Громадяни в однострої - Соціум - dt.ua

Громадяни в однострої

6 вересня, 18:17 Роздрукувати Випуск №33, 7 вересня-13 вересня

Чому військовим потрібен власний омбудсмен?

© Василь Артюшенко, DT.UA

Упродовж серпня в рамках одного з проєктів щодо захисту прав військовослужбовців громадські організації "Рух суспільних ініціатив" та "Медійна ініціатива за права людини" у партнерстві з міжнародною правозахисною організацією "Фрідом Хаус" провели кілька фокус-груп і приватних розмов із військовослужбовцями ЗСУ та СБУ.

Метою було виявити загальну обізнаність військових щодо своїх прав і свобод та обговорити механізми їх захисту, як їх бачать самі представники силових структур. Натомість ініціатори дослідження виявили дуже конкретні страхи і тривоги діючих військовослужбовців - як рядових, так і офіцерів.

Дослідження наразі триває, тому про конкретні цифри говорити зарано. Втім, тенденція очевидна - абсолютна більшість опитаних військових відверто говорять, що бояться кримінального переслідування у зв'язку зі зміною влади та притягнення до кримінальної відповідальності за участь у бойових діях після ратифікації Римського статуту. Військовослужбовці буквально транслюють міфи і стереотипи, поширювані під час виборчих кампаній, які доносились їм усіма можливим каналами. Але важливо не тільки те, як інформаційні маніпуляції політиків діють на представників силових структур, а й те, чому наші захисники почуваються невпевнено і беззахисно у власній країні.

У пострадянській Україні сили безпеки і оборони традиційно використовувались як адмінресурс для чинної влади. Військова дисципліна, жорстка ієрархія та можливості впливу на особовий склад через командирів і так званих замполітів незмінно давали результат на користь верховного головнокомандувача чи то на виборах-референдумах, чи то коли треба було демонструвати суспільству, як сильно армія підтримує чинну владу. Один із дуже досвідчених замполітів Збройних сил (тепер ця посада називається "заступник командира з морально-психологічного забезпечення", проте назва мало змінює суть) згадує, як під час подій Революції Гідності до них у військову частину надійшов лист із Генштабу, в якому йшлося про те, що їхня бригада мусить висловити підтримку Віктору Януковичу і готовність зі зброєю виступити на його захист проти протестувальників у разі необхідності. "Звісно, в командира тоді навіть думки не виникло не робити таку заяву, хоча ми всі розуміли її наслідки", — розповідає офіцер.

Попри всі ті зміни, які відбулися в секторі безпеки та оборони з початком війни, армія все одно залишалася одним із основних стовпів передвиборної кампанії попереднього президента. Петру Порошенку і його політичній силі необхідно було демонструвати абсолютну підтримку військовослужбовцями курсу верховного головнокомандувача, відтак будь-яка критика оборонних реформ сприймалася мало не як особиста образа Петра Олексійовича і незмінно наражалася на фанатичний опір його прихильників.

У політичній боротьбі були навіть спроби протиставити одне одному різні силові відомства. Відомий скандал, коли заступник начальника Управління з питань морально-психологічного забезпечення Генштабу ЗСУ Олег Бойко через створені ним телеграм-канали розпочав інформаційну кампанію проти Національного корпусу, що, своєю чергою, було сприйняте бійцями полку Національної гвардії "Азов", підпорядкованого МВС, як закид на свою адресу. Петру Порошенку довелося тоді особисто відвідати позиції полку в ООС, щоб хоч якось заспокоїти хвилю обурення серед азовців.

Проте на президентських виборах 2019 року ставка Порошенка на військових не спрацювала. За даними ЦВК, у другому турі виборів на спеціальних виборчих дільницях для військовослужбовців у зоні проведення ООС Володимир Зеленський хоч і з мінімальним відривом, але все ж таки переміг Петра Порошенка, — 50,4% проти 49,6%.

Полковник Олег Бойко, "ідейний лідер замполітів", до речі, після виборів президента звільнився з Генштабу, проте, як розповідають військовослужбовці, продовжує вести інформаційну роботу в багатьох чатах ЗСУ, де поширює "страшилки" про чинну владу, про переслідування військових і міфи про те, що нова влада всіх, хто її не підтримує, відправить до Сибіру.

Використання військовослужбовця як ресурсу, — до речі, не тільки електорального (ми ж усі пам'ятаємо довоєнні історії про те, хто будував дачі генералам, правда?), — це наслідок ще радянської системи цінностей, у якій військовий, коли треба, — абсолютний раб свого командира, який фарбує траву і збирає недопалки, і, якщо треба, — гарматне м'ясо. В цій системі цінностей військовослужбовець обмінює форму на власну гідність.

Утім, із розгортанням війни почався процес усвідомлення представниками оборонного відомства свого реального призначення. Дедалі більше військовослужбовців, орієнтованих насамперед на професійне виконання своїх обов'язків, намагаються відстояти свої громадянські й політичні права та свободи. Проте чи мають вони відповідні інструменти для цього? Хто і як повинен захищати громадян у військовій формі?

Командир не завжди правий

Минулого тижня до Медійної ініціативи за права людини звернувся офіцер Нацгвардії. Він судиться зі своєю військовою частиною через нібито невиконаний ним наказ. Проте, як стверджує офіцер, не було ні наказу, ні його невиконання. Кримінальне провадження проти нього порушене за поданням командира військової частини, з яким у військовослужбовця напередодні стався конфлікт. "Річ у тому, — каже офіцер, — що я не став заплющувати очі на неналежне ставлення командирів до бійців, корупцію, працевлаштування за знайомством у бригаді. За це й потрапив у немилість командування".

Судові засідання в його справі раз у раз переносяться і все не доходять до слухань по суті. Офіцер залучив адвоката, якого оплачує з власної кишені, тоді як його командира представляють юристи Нацгвардії: "Рано чи пізно в мене просто закінчаться кошти на юридичний захист, і тоді, думаю, вони розпочнуть слухати справу".

Оскільки після кількох розслідувань порушень прав військових телефони Медійної ініціативи за права людини, фактично, перетворилися на гарячу лінію, можемо констатувати, що схожі звернення від військовослужбовців трапляються доволі часто. Найскладніше довести несправедливість усередині військової частини, підлеглі справді часто стають жертвами помсти недобросовісних командирів. При цьому дійового механізму оскарження чи звернення до правоохоронних органів немає. Діючі гарячі лінії найчастіше спускають скаргу по ієрархії, і вона так чи інакше потрапляє до тих самих командирів, котрі й порушують права військовослужбовців, що нерідко призводить лише до посилення тиску та нових покарань для того, хто ризикнув звернутися.

Звернення до правоохоронних органів теж несе низку ризиків для того, хто шукає справедливості. По-перше, в наших реаліях місцеві правоохоронці нерідко перебувають у приязних стосунках із командирами частин, особливо в пунктах постійної дислокації. По-друге, військовослужбовець не завжди має можливість юридично грамотно сформулювати суть ситуації чи звернутися до адвоката. Ну й третє, але найчастіше вирішальне, — це думка оточення військового: дуже часто товариші по службі переконують "не висовуватися", мовляв, однак результату не буде, а ти лише порушиш розмірене життя частини, ще й можеш накликати праведний гнів командира на весь особовий склад.

Зрозуміло, що не всі командири порушують права підлеглих і не завжди скарги військовослужбовців мають під собою підстави. Іноді елементарна вимога дисципліни чи виконання пунктів Статуту сприймаються окремими військовими як образа честі, а в конфлікті командир—підлеглий далеко не завжди правда на боці підлеглого. Розбиратися потрібно в кожному окремому випадку. Ось тільки питання: хто це повинен робити за відсутності навіть механізму звернення з приводу порушень прав військовослужбовця? До речі, з порушенням своїх прав вищим командуванням нерідко зіштовхуються і старші офіцери, й вони теж потребують захисту.

"Позаштатна" співпраця

"Найбільше звернень військових по допомогу пов'язано з відносинами між командиром та підлеглим військовослужбовцем, — погоджується юрист Української Гельсінської спілки з прав людини Максим Тимочко. — Крім того, поширені проблеми з незаконним притягненням військових до відповідальності (дисциплінарної, адміністративної і кримінальної), контраверсійні випадки самовільного залишення частини, дезертирства чи невиконання наказів. Звісно, звернення щодо захисту прав соціального характеру теж є, але значно рідше. Тобто захист прав військових — це не тільки соціальні пільги й УБД, як у нас часто заведено вважати".

Максим Тимочко сам був мобілізований у 2015 році і, як людина з юридичною освітою, призначений на посаду військового юриста, до обов'язків якого входив правовий захист особового складу. Правда, після демобілізації та досвіду допомоги військовослужбовцям уже в іпостасі цивільного адвоката Максим дуже скептично ставиться до військових юристів загалом і їхньої готовності чути поради ззовні.

"Хотілося б, аби юридичні відділи силових структур були більш відкриті до співпраці з громадськими організаціями. Як це спостерігалося, наприклад, коли в Азовському морі захопили в полон моряків. Ось тоді всі раптом стали цікаві одне одному. Ми спільно з військовим керівництвом виробляли стратегію, шукали докази для міжнародних судів, ми надавали військовим консультації. І врешті отримали хороший результат. Але по інших кейсах із військовими такої комунікації немає", — каже Максим. І погоджується, що особливо у критичних випадках, коли стається позаштатна ситуація, як, наприклад, із моряками, дуже бракує посадової особи ззовні, поза силовими відомствами, як б могла взяти на себе координацію зусиль різних причетних структур і громадянського суспільства.

Захист після бою

Із запорізькою адвокаткою Оленою Яркіною ми зустрілися в Запорізькому апеляційному суді, де 23 серпня слухалася справа про розстріл бійців 3 полку спецпризначення. Це одна з багатьох трагічних історій 2014 року, коли в селі Латишевому Шахтарського району місцевий фермер Бутрименко запросив до себе на ночівлю групу бійців, яка шукала збитого льотчика, а сам привів туди бойовиків. Тоді загинуло 10 українських військовослужбовців, ще п'ятеро потрапили в полон.

І хоча того дня засідання по суті не відбулося, оскільки один із суддів колегії взяв самовідвід, Олена Яркіна була задоволена. На її заклик до суду прийшли десятки активістів та колишніх військовослужбовців, центральні й місцеві медіа. У цій справі Олені, як представниці 22 потерпілих, довелося боротися з неефективністю слідства, з байдужістю чи упередженістю суддів, добиватися медійної підтримки й уваги громадськості. Такі вже реалії військових адвокатів в Україні.

З початку 2015 року Олена з донькою Тетяною, теж адвокаткою, неодноразово бралися за справи військовослужбовців, які вони називають "волонтерськими". Для них усе почалося зі справи вже розформованої 51 бригади. Відома історія, коли у липні 2014 року понад 40 бійців частини після 10 днів постійних обстрілів із "Градів" змушені були відступити з териконів поблизу Червонопартизанська на територію Росії, де потрапили в полон. Після повернення в Україну вони були звинувачені військовою прокуратурою в дезертирстві й утримувалися в одній із військових частин Запоріжжя.

"Мене попросили як адвоката приїхати до цієї військової частини. Приїжджаю, а там стоїть дитина з Любомиля, тремтить, куди потрапили, що робити — нічого не розуміють", — згадує Олена початок 2015 року. Каже, що тоді доводилося вчитися на ходу, про військові статути й особливості військової служби розпитувала у знайомих військовослужбовців. "Але розуміння того, що цим хлопцям ніхто, крім мене, не допоможе, примушувало шукати вихід", — розповідає адвокатка.

Тепер до Олени вже як до фахової військової адвокатки звертаються військовослужбовці по захист із різних куточків країни. "Мусимо часто відмовляти, бо все охопити неможливо", — констатує вона. І наголошує, що дуже бракує якогось єдиного майданчика, куди військові могли б звернутися по правову допомогу і де військові адвокати могли б отримати консультації та підтримку.

У Міноборони проти?

Спроба розробити дійовий механізм захисту прав військовослужбовців, не лише соціальних, уже була. Принаймні в межах Міноборони. Йшлося про створення цивільної посади із захисту прав військовослужбовців.

Голова громадської організації "Рух суспільних ініціатив" Наталя Зейналова впродовж 2016—2017 років координувала розробку механізмів демократичного цивільного контролю за ЗСУ у рамках спільного проєкту ОБСЄ, ВР та Міноборони "Посилення демократичного цивільного контролю над ЗСУ". Проєкт реалізовувався Проєктним офісом реформ, який на той час очолював нинішній міністр оборони Андрій Загороднюк.

Більшість напрацювань Проєктного офісу реформ була врахована під час розробки Закону "Про національну безпеку і оборону України", прийнятого ВР у липні минулого року.

Проте одної пропозиції експертів тодішнє керівництво Міноборони так і не розглянуло і не винесло на подальше обговорення.

"Ми розробили й запропонували концепцію впровадження інституту військового омбудсмена для Збройних сил, яку було відхилено з невідомих мені причин", — розповідає Наталя. Хоча вона переконана: саме військовий омбудсмен мав би бути фундаментом для цивільного демократичного контролю за сектором безпеки і оборони.

Відтак, на чотирьох сторінках Закону "Про нацбезпеку і оборону" немає жодного слова про посилення забезпечення прав військовослужбовців.

На запит Медійної ініціативи за права людини ще до попереднього керівництва Міноборони про те, чому ж ідея створення посади військового омбудсмена не зацікавила військове керівництво, надійшла дивна відписка. Міноборони відрапортувало, що продовжує співпрацю з Координатором проєктів ОБСЄ в Україні в найбільш актуальних напрямах співпраці: професійний розвиток персоналу, вдосконалення системи інформування громадськості, співпраці з питань протимінної діяльності тощо. Важко сказати, чи в Міноборони свідомо уникають теми захисту прав військових, чи просто навіть не зрозуміли суті запитання.

Але про ОБСЄ у своїй відповіді представники міністерства згадали недарма. Адже саме за фінансової та організаційної підтримки Координатора проєктів ОБСЄ в Україні і з'явилися згадані напрацювання у 2016–2018 роках. Більше того, ОБСЄ продовжує співпрацю з МО до сьогодні.

Менеджер проєктів у військово-політичній сфері Координатора ОБСЄ в Україні Олександр Гладкий в оцінках співпраці з Міноборони по-дипломатичному обережний. "Якихось конкретних інституційних або системних змін у сфері захисту прав військовослужбовців ми не пропонували, бо нас ніхто не просив, — пояснює Олександр. — А ОБСЄ не може нав'язувати своє бачення".

Він розповідає, що права військовослужбовців залишаються однією з підтем у рамках спільного проєкту ОБСЄ та Міноборони. За підтримки ОБСЄ наразі проводяться тренінги, семінари та круглі столи для ЗСУ на цю тему.

Але такий формат співпраці з потужними експертами ОБСЄ, ініційований, очевидно, в міністерстві, Наталя Зейналова вважає недостатнім. "Звісно, освітній напрям теж важливий. Але він жодним чином не замінить законодавчих, нормативно-правових та інституційних змін, які давно назріли у сфері захисту прав і свобод військових".

Парламентський уповноважений

Наталя вже кілька років вивчає міжнародний досвід у цій сфері. Вона переконана: для повноцінного захисту громадян у військовій формі необхідне створення інституту парламентського уповноваженого з питань забезпечення прав військовослужбовців. Окрім омбудсмена, згідно з напрацюваннями експертів, потрібно створити відповідні цивільні посади в кожному силовому відомстві та посаду Уповноваженого президента із захисту прав і свобод військовослужбовців. Це, за задумом аналітиків, має забезпечити скоординованість дій та повноцінний обмін інформацією щодо ситуації з правами людини в дуже закритих, зі зрозумілих причин, структурах.

"Посада уповноваженого і людина, котра її обійматиме, мають користуватися незаперечним авторитетом і в армії, і в суспільстві, — каже Наталя. — Без довіри це працювати не буде".

Із Зейналовою погоджується Максим Тимочко: "Треба розуміти, що дуже багато залежить від того, наскільки впливовими й авторитетними будуть рішення військового омбудсмена. Важливо, щоб військовий омбудсмен міг звертатися до суду у разі з'ясування якихось проблемних моментів в інтересах військовослужбовців. Це було б результативно. Тому що військовий, який проходить службу, наприклад, у зоні ООС чи бере безпосередню участь у бойових діях, не застрахований від порушення своїх прав. Але він не може витрачати час на оскарження рішень командирів у суді, а, згідно з Кодексом про адміністративне судочинство, в нього є лише місяць на такий позов. Відтак, людина, яка перебуває на службі, не може паралельно займатися позовом, шукати адвоката, збирати документи".

Максим наголошує, що офіс військового омбудсмена, якщо такий створять, має бути забезпечений достатньою кількістю професійного персоналу. "Бодай для того, щоб заходити до військових частин для моніторингу стану дотримання прав людини в них".

Натомість Олександр Гладкий, як експерт ОБСЄ, каже, що не впевнений, чи треба створювати нову інституцію, чи, може, досить посилити вже створену, маючи на увазі посаду представника Уповноваженого ВР з прав людини у справах захисту прав військовослужбовців. Хоча визнає: наразі ця посада не користується авторитетом серед військових і не відповідає масштабам завдань, які на сьогодні нагромадились у сфері забезпечення прав громадян у військовій формі.

"Якщо вже створювати — то сильну структуру, яка була б наділена всіма відповідними повноваженнями, а не просто дублювати функції й додати ще одну бюрократичну установу", — каже Олександр. Він запевняє, що ОБСЄ, для якої концепція громадян у військовій формі є однією з основоположних, готова долучитися до розробки відповідних законодавчих ініціатив. "Але головне — чи є політична воля щодо цього питання в державі, в парламенті. А хто вже об'єднається навколо цієї ідеї - питання другорядне".

Свої застереження проти кардинальних змін у захисті прав людини у сфері безпеки та оборони має народна депутатка, засновниця "Юридичної сотні" Леся Василенко: "В ідеалі, вся структура має виглядати так: військовий омбудсмен — військова прокуратура — військовий суд. Проте, готуючи зміни до законодавства, слід пам'ятати, що ми живемо у воюючій країні, і важливо не поставити під загрозу її обороноздатність. А це може статися, якщо притягувати до відповідальності офіцерів будуть некомпетентні особи, якщо військовими суддями, наприклад, ставатимуть люди без відповідних знань з військового права. Тому насамперед потрібно інвестувати в освіту, а лише потім змінювати закони".

Убити совок

Точної цифри у відкритих джерелах ми не знайшли, але, за підрахунками МІПЛ, на сьогодні в Україні налічується близько 700 тисяч діючих військовослужбовців. Це не лише ЗСУ, з якими в більшості читачів, імовірно, виникають перші асоціації. Військовослужбовці проходять службу в МВС (Нацгвардія, Державна прикордонна служба, Державна служба з надзвичайних ситуацій, Державна служба спецзв'язку та захисту інформації, підрозділи спецпризначення), 27 тисяч військовослужбовців — це працівники досі не демілітаризованої СБУ, 4010 осіб — військовослужбовці Служби зовнішньої розвідки. Крім того, маємо 1500 військових прокурорів, доля яких наразі невідома у зв'язку з анонсованим новим Генпрокурором розформуванням військової прокуратури.

І якщо у ЗСУ та Нацгвардії пошук рішень щодо захисту прав військових принаймні розпочався, то в інших оборонних відомствах про це навіть не чули.

Хоча насправді йдеться не лише про гармонізацію відносин усередині силових структур чи формування професійного війська. Питання захисту прав військовослужбовців — це про права людини загалом, особливо у країні, що воює.

"Не можна очікувати, що військовослужбовці у своїх діях дотримуватимуться норм гуманітарного права і прав людини, якщо в самій армії повага до прав людини не гарантована", — ще у 2006 році зазначила в одній зі своїх резолюцій Парламентська асамблея Ради Європи.

"Я називаю це "вбити совок", — каже Наталя Зейналова. — Тому що створення офісу військового омбудсмена — це не про чергову посаду. Це про зміну ставлення суспільства до військовослужбовця, про повагу до його гідності і до його місії. І це точно не про покарання когось і за щось, це про правильну здорову комунікацію. Так, халепа може статися в будь-якій військовій частині. Питання в тому, чи є системне вирішення цієї проблеми".

Надія є

У перший день роботи нового парламенту Володимир Зеленський вніс законопроект 1016, яким пропонуються зміни до ст. 101 Конституції України щодо уповноважених Верховної Ради. 3 вересня його було прийнято в першому читанні.

"Для здійснення парламентського контролю за додержанням Конституції України і законів в окремих сферах Верховна Рада України може призначати уповноважених Верховної Ради, правовий статус яких визначається окремими законами", — таку нову редакцію пропонує президент. У пояснювальній записці керівника Офісу президента Андрія Богдана до законопроекту йдеться про те, що одна посадова особа не може ефективно здійснювати парламентський контроль за дотриманням прав та свобод людини в Україні, тобто одного уповноваженого, як це є тепер, недостатньо.

Важко сказати, уповноважених у яких сферах має на увазі Зеленський. Речниця президента Юлія Мендель на наше запитання відповіла, що не може цього коментувати.

Тим часом Володимир Зеленський також поставив завдання перед керівництвом Міноборони розробити План оборони і запропонувати законодавчі зміни "для побудови міцного війська".

Хочеться вірити, що ментальні зрушення в мисленні військовослужбовців — від генерала до солдата — і повага до честі та гідності військових ляжуть в основу цих змін.

Створення посади і офісу Уповноваженого з прав військовослужбовців до того ж могло б значно поліпшити відносини верховного головнокомандувача із силами безпеки та оборони, які поки що почуваються обділеними увагою Офісу президента, що, своєю чергою, викликає природне занепокоєння у військових і можливості для маніпуляцій їхньою думкою.

Проте варто пам'ятати застереження експертів. Написаний "на коліні" законопроект і створена для галочки посада військового омбудсмена до бажаного результату не приведуть. Армія повинна довіряти тим, хто її береться захищати.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • 14 вересня, 11:16 Ситуації, які описані в даній статті знайомі і типові у кожній військовій частині чи організації. Минуле не відпускає. Ментовсько- прокурорсько-суддівська мафія через покривання і інтереси бізнес кланів намагаються утриматисябіля "корита"!!! Я не хочу щоб мій син служив у такому "панському війську!" попав під опалу "Дурня командира". згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво