Менеджмент настрою - Сімейне коло - dt.ua

Менеджмент настрою

17 травня, 16:38 Роздрукувати Випуск №18, 18 травня-24 травня

Динамічність і непередбачуваність нашого життя досягли тієї критичної точки, коли людина все більше й більше почала замислюватися над тим, як упоратися із цим скаженим темпом, не втративши своєї особистості, зберігши душевне здоров'я та близьких людей поруч.

І часто здається, що нашою поведінкою керує якась потужна невідома сила, і ми просто безнадійно борсаємося в морі емоцій — розгублені, втомлені, виснажені. Звичайно, ми завжди будемо захоплюватися людьми, які за допомогою усвідомленого зусилля можуть керувати своїм життям, своїми емоціями і настроєм. Але чи багато таких навколо? Нездатність до таких корисних навичок як управління гнівом, наприклад, неймовірно псує життя всім, хто втягується в контакти з емоційно розпущеними людьми. Але не йдеться про те, що емоції мають бути під забороною. Скоріше, важливо розуміти, що бути емоційним і емоційно нестриманим — це цілком різні речі, і виховання емоційної культури — важлива складова загальної культури суспільства, де від культури навіть одного індивіда може залежати настрій і самопочуття цілої групи — байдуже, родина це чи робочий колектив.

Тобто контроль над своїм емоційним станом на цьому етапі розвитку суспільства є чи не першочерговим завданням, на тлі якого народжуються толерантність, емпатія, повага до особистості інших людей. І починається цей контроль саме з розуміння власних емоцій, з уміння їх розрізняти, ідентифікувати й адекватно виявляти. Адже саме з адекватністю реакції на подразник у нас часто виникають проблеми. Мимовільні, спонтанні емоції — це природній прояв емоційного життя людини, і їх неможливо заборонити, але ознака справжньої зрілості особистості саме в тому, щоб відчувати власні межі й домовлятися про правила, навіть про правила прояву емоцій. Безконтрольна істерична поведінка — ознака незрілої особистості, вона властива дітям або дорослим, які не встигли або не змогли подорослішати.

У моїй практиці зустрічалися люди, які, будучи дорослими, зовсім не контролювали своїх емоцій, жили за принципом "терпіть мене таким, яким я є". Як результат — складнощі на роботі, кризи в сімейному житті, труднощі у вихованні дітей і навіть проблеми з законом.

На жаль, дійсність, що змінилася, теж не дає нам можливості вчитися самоконтролю, адже в ній уже досить велике місце займає Інтернет — місце, де занадто швидкий доступ до інформації передбачає таку ж швидку реакцію, спрощену символічним проявом емоцій — "смайликом" або "лайком", простотою його віддачі, браком гарантії щирості. Ми швидко реагуємо, часто не вникаючи в суть виключно емоцією, не встигаючи ввімкнути мозок і критичне мислення. Знеособлений віртуальний опонент здається на перший погляд не таким небезпечним, а отже ми можемо говорити "те, що думаємо", не ризикуючи ввійти в пряму конфронтацію, де в реальності можна було б дістати фізичну відсіч. Але потім ми виходимо в реальний світ із тією ж настановою, а там, хоч як це дивно, — реальні люди, які реактивно реагують на наші висловлювання. Та й у віртуальному полі нас можуть образити, зачепити, втягти в непотрібну суперечку, роздражнити. І ось ми вже завелися і готові трощити всіх незгодних, але в найближчому реальному оточенні — дружину, дітей, собаку. Нескладно вирахувати тих, хто постраждає першим від вашої заведеності.

Для того щоб навчитися управляти емоціями, для початку їх треба навчитися розпізнавати, усвідомлювати й називати. І передусім — власні. Ігнорування емоцій лише посилює їх і створює ефект стиснутої пружини, яка в будь-який момент може вистрілити. Я часто запитую своїх клієнтів: що ви зараз відчуваєте, які емоції? І так само дуже часто люди кажуть, що вони відчувають злість. Я завжди намагаюся вникнути в суть того, що сталося з людиною, в її емоційний стан. І в процесі з'ясування всієї гами емоцій виявляється, що в цьому випадку людина відчувала не злість, а ревнощі, а ось у цьому випадку — образу, а в цьому — заздрість або розчарування. Але, звужуючи діапазон тільки до злості, людина фактично позбавляє себе розуміння суті того, що відбувається з нею, збіднює не тільки свою лексику, а й своє життя. У результаті ми вихолощуємо свої почуття, позбавляючи їх живого змісту, відкидаємо все цінне, що зводить прояви почуттів до крику, агресії, образ. І це все ми й виносимо в суспільство або видаємо близьким.

Я переконана, що імпульсивність у почуттях — це теж своєрідний вибір, від якого часто людина отримує конкретні вигоди і вирішує за допомогою цих станів свої завдання. І важливо навчитися вирішувати ці завдання іншими засобами — умінням домовлятися, чути, вибудовувати компромісні рішення, не списуючи все на свою імпульсивність і темперамент. Як казав мій учитель, будь-який темперамент можна поправити правильним вихованням. А отже, культура прояву емоцій має стати частиною загальної культури людини, давати розуміння, що існують репутаційні ризики, де успіх дуже залежить від здатності контролювати емоції, як у грі в "Мафію". До речі, ігри завжди були й будуть чудовим інструментом для тренування емоцій у безпечному просторі. 

Що ж може допомогти нам давати собі раду з гнівом? Як можна вибудувати емоційний менеджмент?

Людям з хорошою уявою допоможе техніка ототожнення. Треба спробувати уявити себе якоюсь людиною або персонажем, який дає собі раду з емоціями, і діяти згідно з уявленням, як би діяв у цій ситуації даний персонаж, що би він говорив або робив. Можна уявити себе вдумливим Шерлоком Голмсом або іронічним доктором Хаусом і спробувати реагувати на все логічним міркуванням або доброю іронією. Іноді таке входження в роль допомагає не завестися й утриматися в рамках. Важливо тільки не захопитися чужим образом і залишитися собою.

Є ще цікавий метод — метод спостереження, коли ви ставите собі завдання просто спостерігати, не вступаючи в дискусії, не даючи оцінок людям і їхнім вчинкам. Коли ми справді вмикаємо спостерігача, ми перестаємо бути учасником конфлікту, а отже можемо залишатися поза полем впливу чужих емоцій. І це дає нам певну свободу, що дуже важливо, коли вас оточують налаштовані вороже люди. Цей метод чудово підходить як для реального життя, так і для соцмереж, адже іноді дуже важливо не залипнути в хайпі.

Дуже непогано допомагає заспокоїтися монотонна одноманітна робота, наприклад миття посуду або біг. Під час такої діяльності ми маємо можливість обміркувати свої почуття, усвідомити їх, але ніби пригальмовуємо їх прояв. Часто важливо саме зупинитися в емоціях, продовжуючи рухатися тілом, що використовується, наприклад, у спортивних змаганнях. 

Добре допомагають заспокоїтися й інші тілесні практики, скажімо дихальні або медитативні, вправи на розслаблення, тобто всі ті, що допомагають відчути своє тіло. Можна, приміром, порахувати зуби язиком. Якщо ви почнете це проробляти прямо зараз, то ви автоматично ніби відключитеся від зовнішнього світу й почнете відчувати своє тіло, що допоможе швидко заспокоїтися.

Зізнаюся, я не прихильник модного нині "позитивного мислення", яке не має під собою справжніх почуттів, а часто є лише маскою, надітою з метою демонструвати світу свій статус, адже "хороші люди" нібито не повинні відчувати "поганих емоцій". Це не так: забороняти собі емоції не можна, це закінчується тим, що непроявлені емоції ніби "підуть у тіло" і розквітнуть у вигляді психосоматичних розладів — наприклад високого тиску або проблем зі шлунком. Тому важливо, звичайно, складати плани на майбутнє, але вони мають бути реалістичними й позбавленими екзальтації, властивої надміру емоційним людям, схильним не діяти, а сподіватися.

У боротьбі з імпульсивністю й зайвою емоційністю добре допомагає рефлексія — можливість обговорити свої почуття з довіреною особою, людиною, яка здатна відбити ваші почуття, що допомагає переосмислити свої дії, поглянути на себе ніби стороннім оком, усвідомити свої знання про самого себе. Ще Сократ вважав, що рефлексія — єдиний спосіб для внутрішнього вдосконалення й духовного прогресу через звільнення від нав'язливих думок, стереотипів і забобонів.

Та якщо ви хочете допомогти людині заспокоїтися, то тут теж є свої правила. Абсолютно протилежно діють фрази "заспокойся" або "опануй себе". Навряд чи такий агресивний сам по собі заклик може вмить виправити ситуацію — на мій погляд, немає нічого більш дратівливого, ніж слово "заспокойся". 

Треба розуміти, що все-таки часто наш стан визначають вчинки й слова оточуючих, а також події, які з нами відбуваються. Якщо нас не розуміють і не приймають, та ще й нападають, у нас це викликає природне бажання захищатися, і ми переводимо це в негативну емоцію. Тому, з одного боку, важливо розрізняти, коли все-таки варто захищатися, а коли напад — це лише думки в нашій голові, а з іншого — опоненти мають вчитися чітко висловлювати свої думки, особливо якщо ми говоримо з близькими людьми, уникаючи вульгарності, сарказму, звинувачень. Так, будь-яка дія або слово потребують уточнення і прояснення, а отже — розумного діалогу. І тоді, коли ми навчимося чути одне одного, ми зможемо почути й себе, а вникнувши в суть своїх некерованих думок, зможемо стати спокійнішими, а отже добрішими й мудрішими. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво