Паперові обмеження

Поділитися
Іноземні агрокомпанії в перипетіях земельної реформи.

Що стосується ролі іноземців у майбутньому запуску земельного ринку в Україні, то тут вбачаються істотні протиріччя. З одного боку, потребу переходити до вільної купівлі-продажу сільгоспземель влада обґрунтовує припливом у країну великих вкладень, на які нині спроможний тільки іноземний капітал. З іншого - у дискусіях про майбутній обіг сільгоспземлі (як на політичному, так і на суспільному рівнях) ставлення до іноземців у плані придбання ними сільгоспземлі у власність досить неоднозначне. Вітчизняні землекористувачі, насамперед латифундисти, які у своєму збагаченні й нагромадженні непомірних земельних банків на повну використовують іноземний капітал, застосовуючи різноманітні форми його залучення - від створення спільних підприємств, використання офшорів до запозичень на торгах міжнародних торговельних бірж, напередодні запуску земельного ринку взялися запекло захищати землю від своїх партнерів.

У законодавчому порядку

Український парламент стосовно земельної реформи демонструє активність, не тільки постійно продовжуючи мораторій на купівлю-продаж землі, а й розглядаючи різноманітні законодавчі ініціативи. Більшість із запропонованих "земельних" законопроектів як мінімум свідчить про пильну увагу до участі іноземців у очікуваному ринку і як максимум пропонує для них істотні обмеження. Наприклад, уже перші подані законопроекти - №5535 і №5535-1 - продемонстрували чіткі підходи до вирішення делікатного питання. Перший з них пропонує відкласти право придбання у власність сільгоспземлі іноземцями до 2030 р. При цьому не накладаючи обмежень на придбання сільгоспземель підприємствами, які або належать іноземним громадянам, або контролюються ними. Автори альтернативного законопроекту йдуть у плані обмежень далі, пропонуючи, щоб підприємства, де більш як 49% активів прямо або опосередковано належать іноземцям, узагалі не мали права купувати сільгоспземлі в Україні.

Розроблювачі більшості законопроектів - від депутатських до урядового, а віднедавна й президентського, якщо й допускають іноземців до майбутнього процесу придбання сільгоспземель у власність, то пропонують охочим зачекати, прилаштувавшись десь наприкінці довгої черги, що вже давно вишикувалася. Тому що спочатку торги пропонується проводити між українцями, а вже потім, на другому етапі, до процесу будуть допущені іноземці. Якщо чим і відрізняються між собою більшість законопроектів, то тільки тривалістю таких відтермінувань. Природно, виникає запитання: чому наша влада, не перестаючи принижено випрошувати іноземні інвестиції, піднісши ці надходження до рівня панацеї від усіх негараздів, із цілком конкретного питання пропонує, власне, зачекати, відтермінувати такі надходження? Відповіді на такі питання підготовлені й продумані. Усе це, мовляв, робиться для загального добра. Першими отримати шанс на придбання землі мають громадяни України. Ось тільки про чиї інтереси насправді так дбають доброзичливці? І для яких, власне, українців готується такий рішучий захист? Для селян-пайовиків, яких позбавили права користуватися своїми паями, а тепер приманюють перспективою майбутніх торгів, щоб залишити більшість їх і без грошей, і без землі? Чи йдеться про привілеї для досить обмеженого контингенту - великих землекористувачів? Тих, хто дуже непогано почувається на задешево орендованих в селян землях і хто за відсутності конкуренції з іноземним капіталом отримає можливість за безцінь скупити землі? І не тільки ділянки, які належать селянам-пайовикам, а й комунальні і державні сільгоспугіддя, обібравши в такий спосіб і сільські громади, і державу в цілому.

Що іноземний капітал займає досить міцні позиції в українському агропромі, давно не є секретом. Крім прямої участі в бізнесі з використанням орендованих земель, іноземний капітал посідає міцні позиції й у забезпеченні сервісних і транспортно-логістичних послуг. Особливо багато трейдерських компаній, які мають цей високодохідний бізнес, у наших морських портах. Природно, судна, які розвозять вирощену в Україні агросировину по всьому світу, - теж іноземні. Якщо до цього додати те, що іноземні структури беруть участь у виробництві та постачанні нашого агропрому сільгосптехнікою, засобами захисту рослин і навіть у значній частині посівнимнасінням, то стануть зрозумілі масштаби такої залежності.

Під контролем іноземного капіталу

У світі намітилася тенденція, коли схвалення взаємовигідного міжнародного співробітництва в такій важливій і чутливій галузі, як сільське господарство, поєднується з критичним ставленням до чимдалі більш поширюваної практики, коли іноземні компанії встановлюють контроль над сільгоспугіддями сусідніх і не тільки сусідніх країн, які перебувають не в найкращому економічному стані. Низка міжнародних організацій вивчає динаміку землекористування, відстежуючи процеси, що відбуваються. Згідно із цим моніторингом Україна давно входить до десятки країн за кількістю сільгоспземель, які перебувають під контролем іноземного капіталу. Причому масштаби такого роду проникнення зростають, особливо останніми роками. Якщо дослідження Оклендського університету (Нова Зеландія), проведені 2014 року, визначили контрольоване іноземцями в обсязі 1,6 млн га, то за два роки дослідження незалежної міжнародної ініціативи з моніторингу землі Labd Matrix Initianive, партнером якої виступив Національний екологічний центр України, засвідчили, що обсяги таких земель у нашій країні зросли до 2,4 млн га. Показово, що більшу частину цих земель (близько 2 млн га) контролюють усього сім компаній з переважанням іноземного капіталу. Найбільша з них - NCH Capital (США) - з 1993 р. вкладає кошти в обробку понад 400 тис. га орендованої в українських селян землі. Діяльність більшості таких компаній, які давно працюють у системі сформованих орендних відносин, мало чим відрізняється від вітчизняних.

Модель сировинного землеробства дуже поширена в Україні. Вона закріплена в знакових фігурах найбільших латифундій, десяток яких обробляє 15% сільгоспземель країни. З урахуванням агрохолдингів середньої руки та здійснюваних ними закупівель агросировини на експорт у середніх і дрібних сільгоспвиробників обсяг виробленої ними агросировини становить, за деякими оцінками, більшу частину рослинницької продукції. Для цього необхідне постійне зростання земельних банків. Сільгоспземля під впливом агрохолдингів прискорює обіг, попри мораторії. І рухається вона аж ніяк не дрібними ділянками, придатними для створення або розширення фермерських господарств або сімейних ферм. І тим паче не від недбалих господарів до більш хазяйновитих. Запущена машина корпоративних торгів, заморожуючи обіг землі між середніми та дрібними сільгоспвиробниками, відкриває необмежені можливості для розширення й так великих агрокомпаній. Тут немає перешкод. Якщо агрохолдингу не вистачає вільних для оренди земельних ділянок, поглинаються сільгосптовариства або фермерські господарства середньої руки. Доходить до того, що останнім часом поглинаються вже не тільки дрібні й середні сільгосптовариства, а й агрокомпанії з обсягами землекористування в кілька десятків тисяч га. Такі підходи створюють дедалі більше загроз для місцевих громад, які втрачають і доходи, і перспективи розвитку. Адже монокультурна економіка, незалежно від того, хто її проводить - вітчизняні чи іноземні компанії, вигідна не для всіх.

Інвестиції в сировинний агробізнес, що обмежується рослинництвом, дуже привабливі для інвесторів. Оскільки не вимагають великих капіталовкладень із тривалим строком окупності, як, наприклад, у тваринництво. Внесені обігові кошти на початку року дають віддачу у вигляді прибутку вже в середині або наприкінці сільгоспсезону. Інша річ, що такий підхід, який поєднується з ігноруванням усіх галузей, крім рослинництва, як і інтересів місцевих громад, призводить до отримання досить скромної доданої вартості й занепаду агроекономіки. Проте латифундії зростають, для цього з'являються нові й нові можливості. Після гучної історії з банкрутством агрохолдингу "Мрія", після чого український менеджмент було замінено, і структурою став управляти союз кредиторів, який складається переважно з іноземців, стало ясно, що подібне може статися з багатьма українськими землекористувачами, які особливо охоче користуються іноземними кредитами.

Експерти В.Іноземцев і Д.Некрасов, коментуючи дослідження, проведені на замовлення Українського інституту майбутнього, наводять переконливі приклади розриву в ефективності агропрому в країнах залежно від того, на чому вони зосереджені - на вирощуванні та експорті агросировини чи виробництві більш маржинальної продукції. Якщо в Україні (узято досить урожайний 2016 р.) додана вартість рослинництва в розрахунку на 1 га становила 296 дол., то в Литві, Польщі й Франції ці показники - 1016, 1650, 2370 дол. відповідно. У відсотках ця різниця ще показовіша: 100, 320, 740, 800%.

Землекористування з орієнтацією на виробництво та експорт агросировини, що утвердилося в нині діючій орендній системі, як і явні наміри зберегти і навіть зміцнити його після запуску земельного ринку, є не тільки нинішнім лихом, а й загрозою майбутньому. Учений з Німеччини доктор наук К.Нольте, який добре знає "плюси" і "мінуси" різних моделей землекористування, звертає увагу на тенденцію останніх років, коли під контроль інвесторів, і не тільки вітчизняних, "потрапляє дедалі більше сільгоспземель", і цей ресурс використовується "для вирощування монокультур". В Україні, вважає вчений, цей процес може набути "дедалі загрозливішого характеру для місцевих громад".

Для таких побоювань є підстави. Багато специфічних проблем селян-пайовиків, у тому числі підвищення їхньої ролі у процесі реформування, не вирішується через те, що ця найбільша категорія вітчизняних аграріїв (не без участі влади й більш впливових партнерів) донині залишається не організованою, не націленою на захист своїх інтересів. Ті, хто орендує в селян-пайовиків землю, нерідко нав'язуючи свої волю й правила, використовують цілий набір представницьких органів (асоціацій, спілок, конфедерацій), тоді як більш ніж 6 млн власників землі змушені обходитися чимось на кшталт приставного стільця в Асоціації фермерів і приватних землевласників. Але останнім часом зрушення проглядаються. Активність цієї категорії селян, які бояться залишитися і без землі, і без роботи, зростає, зокрема в судах. Уже є приклади, коли селяни відсуджували право самостійно розпоряджатися паями де-юре належних їм, а де-факто - найчастіше використовуваних кому і як заманеться (докладніше про це - в статті "Як, нарешті, отримати давно обіцяний земельний пай", DT.UA від 26.01.2018 р.).

Остаточне вирішення земельного питання, яке зачіпає не тільки інтереси аграріїв, як ніколи вимагає спільних дій. Селяни-пайовики і цілі сільські громади, які зазнають дедалі більшого тиску, гостро потребують допомоги, особливо юридичної, попит на яку не можуть задовольнити окремі чесні незаангажовані юристи. Масштабну проблему можна вирішити тільки так само масштабними діями. Це, напевно, той випадок, коли суспільство має застосувати надійну випробувану зброю - волонтерство. Це бачиться необхідним у вирішальний час передбачуваного запуску земельного ринку, а також тому, що офіційно формовані комісії для боротьби з рейдерськими захопленнями землі та власності аграріїв у низці випадків тиснуть не так на зловмисників, як на селян-пайовиків, котрі захищають своє право розпоряджатися землями, що перебувають у їхній власності, та на їхніх партнерів.

Сировинна агроекономіка, тим паче заснована на вирощуванні всього кількох сільгоспкультур, на масивах, які включають цілі сільські райони, незалежно від того, чий це агробізнес (вітчизняних чи іноземних компаній), однаковою мірою неефективна для місцевих громад і держави через низьку додану вартість виробленого й небезпечна для землі, що виснажується.

***

Обсяги сільгоспземлі, що реалізується на ринку, як і умови її продажу, матимуть вирішальне значення щодо того, до якої моделі господарювання рухатиметься агросектор після скасування мораторію. Одна річ, якщо сільгоспземля виставлятиметься на торги окремими ділянками і полями, які будуть не цікаві ні вітчизняним, ні іноземним агрокомпаніям і які зможуть (за відповідної підтримки) купити селяни для створення чи розширення сімейних ферм або трудових фермерських господарств. Процес у такому разі буде спрямований на розвиток середнього і малого агробізнесу, орієнтованого на внутрішній ринок. Зате експортуватиметься в основному не агросировина, а продовольство з вищою доданою вартістю.

Якщо ж під маркою захисту від іноземців буде створено лазівки, що дозволяють сконсолідувати задешево скуплені площі і сформувати обсяги землекористування, порівнянні з земельними банками нині діючих латифундій, то найцінніший ресурс, проголошений Конституцією України як усенародне надбання, піде по руках, у тому числі й іноземних. І такому руху жодні обмеження, тим паче тимчасові, не завадять.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі