Скраплений газ - Артем Куюн про трансформацію у сфері енергоринку та поставки скрапленого вуглеводневого газу - Новини України - Енергоринок - dt.ua

Пропан за тридев'ять морів

1 квітня, 11:09 Роздрукувати Випуск №1288, 28 березня-3 квітня

Поки розвинені країни активно шукають заміну викопним паливам, українці залишаються вірними давнім традиціям, змінюючи паливні переваги в рамках старих добрих нафтопродуктів.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Головний тренд останніх років — трансформація бензину в скраплений газ. От уже років зо три, як цьому процесу пророкують завершення, але 2019 року споживання скрапленого газу знову збільшилося на 11% і перевищило 2 млн тонн. Новий рекорд вивів Україну в лідери світового рейтингу шанувальників цього цікавого енергоресурсу. При цьому автоматично загострилося питання стабільного та безпечного забезпечення, яке поки що опирається переважно на Росію з усіма ризиками, що звідси випливають. Варіанти є, притім настільки цікаві, наскільки й примарні.  

Made in USA

Глобальна трансформація попиту на енергоресурси стимулює цікаві зміни в сфері поставок скрапленого вуглеводневого газу (СВГ, LPG). П'ять років тому на цю сцену вийшли Сполучені Штати, змусивши повірити в те, що ще недавно здавалося фантастикою. Американська сланцева революція викинула на ринок величезну кількість пропану, а трейдери створили потужності для його перевалки на море та транспортування за океан. (Характерно, що самі Штати СВГ не споживають.)

За даними агентства Thomson Reuters, експорт із США зріс 2019 року на 18,8%, або до 41 млн тонн (понад 20 ємкостей ринку України). Торговельні війни й інші політичні процеси змінили географію цієї експансії: американцям довелося переспрямовувати колосальний обсяг із китайського ринку в Європу. Загальне зростання поставок у країни Старого Світу за рік становило 31%.

У Європі американський газ прогнозовано вступив у боротьбу з російським, неабияк потіснивши його позиції. Але й росіяни не сидять склавши руки. Найбільший російський виробник LPG компанія "Сибур" 2019 року запустила великий нафтохімічний комплекс. Виробництво забиратиме на переробку близько 1,8 млн тонн пропан-бутану на рік, а це третина всього російського експорту. Вибираючи між напрямками, за якими доведеться скоротити експорт, росіяни урізали поставки на далекі ринки, зберігши контроль над близьким зарубіжжям, зокрема над ринком Польщі.

Чому це важливо для України? Ціни на польсько-білоруському кордоні — головний бенчмарк для ринку Східної Європи, це котирування регулює, зокрема, ціну на основний обсяг російського й білоруського газу, що поставляється в Україну. Але головне, що індекс впливає на потік газу з альтернативних джерел, передусім з регіону АРА (паливного хабу Амстердам—Роттердам—Антверпен) у Польщу. А там і до України недалеко…

Досвід Польщі в цілому дуже важливий і цікавий для України. По-перше, розвиток українського ринку рухається загалом польським шляхом. По-друге, РФ відіграє вирішальну роль у постачанні й ціноутворенні обох ринків. А по-третє, польські трейдери беруть дедалі активнішу участь у наповненні газом України.

Дорога до моря

Скорочення поставок російського газу в Польщі очікували давно, і місцеві трейдери готувалися до цього, проробляючи альтернативні джерела. Ресурси очікувано знайшли на морі, де дедалі активніше став з'являтися той самий американський газ. Заокеанський ресурс почали приймати в Гданську. Правда, поки що польські порти не можуть розвантажувати великі танкери, в яких газ приходить у Європу із США: вантаж спочатку розливають в менші "човни". Наприклад, 2019 року однією з таких баз перевалки став шведський порт Карлсхамн. Шведів також торкнулося скорочення поставок компанією "Сибур", і вони також знайшли йому заміну в Америці.

На кінець 2022 року на північному заході Польщі планується запустити великий комплекс із переробки СВГ, для його завантаження треба буде збільшити імпорт майже на третину. У рамках проєкту передбачається будівництво терміналу, здатного приймати великі судна безпосередньо, адже питома вартість транспортування в великих танкерах у кілька разів нижча. Це означає, що перейти на ресурс, альтернативний російському, буде ще простіше.

Створення потужного каналу поставок "морського" газу в Польщі в перспективі може бути цікавим і для України.

"Нині ніхто не тримає обсягів під Україну, попит відкривається ситуативно. Якщо ринок дозріє для довгострокової роботи, можна купувати додаткові обсяги з моря", — говорить великий польський трейдер.

Очікуючи "погоди"

Минулий рік ознаменувався знаковою подією — в одеський порт прибула партія автогазу американського виробництва. Характерна подробиця: газ прийшов не прямо, а був перевантажений на Кіпрі в невеликий "човен". Як і Польща, ми поки що не маємо терміналів для прийому великих танкерів.

Тим часом Україні термінал для резервного постачання з моря вкрай потрібний. Частка російського газу в балансі ринку — 33%, також від Росії залежить транзит казахського газу в Україну, а це ще 15% ринку. На випадок чого оперативно замістити обсяги, що випали, буде нічим.

З іншого боку, міцні позиції російського газу в Україні й Польщі пояснюються просто — мінімальною ціною. Будь-яка, навіть найближча альтернатива: а) набагато дорожча, б) найчастіше це той самий російський газ, але з націнкою перекупників.

Останні два-три роки ринок час від часу моделює життя без Росії. До таких думок востаннє підштовхнули дії російської влади в травні 2019 року, коли було зупинено не лише поставки російського газу, а й транзит казахського в Україну. Тоді казахським трейдерам довелося одержувати в Мінекономрозвитку РФ спецдозвіл на транзит газу в Україну, а до погодження документів було залучено уряди обох країн. Ці зволікання збили графік відвантажень із Казахстану, а дрібніші компанії так і не отримали дозволу.

Замістити поставки російського газу Україна може доволі безболісно. В останні роки різниця у ціні на газ із моря і ресурс на східному кордоні України становила близько 100–150 дол./тонна, а 2019-го цей показник знизився до 30 дол. у середньому по року. Тобто ресурс із моря якщо й буде дорожчим, то ненабагато. Інша річ, що можливості з його приймання і досі дуже обмежені. Реальні потужності з обробки СВГ в Одесі й Чорноморську становлять близько 40–45 тис. тонн на місяць. Щоб перекрити російські 70 тис. тонн, доведеться напружитися казахам, білорусам і полякам.

Якщо ж, як у травні 2019 року, разом із російськими випадуть поставки з Казахстану, то компенсувати цей обсяг буде вже проблематично, а через ціновий вибух навряд чи збережеться привабливість автогазу.

Україна могла б почуватися значно спокійніше, якби у нас був великий комплекс із приймання СВГ із моря. Але державним компаніям на кшталт "Нафтогазу України" явно не до цього (вони взагалі показали свою прихильність до зворотного переходу з газу на бензин), а приватним — тим більше. Мова про проєкт вартістю близько 40 млн дол. і роки на його реалізацію та повернення інвестицій. Але про яке повернення можна мріяти, якщо "морський" газ набагато дорожчий за російський? У нинішніх умовах він ризикує перетворитися на другий "Південний потік" і нафтопровід Одеса—Броди.

"Щоб завантажити термінал, потрібне мито на російський газ 85–100 дол./тонна та гарантії його збереження протягом 5–7 років. Тоді й інвестор знайдеться, і буде незалежність від Росії", — говорить представник великої трейдингової компанії.

Однак сьогодні, коли інвестпроєктом називають дитячі майданчики, такі міркування і плани виглядають фантастичними. І це без урахування зовнішньополітичного вектора, що коливається.

Всі статті автора читайте тут

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво