Придністров’я на роздоріжжі. Яка доля чекає на регіон і хто подбає про його жителів - Політика - dt.ua

Придністров’я на роздоріжжі. Яка доля чекає на регіон і хто подбає про його жителів

29 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №29, 29 липня-5 серпня

З моменту оприлюднення українського Плану врегулювання придністровського конфлікту минув строк,...

З моменту оприлюднення українського Плану врегулювання придністровського конфлікту минув строк, достатній для того, щоб обидві зацікавлені сторони — і Молдова, і Придністров’я — змогли з ним ознайомитися, висловити свою думку, а також принаймні почати демонструвати бажання йти шляхом урегулювання (звісно, якщо таке є). Навіть найзапекліші критики українського Плану визнають, що завдяки йому світ згадав про необхідність вирішити цю давню загальноєвропейську проблему. З появою надії виникли й запитання, пов’язані з подальшим облаштуванням придністровського регіону...

Закон вимагає порядку

Нещодавно в Тирасполі під час розмови з авторами цієї статті міністр закордонних справ невизнаної Придністровської Молдавської Республіки Валерій Ліцкай зазначив, що, на його думку, Україна зробила стратегічний прорахунок, поквапившись оприлюднити свій План урегулювання конфлікту. Більш слушним було б дочекатися молдавських пропозицій, які просто зобов’язаний був представити президент РМ
В.Воронін. У Володимира Вороніна не було іншого виходу, оскільки після перемоги комуністів і переобрання на посаду глави держави йому потрібно виконувати передвиборні обіцянки. А тепер Молдова має можливість грати роль судді й указувати на помилки Плану, трактуючи його так, як це вигідно їй.

Тим часом український план висунуто, оприлюднено для загального обговорення, з усіма зацікавленими сторонами ведуться активні політичні консультації. Процес цей є надзвичайно складним, оскільки ризик надовго заблокувати переговори між Кишиневом і Тирасполем як ніколи високий — надто далеко розійшлися у своїх позиціях конфліктуючі сторони після провалу меморандуму Козака восени 2003 року. Тому як Кишинів із Тирасполем, так і країни-гаранти і посередники придністровського врегулювання мають рухатися у межах фарватеру українського Плану, якщо вже всі висловили свою згоду з його реалізацією.

У цьому контексті відразу впадає в око остання законодавча ініціатива молдавського парламенту, що вилилася в закон «Про основні положення особливого правового статусу населених пунктів лівобережжя Дністра (Придністров’я)». У зазначеному законі в черговий раз підкреслюється, що вибори до парламенту Придністров’я мають проходити виключно в рамках виборчого законодавства Республіки Молдова. Мало того, тамтешні парламентарі зазначили в цьому акті, що підставою для проведення вільних і демократичних виборів у Придністровському регіоні є повне досягнення критеріїв демілітаризації та демократизації згідно з деклараціями, ухваленими парламентом Молдови в червні цього року (серед обов’язкових умов — цілковите виведення російських військ і озброєнь із території Придністров’я до кінця 2005 року, ліквідація місцевого МДБ, поширення діяльності молдавських політичних партій у регіоні тощо). Напевне, молдавські депутати гадали, що вибори у Придністров’ї мають стати вінцем демократичних перетворень у регіоні. Проте такий крок молдавського парламенту явно суперечить українському Плану врегулювання і дезавуює всю сутність підходу офіційного Кишинева до процесу врегулювання конфлікту: мовляв, поки такий план уписується в наші сподівання, ми є союзниками українського варіанту врегулювання, але щойно мова заходить про взаємні поступки та дотримання певних правил гри, передбачених В.Ющенком, ми відходимо від такого плану. Експерти в самій Молдові вже заявили про те, що цей закон ніяк не узгоджується з українським Планом і може завести в безвихідь переговорний процес, який іще як слід не відновився. Вже вкотре позловтішалася опозиція, єхидно заявивши, що комуністи серйозно ризикують залишитися з придністровською проблемою сам на сам. Хоча неузгодженість нового молдавського закону з українським планом і зловорожа реакція опозиції радше можуть свідчити про інше. Молдова фактично втратила союзників у наявному п’ятисторонньому форматі переговорів щодо придністровського врегулювання. А тепер може статися так, що цей закон не лише заблокує переговорний процес, а й ускладнить підключення до переговорів ЄС і США, що передбачав український план. Останній побудований з огляду на реалії сучасного світу і спрямований на справжнє вирішення конфлікту з урахуванням усього позитиву, напрацьованого за роки переговорного процесу. Це кілька десятків документів та утворення низки спільних органів (наприклад, Об’єднаної контрольної комісії), що регулюють на місцевому рівні відносини між Лівобережжям і Правобережжям Дністра, без яких уже б запанував цілковитий хаос. Керівництво Молдови не може піти на відкриту критику Плану В.Ющенка, оскільки в такому випадку в Європі складеться цілком певна думка про те, що Кишинів не сприймає жодних пропозицій зі сторони. Та навіть сьогодні позиція Молдови викликає в Європі здивування. Свідченням цього є випадок у Парламентській асамблеї ОБСЄ, коли молдавська делегація залишила зал засідань через незгоду з резолюцією, запропонованою європейцями. Чому в цій ситуації можна по-доброму позаздрити й чого повчитися в Молдови, то це стійкості в захисті власної позиції, незважаючи на авторитети та місце дії, а також постійності, з якою це відбувається.

А в цей час у Тирасполі...

Оцінки українського Плану в Тирасполі, м’яко кажучи, неоднозначні. Головними недоліками вважаються декларативний характер, а також можливість неоднозначно тлумачити низку його положень. Багато в чому турбує невизначеність із системою проведення виборів до парламенту Придністров’я, запланованих на грудень цього року. Провести вибори згідно з молдавським виборчим законом практично неможливо. По-перше, через неймовірно низький рівень довіри між сторонами конфлікту, а по-друге (і це чудово розуміють самі молдавани), за багато років у республіці та Придністровському регіоні було сформовано діаметрально протилежні виборчі системи. Придністровці голосують за депутатів-мажоритарників, політичні партії майже не грають ролі в житті суспільства, оскільки за своєю сутністю більше нагадують суспільно-політичні об’єднання. Молдавани формують свій парламент за класичною пропорційною системою, суто за партійними списками. Як зазначив у розмові з авторами віце-спікер придністровського парламенту Євген Шевчук, говорити про можливість створення у Придністров’ї розвиненої партійної системи за три-чотири місяці, що залишилися до виборів, — цілковита утопія. Цілком природне й побоювання придністровців, що в разі проведення виборів за молдавським законом проголосувати зможе лише третина жителів Лівобережжя Дністра, яка має молдавське громадянство.

Шевчук вважає, що вибори у Придністров’ї могли б відбутися за законом, запропонованим ОБСЄ або (за браком часу на розробку та ухвалення цього закону) за модифікованим за принципами ОБСЄ придністровським законом. На думку депутата, головним завданням країн-гарантів і міжнародних спостерігачів на майбутніх виборах у придністровський парламент має бути встановлення об’єктивного волевиявлення жителів регіону на основі демократичних принципів. І це при тому, що і віце-спікер парламенту Придністров’я Євген Шевчук, і глава Центрвиборчкому Петро Денисенко, говорячи про те, що цього разу на виборах уперше будуть присутні офіційні спостерігачі від ОБСЄ, усвідомлюють, що на визнання виборів із боку світової спільноти, та й самої ОБСЄ Придністров’ю розраховувати не доводиться.

Сьогодні в Тирасполі добре розуміють значення нормальних відносин із ОБСЄ і державними інституціями демократичних країн. Із ними намагаються не лише не сваритися, а й підтримують контакти. Конституційний суд Придністров’я, наприклад, намагається налагодити співробітництво із 73 аналогічними установами інших країн (судами конституційної і загальної юрисдикції). У цьому зв’язку викликає подив пасивна позиція Конституційного суду України. Потрібно чітко розуміти, що визнання Тираспольської адміністрації і юридична допомога в забезпеченні прав і свобод людини в регіоні, де мешкає третина етнічних українців (зокрема більш як 60 тис. громадян України), — різні речі.

У Придністров’ї можна помітити певну активізацію спроб демократизувати суспільство (розширити повноваження парламенту, гармонізувати виборче законодавство, ініціювати створення громадського телебачення тощо). Звісно, можна й потрібно поставити собі запитання: а наскільки взагалі реальні здійснювані сьогодні в Придністров’ї реформи? З якою метою їх проводять? Однозначної відповіді на це немає. Адже кожен гравець придністровського політикуму має власні цілі. Можна з упевненістю говорити, що теперішній Тираспольській адміністрації вигідна показна демократизація, нехай навіть із реальним скороченням повноважень президента, оскільки це може вплинути на створення привабливішого іміджу Придністров’я. Молодому бізнес-поколінню, представленому «Шерифом», потрібно формувати власне лобі в парламенті й посилювати вплив на президента. Крім того, ці люди чудово усвідомлюють, що сучасний світ не дозволить їм замкнутися у тісних межах свого регіону. Потрібно бути готовими до компромісу і мати відповідне реноме на Заході. Тож демократизації в такому випадку не уникнути.

Очевидно, що Кремль, який на жодну секунду не послаблює уваги до всього, що відбувається у Придністров’ї, теж зацікавлений в ослабленні президентської влади, оскільки останнім часом Ігор Смирнов, усупереч сформованим стереотипам, не надто піддається московському впливу. (Хоча, звісно ж, явних прихильників Москви у владних кабінетах Тирасполя вистачає). Окрім того, Кремль панічно боїться повторення «помаранчевих подій» на всій території СНД. Якщо ж президент Придністров’я обиратиметься парламентом, можливість привести потрібну людину і запобігти повторенню «кольорового сценарію» над Дністром значно зростає. Цікаво, але після спілкування з багатьма керівниками Придністров’я складається враження, що влада тут не боїться «кольорової революції». Радше існує певне недостатнє розуміння того, що ж усе-таки сталося в Україні і що може статися у Придністров’ї. Інакше не доводилося б чути з вуст деяких високопоставлених чиновників у Тирасполі думку про те, що «помаранчеву революцію» над Дністром робитимуть студенти із Західної України. Однак треба враховувати й те, що Придністров’я живе іншими, ніж ми, реаліями. Тут пам’ятають кровопролиття 92-го року, тому авторитет місцевих збройних сил (армії) є дуже високим (роль структур держбезпеки в житті регіону взагалі є темою для окремої розмови). У Тирасполі наводять приклад Абхазії, де суспільство уникнуло остаточного розколу після виборів завдяки позиції армії, яка не підтримала жодної зі сторін конфлікту, натомість дала чітко зрозуміти, що той, хто першим переступить межу дозволеного, буде жорстко придушений. У Тирасполі впевнені в тому, що ситуація і після виборів залишиться стабільною.

«Війни не буде. Але буде така боротьба за мир, що каменя на камені не залишиться…»

Чимало представників українських неурядових організацій, що мають хоч якесь відношення до придністровського врегулювання, вважають, що головне у їхній роботі — не власне врегулювання, а абстрактна «демократизація». Оскільки усунення режиму Смирнова вважається тим відправним пунктом, після якого «все буде добре» (хоча що робити далі, реально ніхто не знає). А в цій боротьбі за «демократизацію» потрібні твердість, непохитність і різноманітність методів, аж до економічних санкцій. При цьому не береться до уваги пересічний житель Придністров’я, якому й так невесело ведеться. І постраждає від якихось санкцій або початку гарячої фази політичної боротьби саме він, а не керівництво невизнаної республіки.

Демократія ж передбачає поліпшення життя і участь простого громадянина в управлінні своєю країною. Тому потрібно не демократизувати заради принципу, а перейнятися долею пересічного жителя Придністров’я. Зважаючи на реалії, що склалися. А не йти (трохи перефразовуючи) шляхом, описаним у радянській кінокласиці: не захочуть демократизуватися — відключимо газ, світло, воду, влаштуємо революцію тощо. Водночас заходи, яких уживає Україна для боротьби з контрабандою і які необхідні для забезпечення національної безпеки, не повинні сприйматися як блокада.

Потрібно зробити так, щоб виборча реформа, що здійснюється у Придністров’ї, незалежно від того, якими цілями керуються її ініціатори, дістала справді демократичне наповнення, від чого виграють усі. Нехай структури законодавчої влади та місцевого самоврядування і не визнані світовою спільнотою, але це не означає, що жителі Придністров’я взагалі мають бути позбавлені права брати участь у виборах і місцевому самоврядуванні й у такий спосіб впливати на свою долю. Слід простежити за тим, щоб навіть таке волевиявлення відбувалося за загальноприйнятими демократичними принципами. Спостерігачі ОБСЄ вже здійснюватимуть моніторинг за виборами наприкінці року у Придністров’ї. Тоді як цілковите неприйняття всього, що відбувається в регіоні, просто виштовхне Придністров’я із сучасного світу ще на якийсь час і посилить там вплив Росії.

А він не може тривати нескінченно довго. Теперішній півторатисячний російський контингент радше просто позначає присутність євразійської імперії, яка переважно просто експлуатує прихильне ставлення придністровців до себе, не замислюючись над тим, як має виявлятися «любов» із боку старшого брата. Україна ж разом із ОБСЄ, на відміну від Росії, зацікавленої у консервації теперішнього стану справ, може сприяти реальній демократизації регіону без потрясінь, блокад і революцій, і вже тільки цим посилити тут свій вплив.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво