Дефолт не прощає боргу - Бізнес - dt.ua

Дефолт не прощає боргу

7 червня, 16:56 Роздрукувати Випуск №21, 8 червня-14 червня

Чому дефолт — це не шлях вирішення кризи публічних фінансів.

Тема дефолту України, з огляду на очевидну надмірність державних запозичень, час від часу вигулькує в інформаційному порядку денному зусиллями різноманітних політиків та експертів, які прагнуть із тих або інших причин привернути увагу чи до стану публічних фінансів, чи (що буває частіше) до власної персони. 

Останнім часом тема знову в топі, активно обговорюється у фінансових та біляфінансових колах, повергаючи в паніку іноземних інвесторів, які й так дуже мало представлені в нашій країні.

З одного боку, стан державних фінансів справді далекий від бажаного. Влада, що йде, виторгувавши собі в кредиторів умовний трирічний фінансовий перепочинок після реструктуризації боргу 2015 р., не змогла використати ні його, ні додаткові кредити для розвитку економіки країни, не тільки не вирішивши, а й загостривши проблеми, які були до 2014 р. Масштабна корупція на вищому державному рівні, понад 40% тіньової економіки, несприятливий для залучення таких потрібних нам інвестицій бізнес-клімат (у 2018-му — тільки 2,4 млрд дол. іноземних інвестицій) разом із війною на Сході України — навряд чи сприятливі передумови для збільшення ВВП країни (на кінець 2018 р. реальний ВВП становив усе ще 91,3% від рівня 2013 р.) та підтримки сталого первинного профіциту бюджету, який дозволяв би зменшити державний борг. І так, справді твердження експертів, що Україна на сьогодні є т.зв. debt state, якою, на відміну від податкової держави, управляють не її громадяни, а її кредитори, багато в чому має під собою підстави.

Аргументи команди, яка йде, про те, що державний борг — це нормально і борги мають усі держави світу, не витримує критики через розмір нашого боргу. За 2014—2018 роки державний борг у гривневому еквіваленті зріс у 3,7 разу і сьогодні в перерахунку на душу населення становить понад 50 тис. грн. Тобто кожен із нас винен кредиторам нашої держави близько 51,5 тис. грн. Це переважно валютні борги, які з часом, у перерахунку на гривню, тільки збільшуватимуться. Сьогодні витрати на обслуговування та виплату держборгу порівнянні з близько 40% витрат державного бюджету (346 млрд грн у 2019 р.). З 2013-го величина боргу збільшилася з 39,9% від ВВП до 61% (з піком 81% 2016-го). Рівень нашого державного боргу людина розумна не стане, весело плещучи в долоні, порівнювати, скажімо, з боргом США, який справді перевищує наш, але структура якого, м'яко кажучи, відрізняється від структури нашого. Однак вона порівняє з середнім показником державного боргу країн СНД (21,8%) або країн Європи, які розвиваються (30,5%). Наш держборг істотно перевищує безпечний поріг, установлений Світовим банком і МВФ для країн, які розвиваються (40—50% від ВВП).

Додайте до цього закладену командою, яка йде, фінансову міну уповільненої дії надруйнівної сили під сумною назвою VRI — варранти, випущені 2015-го у процедурі реструктуризації державного боргу. Умови випуску деривативів передбачають виплати від 15% (при зростанні ВВП від 3 до 4%) до 40% (при зростанні ВВП від 4%) від суми приросту ВВП країни понад ці досить скромні показники зростання. Цінні папери, випущені на кабальних умовах, не тільки можуть стати стримуючим чинником економічного зростання, якого ми всі прагнемо, а й призведуть до виплат, які кратно перевищують реструктурований у 2015-му борг.

І це в умовах кризи виконання дохідної частини державного бюджету (на перший квартал недобір коштів становив 16,1 млрд грн); збільшення затримок у виплаті відшкодування ПДВ (як прямо, так і зі зловживанням процедурами постаудиту податкових накладних); значного непокритого дефіциту ПФ (при величезних — майже 50% — дотаціях із бюджету, постійних позичках Держказначейства, — в першому кварталі 2019 р. ПФ взяв і не повернув 4,5 млрд грн., — і при зменшенні середньої пенсії (з урахуванням інфляції) більш ніж на чверть, а мінімальної — на 40%, порівняно з початком 2014 р.); постійного збільшення дефіциту соцстраху (сьогодні — 2 млрд грн); чергових санкцій з боку РФ, примарної перспективи продовження договору транзиту газу після грудня 2019 р.; колосальних боргів у ЖКГ (63,5 млрд грн на кінець квітня 2019 р.); та багатьох інших не менш значимих фінансових і біляфінансових проблем...

Дефолт — не вирішення проблем

Очевидно, що влада, яка йде, залишає за собою важкий тягар фінансової спадщини, що є наслідком помилок її, скажемо м'яко, безвідповідальної, поверхової й недалекоглядної фінансової політики.

Однак, з іншого боку, дефолт не є й не може бути вирішенням проблеми. Чому? Тому що дефолт — це не списання боргу. Дефолт — це фінансова ізоляція, крах державних фінансів, падіння довіри майбутніх кредиторів і підвищення вартості майбутніх кредитів, гіперінфляція, зубожіння переважної більшості населення, та ніяк не списання боргів державі. В наших умовах — це ще й колосальні затримки у виплаті пенсій, матеріальної допомоги та фінансування бюджетників, зрив опалювального сезону і банкрутство системи ЖКГ, а також непередбачувані наслідки для фінансування нашої армії. Дефолт не прощає боргу.

У 1987 р. Бразилія оголосила дефолт. П'ять довгих років переговорів і фінансово-економічного колапсу привели до укладання в 1992 р. угоди з кредиторами про реструктуризацію боргу. Внаслідок дефолту 1999 р. Еквадор відмовився від власної валюти і вже через рік однак реструктурував борг. В історії немає позитивних прикладів дефолтів, якщо не вважати такими дефолти держав, котрі свідомо ізолювали себе від решти світу (як СРСР у 20-х і Німеччина у 30-х роках ХХ ст.). Якщо серйозно замислитися, то серед інших чинників саме відмова від поширеної на світанку Нового часу в Європі політики дефолтів лягла в основу фінансової могутності Великої Британії, а потім і її колоній. Виконання зобов'язань щодо своїх боргів визначає надійність суверена, знижує ризики в роботі з ним, отже дозволяє йому залучити дешеві гроші (в тому числі інвестиції) у власну економіку.

У певних ситуаціях дефолт неминучий. Однак, попри всіх вищезгадані негативи, сьогоднішній стан України не є переддефолтним. Інакше кажучи, незважаючи на піковий період виплат із держборгу у 2019—2020 рр., ми, з урахуванням усіх показників наших публічних фінансів, цілком справляємося з виплатами поточного і, при певних системних діях, наступного років (навіть за відсутності осіннього траншу за програмою МВФ). Тому підстав для розмов про дефолт сьогодні немає, насамперед із фінансового погляду. 

Що робити?

Що ж робити, аби такі підстави не виникли в майбутньому? Відповідь на це запитання складно викласти в рамках однієї, та ще й публіцистичної статті. Тому означимо шляхи, якими треба йти для вирішення проблеми.

Наявний борг. Одночасно з бездоганним обслуговуванням наявного боргу необхідно вести проактивну політику з управління ним, яка полягає в: (1) переговорах з нашими кредиторами про достроковий викуп боргових зобов'язань (насамперед VRI) на вигідних Україні умовах; (2) залученні кредитних ресурсів у гривні та (3) перекредитуванні наявного боргу на більш дешевий.

Тут дуже важливо розуміти, що рік у рік нам вдається залучати кредити дедалі дорожчі. Політика залучення кредитів вартістю до 9,75% на ринках єврооблігацій і близько 10% реальної дохідності у гривні коштує країні надто дорого. Імовірно, ціну можна знизити, залучаючи позикові кошти заздалегідь. Однак очевидно, що всі перелічені вище підходи — паліативні й не спрямовані на розв'язання всього комплексу проблем, вирішення яких лежить виключно у площині прискорення економічного зростання країни.

Відновлення та подальший розвиток економіки — завдання всього суспільства. Але саме держава має створити для цього необхідні передумови.

1. Остаточне і безповоротне припинення корупційних практик. Чимала частина економіки перебуває в тіні саме внаслідок змови державних чиновників та діячів, які інколи нарікають себе бізнесом. Контрабанда, цілі галузі економіки в тіні не тільки позбавляють державу необхідного їй джерела фінансування державних сервісів та повернення боргів, а й демотивують реальний бізнес, яскраво демонструючи справжні правила функціонування економіки держави. Корупція має бути припинена. Жорстко. Чітко. Коротко. Із притягненням до реальної відповідальності винних у скоєнні кримінально карних діянь осіб.

2. Податкова амністія. Ми маємо створити умови для повернення в Україну, а також для виведення на світ Божий капіталу, накопиченого нашими громадянами впродовж останніх 28 років. Оплатно. Одноразово. Із зобов'язаннями інвестувати в будь-якій формі та дамоклевим мечем впровадження плану BEPS і міжнародним автоматичним обміном податковою інформацією. Відмова від амністії та будь-якого пільгування бізнесу записана в меморандумі з МВФ, що його, зі зрозумілих причин, турбує більше первинний бюджетний профіцит, ніж економічне зростання боржника. Однак ми маємо знайти аргументи й переконати партнерів у доцільності цього кроку як для них, так і для нас. 

3. Ми маємо створити сприятливі умови для залучення інвестицій. І це найбільш непросте і трудомістке завдання. Воно лежить у площині не тільки й не так оподаткування. Це зрозуміла економічна стратегія розвитку держави, це чесні суди, ефективні, прості й доступні державні сервіси, мінімізовані контрольні функції держави (за винятком антимонопольного контролю та захисту прав споживачів). Створення умов для залучення великих інвестиційних проектів з-за кордону (будівництво заводів).

4. З попереднім завданням тісно пов'язане створення стимулів і підтримка для просування вітчизняного бізнесу в Україні та у світі, збільшення експорту. Як це зробити — тема окремого великого матеріалу. З одного боку, необхідно зафіксувати існуючі умови оподаткування малого бізнесу, забезпечивши зайнятість значній частині працездатного населення, а також виключивши можливість оптимізації оподаткування для середнього та малого бізнесу (у т.ч. шляхом впровадження податку на виведений капітал). З іншого боку, необхідно створити систему підтримки вітчизняного бізнесу на зовнішніх ринках, від перегляду квот в угоді про асоціацію і до лобіювання інтересів вітчизняного бізнесу за кордоном, як це роблять наші західні партнери. Необхідно якісно (залишаючись при цьому в рамках СОТ) організувати підтримку експорту через експортно-кредитне агентство, офіс просування експорту та торгові представництва.

5. Енергоносії й енергоринок. Дуже складний напрям роботи, де політика тісно пов'язана з економікою. Тут необхідні заходи з демонополізації, розширення вітчизняного видобутку енергоносіїв, стимулювання інвестицій у виробництво електроенергії та енергоефективність, функціонування відкритого ринку електроенергії в прийнятній моделі.

6. Удосконалення системи податкового адміністрування шляхом повної діджиталізації податкових сервісів, впровадження е-чеку, реформування податкового аудиту на основі управління ризиками, податкової та митної служб, податкової відповідальності платника податків і держави. Платник податків має реально відчувати свою захищеність перед контролюючими органами, а податкове відомство має стати дружелюбним до платника податків і відповідальним перед державою. Ми повинні раз і назавжди скасувати невиправданий плюралізм контрольних функцій правоохоронних органів у сфері економіки, створивши службу фінансових розслідувань. Крім того, деякі склади економічних злочинів (наприклад, ст. 205 КК) підлягають декриміналізації.

* * *

Звісно, перелічені вище заходи — це тільки деякі з необхідних для розвитку економіки. Ці дії не на один день, це довгий шлях, починати який треба вже вчора. І, безумовно, більшість їх сьогодні неможливо реалізувати без узгодження з нашими кредиторами. Достатньо побіжно ознайомитися з меморандумом із МВФ, аби зрозуміти, що рамки нашої поведінки чітко визначені кредитором, який послідовно захищає свої інтереси та інтереси своїх акціонерів. Але ми можемо й мусимо шукати компроміс. Адже фінанси — це завжди компроміс. Фінанси — це точка, в якій перетинаються інтереси і нашого суспільства, і нашої держави, і бізнесу, і закордонних партнерів. Де всі вони змушені домовлятися. Точка, в якій поступаємося ми, однак поступаються й нам. А найправильніший компроміс — це той, яким не задоволена жодна зі сторін. Але ми мусимо зробити все, щоб умови, на яких ми домовимося з нашими партнерами, задовольняли нас більшою мірою, ніж це є тепер.

У питанні дефолту є ще один — мені здається, найважливіший момент. Це гідність. Невід'ємна, перша характеристика особистості. Гідність поважати себе й тому бути шанованим іншими. Гідність давати слово й дотримуватися його. Гідність виходити з будь-яких, навіть найскладніших ситуацій достойно. Гідність — це сила людини, особистості, нації. Гідність — це те, що робить людину особистістю, а народ — нацією. Гідність — це не право. Гідність — це обов'язок. Обов'язок перед собою, своїми дітьми, майбутнім своєї країни. І якщо ми мислимо себе нацією, нам усім спільно треба вирішувати навіть найскладніші проблеми, які перед нами стоять, без хибного пафосу, метушні й істерик, — гідно.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво