Власність, ринок і ціна газу - Енергоринок - dt.ua

Власність, ринок і ціна газу

19 квітня, 17:37 Роздрукувати Випуск №15, 20 квітня-25 квітня

Уряд велить "Нафтогазу" знизити ціни на газ для домогосподарств, НАК каже, що Кабмін сам створив умови, за яких це практично неможливо.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Не встигли ми зрадіти повідомленню про зниження ціни на газ для населення (аж на 17 коп.), як нам нагадали, що з 1 травня 2019 р. ціна знову зросте на 15% — до 7184,8 грн/тис. кубометрів. Перспективи подальшої динаміки цін на газ нікому не відомі, хоча вони не залишаються поза увагою ринку газу. От тільки Кабмін і НАК ніяк не домовляться.

Уряд велить "Нафтогазу" знизити ціни на газ для домогосподарств, НАК каже, що Кабмін сам створив умови, за яких це практично неможливо.

Нині для "Нафтогазу України" є обов'язковим виконання вимог постанови Кабміну №867 від 19 жовтня 2018 р. Вона затверджує положення про покладання ПСО на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення суспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, зазначають у НАКу.

Це положення, зокрема, визначає, що ціна "Нафтогазу" на газ для роздрібних постачальників газу населенню, виробників теплової енергії та інших захищених категорій споживачів з 1 травня 2019-го підвищується на 15% — до рівня 7184,8 грн/тис. кубометрів (без урахування ПДВ і витрат на транспортування та розподіл).

При цьому ринкова ціна газу на травень, опублікована станом на 16 квітня Українською енергетичною біржею, становить 6800 грн/тис. кубометрів із ПДВ, або на 27% нижча за ціну, розраховану відповідно до вимог Кабінету міністрів. До 1 травня в уряду та "Нафтогазу" ще є шанс домовитися...

Влада звикла до нашого небажання вникати в правові та економічні тонкощі тієї чи іншої ситуації. І сподівалася, що населення, заплутавшись у хитросплетенні "законів цивілізованого ринку", не надумає заглянути в Конституцію України.

Тим часом порівняння Основного Закону нашої країни з практикою використання природних ресурсів може не лише здивувати, а й наштовхнути на несподівані думки.

Річ у тім, що згідно зі ст. 13 Конституції вся земля України, а також її надра та ресурси належать українському народу. Це означає, що всі ми та кожний із нас окремо є законними власниками не тільки орних земель, а й лісів, руд, вугілля та газу, річок і всього іншого, чим нагородив Україну Господь Бог і Матінка Природа. Це з одного боку.

З іншого боку, ми знаємо, що тривалі роки наш уряд "удосконалює ринкові відносини". Будь-який економіст знає, що основний закон ринку — це закон обміну, при якому "власність уступається, але вартість залишається". Інакше кажучи, відносини вважаються ринковими, якщо замість власності залишається її вартість.

Звідси випливає, що законне відчуження нашої власності має супроводжуватися відшкодуванням її вартості всім нам. Словом, не видобувні компанії, а всі ми — і кожен з нас окремо — мають отримувати неабиякі гроші за розроблені в Україні ресурси. Так-так, не порцію балаканини про "декларативність" нашої Конституції, а саме гроші. За кожний кубометр нашого газу, викачаного підприємствами "Укргазвидобування"; за кожну тонну нашого вугілля, видобуту в шахтах "вугільних королів"; за нашу руду, наш янтар, наш ліс і т.ін.

Вартість, що підлягає відшкодуванню, — це грошове вираження вигоди (користі), яка має отримуватися з нашої власності. Яким чином формалізовано цей процес? У тій самій статті Конституції йдеться, що розпорядження народною власністю здійснюється органами державної влади. Це означає, що народ і влада України перебувають у відносинах "довірителя" власності та її "розпорядника". Очевидно, що діяльність "розпорядника" має бути спрямована на отримання з власності максимально можливої для "довірителя" користі з метою його реальної капіталізації та "депролетаризації" (за термінологією І.Тютюна).

Отримання користі неможливе без обліку власності та контролю над її експлуатацією. Таким чином, першим завданням "розпорядника" має бути організація об'єктивної (вартісної та технологічної) оцінки всіх ресурсів, які підлягають розробці в недалекій перспективі. За сучасних умов, коли оцінці піддаються будь-які об'єкти, потенційно придатні для ринкової реалізації (від косяків тріски в Північному морі до покладів руди на Місяці), виконання цього завдання особливих труднощів не викликає.

Знаючи об'єктивні характеристики народної власності, її "розпорядник" буде зобов'язаний:

— забезпечити оптимальний розподіл розроблюваних ресурсів між видобувними компаніями та підприємствами-розроблювачами;

— організувати діючий контроль за ефективною роботою цих підприємств;

— стягувати з них рентні та інші обов'язкові платежі до бюджету;

— акумулювати кошти, отримані за розробку родовищ, масивів і покладів ресурсів, а також за їхню реалізацію на українському та світовому ринках.

Зрозуміло, що розроблені та реалізовані ресурси мають переходити у власність видобувних підприємств тільки після розподілу загальної суми їхньої оцінки між громадянами України та відповідних перерахувань на індивідуальні рахунки кожного з нас.

Також зрозуміло, що своєчасність і повнота розрахунків видобувних підприємств із українськими громадянами мають перебувати під контролем "розпорядника" і підтверджуватися безумовною державною гарантією.

І ще одне уточнення. Оскільки український ринок є частиною європейського, наші індивідуальні рахунки, звичайно ж, мають бути валютними. Європа — отже, Європа.

Очевидно, що невдалий розподіл власності та її безладне використання жодної користі "довірителю" (власнику) не принесють. Відсутність користі, що свідчить про недбалість "розпорядника", може обернутися для нього адміністративним стягненням і навіть кримінальним переслідуванням. Також очевидно, що привласнення "розпорядником" виручки від реалізації довіреної йому власності завдає "довірителю" (власнику) прямих фінансових збитків.

Відповідно до КК України подібні махінації спричиняють відкриття кримінальних справ за статтями "крадіжка", "грабіж" або "розбій", після чого злодійкуватого "розпорядника" засуджують до кримінального покарання, і він відшкодовує збиток потерпілому "довірителю" (власнику).

Нарешті, перепродаж "розпорядником" власності самому "довірителю" не тільки завдає тому "збитків"; не тільки загрожує "розпоряднику" судом за "шахрайство"; а й, погодьтеся, лежить за межами порядності, моралі та елементарного здорового глузду.

Хоч як дивно, але саме така ситуація склалася на "ринку" українського газу. Попри ознаки усіх перелічених вище злочинів — від "недбалості" та "крадіжки" до "розбою" та "шахрайства", які містяться в ній, ніхто не помічає ні її абсурдності, ні яскравого кримінального забарвлення.

А ситуація цілком абсурдна: представники "розпорядника" (наші наймані службовці) продають нам ("власнику-довірителю") нашу ж, підтверджену Конституцією, власність (газ), установивши на неї непідйомні для нас (європейські) ціни, сподіваючись відкупитися образливо мізерними субсидіями. Якщо називати речі своїми іменами, то "людям втричі дорожче продають те, що спочатку в них украли".

Тим часом залізна формула ринку "власність уступається, але вартість залишається" диктує зовсім іншу логіку. Доти, доки діє ст. 13 Конституції України, громадяни України як власники її ресурсів мають вітати подорожчання газу на європейському ринку, радіти збільшенню його видобутку та багатіти не по днях, а по годинах. Логічно?

Зауважу, що подібна схема зовсім не нова. Вона діє, наприклад, у Норвегії і Саудівській Аравії та, судячи з реакції населення цих країн, діятиме ще не один рік, і навіть не десять.

На жаль, нічого подібного в Україні не відбувається. Чому? Адже у разі відкриття індивідуальних валютних рахунків повністю зникає ціла купа проблем на кшталт зубожіння населення та "латання дірок" у бюджеті, визначення розмірів субсидій і порядку їхньої монетизації, економії ресурсів та утеплення житла тощо, — аж до оздоровлення ринку товарів народного споживання. І це зрозуміло: перевищення обсягів розроблюваних ресурсів над їхнім витрачанням у домашніх господарствах забезпечить таку динаміку наших рахунків, що будь-яка нормальна людина без проблем оплатить комунальні послуги та поточні витрати, з'їздить у відпустку та навіть поповнить депозит у комерційному банку.

Менш того, за такої організації ринку знайдуться напевно громадяни, які підуть своїм шляхом. Накопичивши валюту (припустімо, у літній період), вони постараються дистанціюватися від централізованої інфраструктури. Наприклад, куплять вітрогенератори або сонячні батареї, пересядуть на велосипеди й самі змайструють для себе меблі. Заощадивши на поточних витратах, вони зможуть вкластися в особистий бізнес, а за бажання — об'єднатися для створення великих підприємств. Розширюючись та укрупнюючись, ці підприємства забезпечать безробітних роботою, когось утримають від еміграції та почнуть конкурувати з монополіями, посприяють наповненню ринку, створять додатковий стимул для банківської діяльності й ділової активності... Тобто, діючи в повній відповідності з деклараціями нашої влади, наповнять формальні ринкові відносини їхнім реальним змістом.

Чому про цю схему мовчать численні піклувальники за народний добробут? Через недомисел? Чи думають, що люди нібито розгубляться та витратять валюту кудись не туди? Вирішили, що хтось прилаштує наші кревні краще, ніж ми самі? Чи вважають, що замість звичайної для Заходу рентабельності 10–15% наше "Укргазвидобування" має зберігати 250%? Що без піратського відчуження нашої власності постраждає одіозний "Нафтогаз"? Що нормальний прибуток недостатній для нормального розвитку української ГТС?

Може, усе простіше? Можливо, наших доброзичливців фінансують газові монополісти? Ті самі, які розкрадають наші ресурси, покарання не бояться й віддавати награбоване не збираються. Показово, що з "доброзичливцями-популістами" повністю солідаризуються непохитні "ринковики" — різного роду публічні люди, які наводнили ТБ ток-шоу. Не один рік вони морочать нам голову запитаннями на тему: скільки платити за комуналку? Тоді як логічне запитання: кому платити за ресурси?

Слід наголосити, що викладена позиція не має нічого спільного з "лівацтвом", радикалізмом і популізмом. Будучи у повній відповідності з Конституцією України, вона автоматично зміниться лише в одному випадку — у разі перегляду нашого Основного Закону.

Оскільки чинної Конституції України поки що ніхто не скасував, а безоплатне відчуження власності, як і раніше, називається крадіжкою, цілком очевидно, що крадії, як це відбувається в усьому цивілізованому світі, мають сидіти у тюрмі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво