Розстріляне дитинство - Соціум - dt.ua

Розстріляне дитинство

16 серпня, 17:12 Роздрукувати Випуск №30, 17 серпня-23 серпня

Його звати Костя. Йому було дев'ять, коли під Іловайськом вбили батька.

2000.ua

Мама тяжко переживала і залишила дітей майже без піклування. Усіма справами опікувалася бабуся. Костя не плакав. Ніколи. Він — хлопчик і мав бути сильним, проте бився головою об стіну і не міг зрозуміти, що з ним. Ми, юристи, прийшли допомогти з отриманням житла, однак займалися пошуком психолога-волонтера для дитини. Якийсь час Костю на терапію водила мама, але потім життя закрутилося, і часу на це вже не знаходилося. Можливо, ситуація була б іншою, якби такі діти перебували під ефективним патронатом державних служб, що передбачав би психологічний супровід. Однак цього немає.

Таких дітей, як Костя, відносять до категорії "член сім'ї загиблого". Держава виплачує сім'ям загиблих матеріяльну допомогу. Закон України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціяльного захисту" передбачає для них пільги: позачергове отримання житла, зниження суми комунальних послуг, санаторно-курортне лікування, вступ поза конкурсом до навчальних закладів на бюджетні місця. 

У кожній області України для дітей з сімей загиблих у рамках бюджетних програм передбачено різні заходи: виплату матеріяльної допомоги, забезпечення харчуванням в освітніх закладах, оздоровлення та санаторно-курортне лікування, організацію сімейного дозвілля тощо. 

Та цього недостатньо, бо це матеріяльні речі, які не відповідають нагальним потребам цих дітей. З їхніми найскладнішими проблемами досі працюють волонтери і благодійники.

…Їхній тато майже не розмовляє: на війні зазнав поранення, і тепер у нього немає пів обличчя. Меншому хлопчикові — чотири, він плаче щоразу, як бачить тата. Старшому — дев'ять, і йому сняться кошмари. 

Діти з сімей осіб з інвалідністю в один момент втрачають дуже багато: батько став невпізнаваним, і мамина увага тепер майже повністю віддана йому. Таких дітей не віднесено до жодної категорії. Для них держава не передбачила соціяльної допомоги й заходів, що допомогли б адаптуватися до змін у житті. 

На рівні регіонів лише Житомирська область окремо передбачила забезпечення путівками дітей осіб з інвалідністю внаслідок війни. 

"Тато змінився після повернення. Вчора, коли я пустував і затулив йому очі, він відштовхнув мене, і я вдарився дуже боляче". Подібні історії про тата, чия поведінка лякає, стала незрозумілою і навіть небезпечною, можна почути від дітей учасників бойових дій. А оскільки ці діти не мають статусу, держава не зобов'язана надавати їм соціяльну допомогу. Однак Вінницька, Дніпропетровська, Житомирська, Закарпатська, Київська, Кіровоградська, Рівненська, Сумська, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області передбачають у бюджетах кошти на їх оздоровлення, інколи — психосоціяльну реабілітацію, безоплатне харчування. Але самі ветерани кажуть, що такі діти потребують іншого — пояснення, чому тато змінився, і як поводитися в нових обставинах.

Це — діти комбатантів. До них також відносяться діти військовослужбовців, які перебувають у районах бойових дій, та діти осіб, захоплених у полон. Для дітей діючих військовослужбовців Закон України "Про соціяльний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачає право на безоплатний проїзд. На регіональному рівні варта уваги вінницька обласна бюджетна програма, що включає безоплатне навчання основ комп'ютерної грамотности таких дітей, пільгове відвідування театрально-видовищних та музейних закладів области, забезпечення безоплатним харчуванням, компенсаційну виплату за навчання на контрактній формі, надання психологічної підтримки, організацію відпочинку, туристичних поїздок, екскурсій у межах области та за її межами.

Питання соціяльної допомоги як полоненим, так і членам їхніх сімей досі залишається невирішеним на рівні законодавства. А на рівні регіонів згадаємо, мабуть єдину, програму в Рівненській області, за якою сім'ям полонених надається матеріяльна допомога.

…Каті 10 років. Вона сирота, жила в Донецьку в родині дядька. Коли почалася війна, дідусь майже силоміць вивіз її до Львівської области. Вона не розуміла, чому її забрали від людей, які піклувалися про неї все життя. Їй було незвично жити з дідом. Вона весь час плакала і майже нічого не їла. Саме такою, наляканою і закритою, її побачили правозахисники. Надаючи допомогу з оформленням документів, пошуком житла, вони не могли зрозуміти, чому соціяльні служби не виявили цього емоційного стану і не допомогли дитині. Допомогу надавали психологи-волонтери.

Розстріляне дитинство
censor.net

Катя є внутрішньо переміщеною дитиною. За Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" вона має право на певні пільги: влаштування до навчальних закладів, соціяльний супровід. Напевно, це важлива допомога, але потреб в адаптації таких дітей до нового життя не задовольняє.

Окремою є категорія дітей, що проживають на тимчасово окупованих територіях. Закон "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачає для них можливість отримати український атестат про середню освіту, здобути вищу освіту коштом державного бюджету за відповідними квотами. 

"А хтось із вас бачив, як убивали людей?" — запитали волонтери в школярів Трьохізбенки. "Так, так, — навперебивки почали розповідати 10—13-річні діти. — Петровича вбило, коли пішов до корови у хлів. А ще — Макса, пам'ятаєте, як йому голову снарядом відірвало, коли на мопеді їхав?" 

Здебільшого ми, доросле населення України, бачили війну по телевізору і навряд чи могли б спокійно реагувати на подібні смерті. Для дітей "сірої зони" — це буденність. Страшна кривава смерть — це те, що поруч повсякчас, те, що стало звичним.

За Законом "Про охорону дитинства" такі діти відносяться до категорії дітей, що перебувають у складних життєвих обставинах. Зусилля держави, її спеціяльних органів мають бути спрямовані на те, щоб припинити дію таких обставин, тобто треба виселити дітей з батьками з районів бойових дій. Однак цього не відбувається через різні обставини, починаючи з того, що держава не може забезпечити їх житлом, і закінчуючи тим, що самі батьки відмовляються полишати домівки. Діти й далі живуть під обстрілами і бачать смерть. На сьогодні в Україні працює багато благодійних ініціятив, спрямованих на організацію відпочинку дітей з районів біля лінії розмежування. Дітей вивозять за кордон або подалі, на захід України, а потім повертають назад, у страшну реальність. І це проблема, яка не має простого розв'язання.

На початку 2016 року до Закону України "Про охорону дитинства" було внесено зміни, що передбачають новий статус — "дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів" — для дітей, що зазнали поранення, контузії, каліцтва, фізичного, сексуального, психологічного насильства, були викрадені, залучалися до участи у військових формуваннях або незаконно утримувалися. За даними Міністерства соціяльної політики, на
30 червня 2019 року цей статус отримали 29 тисяч дітей. Питання щодо заходів соціяльної допомоги таким дітям залишається невирішеним як на державному рівні, так і на регіональному, бо окремих програм соціяльної допомоги для них не існує.

Аналізуючи подібні ситуації та досвід допомоги дітям конфлікту, ми бачимо нагальну потребу віднести дітей конфлікту до окремої категорії, що включатиме:

1. Дітей з районів бойових дій, які: 

— постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів;

— є внутрішньо переміщеними особами;

— проживають у "сірій зоні";

— проживають на окупованих територіях.

Дітей комбатантів, які є членами сімей:

— осіб, що загинули (пропали безвісти) або померли;

— ветеранів — учасників бойових дій;

— діючих військовослужбовців;

— осіб з інвалідністю;

— військовослужбовців, захоплених у полон, та осіб, які є заручниками.

Насправді, це досить значна кількість дітей. За інформацією, яку надали 14 областей України, на початок цього року їх налічувалося більше ніж 200 тисяч. При цьому області, що надали інформацію, здебільшого не обліковують дітей діючих військових, учасників бойових дій, осіб з інвалідністю, полонених. Ми можемо припустити, що дітей, яких безпосередньо торкнулася війна, — близько 400 тисяч. І це не рахуючи тих, хто живе на окупованих територіях. 

У природі живої істоти закладено піклуватися про дітей. Але того, що нині робить держава для постраждалих від конфлікту, недостатньо. Немає системного підходу, бо немає розуміння їхніх потреб. І, як уже стало традицією в українському суспільстві, те, чого не робить держава, беруть на себе волонтери. 

Для врегулювання ситуації конче потрібен документ стратегічного рівня. Тобто документ, який забезпечив би координацію діяльности органів влади, неурядових організацій, а також розробку необхідного законодавства та ефективних програм допомоги. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво