Іспанський сором по-українськи - Сімейне коло - dt.ua

Іспанський сором по-українськи

19 квітня, 17:15 Роздрукувати Випуск №15, 20 квітня-25 квітня

Приводом для написання цієї статті послужили мої почуття, почуття, яких я зазнаю вже кілька тижнів.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Ті почуття, які поділяють зі мною дуже багато моїх друзів і знайомих, тих, із ким я зважилася поділитися своїми міркуваннями, перш ніж поділитися ними з вами. 

Багато хто перебуває майже в депресивному стані, відчуваючи сором за те, що відбувається, сором, властивий тим, хто схильний брати на себе відповідальність. Зараз чесно можу зізнатися, що і я відчуваю пекучий сором за події в нашій країні, за ті дивні дії, які вчиняю не я, і майже ніяк не можу впливати на те, що відбувається на моїх очах. Очевидно, у моїй лінійці моральних цінностей щось виглядало інакше, і є речі, якими мені однозначно хотілося б пишатися, а я, з не залежних від мене причин, тепер цього робити не можу.

Я пам'ятаю, як у Хорватії, на обіді в гостинних хазяїв апартаментів, які ми орендували, я сказала, що ми з України, і мені відразу назвали два прізвища, почувши які, я відчула гордість за країну. Ви, звичайно ж, самі легко назвете імена хоча б двох видатних українських спортсменів, чуючи які кожен українець відчуває гордість, немов це особисто він вийшов на ринг або забив гол. Так ми влаштовані: нам важливо пишатися своєю батьківщиною, своїми предками, корінням, батьками, належністю до хороших і розумних людей. Це частина нашої ідентичності, архетипна суть наших зв'язків із власним родом і тією спільнотою, яка нас приймає і яку вибираємо ми. А тепер якось соромно, хочеться натиснути на "стоп" і припинити всю цю комедію. Так, це відчуття сорому виникає саме тоді, коли ми чітко усвідомлюємо себе частиною народу або спільноти, яка робить погані вчинки. 

Треба сказати, що в цього явища є навіть назва — "іспанський сором", а в точнішому перекладі — "сором за іншого". З'явився цей фразеологізм не так давно, хоча саме явище сорому за іншого, мабуть, було й у допотопні часи, і навіть Творець, напевно, соромився вчинку Каїна. До іспанців це явище має стосунок лише тому, що фразеологізм уперше виник в іспанській мові, й англійською його перекладали саме з іспанської. Саме ж явище цілком мультинаціональне. До речі, іноді його називають і "фінським соромом", оскільки у фінській мові є навіть ціле слово, яке позначає відчуття сорому за іншого.

Зізнаюся, це відчуття я переживала й раніше, до нинішніх подій у країні, і, гадаю, багатьом з вас воно знайоме, наприклад, коли ми дивимося кіно і герой робить там дивні вчинки, або коли на сцені людина кривляється, а нам зовсім не смішно, а скоріше ніяково. Часто ніяково буває за блогерів у Ютубі або Фейсбуку, які говорять дурниці, а це дивиться твоя дитина. Або за тих людей, яких ти поважав, а тут вони раптом говорять геть дивні речі, і ти внутрішньо весь зіщулюєшся в надії, що це сон і ти прокинешся з розумінням, що цього всього не було, про всяк випадок ущипнувши себе сильніше. Людині розумній властиво відчувати емпатію, і ми часто відводимо очі, щоб людина, яка потрапила в неприємну ситуацію, не почувалася ніяково ще більше, якщо це, звичайно, не та ситуація, коли її мета — саме нас змусити ніяковіти.

Найчастіше червоніти нам доводиться саме за свою поведінку, за свої вчинки, але сором за інших не таке вже й рідкісне явище. Адже бувало ж і у вас, що при вас люди цілуються, а вам якось ніяково за це, ви відчуваєте конфуз, порівнюючи те, що відбувається, зі своїми внутрішніми маркерами і тими умовностями, які були основою нашого виховання. Відчуття недоладності або недоречності того, що відбувається, посилює наші відчуття, особливо якщо дія іншої людини виходить за рамки пристойності. Так, нам усім властиво вимірювати "середню температуру по палаті", зіставляючи свої дії з діями тих, кого належить поважати в нашому суспільстві. І якщо в них раптом зник цей внутрішній маркер, то ми своєю реакцією хоч якось спробуємо компенсувати цю прогалину у відчутті нормальності, порядності й розумної достатності наших співгромадян. 

Часто на прийомі діти скаржаться, що їм буває соромно за вчинки батьків, особливо коли ті намагаються за них заступатися перед учителями або дітьми в школі, коли вони при всіх сваряться і з'ясовують стосунки. Діти іноді прямо просять батьків: не робіть цього, не треба мені так допомагати, я впораюся сам!

Колись мені до рук потрапила німецька книжка про дитячі страхи. Там було мало тексту, але були дуже промовисті ілюстрації. Звичайно, там були малюнки й про страх темряви, і про монстрів під ліжком, і про страшних мікробів. Але мене вразила ілюстрація, зміст якої легко визначали діти, але на превелику силу ідентифікували дорослі. Там було зображено клас учнів, які сиділи за партами. Перед класом стояла здивована вчителька, і в якійсь химерній позі чоловік, він немов кривлявся. 

У дітей були різні вирази обличчя, вони сміялися, дивувалися, чудувалися. Але одна дитина явно відрізнялася від усіх: на її обличчі застиг жах, і воно було червоне, як рак. На запитання, що тут відбувається, дорослі часто не могли відповісти, а от діти легко казали, що цей чоловік — тато цієї "червоної" дитини, і їй соромно за нього, бо тато поводиться негарно. 

Напевно, одне з найбільших жахіть будь-якої дитини — соромитися поведінки своїх батьків, відчувати замість гордості розчарування. Мені здається, багато хто нині відчуває те саме, що й почервоніла дитина. Ті, ким треба й важливо пишатися, поводяться негідно, і сміх нас не рятує від моторошної фрустрації.

Психологи, звичайно, знають способи, як боротися з такого типу соромом, і порадять вам не долучатися до неприємних дискусій, не дивитися телевізора, уникати подразників, що викликають у вас такі деструктивні почуття. 

Особисто я не дивлюся реаліті-шоу тільки тому, що моє професійне почуття емпатії прокачане настільки, що я завжди відчуваю пекучий біль і сором за людину, яка потрапляє в неприємні ситуації, але такі шоу мають великий попит у глядачів і мають чималі рейтинги. Нас усіх нині втягнули в масове реаліті-шоу, де кожен з нас готовий у будь-який момент вибігти на поле й особисто забити гол супротивникові, жертвуючи навіть своєю репутацією. Ми всі втягнулися в гру, і навіть якщо в нас є можливість вимкнути телевізор, інформація однаково ллється на нас звідусіль — з білбордів, ТБ, соцмереж, від незнайомого таксиста, який вирішив у пориві почуттів поділитися своїми політичними уподобаннями.

Єдине, на мою думку, як ми можемо допомогти собі, — це запитати: як я можу вплинути на ситуацію і чи можу? Що зміниться від того, що я включатимуся в процеси? Якщо ви здатні щось змінити, дійте, тільки так, щоб і ваша поведінка не викликала в навколишніх такого ж почуття сорому. Що вразливішими ми почуваємося, то яскравіші й гостріші наші переживання, то більшого впливу зазнає наша самооцінка, то сприйнятливіші ми до оцінки. І так хочеться, щоб наша сприйнятливість була приємним доповненням нашої особистості, а не психологічною дірою, куди витікає самооцінка всього народу. 

Боюся, що, коли це все закінчиться, ми матимемо відчуття, подібні до тих, що їх мали люди на площі в книжці Патріка Зюскінда "Парфумер" після групового злягання. Ми відвертатимемося одне від одного й удаватимемо, що нічого не сталося, що це не ми, і взагалі "нас там не було". Але ми там були!

І якщо ми опинилися в цьому місці й у цей час, то нам важливо не впадати в істерику з нескінченним запитанням "за що?", а зрозуміти, навіщо це нам потрібно і яких важливих уроків ми ще не засвоїли. Ще не пізно підняти прапор, який упав. 

В інтернет-обговореннях, щоб виразити безнадійність діалогу, а також у відповідь на явну дурницю або неправдиву інформацію використовують зображення-жест "рука-обличчя". Думаю, вся країна вже завмерла із цим жестом, очікуючи чогось непередбачуваного. У мене теж для вас приготовано facepalm. І поки що нічого більше…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №18, 18 травня-24 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво