Батько в домашньому інтер'єрі - Сімейне коло - dt.ua

Батько в домашньому інтер'єрі

15 лютого, 16:38 Роздрукувати Випуск №6, 16 лютого-22 лютого

Дуже тішуся, коли на консультацію приходять чоловіки, особливо коли ці чоловіки — батьки, які турбуються про своїх дітей.

Але часто мій оптимізм закінчується після того, як чоловіки озвучують свій запит. Цей запит виглядає гнітюче й найчастіше формулюється так: "Мені стало незручно жити з цією людиною (дружиною, дитиною), і я хочу, щоб ви її змінили". При цьому зміни мають бути радикальними: сором'язливого хлопчика вони хочуть бачити лідером; а вертлява і жвава дитина — щоб ниділа над підручниками; щоб рішуча дівчинка була тихою й ласкавою господинькою; а активна й розумна жінка — підперезана фартухом біля плити. 

Один чоловік якось мені так і сказав, що його неймовірно збуджує вигляд дружини, яка миє підлогу, стоячи навколішки. При цьому переважно чоловіки в домашньому інтер'єрі бачать себе Бахусом, що розлігся серед виноградних лоз і споглядає мирську суєту. Право на таку роль дає їм усвідомлення власної винятковості у здобуванні хліба насущного, хоча гроші й статусність давно стали частиною життя величезної армії жінок. Але чоловіки дивним чином не спромоглися прийняти того факту, що багато функцій уже можна не делегувати виключно жінці, адже кнопки на мікрохвильовці, мультиварці та пральній машині зовсім індиферентні до гендерної різниці. І давно вже немає ніякої чоловічої або жіночої роботи, а є розуміння партнерства, де кожен здатен бути таким, яким годиться бути батькам, незалежно від статі.

Одна клієнтка вразила мене фразою: "Чоловік зробив мені подарунок — забрав дитину з садка". Дуже сумно усвідомлювати, що близько 80% населення нашої країни нічого осудного в цій фразі не знайдуть і навіть трохи позаздрять такому "шикарному подарунку". Невже все так погано в нашому королівстві?

Дивно навіть говорити про це, але я не сумніваюся, що в чоловіка такі ж дві руки, як і в жінки, і він чудово може замінити памперс, зварити суп, погодувати дитину й помити посуд. Але він чомусь цього не робить. Ці руки зможуть засилити нитку в голку, попрасувати штани й повісити сушитися білизну, чи не так? Чи це ж теж "жіноча робота"? Втім, чоловік, котрий, приміром, на роботі займається складною логістикою, чомусь у побуті не може побудувати простих схем переміщення дитини в садочок або школу, на щеплення чи в художню студію, якщо менеджерську й координаційну роботу не візьме на себе дружина. І чоловік у таких ситуаціях стає лише нервовим, роздратованим водієм, якому постійно треба нагадувати, що і як слід робити з дитиною, коли її погодувати, у що її вдягнути і які уроки примусити робити. Ба більше, чоловік при цьому ще й скаже, що це все йому непотрібне і що він не мусить виконувати чиїсь забаганки, коли дружина здатна це все зробити самостійно. Так, жінки давно вже все можуть зробити самостійно. І з появою шуруповертів життя жінки стало зовсім інакшим! Та й чоловіка для "чоловічої роботи" можна найняти за тарифом — сантехніка, водія, слюсаря. Втім, як і жінку для умовно "жіночої". Але ми вперто продовжуємо жити разом, фантазуючи про чесні партнерські стосунки. Що ж нам заважає їх побудувати?

Можливо, самі жінки побудували так своє життя з чоловіками, і час отямитися та почати щось змінювати. Інакше вони звикнуть і навіть скажуть нам: сама винна! Чому ми не довіряємо, не дозволяємо, боїмося, що не впорається? В одному з моїх улюблених фільмів "Крамер проти Крамера" головна героїня у виконанні прекрасної Меріл Стріп, утомившись від байдужості свого чоловіка, що нехтує своїми батьківськими обов'язками, залишає йому сина і йде "шукати себе". Спантеличений батько просто змушений зайнятися дитиною самостійно і, в результаті, стати чудовим, турботливим батьком, що визнає згодом і його дружина. Невже для того, аби чоловік повноцінно включився у своє батьківство, йому треба зустрітися з проблемою у жорсткому режимі безвиході й стресу?

Але, зважаючи на все, ми вже в дитинстві закладаємо основу для стереотипів, які потім буйним квітом розцвітають у психологічне й фізичне насильство, у гендерну дискримінацію й тиражування тих-таки стереотипів. Так, ми навчили себе не боятися купувати дівчаткам машинки і навіть дозволили хлопчикам інколи плакати, але все ще не розуміємо, що роль батька не обмежується утриманням сім'ї, а має включати значно ширше коло функцій і обов'язків. Саме батько є тим, хто вводить дитину у світ інших людей, навчає її взаємодіяти з ними, спілкуватися, досягати мети і йти вперед, почуваючись у безпеці. Саме батько вносить смисли, формує великі й малі життєві завдання, забезпечуючи це все психологічними ресурсами — вірою в себе, встановленням правил, реальним прикладом. 

Не будемо лукавити: в нас у суспільстві батько часто виключається із взаємодії практично прямо після зачаття, наче це й була єдина мета — просто народити дитину. А свій внесок у виховання дітей батьки звикають робити грішми, незалежно від того, живуть вони з їхніми мамами чи ні. Жінки й самі нерідко відлучають чоловіків від виховного процесу, боячись, що батько "навчить дитину поганого", а під "поганим" мається на увазі якраз "незручна" для мами поведінка, коли дитина намагається мати свою думку й робити "по-своєму". Ба більше, багатьом мамам приємно й вигідно мати сферу, в якій вони є повновладними господинями і де всі спроби чоловіка конкурувати приречені на провал. При цьому мами легко роблять із батьків такого собі "поганого поліцейського", і батьки погоджуються виконувати цю огидну роль, думаючи, що так вони зберігають за собою лідерство в сім'ї, а по суті вони лише опудало і жертва жіночої маніпуляції. 

Навіть практика розлучень у нашій країні доводить, що провідну роль у вихованні дитини бере на себе мати, часто продавлюючи це як такий собі "подвиг" і отримуючи від суспільства схвалення у вигляді всіляких матеріальних та психологічних привілеїв і співчуття. Таким чином, батько не тільки виключається з виховного процесу, а й набуває образу такого собі монстра й негідника, що "залишив жінку з дитиною", хоча, за великим рахунком, дитину, може, ніхто й не залишав би, якби на те не материна воля. А жінки, у своєму прагненні помститися й покарати кривдника, створюють і в очах дитини образ поганого тата, якому не можна довіряти. І тут уже для дитини формується нова реальність із новими знаннями про себе. Адже це жахливо, якщо мати виховує сина, ненавидячи його батька. Саме так вона формує у хлопчику ставлення до себе як до чоловіка, котрий зрештою може виявитися непорядним і жахливим. Для дівчинки, яка опинилася у схожій ситуації, теж готові негативні сценарії, адже саме так утворюється в юних головах формула "всі чоловіки негідники". Як же тепер серед них знайти того, хто негідником не буде? Незавидна доля. 

Ось і множиться, і передається з покоління в покоління розуміння того, що довіряти чоловікам небезпечно, а отже краще якось по-швидкому навчитися справлятися самій, без помічника, без партнера, бо він ненадійний і може зникнути в будь-який момент без попередження. А вже чоловік не примушує в собі розчаруватися, — його спосіб життя і справді часто не дуже змінюється після народження дитини. Він так само гуляє з друзями, так само розраховує на ситні обід і вечерю, на звичний, влаштований побут і випрасувані сорочки, не замислюючись, якою ціною жінка облаштовує цей затишок. Так, він може інколи побути "помічником" і гордо повісити собі за це медальку, але це тільки посилює відчуття того, що чоловік ненадійний, і все це тимчасово.

Недавно в мережі знову вигулькнула стаття Клінта Едвардса, який ще у 2016 р. став популяризатором батьківства, заснувавши рух "I Don't babysit, I parent!", зруйнувавши звичний чоловічий стереотип про те, що чоловік — лише помічник жінці в догляді дитини. Так, нарешті про батьківство почали говорити. Нарешті про батьківство почали говорити самі батьки. Може, саме увімкнувши принцип "рівний — рівному", ми зможемо розбудити в нових поколіннях забуте відчуття справжнього батьківства, яке створить внутрішнє розуміння того, що чоловік — теж батько. 

Бути батьком — не подвиг, і жінка, за великим рахунком, потребує не допомоги, це дитина потребує батька, якого не наймеш за тарифом. Батька, який буде з тобою тоді, коли тобі це справді потрібно, тобто завжди. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво