім, зображення старосвітської України як країни волі й свободи, хоч і приємна, але неповна картинка. Точнішим є порівняння українських реалій козацьких часів з екзистенціальними "межовими станами" людини — з оприявненням крайнощів-екстрем. Зрештою, був цікавий анекдот з польської збірки "З новинами торба кур'єрська, знайдена в Наливайків" (1645) — спомин про життя героя "на Україні в Кодаку". Оповідач визнає, що то "край дуже веселий, повітря здорове, вода солодка", але сняться йому там страшні сни (про бій з дияволом, про перевертнів тощо). Як бачимо, дико-магічна Україна — земля порога-межі — відчутно тисне на нерви умовній цивілізованій людині!

Отже, як зайде й нині мова про зерно та ріллю в історії України, не поспішайте приндитися і гордовито повторювати "Хліб — усьому голова!". Ой, не по-одному, а по-різному бувало!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво