Правий поворот на зелену стрілку - Соціум - dt.ua

Правий поворот на зелену стрілку

1 листопада, 16:51 Роздрукувати Випуск №41, 2 листопада-8 листопада

У поточного стану українського катастрофічного мислення є свої цікаві особливості.

© Pixabay

"Не флора снилась и не фауна, 

а спора жаркого арена: 

дебил, опровергая дауна,
цитировал олигофрена".

І.Губерман

По-перше, це банальна сезонність. Осінь, туман, очікування платіжок за комунальні послуги. Хоча населення України так довго живе у стані хронічного неврозу, що можна впевнено говорити про нього як про частину національного характеру. Але похмура погода вносить свій неповторний колорит у вічне очікування кінця світу. У результаті, електорат дедалі бадьоріше мислить цвинтарними категоріями, незалежно від паспортних даних. І, схоже, цим вельми пишається, щиро вважаючи себе останніми хранителями музейних політичних цінностей.

По-друге, інформаційний хаос, породжуваний нинішньою владою, набирає дедалі більш системного характеру. Тут напрошується конспірологічна версія про "керований хаос", де (навіть згідно з поверховими спостереженнями) конспірології стає все менше.

В цьому інформаційному дурдомі можна виокремити кілька окремих палат.

Палата №1. Як поціновувач і знавець наукової фантастики, пропоную вживати для ілюстрування поведінки новопризначених державних діячів термін "попаданці".

У згаданому жанрі це — непогані й чимось навіть симпатичні люди, які не з власної волі опинилися в іншому історичному часі, в іншій епосі. Тому всі попередні навички й історії соціального успіху "попаданців" миттєво обнуляються. Талант у своєму середовищі виявляється нікчемою в новому, ніхто нікого не розуміє, всі всіх підозрюють у маренні, чаклунстві й порчі, бояться пристріту та богопротивних розмов.

Палата №2. Якщо не розглядати всерйоз тезу про "лібертаріанство" нинішньої влади (при лібертаріанстві вона мала б миттєво самоусунутися від такої системи влади), її підкреслена неідеологічність (котра нібито мала відтіняти професіоналізм і прагматизм нових управлінців) вносить свою лепту в загальний драматизм.

Люди звикли поділятися за ідеологічними ознаками, особливо якщо самі в цьому нічого не тямлять. Вони хочуть страждати за ідеї, яких не поділяють. Вишукувати у зрадниках позитивне, а в покидьках — людяне.

Квазіідеології у виконанні українських політичних шахраїв не одне десятиліття поспіль успішно виконували функцію клапана з випускання пари суспільного невдоволення. Таким чином самі шахраї залишалися в благородній тіні патріотизму, а народ тим часом завзято скуб одне одного за чуби. Тепер тінь начебто зникла, і в політичний полудень усім стало дуже незатишно. Бо ж забіяки залишилися зі своїми духовними цінностями, а шахраї — із дуже навіть матеріальними.

Спроби запропонувати на роль нової квазіідеології боротьбу з корупцією виглядають однаково жахливо і в колишніх, і в нинішніх. Тільки в нас могли додуматися до того, щоб кричущі системні недоліки перетворити на предмет державної пропаганди. Виразку, що роз'їдає державу, перетворити на те, чим держава має намір хвалитися перед усім світом як своїм досягненням. 

До цієї ж категорії можна зарахувати й не менш опошлене слово "реформи". Ніяких реформ, і це вже очевидно, немає й не передбачається. Їх технічно неможливо провести, як неможливо змінити якість водогінної води, замінивши лише старі краники на нові. 

Те, що ми спостерігаємо, — це справді масштабна реорганізація державного апарату, але здебільшого на користь різних лобістських груп нової влади. Причому сама користь, судячи з усього, розуміється так вузько, що олігархи та їхнє найближче оточення, збагнувши, що суті схем реорганізація не зачепить, спокійно здадуть правоохоронним органам нижчу ланку хабарників. І кількох геть знахабнілих злодюг із середньої ланки. Як такі собі піар-відкупні. Народу сподобається. 

Новопризначені чиновники коментують свої призначення і перші дії так невпопад, поза контекстом подій у країні, що в цьому простежується система вищезгаданого "організованого хаосу". 

Звісно, ситуацію неабияк підігріває злопам'ятна українська преса, від послуг якої колись зухвало відмовилися, але ж ніхто не обіцяв, що відповіді не буде? Свою роль грають і досить ефективні піарники опозиції, і керовані ними "корисні ідіоти". Відтак медіаконтент дедалі більше скидається на вереск щурів на смітнику. 

Тим блогерам, які в цьому місці встигли образитися, нагадаю: пацюки — надзвичайно розумні й винахідливі істоти. Що стосується змісту дискусій — то змістової частини немає. Зате надміру — взаємних заздрощів, ревнощів, жовчі й дріб'язковості.

Палата №3. Будь-які спроби олюднити комунікацію, знизити її "до рівня плінтуса", щоби розширити комунікаційний простір (як і недолугі спроби копіювати західних популістів), розбиваються об той банальний факт, що багаті можуть собі дозволити чудити як завгодно, а бідні — ні, не можуть узагалі ніяк. Їм не лише грошей не дадуть, а ще й вуха намнуть. 

А свідоме пониження статусної комунікації, навіть у вигляді кроків назустріч, наші співвітчизники завжди сприймали як слабкість, лузерство і запопадливість перед сильнішим. Усі ліберально-демократичні самовчителі ввічливої поведінки, в цьому контексті, слід розглядати як інструкції з політичного самогубства. 

Повертаючись до переліку базових особливостей нинішнього апокаліптичного наративу, зверну увагу читачів на те, що, всупереч демонстративній неідеологічності та підкресленій меркантильності, нинішня влада поводиться цілком соціалістично.

Як це так? А ось так. 

Популізм, за визначенням, має соціалістичну природу. З цим трендом нинішніх важко посперечатися, електоральний ефект очевидний. Але соціалізм — не в сенсі політекономічного вчення, а в сенсі обіцянок. Запевняння в беззастережній любові до народних мас і декларований намір віддати їм усього якнайбільше, негайно і з мінімальними втратами — це якраз і є той самий соціалізм.

Попередні можновладці більш-менш ефективно приправляли цей соціалізм патріотичною риторикою, яка непогано годувала придворних дармоїдів. Нинішні цілком розумно вирішили на цьому ненажерливому сегменті заощадити. Що з цього вийшло?

Приблизно те, що трапляється, якщо у вас під час перебування за кермом автомобіля з якоїсь причини спускає переднє колесо. Дальший розвиток сюжету залежить від швидкості руху, погоди, ширини колісної бази та інших параметрів стійкості машини, а також від досвіду й холоднокровності водія. Але в кожному разі машину веде або кидає у бік спущеного колеса.

Українське суспільство (із цілком зрозумілих історичних причин) після здобуття незалежності й так весь час косувало вправо, вагаючись між куркульством і повстанством. Але досвідчені комсомольські й партійні вожді уміло підкидали йому або музейні артефакти, або сурогатні новоділи. І кишеньковий націоналізм успішно відігравав роль або політичного опудала, або запобіжного клапана, залежно від ситуації, не даючи розвиватися націоналізму стихійному.

Зрештою, цей сурогатний націоналізм вичерпав себе як ефективний інструмент партійної й електоральної маніпуляції, чого зовсім не можна сказати про праву ідеологію як таку. Радше, навпаки.

Тут не завадить нагадати, що націоналізм наш, як ідеологія недержавної раніше нації, був переважно соціалістичним. Якщо дивитися не на фольклорну риторику, а на соціально-економічні обіцянки. Правоконсервативні проєкти (Скоропадський), хоч і були більш обґрунтовані, з погляду державного будівництва, проте різко звужували сферу народної підтримки. Зрештою програли і ті, й інші, з різних причин. Але як базова модель до нас дійшла тільки вкрай вульгаризована версія національного популізму, яка не має нічого спільного ні з історією, ні з сучасністю і зручна для критики, наче боксерська груша для биття.

Ну гаразд, якось бочком, незграбно відмовилися, що натомість? Нинішня спроба деполітизації мас у нашому виконанні — фатальна. 

Єдина відносно вдала спроба такого роду була колись у Чилі. Ця ідеологія мала назву "греміалізм". Деполітизованим масам пропонувалося припинити будь-яку партійну активність і переключитися на добровільні економічні відносини одне з одним ("греміалізм" приблизно можна перекласти як "профсоюзництво"). Тобто пропонувалося спиратися на місцеве самоврядування, в якнайширшому сенсі цього слова. Якщо перекладати нашими термінами, створювалися всі умови для різних волонтерських рухів, наглядових рад, недержавних організацій, наділених високою правосуб'єктністю. 

Чилійське МВС обіцяло стати на заваді корупції й тероризму. Бо кубинці в 1970-х у Чилі вели приблизно таку саму підривну діяльність, як росіяни в нас тепер. 

Але вся ця ефективна система, що проіснувала понад 10 років після військового перевороту, спиралася на одну особливість, — усі, без винятку, політичні партії було заборонено (до 1983 року). Взагалі, всі. Владно-експертно-політичні функції перейшли до союзу цивільних професіоналів, експертів і військових, які здійснювали загальний нагляд за порядком. А великою політикою займалися закриті експертні клуби.

Але реформи в умовах повної департизації й деполітизації відбулися ціною багатьох жертв і за повної підтримки чилійської армії. Нова конституція 1980 року вперше наділила "уніформадос" правом голосу. Військові були захищені спеціальними законами, їм надали масу пільг і привілеїв. У 1981 році декретом-законом №3627 було встановлено, що той, хто вчинить замах на життя військових, буде засуджений за кодексом військової юстиції у воєнний час. Це означало страту. 

В інших країнах, де вживали напівзаходів, це не спрацювало. Наприклад, аргентинська спроба поєднати самоврядування, єдиноначальність і соціалізм в особі Хуана Перона та його ідеології "перонізму" в результаті однак призвела до військового перевороту й періоду 18-річної диктатури. Бо не можна одночасно необмежено розвивати громадянські права і права президента. 

Я наводжу латиноамериканські приклади, тому що українська ментальність із її емоційністю, запальністю, поетичністю, переважанням вимог справедливості, всупереч законності, значно більше схожа на латиноамериканську, ніж європейську.

Нереалізовані завищені очікування роблять країну хронічно нестійкою, а різке вибивання старих ідеологічних підпорок руйнує всю конструкцію.

В українського правого повороту є два варіанти — радикальний і консервативний. 

Радикальний не матиме нічого спільного з кишеньковим націоналізмом, його основою можуть стати мотивовані за останні шість років люди, які живуть у провінції, не бачать жодних перспектив для себе і для країни, відчувають, що їх образили й принизили. Формальний привід для цього не такий і важливий.

Це зовсім не обов'язково має бути якийсь кінематографічно ефектний заколот, можлива громадянська непокора або масовий страйк, цим неодмінно скористаються опозиціонери всіх мастей. Від того, як складуться між ними стосунки, чи перехоплять професійні маніпулятори ініціативу, як під час Майдану-2014, чи ні, залежить подальший розвиток подій.

Консервативний правий поворот передбачає таку собі подобу "палацового перевороту", для чого формуються дедалі серйозніші передумови як у Верховній Раді, так і в самому офісі президента. Річ не в наявності якихось спеціальних змовників, як хотілося б журналістам-конспірологам, а в посиленні зустрічного тиску кількох протиборчих політичних груп. При досягненні критичного стану зрештою може утворитися те, що під час льодоставу називають "торосами". Але, щоб тороси не знесли опори мостів під час льодоходу, їх інколи підривають. 

Чому "правий поворот", коли, як було зазначено вище, масовий народний рух, за визначенням, — соціалістичний?

Тому що не буває ніяких великих масових рухів без спонсорів, це все вигадки популістів і підбурювачів. Адже, крім основних олігархічних груп, яким, за великим рахунком, наплювати на те, що відбуватиметься в країні, в Україні є чимало багатих людей, чий бізнес та його перспективи пов'язані саме з цією країною. І є бізнес, якого не перенесеш у смартфоні з однієї країни до іншої. 

Ці люди — власники, капіталісти, і вони фінансуватимуть захист своїх капіталів від соціалістичної олігархії, якщо та надумає продовжувати в тому ж дусі. Власне, це і є правий соціальний рух, згідно з економічною системою цінностей. Він може бути консервативним, якщо швидкість руху на зелену стрілку буде помірною, або радикальним, якщо будуть підстави поспішати.

Це точно не відбуватиметься за вказівкою соцмереж або преси, але глашатаї звідти, безперечно, будуть найняті на нові контракти. 

Зважаючи на масштаб тіньової економіки і жебрацький стан економіки взагалі, країні в цілому ніякі політичні потрясіння зашкодити не зможуть, — падати особливо нікуди. Але деяких стейкхолдерів зопалу цілком можуть змістити нижче від нульової позначки, тобто — прикопати.

Хоча, коли бути послідовними лібертаріанцями (а між лібертаріанцями точаться суперечки з приводу того, чи, взагалі, легітимна держава), можна в критичний момент, наприклад, просунути легалайз, відійти вбік і залишитися в українській історії чудовими веселими хлопцями, яких згадуватимуть із добродушним реготом.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • anatolii anatolii 3 листопада, 23:15 Чомусь складється враження після читання опусів автора, що більшість з них дуже скидається на репортажі... з палати №6:)) Ось і у цьому репортажі мовиться, що популізм, за визначенням, має соціалістичний характер. Але Рейган з цим безперечно не погодився б : "trickle down economics "просачивающееся богатство" Популистская экономическая теория периода пребывания у власти администрации Р. Рейгана [ Reagan, Ronald Wilson ] . Утверждает, что доходы состоятельных слоев общества, как бы просачиваясь сверху вниз сквозь всю экономику страны, содействуют ее развитию и достаются в конечном счете всем американцам. Из этого делался вывод, что рядовые граждане должны быть заинтересованы в обогащении богатых. trickle-down theory, Reaganomics" Та якщо говорити про Україну, то потрібно оперувати зовсім у інших координатах. Але це виходить за рамки теми цього опусу. Тому лише одна теза авторства одного з українських політологів: "Україною правлять три чоловіки: Пінчук, Коломойський, Зеленський." А ці всі авторові балачки про палати- це все пожива, приманка для лохів:(( згоден 1 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво