Дотик до зрілості, або Як спланувати свою старість - Сімейне коло - dt.ua

Дотик до зрілості, або Як спланувати свою старість

23 листопада, 2018, 17:01 Роздрукувати Випуск №45, 24 листопада-30 листопада

Доволі давно помітила одну тенденцію: стало неймовірно важко визначати вік дорослої людини.

Хтось на вигляд набагато старший, хтось — значно молодший, інші взагалі завжди одного віку, на заздрість однокласникам, які прийшли на зустріч випускників. Ну реально проблема з цими зустрічами через двадцять років! Помістив фотографію у Фейсбуку — і чуєш: "І ви всі вчилися в одному класі? І цей "стариган"? А хто ця дівчина? А ця на вигляд старша за вашу вчительку!" 

Людство стало жити довше — це вже очевидний факт, і ВООЗ теж вирішила відкоригувати вікові класифікації. Середнім віком тепер вважається вік від 44 до 60, а старість, згідно з цією класифікацією, починається з 75. Щоб розуміти, як ці градації змінилися за останні двісті років, треба усвідомити, що старій лихварці зі "Злочину і кари" Достоєвського було всього 42, а старому Кареніну в Толстого — 48. Реальний кардинал Рішельє на час облоги Ла-Рошелі мав 42 роки, а в 57 він уже помер від старості. Так, часи тепер інші. Але одного разу ми всі виявляємо, що молодших за нас значно більше...

Нині бажання виглядати молодшим перетворилося, буквально, на психічне відхилення. Якщо на касі у тридцятирічної жінки продавець попросить паспорт при купівлі алкоголю, вона захоплено повідає про це всьому світу і зробить магазин об'єктом свого паломництва за алкоголем на найближчий місяць. Хтось кокетливо приховує свій вік, хтось радіє, коли його віку "не вгадали", хтось бентежиться, коли йому дають "свої" роки, хтось тішиться, що його сприйняли за старшого брата дорослої доньки. 

Слід визнати, людство завжди мріяло продовжити свою молодість, використовуючи всілякі зілля та засоби, розшукуючи рецепт вічного життя, намагаючись якось поліпшити зовнішній вигляд, що невблаганно змінюється з роками. Комусь вдається шляхетно приймати своє старіння, хтось бореться з останніх сил за гладкість і пружність шкіри, бореться з сивиною та ознаками в'янення тіла. Найчастіше ці спроби виглядають смішно й незграбно, але мені щиро жаль цих людей: їм страшно, їм смертельно страшно старіти. Здавалося б, цей страх просто зобов'язаний примусити людину вжити якихось заходів, щоб уберегтися від старіння, але, на жаль, часто він просто паралізує, і кожен підхід до дзеркала закінчується жахливим розчаруванням, більше схожим на калькуляцію зморщечок та сивих волосин. При цьому не важливо, скільки реально років геронтофобу, він з однаковим жахом дивиться на себе і в тридцять, і в п'ятдесят. Його дзеркало старіє, як портрет Доріана Грея. 

Страх старості часто призводить і до іншої поведінки, — люди витрачають просто безумні гроші на засоби з омолодження, пластичні операції та всілякі омолоджувальні процедури. Це відбирає не тільки кошти, а й час, за яким, власне, і женеться людина. У цій гонитві вона перестає жити повноцінним життям, відчувати реальність подій, втрачає зв'язок зі своїми бажаннями, з іншими людьми, емоціями, відкладає на потім стосунки, та й саме життя. І постає очевидне запитання: а жити коли плануєш? На мій погляд, тупо витрачати реальну молодість на те, щоб наздогнати її в старості лише у вигляді відображення в дзеркалі. 

До тих, хто стурбований вибором "рецепту молодості", в мене є дуже важливе запитання: кого ви хочете обдурити — себе чи інших? 

Нерідко до мене на прийом приходять жінки, які зробили "тюнінг" свого тіла головним завданням життя. Найчастіше ними рухає страх втратити партнера, коли жінка, наче дорога машина, перебуває у стані перманентного апгрейду заради чоловіка, абсолютно забувши, яким був її первісний зовнішній вигляд. Як це не сумно, партнери однак легко замінюють таку "вдосконалену модель" на "модель пізнішого року випуску". Від розлучення не рятує навіть усвідомлення кількості вкладених у вдосконалення коштів. 

Часто психіка жінки дуже потерпає від такого нескінченного прагнення вдосконалити себе, інколи цей розлад має ознаки дисморфофобії, яка трапляється дедалі частіше. Дисморфофобія — це панічний страх погано виглядати й не відповідати якимсь надуманим ідеалам, що тримає людину в постійній нервовій напрузі, примушуючи її безперервно проводити з тілом усілякі процедури, спрямовані на досягнення мнимої досконалості. 

Небажання стати некрасивим, напевно, трохи властиве всім, але, звісно, в цій недузі важливу роль зіграли глянсові журнали, які своїми відфотошопленими картинками змінюють у нашій свідомості уявлення про те, що все-таки слід вважати нормою. Адже завжди еталоном краси було і, сподіваюся, буде здоров'я. Саме здорове тіло виглядає і молодим, і гарним, решта — данина моді, умовностям та справа смаку. 

Мабуть, проблема ще й у тому, що ми виросли в країні, де страх старості впікся нам у шкіру, породжуючи цю саму геронтофобію. Адже яких старих ми бачили? Страшно описати словами. Основний жах був пов'язаний зі словами "безпорадність", "залежність", "тягар". У кращому варіанті — розмови на лавках або шахи в міському парку. Ми знали країну, де старіти красиво мало хто вмів. 

Подорожуючи, ми, звісно, зустрічали "закордонних" старих — яскраво й модно одягнених, допитливих і усміхнених, натхнених і спокійних. Вони зазвичай нікуди не квапляться, обіймаються й голосно говорять, активно жестикулюють. Вони танцюють, співають у хорі, збираються на тусовки, займаються сексом. А внуками — тільки за власним бажанням, отримуючи від них радість спілкування, а не муки виховання. Їхня старість видається насиченою, наша — понурою. І як, попри всі рівні обставини, не боятися старіти? 

Я знаю одну жахливу ваду старості, яка, приходячи разом із нею, погіршує становище людей похилого віку, але яка практично нівелюється в тих із них, хто працює з дітьми. Річ у тому, що найбільший жах старості — відсутність тактильності, так званий "тактильний голод". Адже важливо зізнатися собі в тому, що нам справді не завжди приємно обіймати старих, доторкатися до них, цілувати й пригортати. Так, через зміну форми тіла, специфічний запах, в'ялі шкіру та м'язи ми не з таким уже великим задоволенням приймаємо і їхні ласки. Ми дорослі, але не діти. Маленькі діти якось легко обіймають бабусь, лізуть на руки до дідусів, пригортаються до немолодої вчительки. 

По суті, діти продовжують нам життя. Люди похилого віку, які мешкають разом з онуками, за статистикою, живуть довше. Є безліч психологічних досліджень, які підтверджують, що подружжя, яке не відмовилося від поцілунків та обіймів, має вищу опірність до багатьох хвороб і повільніше старіє. Обійми дають нам відчуття захищеності, рятують від самотності, знижують кров'яний тиск і ризик серцевих захворювань. Гіпоталамус головного мозку під час обіймів і дотиків викидає у кров свій гормон — окситоцин, що приводить до появи доброго самопочуття й позитивного ставлення до світу. Недарма більшість людей так люблять масаж, адже це законний привід дати доторкатися до свого тіла й відчувати задоволення від цього. І це всього лише дотик... Давайте частіше обіймати одне одного, ну хоча б для продовження своєї молодості! Може, саме в цьому і є її рецепт?

Та боротися зі страхом старості можна і через її планування, як не дивно це чути. Чим більше в людини планів, тим більше бажання жити і бути у формі для їх здійснення. Важливо працювати і вчитися. Доки ми вчимося нового, в нас формуються нові нейронні зв'язки, а отже наш мозок буде в хорошій формі. Мозок просто зобов'язаний трудитися! Нові ідеї теж чудово надихають і мотивують до їх здійснення. Нові люди — це привід ділитися власною мудрістю й дізнаватися нове, що додає впевненості в собі та оптимізму.

Важливо не квапити життя і приймати рішення з надходженням проблем, займаючись профілактикою, а не прогнозуванням майбутніх труднощів. Вік — це привід побудувати стосунки з самим собою, навчитися отримувати задоволення, не відчуваючи за це сорому чи вини. Більшість життєвих проблем ми вже успішно вирішили, і нерозумно знецінювати свої досягнення тільки тому, що в когось у паспорті ще немає третьої фотографії. Для люблячих людей ми однак залишатимемося найкращими навіть на фотографії в пенсійному посвідченні, адже в нас є право нікому нічого не доводити.

Старість — не покарання й не прокляття, це цілком природний перебіг нашої особистої історії, але любов і мудрість мають допомогти нам усвідомити, що така "несправедливість" трапляється тільки з обраними.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво