Мистецтво дарувати і приймати подарунки - Сімейне коло - dt.ua

Мистецтво дарувати і приймати подарунки

27 грудня, 2018, 14:46 Роздрукувати Випуск №50, 28 грудня-11 січня

Щороку з наближенням новорічних свят знову й знову гостро постає питання подарунків. 

Святий Миколай, Дід Мороз та інші дарувальники з ніг падають у бажанні догодити, вгадати бажання, проявити щедрість або, навпаки, максимально виграти, заощадивши на подарунках.

Коли йдеться про подарунки, завжди виникає питання: це проблематика психології, культури чи етики? І, найімовірніше, у процесі пошуку, вибору, дарування та приймання подарунка завжди багато всього, але це, однозначно, не просто обмін матеріальними цінностями, а процес особистої взаємодії, емоційного обміну та відносин. Часто дуже особистих відносин. Невипадково в багатьох сім'ях свята, що супроводжуються врученням подарунків, — супроводжуються й сварками, непорозуміннями та взаємними образами.

Особисто я більше люблю дарувати — мені подобається вгадувати бажання, показувати своє ставлення до людини через розуміння її цінностей, смаків та способу життя. Адже якщо подарунок не формальний і не данина ввічливості, то подарунком ми намагаємося показати своє бачення людини, розуміння її суті. А вона, приймаючи подарунок, ніби погоджується з цією думкою про себе. У цьому доволі багато психології, якщо до подарунка підходити тонко і з любов'ю. У цьому, безперечно, багато культури як того, хто дарує, так і того, хто приймає подарунок. Але це й питання етики, де важливо знайти свій спосіб екологічно ставитися до почуттів дорогої людини, адже подарунком легко можна образити, а ще легше — образити почуття дарувальника. 

Та, на жаль, дуже часто подарунки підносять усе-таки з якоюсь метою. Найприємніша мета — потішити й здивувати. Але дуже складна, бо для цього важливо добре знати людину й бути з нею на одній хвилі. Звісно, можна й розпитати того, кого обдаровуєш, або його оточення, але ж тоді зникає магія сюрпризу. До речі, сучасний мейнстрим — це складання вішлістів, де ти можеш прописати чи озвучити свої бажання, а вже оточенню залишається їх просто виконати. Аналогом вішлістів можна вважати листи Дідові Морозу або Святому Миколаю, які пишуть діти в надії отримати від батьків бажане, просто організовуючи таку гру. Це дозволяє делікатно оформити своє прохання й отримати саме те, що хочеш. Хоча, звісно, цей підхід геть-чисто вбиває трепет очікування сюрпризу, але значно спрощує його пошук.

Дуже часто подарунки підносять на знак вдячності. Але вдячність буває різна. Інколи просто важливо подякувати людині за послугу, інколи — подарувати їй щось на знак вдячності за подароване вам раніше, але бувають і виняткові випадки, коли вам важливо повідомити людині, які ви раді присутності її на цій землі, і конкретно — у вашому житті. І це найважче, бо в останньому випадку догодити буває просто життєво важливо, а часто — не виходить. 

Подарунки-символи можуть тлумачитися неправильно. У моїй практиці був випадок, коли чоловік подарував дружині доволі інтимну річ, і, незважаючи на тривалий шлюб та повне взаєморозуміння, жінка оцінила подарунок як образливий, що стало причиною розборів та пошуків нових граней відносин на двадцятому році шлюбу. Це, звісно, незле, що був такий поштовх до життєво важливої розмови, але, як у старому анекдоті, осад залишився.

Дарування — річ не тільки відповідальна й приємна, а й доволі парадоксальна. Наприклад, є так званий парадокс дарувальника, коли другий, невеликий, подарунок відбирає радість від основного подарунка, а по суті — навіть знецінює його. Так часто діти завдають багато страждань дорослим, коли ті дарують їм кілька подарунків, а діти, своєю чергою, не тішаться найдорожчим, а носяться з якоюсь дрібничкою, на кшталт кульки зі снігом. І доводити їм цінність "основного" подарунка, практично, марно. 

Із дітьми взагалі існують особливі правила дарування. Коли я була маленькою, мене завжди гостро ображало нерозуміння дорослими того, що курточка або светр — це не подарунок. Це — планова покупка. А подарунок — це щось однозначно зайве, але те, чого дуже хочеться. Часто батьків спонукає ідея поєднати приємне з корисним, а точніше — з потрібним. Міркування на кшталт "все одно йому треба купити лижний костюм, то нехай це буде подарунком на Новий рік" діти дуже добре зчитують. Що не тільки формує в них зневажливе ставлення до подарунків загалом, а й створює їхню майбутню культуру дарування та приймання подарунків. Чи варто потім ображатися на дітей, коли вони приймають подарунки як належне, без радості та втіхи? 

Особисто я теж погано ставлюся до такого подарунка, як гроші. Не тільки тому, що в такому подарунку немає душі або особистого ставлення, а й тому, що зазвичай це завжди підміна. Яку ми завжди відчуваємо, навіть коли хочемо не помітити її або раціоналізувати. Так, це спрощує багато речей: досить просто вирішити всього лише — "скільки". Але це лукавство, бо від душевної ліні, бо комусь несила вдумуватися, чим живе близька людина, шукати, вкладати час і душу. 

Для маленьких дітей гроші — це просто кривдно, це розчарування й нерозуміння. Для підлітків — привід зрозуміти, що з дорослими тепер можна будувати тільки комерційні відносини, де немає місця почуттям і взаєморозумінню. Як може міркувати підліток? Адже гроші — це плата за працю, а якщо мої почуття й ставлення до близького можна оцінити як працю, то, може, я занадто мало за неї беру? І треба б виставити ціну вищу? Часто грошові подарунки стають крапкою неповернення до теплих і довірливих стосунків у родині. Багато хто намагається аргументувати дарування грошей тим, що буцім це привчає дитину раціонально їх використовувати й планувати витрати. Але, шановні дорослі, не плутаймо грішне з праведним. Хочете дати дитині грошей потренуватися — дайте, але який стосунок це має до подарунка, де суть важливіша за навчальну функцію?

У подарунках важливий не тільки смисл, а й спосіб дарування, що сам собою може бути наповнений смислом. Такі подарунки часто накладають певні зобов'язання на дарувальника або необхідність зробити хід у відповідь, віддарувавши. Ця ситуація чудово проглядається, коли, наприклад, дарують обручку, і, приймаючи її, людина дає згоду на шлюб. Точно так само дарування, наприклад, алкоголю часто передбачає спільне його розпивання. Так, у багато подарунків ми вкладаємо значно більше смислу, ніж інколи здатен уловити обдарований. І дарувальника може дуже засмутити, коли його не зрозуміють і не оцінять.

Взагалі, приймати подарунки — це ще тонше мистецтво, ніж їх дарувати. Так, подарунок може бути "не тим", недоречним, не таким бажаним і приємним, але як часто ми самі даруємо те, що вціляє точно? Чи вміємо ми приймати подарунки?

Знаю, що в деяких європейських країнах є нова культура заміни невдалих подарунків на бажані. Тут, звісно, важлива умова — вручати подарунок у супроводі чека, що в нас вважається ознакою поганого тону. Мабуть, у цій новій традиції є багато по-європейському раціонального, але мені це якось не дуже до душі. Я все-таки, можливо, наївно, але щиро припускаю, що людина, вибираючи подарунок, хотіла мені зробити приємне, вкладала свої любов і ставлення до мене, символізувала почуття і враховувала мої особливості. І нехтувати цим я особисто не хочу. 

Однак у нашій культурі є інша ментальна особливість ставлення до подарунків, — у нас якось дивно прижилася манера передаровувати подарунки, що, по суті, теж є способом позбутися непотрібного. Я особисто дуже добре відчуваю, коли подарунок призначався не мені і його подарували формально. Це, звісно, не може не дратувати, як і те, що багато людей вважають своїм обов'язком якось розрахуватися з вами за ваш щирий подарунок і часто формально виконують цей "обов'язок", — тоді як ти хотів щиро потішити людину. 

Така звичка за все розплачуватися саме й тягнеться з того дитинства, в якому батьки привчали нас, що подарунок треба "заслужити", та й після дарування ми мали взяти на себе зобов'язання бути хорошими хлопчиками й дівчатками. Гадаю, звичку "розраховуватися" за подарунки краще відкинути, адже психологи вже давно довели, що дарувати — само собою приємно, і дарувальник, якщо він щирий, завжди отримує набагато більше задоволення. Адже всім нам приємно хоч для когось, хоч ненадовго стати чарівником!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво