Чому гірчить солодкий бізнес? - Бізнес - dt.ua

Чому гірчить солодкий бізнес?

6 вересня, 19:10 Роздрукувати Випуск №33, 7 вересня-13 вересня

Досвіду вітчизняних бджолярів, якому понад тисяча років, можуть позаздрити пасічники на будь-якому континенті.

І хоча складні перипетії історичного розвитку не раз ставили хрест на цій сфері господарської діяльности, вона щоразу воскресала, задовольняючи не лише внутрішні потреби, а й значний експортний попит.

Нині, попри всі негаразди, Україна тримається серед лідерів з виробництва та експорту меду. У світовому рейтингу ми за обсягом виробництва посідаємо перше місце в Європі і п'яте в світі, офіційно продукуючи майже 70–75 тис. т меду, а неофіційно — близько 100 тис. т, що становить 5–6% світового виробництва.

При цьому 97,7–98,2% меду виробляють приватні господарства й лише 2,3–1,8% — сільськогосподарські підприємства. Середня українська пасіка налічує 50–100 вуликів. Загалом в Україні близько 400 тис. бджолярів і понад 2,6 млн бджолосімей.

Що ж до експорту, то наша країна донедавна входила до трійки лідерів. І хоча до Китаю нам далеко (на нього припадає 19% поставок), Україна й Аргентина мали по 10% на кожну. Разом це близько 40% усього світового експорту.

Щоправда, торік склалися несприятливі умови для вітчизняного бджільництва, і ми скотилися на п'яте місце. Частка українського меду на світовому ринку в грошовому вимірі становила 1,28%, у кількісному — близько 3%.

Однак ситуація в окремих країнах на світовий ринок особливо не впливає. Попит на мед завжди величезний, і обсяг світової торгівлі ним постійно зростає. За даними Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН, 2017 року він досяг 690,3 тис. т загальною вартістю
2,37 млрд дол. Україна тоді заробила 87 млн дол., за іншими даними — майже 134 млн дол.

Загалом за останні 10 років наш експорт збільшився в понад 20 разів. За інформацією експертки Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО) Ганни Бурки, успішного 2017 року українці вивезли за кордон за допомогою 80 компаній-експортерів 67,8 тис. т меду.

Торішнє падіння (2018 року експортовано 49,405 тис. т меду на суму трохи більше ніж 98 млн дол. США) деякі експерти схильні пов'язувати зі світовим перевиробництвом солодкого продукту і значними перехідними запасами, а також ціновими коливаннями.

Справді, середня ціна на світовому ринку поступово знижувалася. Однак і українські трейдери самі були не проти подемпінгувати навіть усупереч інтересам наших пасічників. На європейському ринку середня ціна українського меду 2017 року не перевищувала 2 євро/кг. 2018-го його вартість впала ще нижче: якщо на початку року за кілограм іще давали 2 євро, то в липні-серпні — 1,4.

Це призвело до зниження закупівельних цін на внутрішньому ринку до 38–40 грн/кг. Пасічники відмовлялися продавати мед, і це могло похитнути імідж України як надійного експортера. Добре, що обійшлося лише скочуванням на п'яте місце в світовому рейтингу експортерів.

"Посприяли" такому стану справ і конкуренти, які підірвали наші позиції на світовому ринку меду. Приміром, В'єтнам та Індія запропонували нижчу ціну (дешевше на 20%). Вітчизняному виробникові продавати мед за такою ціною було зовсім невигідно.

Були й інші причини здешевлення нашого меду. Вже згадана фахівчиня FАО Ганна Бурка пов'язує це з тим, що 99% експортованого продукту вивозять у бочках, тобто без упаковки, без бренду і фактично без доданої вартости.

Серед чинників, які зменшують прибутки українських виробників і знецінюють вітчизняний мед, — також обмеженість сортів. Майже 90% експорту — це мед із соняшнику. А без розмаїття сортів важко сподіватися на вищу ціну.

Та не лише різносортність може принести експортерам додаткову виручку. Нині на ринках Європи панують сучасні споживчі тренди, націлені на інноваційні продукти зі своєрідними смаками, — приміром із прянощами, горіхами та ягодами, травами, а також гострий мед із перцем, різноманітні види крем-меду.

На переконання голови правління громадської організації "Всеукраїнське братство бджолярів" Тетяни Васильківської, цим би мали перейматися трейдери-експортери. Це — маркетинг, і він потребує додаткових коштів на вивчення міжнародних ринків, уподобань іноземного покупця в тій чи іншій країні, культури споживання меду в різних регіонах. Великим компаніям-експортерам це під силу, але вони в цьому мало зацікавлені.

— Ми працюємо над тим, щоб самі бджолярі ставали операторами міжнародних ринків і експортувати монофлорний (з одного виду рослин) мед в упакованому вигляді з доданою вартістю, — каже очільниця братства. — Але спочатку потрібно, щоб були чітко прописані й дотримані санітарно-ветеринарні вимоги до виробництва, зберігання та упаковки меду. Задля цього розробили "Ветеринарно-санітарні вимоги для потужностей (об'єктів) з первинного виробництва та первинної переробки продуктів бджільництва". Але наш документ не зацікавив ні Міністерство агропромислової політики, ні Держпродспоживслужбу і лежить без руху з осени 2017 року.

Наскільки вигідно експортувати органічний та монофлорний мед або ж мед із добавками, дискутувати не доводиться. Скажімо, європейські ціни на квітковий мед сягають майже 5,3 євро/кг, на крем-мед — 6,6. Органічні меди коштують іще дорожче: квітковий — 13,3 євро/кг, а монофлорна акація — понад 14.

Приклад Нової Зеландії — яскраве тому підтвердження. Країна експортує лише трохи більше ніж 11 тис. т, але продає його в середньому по 24,32 дол./кг. Річ у тому, що 80% експортованої продукції розфасовують і наголос роблять на вивозі одного з найцінніших та найдорожчих медів (Манука).

Що ж до українського меду, то йому перешкоджає завойовувати ширші позиції на світовому ринку ще й квотування. Приміром, торік основну квоту до країн ЄС (5,4 тис. т) вибрали вже в першій декаді січня (на позаквотний обсяг діє мито в розмірі 17,3%).

Додатковий дозвіл на безмитну поставку нашого меду до країн Євросоюзу (2,5 тис. т) відкрили 1 жовтня. Цей обсяг, як і попередній, вибрали за 10 днів. Загалом, за словами експертки FАО, експорт українського меду до країн ЄС у шість разів перевищує надані квоти.

Прикро, але слід зазначити, що бар'єри на шляху медового експорту інколи ставимо ми самі. Українські бджолярі не завжди дотримуються норм і правил пасічникування та відповідної гігієни, до того ж не послуговувалися сертифікованими ветеринарними препаратами для лікування бджіл. За неофіційними даними, нині до половини всього виробленого в Україні меду не відповідає характеристикам якісного.

Ситуація неоднозначна: агроміністерство та Держпродспоживслужба кивають на пасічників, а ті — на чиновників. Мовляв, одні не реєструють пасік, а інші не перевіряють їх і навіть не мають для цього кваліфікованих фахівців.

За словами Тетяни Васильківської, проблему за бажання можна розв'язати. Нині легально продати мед трейдерові як сировину можна запросто. А ось реалізувати його споживачеві в законний спосіб — зась.

Та чи вирішить усе реєстрація? Адже не кожен бджоляр хоче продавати мед прямо споживачеві. Когось задовольняє робота з трейдером, а хтось є пасічником-аматором і продукує мед для власних потреб або ж на подарунки своїм знайомим, друзям і не хоче ставати оператором ринку.

Чимало бджолярів не реєструватимуться ще й тому, що досить клопітно: потрібно пройти близько двох десятків різних погоджень. В аграрному міністерстві процес обіцяли спростити, але все досі залишається без змін.

До того ж і процедура, яка нібито безплатна, не зовсім є такою: для її проходження бджоляр повинен отримати ветеринарний паспорт на пасіку в Держпродспоживслужбі. За послугу лабораторного дослідження треба платити.

Це багатьох стримує. Якби плату скасували, це б зрушило процес із мертвої точки, вважає Тетяна Васильківська.

Експерти радять нашим виробникам і експортерам враховувати всі ці нюанси, аби зайти зі своїм товаром у спеціялізовані магазини та торгові мережі й отримати значно більшу маржу.

Старатися треба й тому, що ринки, на які найбільше експортується українського меду, досить вибагливі. Усім відомо, що країни ЄС лідирують серед основних покупців нашого меду (за різними оцінками, його там від 50 до 70% і більше), У ТОП-3 країн-імпортерів — Німеччина (32–34%), Польща (17–22%), Бельгія (8–12%). Значна частина вітчизняного меду (близько третини) потрапляє до США.

Проте навіть у імпортерів можна повчитися розбудови та цивілізованого ведення медової галузі. Приміром, у США завдяки запиленню бджолами врожайність сільгоспкультур може підвищитися на третину, за іншими даними — до 40–60%, а основний дохід тамтешні пасічники (до 60–70%) отримують саме від запилення сільгоспкультур бджолами.

У Німеччині опікування бджільництвом — це системна державна програма. Там навіть заборонили пестициди, якими дозволялося обробляти поля, але які шкодять бджолам. Ба більше, німці переймаються не лише медоносними, а й дикими бджолами, знищення гнізд яких карають штрафом від п'яти тисяч євро.

Дійшло до того, що в столиці започаткували міський рух "Берлін гуде" (проєкт фінансує німецький уряд). Преса пише, що бджільництво в місті процвітає: вулики встановлюють на дахах житлових будинків, офісів, держустанов і музеїв.

У нас же ні програми захисту бджіл, ні програми розвитку бджільництва на певний період чи на віддаленішу перспективу немає. Не налагоджено й співпраці бджолярів, ветеринарів і агрономів фермерських господарств, що не лише шкодить якості меду, а й призводить до масової загибелі бджіл.

Тож насамперед треба змінити законодавство — так, щоб ця співпраця була регламентована, а норми були прямої дії. Виробникам потрібні чіткі юридичні та організаційні умови й правила роботи — комфортні, фахово грамотні й перспективні для розвитку бджільницького сектора.

Професійно повинен працювати весь ланцюжок: бджолярі, ветеринари, аграрії, контролери якости продукції, науковці, трейдери. Алгоритм їхньої співпраці має бути не лише задекларований, а й беззастережно виконуватися.

Натомість не розроблено навіть Державного реєстру обігу пестицидів, який мав би бути в прямому доступі в реальному часі і де б обов'язково мали би реєструватися аграрії й фіксувалися плани обробки конкретних угідь із зазначенням назв отрутохімікатів.

Що ж до Закону "Про бджільництво", то в ньому потрібно посилити статті про контроль якости та безпеки меду і продуктів бджільництва. Слід подбати й про стандартизацію та сертифікацію в галузі. А також на законодавчому рівні заборонити вирубку медоносних дерев — акації, липи та інших.

Звісно, наразі й профільний закон, і низка інструкцій фіксують правила обробки посівів з урахуванням інтересів бджолярів, але біда в тому, що вони не виконуються. До того ж чимало норм застаріли й потребують оновлення. Лише від Братства бджолярів було подано понад 180 поправок до профільного закону. Однак їх уже впродовж чотирьох років ніхто не розглядає. Тому, щоб захистити бджіл, пасічників і національний ринок, організація ініціює розроблення комплексного законодавства у сфері бджільництва і вимагає створення Інспекції з питань бджільництва, яка би прямо підпорядковувалася Кабміну й опікувалася лише цією галуззю.

Та хоч як складно було виживати, українське бджільництво тримається на плаву. Цього року на Міжнародному конгресі апімондії в Канаді, який проходитиме в Монреалі 8–12 вересня, його презентуватиме Всеукраїнське братство бджолярів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво