«Крокус»: День шакала

ZN.UA
Поділитися
«Крокус»: День шакала © EPA-EFE/MAXIM SHIPENKOV

Я більше не пишу російською. Майже ніколи. Хоча протягом тривалого часу принципово продовжувала говорити й писати нею. Аби підкреслити, що російськомовна українка цілком може ненавидіти путінську Росію й не потребувати її захисту. Потім мені просто стало огидно. Фізично огидно говорити тією ж мовою, що й сто п’ятдесят мільйонів зомбі. І виняток я роблю вкрай рідко. От як тепер.

«Мені от цікаво, чи хоч хтось із тих, хто був у цьому «Крокусі», хоч на хвилину замислився, що це — прямий наслідок того, що творить їхній правитель? — уголос поцікавилася моя донька, читаючи новини останніх днів. — Ні. Я точно знаю, що ні. Якби вони вміли думати, цього всього не сталося б».

Напевно, варто б здивуватися тому, що жителі країни, яка пам’ятає Каширку 1999-го, «Норд-Ост» 2002-го, Беслан 2004-го, досі не навчилися знаходити причинно-наслідковий зв’язок. Утім, дивуватися я припинила давно. Ця країна давно стала цілком передбачуваною. Як шпана в підворітті. Зграя шакалів, яка розуміє тільки силу. І байдуже, звідки походить ця сила — від того, хто раптово почав чинити опір, чи від власного ватажка.

Саме тому обіцянки «мочити у сортирі», «громити фашистів» і «стати пліч-о-пліч» і далі викликатимуть лише схвальне виття. І зграя кидатиметься в бій бездумно і захоплено. П’яніючи від легкої крові. І дружно скиглитиме за «безневинно загиблими мирними громадянами», зовсім не пов’язуючи одне з іншим.

Якщо чесно, то геть не має значення, хто насправді вчинив теракт у «Крокусі». У будь-якому разі вина за нього лежить як на диктаторові, що остаточно з’їхав з глузду, так і на кожному повнолітньому жителі «великої і могутньої». Якби неадекватно роздуті спецслужби виконували свої функції, а не займалися опричниною, вносячи міжнародний рух ЛГБТ та його «структурні підрозділи» до реєстру терористичних і екстремістських організацій, а також активно вишукуючи фігурантів кримінальних справ саме напередодні подій у «Крокусі», то, можливо, всі, хто там загинув, були б живі.

Хоч як кровожерливо це звучить, мені б хотілося вірити, що це був нарешті справжній, а не постановочний теракт. Ні, я не підтримую таких методів боротьби. Але думка про те, що в мого ворога є ще один ворог, менш перебірливий, ніж я, мене гріє. Бо я — все ще людина, а не звір. Я все ще не готова вбивати беззбройних ворогів на їхній території. Хоча вони самі не вбачають у цьому нічого жахливого.

Getty Images

Мені навіть не треба запитувати, скільки людей із тих, хто сьогодні ніс квіти до спаленого «Крокусу» й лив сльози під мелодію «журавлів», зронили бодай сльозину над тими, хто загинув у Драмтеатрі під час «звільнення» «російського міста» Маріуполя. Бо я знаю відповідь. Вона є так само передбачуваною, як і решта. Банальною до нудоти. Адже ж у нас фашисти. Ліс рубають — тріски летять. Маленькі такі «тріски», які ще нічого в цьому житті не встигли побачити. У декілька разів менші, ніж величезні літери «ДІТИ», наївно написані дорослими, які все ще намагалися побачити у ворогу залишки людяності.

Якщо цей теракт — не постановка, це означає, що до дорослих, які раз у раз обирають собі в правителі «мочителя терористів», прийшли ті, хто готовий мститися за свої родини й свою землю. І кричати «А нас-то за что?» настільки ж логічно, як і репетувати в залі суду «Мусора — волки позорные».

Втім, у цю версію я мало вірю. А от у те, що боягузливу зграю треба підхльоснути «праведним гнівом», вірю набагато охочіше. Адже версія з фашистами в Україні якось почала вичерпуватися. А власна шкура, як не крути, дорожча за якісь там високі ідеали й дідів, які воювали, на палицях.

«Київ за три дні» трохи затягнувся. Курортний «Кримнаш» виявився місцем небезпечним. Світова громадськість поглядає скоса. Форма для параду на Хрещатику якось не стала в пригоді. Ветерани «СВО», які погасили судимості й повернулися до рідних міст, ентузіазму не викликають, а кількість загиблих невідомо за що приховувати дедалі важче.

Геть інша річ — терористи. Це вже цілком зрозуміло. Це вже — не гіпотетична загроза, а повністю реальна. Ось вона — просто посередині столиці. Підступно косить ні в чому не винних людей на концерті. Фокус старий, але досі чудово спрацьовує. Тому що інстинкту самозбереження ніхто не скасовував.

EPA-EFE/VASILY PRUDNIKOV

Ось тут «отец родной» і розвернеться на повну. Захистить і в бій поведе. Ну, не так поведе, як відправить. Та це вже деталі, що не заслуговують на увагу. А якщо через безглузду випадковість цього виявиться недостатньо, теракт можна й повторити. Для надійності двічі-тричі. Бажано в школі. Або в лікарні. Діти завжди підіймають градус емоцій на порядок вище. Якщо це, звісно, свої діти, а не якісь там хохляцькі чи чеченські. А те, що маленьких статистів для власних вистав великий борець із терористами не шкодує, ми чудово пам’ятаємо і з «Норд-Ост», і з Беслану.

Чи це змінить щось для нас? Не думаю. Війна як ішла, так і йде. Ми як давали відсіч зграї шакалів, так і даватимемо. Чи в статусі фашистів, чи терористів — особливої різниці немає. Для всього світу занадто очевидно, що спроби знайти в цьому «український слід» шиті білими нитками. Та й не на світову громадськість розрахунок. Це продукт виключно для внутрішнього ринку. Таке собі «Страшно — и точка».

Чи змінить це щось для них? Не думаю. Вони вже проходили це. І урок не вивчили, і перездачу провалили. А отже, все повторюватиметься. Як у нескінченному дні бабака. Пардон. У дні шакала.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі