Енергетика гіпсового століття - Енергоринок - dt.ua

Енергетика гіпсового століття

28 вересня, 2018, 18:15 Роздрукувати Випуск №36, 29 вересня-5 жовтня

Глобальне потепління підступне своєю поступовістю. 

© Василь Артюшенко, DT.UA

Мистецтво початку XXI століття (приблизно до 2030-го) класифікується як гіпсове століття. 

Сучасну героям культурну парадигму прийнято називати "нова нещирість" (Віктор Пелевін, "iPhuck 10", 2017 р.). Але, схоже, "нова нещирість" не меншою мірою притаманна й енергетиці того ж періоду.

Конференцію ООН з клімату (COP21), що пройшла у передмісті Парижа Ле-Бурже з 30 листопада по 12 грудня 2015 року, світовий істеблішмент визнав подією безпрецедентної політичної важливості. "Паризьку угоду пам'ятатимуть як поворотний момент у кліматичній політиці", — заявила Ангела Меркель. На 13 липня 2018-го угоду підписали 195 держав, 179 її ратифікували.

Завдання: утримати підвищення глобальної температури на рівні 1,5–2оС щодо показників доіндустріальної епохи.

Стратегія: прискорити перехід до суспільства та економіки, які споживають мало вуглецевих технологій.

Тактика: прискорене переспрямування фінансових потоків від секторів із сильними викидами, особливо тих, де використовується викопне паливо, до секторів, які використовують низьковуглецеву енергію.

Починаючи із сімдесятих років минулого століття до 70% світового виробництва електроенергії давали ТЕС — вугільні, мазутні, газові. Однак вугілля було найпоширенішим видом палива. "Вугілля — міст у майбутнє", — стверджували тоді, використовуючи як девіз назву книжки американського експерта, професора К.Вілсона (Carroll L.Wilson). І це була не гучна фраза. За нею стояли проривні науково-технічні досягнення: заводи вуглехімії Sasol, які діяли в ПАР, екологічно чисті вугільні електростанції, побудовані за технологіями внутріциклової газифікації IGCC (Integrated Gasification Combined Cycle) і циркулюючого киплячого шару CFB (Circulating Fluidized Bed).

"Дюжину ножів" у спину тієї енергетики у 1987 році встромила голова Міжнародної незалежної комісії з навколишнього середовища та розвитку Гру Харлем Брундтланд (Gro Harlem Brundtland). У доповіді "Наше спільне майбутнє" вона сформулювала парадигму сталого розвитку (sustainable development). І виявилося: "Наше спільне майбутнє" — це аж ніяк не "Вугілля — міст у майбутнє". Непримітне марево парникових газів, що загрожують глобальним потеплінням, раптом заступило майбутнє теплової енергетики.

Відтоді домінування вугілля зберегли лише китайська, польська, індійська та казахстанська економіки, сильна вугільна складова в Чехії та Австралії. І цим дуже невдоволене все світове співтовариство. А Швеція до 2020 року планує стати першою не те що безвугільною, а й такою, що не використовує нафти, нацією (oil-free nation). І хоча переваги відновлюваних джерел енергії не такі однозначні, починаючи з травня 2016-го траплялися дні, коли на всю Велику Британію не працювала жодна (!) вугільна електростанція. Уперше за 134 роки існування національної електроенергетики.

Історія англійського вугілля знає різні часи. У XIV столітті за користування ним позбавляли життя (запах сірки, за повір'ями, видавав справу нечисту), потім без нього не уявляли життя. А на майбутнє, схоже, залишиться лише стародавній англійський, паче того, шотландський звичай зустрічати новий рік зі шматочком вугілля та срібною монеткою — символами тепла й заможності…

Світова контрвугільна операція проводиться в суворій відповідності з розробленою СОР21 тактикою: триває активне переспрямування фінансових потоків. Найбільші банки світу — Bank of America, Citigroup, Morgan Stanley, Wells Fargo та інші 2016 року прийняли рішення щодо поміщення інвестицій, пов'язаних із розвитком вугільної промисловості та вугільних технологій, у портфель заборонених угод, що прирівнює такі дії до незаконної вирубки лісу та використання дитячої праці.

Банк JP Morgan Chase уже офіційно оголосив про відмову фінансувати будівництво нових вугільних шахт або електростанцій у розвинених країнах — тільки "зелені" технології та альтернативні види палива. Поки що це нововведення не стосується країн, що розвиваються, у числі яких й Україна. Але стосовно них буде застосовано практику посилення стандартів. Іноземні інвестиції у вугільні підприємства країн, що розвиваються, будуть допущені лише за умови виконання ряду жорстких вимог, що в остаточному підсумку призведе до подорожчання проектів і зробить їх непривабливими.

А найбільша страхова компанія Swiss Re взяла за правило не страхувати фірм, понад 30% прибутку яким забезпечують доходи від вугільної енергетики або які використовують не менш як 30% вугільної енергії для своєї діяльності.

Погодьтеся, слова губернатора Кемеровської області Амана Тулєєва про "хрестовий похід" США і Євросоюзу проти вугілля, сказані їм 2015-го, звучать не настільки вже й абсурдно.

Та от і нотка "нової нещирості": японські корпорації мають намір у найближчі роки вкласти близько 10 млрд дол. у вугільні шахти Мозамбіку або М'янми, а німецькі планують фінансувати вугільні підприємства Південної Африки, Індії й Філіппін.

Римський клуб, який об'єднує представників світової політичної, фінансової, наукової та культурної еліти, у ювілейній доповіді "Come On! Капіталізм, короткозорість, населення та руйнування планети" (2017 р.) заявив про те, що вітає підписання Паризької угоди. Але при цьому вказує на розрив між прописаними цілями та прийнятими державами зобов'язаннями, навіть повне виконання яких буде зовсім недостатнім для їхнього досягнення. "Будьмо чесними: щоб досягти цілей Паризької угоди, світу потрібно пройти через швидку та фундаментальну трансформацію систем виробництва й споживання". "…один відсоток найбагатших американців генерує триста вісімнадцять тонн викидів CO2 на людину на рік, тоді як середній житель землі — шість тонн (перепад у п'ятдесят три рази). Десять відсотків найбагатших домогосподарств світу є причиною сорока п'яти відсотків загального обсягу викидів. Вони першими мають перейти до сталих моделей життєдіяльності"...

В останній фразі — весь Ернст Вайцзеккер (Ernst Ulrich von WeizsКcker), один із президентів Римського клубу, прибічник модернізаційного напряму сталого розвитку, який заявив про це і в "Come On!".

Виокремлюють три альтернативні підходи до забезпечення сталого розвитку охоронний, модернізаційний і структуралістський. Перший відомий своїм прагненням зберегти нинішню модель розвитку економіки та верховенство великого капіталу; другий — наміром трансформувати соціальні системи й інститути під екологічні вимоги без радикальної перебудови суспільства, але з посиленням державного регулювання; третій — визнанням згубності самого індустріального розвитку, відмовою від будь-яких спроб модернізації промисловості та підвищення ефективності використання енергоресурсів, на які орієнтуються ліберали та прибічники державного регулювання, бачачи в цьому лише відстрочку планетарного апокаліпсиса.

Паризька угода — зразок охоронного напряму. "…вони першими мають перейти до сталих моделей життєдіяльності" — модернізаційний підхід. "Загублений в океані шматочок суші, який пережив століття" — патерн структуралістського підходу: в XVII столітті, розводячи свиней, аборигени поставили під загрозу природне середовище свого місця проживання, острова Тікопі (Tikopia) у південній частині Тихого океану, але в них вистачило розсудливості відмовитися від цієї галузі господарства та вижити до наших днів, харчуючись рибою й молюсками.

Сумніви "Come On!" із приводу ефективності Паризької угоди поділяють і 65 експертів з 12 країн. На сторінках звіту New Energy Outlook 2018, виданого лондонською Bloomberg New Energy Finance (BNEF), можна знайти висновки про те, що навіть цілковита відмова від усіх вугільних електростанцій у світі не гарантує енергетичному сектору розвитку за безпечною для клімату траєкторією. Насправді очікуване до середини століття виробництво вугільних електростанцій зменшиться з 38 до 11%, а споживання вугілля скоротиться на 70%.

У Китаї вугільна генерація продовжить зростати до 2030 року. В Індії вугільна генерація також продовжить зростання у коротко- і середньостроковій перспективі. Така сама доля чекає Японію та Південну Корею — країни, в електрогенерації яких вугілля традиційно відіграє провідну роль.

Так, відновлювані джерела енергії забезпечать виробництво 87% електроенергії в Європі та 55% у США, але навіть у цілому досягнутого 38-відсоткового світового зниження викидів буде недостатньо, щоб утримати глобальний рівень вуглекислого газу нижче за 450 частин на мільйон (ppm), як це визначено Міжурядовою групою зі зміни клімату.

Угода COP21 і вся ця вугільна контрацепція (від новолат. contraception — виключення) сильно тхнуть "новою нещирістю". Вартість цієї "нової нещирості" — 100 млрд дол. щороку до 2025-го.

Утім, і модернізаційний підхід з екологічним ухилом довіри не викликають. Як кинуто в "Come On!" банкірам-героям фінансової кризи 2008–2009 років: "…вони зробили себе "надто великими, щоб програти" — або щоб відправитися у в'язницю". Спробуйте, переконайте їх зменшити споживання.

Головне в розумінні комісією Брундтланд сталого розвитку — це коли задоволення потреб нинішнього покоління не ставить під сумнів спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Шляхетне сімейство Кортоп (Courthope) із Сассекса у 1393 р. поставило дуб на крокви Вестмінстерського холу й одразу заклало нову діброву, щоб далекі нащадки змогли, коли настане черга ремонту, скористатися деревиною, про що було зроблено запис у сімейному архіві. Чим не приклад слідування правилам сталого розвитку? Але нові крокви знадобилися через 520 років, аж 1913-го. Якщо вважати, що за століття проходить три покоління, суперприз виграв лише шістнадцятий господар, та і то завдяки тому, що в лондонських архівах XIV століття збереглися списки постачальників. Інші покоління так і не спромоглися, не насмілилися задовольнити свої потреби. Але ж напівзотлілий пергамент із телячої шкіри з вицвілим чорнилом могли й не знайти.

І поки що з усією "новою нещирістю" триває ця кампанія за низьковуглецеву енергетику, якийсь ITER — Міжнародний термоядерний експериментальний реактор — "дюжиною ножів" уже лоскоче їй спину. Якщо й справді не в такій далекій перспективі термоядерні установки вироблятимуть 65–75% планетарної електроенергетичної продукції (Михайло Краснянський "Стислий посібник із енергозбереження...", DT.UA №26 від 8 липня 2005 р.), то нові вітряки стануть вертіти лопатями поруч зі старими голландськими вітряними млинами, приваблюючи туристів.

Приклади не тільки безпрецедентно швидкого технічного розвитку, а й ставлення до справи дало освоєння космосу. Спільна постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР про створення Науково-дослідного випробувального полігона №5 Міністерства оборони, нині відомого як космодром Байконур, вийшло 12 лютого 1955 року, а 4 жовтня 1957-го з нього було зроблено запуск першого штучного супутника Землі.

За ці буквально лічені 965 днів було обстежено кілька підходящих районів та обрано оптимальний варіант, вирито й забетоновано під стартовий майданчик гігантський котлован обсягом у мільйон кубометрів завглибшки 50 метрів... й т.ін., аж до будівництва фальшивого космодрому біля селища Байконур.

І, у принципі, не настільки важлива суперечка істориків про те, було освоєння цілини в Казахстані операцією прикриття будівництва космодрому біля роз'їзду Тюра-Там чи грандіозне будівництво пристосували до іншої грандіозної кампанії. Феноменальна радянська економіка, яка зуміла після нещодавньої такої руйнівної війни одночасно реалізувати два такі суперпроекти.

Для цього обом країнам — і СРСР, і США знадобилася мобілізаційна економіка, коли всі ресурси країни спрямовані на одну або кілька головних цілей.

Запуск СРСР штучного супутника Землі 1957-го викликав у США психологічний стан, який отримав назву "момент супутника", "супутникова криза". Наступник Дуайта Ейзенхауера на посту президента США Джон Кеннеді підняв градус космічної гонки до статусу військового протистояння, що забезпечило американському конструктору космічної техніки Вернеру фон Брауну запаморочливе фінансування.

Осмисленням смертельних обіймів двох наддержав став пасаж американського журналіста Гаррі Шварца на сторінках "Нью-Йорк таймс" за два дні до старту першої місячної експедиції: "Якби світом правила логіка, одне з почесних місць на мисі Кеннеді при запуску "Аполлона-11" до Місяця займав би Микита Хрущов, колишній прем'єр Радянського Союзу та колишній перший секретар радянської комуністичної партії... Ми до цього часу повною мірою розплачуємося за однобоке, ідеологізоване розуміння "переваги"" (The New York Times, July 14, 1969).

М.Хрущова у 1964 році зняли з усіх постів свої ж соратники за обвинуваченням у волюнтаризмі. Д.Ейзенхауер, який був противником мобілізації економіки та перегонів у космосі, отримав купу обвинувачень, аж до старечого слабоумства. Але ні в кого не піднялася б рука кинути в них камінь "нової нещирості".

Нехай не буде ілюзій із приводу розбіжностей на мега- і макрорівнях. Українську енергетику гіпсового століття можна виставляти як шедевр "нової нещирості". Приєднавшись 2010 року до Європейського енергетичного співтовариства, Україна прирекла себе на масову екологічну модернізацію генеруючого фонду. Але серйозно доведенням гранично фізично й морально зношених ТЕС до відповідності європейським нормам за викидами пилу, оксидів сірки та азоту на призначений термін (1 січня 2018 р.) ніхто так і не зайнявся. Зрештою, Міненерговугільпром України розробило Національний план скорочення викидів від великих установок спалювання, метою якого стала мінімізація негативних економічних наслідків, що виникають у результаті несвоєчасного дотримання вимог ЄС. Однак і національний план теж не виконується...

В економічній теорії є хрестоматійний приклад зі студентами, які живуть в одній кімнаті гуртожитку, один із яких курить, другий — ні. Їхня правильна економічна поведінка — домовлятися: кому потрібніше, нехай викупить собі право на чисте повітря або на його забруднення.

Європейцям, за аналогією, доведеться зрештою заплатити за чисте повітря безоплатними поставками в Україну електроенергії, аби лише тут не розтоплювали своїх "великих установок спалювання". А поки що місцеві енергетики платять штрафи багатим європейцям за те, що не спромоглися вчасно "пришити золоті пряжки до стоптаних башмаків", на що така схожа екологічна модернізація ТЕС. Точніше, споживачі їхньої продукції через тариф покривають призначені місцевим енергетикам штрафи.

У китайській притчі жаба, яка потрапила в казанок із окропом, залишиться живою, тому що відразу з нього вистрибне. А така сама жаба, посаджена в підвішений над багаттям казанок, але з холодною водою, звариться заживо.

Глобальне потепління підступне своєю поступовістю. Тому воїн, як написав Карлос Кастанеда, "сумнівається й розмірковує до того, як приймає рішення. Але коли воно прийняте, він діє, не відволікаючись на сумніви, побоювання та вагання". Мораль: якщо рішення зробити економіку безвуглецевою прийняте, то, як кажуть, "Do or Die!" — зроби або вмри. У нас частіше можна почути "Умри, але зроби!", однак суть одна.

Якій бути новій енергетиці? Новою щирою! Навіть якщо для цього знадобиться мобілізаційна економіка.

Століття тому короля Людвіга II, який мобілізував економіку Баварії під будівництво замків у горах, визнали божевільним і відсторонили від влади, щоб повністю не розорив скарбниці своєю "інвестиційною діяльністю". А нині побудований ним замок Нойшванштайн відвідують мільйони туристів, які щорічно залишають за дотик до "альпійської казки" понад 70 млн євро. Додайте до цього доходи хазяїв баварських готелів, ресторанів, магазинів, власників усіх видів транспорту...

Come On! Однак "Нова нещирість" і тут за плечем: "Come On!" це не тільки "Давай!", а й "Та досить тобі!".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво