Чи можлива політика без шоу, або Звідки в наших головах чужі думки - Соціум - dt.ua

Чи можлива політика без шоу, або Звідки в наших головах чужі думки

13 вересня, 15:45 Роздрукувати Випуск №34, 14 вересня-20 вересня

Останні парламентські вибори, де голосували за партії, продемонстрували... відсутність партій. 

© Василь Артюшенко, DT.UA

Так, на папері, тобто юридично, вони були, але виборці голосували не за них, а за... фотокартки першої десятки. Ніхто не знав (і не знає навіть з-поміж переможців) ані програм, ані минулого, оскільки частина з них узагалі з'явилася тільки під вибори. І фото не допомагають, оскільки більшість цих осіб зовсім невідомі. Блок неіснуючих партій також є неіснуючим об'єднанням, оскільки за ним немає реальних партій. Якщо нуль поєднати з нулем, однаково вийде нуль.

Виборці голосували за віртуальність. І ще яскравіше це було на президентських виборах, де виборцям казали, що всіх розженуть і всіх посадять, що є чистісіньким популістським гаслом. І виборці так зраділи, що відразу проголосували. Виборці ― люди довірливі, тож і повірили.

Ми часто говоримо про зіткнення віртуальности й реальности як про конфлікт між телевізором і холодильником. О, якби телевізор міг годувати, а холодильник говорити! Тоді б була гармонія, але факти вперта річ, і холодильник увесь час намагається перемогти телевізор. Правда, тепер на його бік переходять і соціяльні мережі. Там привілля і для критики, і для ботів, які критикують цю критику як геть невірогідну. Живі, а не автоматичні боти це, звісно, ліпше знають, бо отримують другу зарплату за свою боротьбу, що дозволяє їм жити ліпше, ніж населенню.

Як вважають соціологи, в Україні з'явилася традиція обирати на виборах іншого президента, при цьому тільки 16% звертають увагу на професіоналізм цього нового. Головне ― добре пообіцяти! Тільки Л.Кучма отримав від виборців другий строк, а інші можуть писати мемуари.

Росія б'ється за віртуальний конструкт під назвою "русский мир". Але аж ніяк не за світ російськомовних, як нас намагаються запевнити. Це світ тих, хто читає і дивиться російські медіа. Причому що далі вони від точки мовлення, то більше її підтримують. Дуже багато з тих, хто виїхав, наприклад, до США, Німеччини і т.д., зазвичай "за", бо, не знаючи реальности, реагують на віртуальну картинку, трансльовану медіа.

Якою ж є реальна, а не віртуальна картинка? Емігранти пам'ятають радянську владу як не дуже добру до них. Тому вони від неї, власне, й утекли. Натомість для нинішніх росіян вона, навпаки, виявилася ліпшою за нову. Коли в опитуваннях Левада-Центру їх попросили охарактеризувати радянську владу, то першими трьома параметрами виявилися: близька до народу, людей ― 29%, сильна ― 25, справедлива ― 22%. А при оцінці теперішньої влади на перше місце вийшли: кримінальна, корумпована ― 41%, далека від народу, чужа ― 31, бюрократична ― 24%.

Опитування щодо "страхів" продемонструвало певну незахищеність сучасної людини. Росіяни бояться: хвороб близьких, дітей ― 58%; війни ― 51; хвороби, втрати працездатности ― 44; бідности ― 36%. Це не монстри з телесеріялу, це сувора реальність життя.

Телебачення втрачає своїх "шанувальників": десять років тому інформацію з телевізора отримували 94%, нині ― 72%. Однак серед людей до 25 років таких тільки 42% проти 93% ― серед 65-річних і старших. Довіряють телевізору 55%, однак десять років тому їх було 80%. Зберігається довіра до телебачення передусім у людей після 35 років. Радіо й газети за десять років скоротили свою авдиторію вдвічі. Як бачимо, в Росії, проте й в Україні, тільки наростатиме "розкол" між поколіннями, який уже продемонстрували президентські вибори.

Світ переметнувся на нові інформаційні потоки, навіть не виробивши перевірки їх на правдивість. Усе це пов'язане з надміром інформації з соцмереж. Вона обрушилася на кожного в такій кількості, що вибратися з-під завалів уже ніхто не може. Інформація нікому не потрібна, всі шукають уваги. Особливо це стосується індустріяльних виробників інформації (медіа, реклами, паблікрилейшнз).

До речі, хай як дивно, але є очевидна тенденція до зникнення анекдотів, особливо політичних. Раніше анекдот був мистецтвом сказати те, чого не можна сказати, але можна подумати. Нині сказати можна все, тому це нікому й не потрібне. Анекдот передавали одне одному, бо він ніс альтернативну інформацію, ґрунтувався на іншій моделі світу. Зараз це нікому не цікаво.

Анекдоти добре переповідалися по усному не цензурованому владою ланцюжку, тому в них можна було безсторонньо висловитися про всіх вождів, які в підцензурних медіа виглядали мало не геніями. Ми їх запам'ятовували і передавали далі, радіючи критиці Брежнєва або радянського ладу. Ось шедевр у двох рядках з класики "вірменського радіо":

Що буде, якщо побудувати соціялізм у пустелі Сахара?

Перші 40 років нічого, а потім почнуться перебої з піском.

Та анекдоти можуть містити й потрібну картину світу, яку напружено транслює пропаганда, що буває набагато рідше. Наприклад, такий:

Віцин, Моргунов і Нікулін завітали до пані. Неочікувано повернувся чоловік. Моргунов замкнувся у ванній, Нікулін — у вбиральні, а Віцин метався, метався, побачив лицарський обладунок і заліз у нього. Чоловік сів обідати. Через якийсь час Моргунов виходить з ванної: "Ну, хазяїне, кран я полагодив, давай три рублі". Отримав три рублі й пішов. Виходить Нікулін: "Ну, хазяїне, бачок я тобі полагодив, давай три рублі". Пішов і Нікулін. Віцин стояв-стояв в обладунку, вже просто несила. Підходить до чоловіка, ляскає його по плечу: "Перепрошую, наші тут на Псков не проходили?"

Раніше чужі думки приходили з іноземних голосів і анекдотів. Потім ― з мітингів часів перебудови. Нині чужі думки приходять до нас звідусіль: із соцмереж, телебачення, а надто з політичних токшоу, телесеріялів, які часто жахають картинами майбутнього.

У наш час добре запам'ятовуватимуться тільки ті думки, які нам подадуть, як у шоу, в барвистій обгортці. Саме з цієї причини їх запускають у телевізійних політичних токшоу, де ведучий у ролі Бога надає голос тому, чия думка має пролунати найгучніше. Зате "ворогів" або не допустять у студію, або їх заглушить авдиторія. Однак багатоголосся ― це коли багато різних думок, а не різних голосів.

 При цьому нам тільки здається, що інформація плине спокійно. Наші інформаційні потоки тихенько перегороджують "греблями". Це явні обмеження "відбору інформації", на яких базується інформування. З одного боку, ми не чуємо того, чого не хочемо чути, тому вимикаємо джерело протилежні думки і слухаємо тільки тих, хто нам приємний. З іншого — точно так само робить і мовник: ми не побачимо того, чого нам не хочуть показати.

Українські медіа поділені між олігархами. Через це ми чуємо і бачимо світ їхніми вухами й очима. І це третій тип відбору інформації, що забирає частину її з нашого поля зору. У нашій Конституції немає поняття "олігарх", але вони є. Як в анекдоті.

Людина, на жаль, не вміє відрізняти правду від брехні, а часто просто не хоче цього робити, оскільки те, що є брехнею, просто ліпше відповідає її інтересам. Наприклад, конспірологія може легко пояснити всі дива нашого світу. І цього серйозно потребує наш розум, оскільки світ втратив зрозумілість. Соціологи констатують: за останні сім років конспірологічні пояснення в медіа з'являються в шість-сім разів частіше, ніж раніше.

Світ не тільки став незрозумілим, він наповнився брехнею, фейками. Цьогорічний вересневий номер Scientific American присвячений правді, брехні й невизначеності, тому, як знаходити реальність у нереальні часи. Тут пропонують говорити не про фейки, а розділити всі спотворення на три типи інформації: дезінформацію, облудну й шкідливу. Облудна інформація — це контент, який людина поширює, сама не знаючи, що це неправда. Шкідлива інформація — це, наприклад, поширення приватної інформації. Вона правдива, але не призначена для поширення. А дезінформація ― це брехня, яку поширюють свідомо.

Усе це ― різні типи спотворень інформаційного простору, які його заповнили. Одночасно з'явилися й професіонали-спотворювачі: від ольгинських тролів до автоматичних ботів. Люди почали заробляти непогані гроші, наприклад, у Македонії, продаючи рекламу на своїх фейкових сторінках, які всі кидаються читати.

У всіх ключових точках на кшталт виборів, протестів, аварій виникає просто-таки війна фейків. Якщо вона має індивідуальний характер, вона не страшна. Якщо ж фейки свідомо створюються професіоналами, вони здатні змінювати перебіг історії в той або інший бік. Так, імовірно, було з виборами Трампа чи голосуванням за Брекзит. І в тому, і в тому випадку голосуванню допомагала схилитися в потрібний бік сумнозвісна фірма Cambridge Analytica, про роботу якої Netflix навіть створив цього року документальний фільм.

Людство, рушивши семимильними кроками в майбутнє, по дорозі втратило реальність. Нині вірити доводиться всьому, бо, крім усього іншого, зросла й швидкість отримання інформації. У черзі в твій мозок нині стоять кілька десятків новин, а не одна, як раніше. Постправда лише зафіксувала цей інший стан інфобуття новим гарним терміном. При цьому цікавим феноменом виявилося те, що постправда настільки ж затребувана сучасним світом, як і правда. А іноді постправда навіть потрібніша, коли людина не хоче виходити зі свого затишного й комфортного світу в бурхливий світ правди.

Вибудовувати постправду допомагають ті, хто заводить наш мозок на манівці — подалі від неприємної для них правди, роблячи це за допомогою політичних токшоу або фільмів і навіть новин, які розповідають ні про що, наприклад про розлучення/одруження чи то американських, чи то наших акторів. Якщо раніше були тільки колискові для дітей, то тепер усюди колискові для дорослих. А спати завжди приємніше, ніж думати.

Змій спокушав Адама і Єву в раю не яблуком, а інформацією, яку вони отримають, надкусивши яблуко. І інформація, отримана в результаті порушення заборони, стала причиною вигнання людини з раю. Нинішній Змій має пропонувати як нагороду не інформацію, а її відсутність, оскільки інформації і так забагато. До речі, свого часу Е.Тоффлер писав, що в майбутньому при прискоренні світу доведеться створювати "заповідники", де час плинутиме як раніше. Саме туди вирушатимуть люди відпочивати на суботу-неділю, щоб з понеділка знову зануритися в світ.

Інформаційне переповнення сьогодення має ще один імовірний наслідок. Надмір інформації не залишає в голові людини вільного місця, бо там усе зайняте чужими думками. Як наслідок — ми більше не побачимо великих мислителів, їхнім думкам просто ніде народитися. Виникає парадокс: людина, яка не читає, не зможе народити великих думок, але й та, що читає, просто фізично вже не зможе цього зробити — в її голові не залишається місця.

Раніше світ був тихим і спокійним. Правда, тільки між війнами. Тепер навіть у часи миру нам неспокійно. Фізичний простір нібито в стані миру, проте завжди мають місце економічні, торговельні, фінансові війни. Менш помітна, але не менш агресивна війна часто точиться в інформаційному й віртуальному просторах, що агресорові обходиться набагато дешевше, бо ракети й танки коштують значно дорожче, ніж прості слова. Тим більше що інформація легко долає будь-які кордони. А коли трапляється, що не легко, їй допомагають їх подолати.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • anatolii anatolii 19 вересня, 12:14 Тим не менш, майбутнє виростає з минулого, а не навпаки:) Це безперечно! Тому, якщо прискіпливо поритись у минулому, то неминуче у ньому віднайдутся паростки того, що проросло й вже пишно буяє сьогодні. Але й воно відцвіте, відбуяє і... зникне. Бо як сказав хтось у минулому, що якщо щось має початок, то воно має й кінець... А стосовно своїх-чужих думок можна прочитати "Гру в бісер" Нобелівського лауреата Германа Гессе, написану ним ще до появи постправди, хоча вона, як на мене, існувала завжди. згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво