Переживання дітьми розлуки і втрати рідних - Сімейне коло - dt.ua

Переживання дітьми розлуки і втрати рідних

19 липня, 15:39 Роздрукувати Випуск №28, 20 липня-26 липня

За п'ять років неоголошеної війни, страх і біль торкнулися багатьох родин.

Depositphotos

І навіть якщо лихо оминуло вас конкретно, загальна тривога за нинішній день і майбутнє, що панує в суспільстві, все одно дається взнаки.

Дорослі, маючи досвід переживань у різних життєвих ситуаціях, навчилися давати собі раду з негараздами. Кожен має власний рецепт, як упоратися зі стресом, як угамувати негативні емоції, як "випустити пар", "прийти в норму" і далі рухатися наміченим шляхом. А як дітям? Уявлення про світ, про безпеку, захист, стабільність, про добро і зло дають батьки. Але коли тривоги й страхи приходять у сім'ю, дітям потрібні особлива увага й підтримка.

Багато речей треба пояснити, назвати зрозумілими словами все, що відбувається навколо, заспокоїти і дати відчуття безпеки й затишку. Від того, наскільки дитина — разом із батьками — зможе впоратися з проблемою, залежить її подальше вміння зараджувати собі в критичних життєвих ситуаціях. 

Не завжди дорослі можуть зрозуміти всю силу дитячих почуттів, вважаючи що вони ще маленькі, що можна їх просто чимось відволікти, перевести увагу на щось інше, — і все, дитина скоренько все забуде і знову житиме своїм безтурботним щасливим життям. Але чи так це?

Як пояснити дитині, де тато

Усім, хто має дітей, знайома ситуація, коли іноді важко вийти з дому навіть у магазин, бо малеча не хоче відпускати тата або маму. Тому стурбовані батьки знаходять вихід: піти тихенько, поки увага дитини перемкнулася на щось інше або коли дитина спить, адже, коли прокинеться, бабуся (няня) дасть їй смаколик чи нову іграшку, і вона вже не пам'ятатиме про того, хто пішов. Усе добре, так спокійніше й легше.

Але річ у тому, що прощання — це дуже важливий ритуал. Він допомагає дитині усвідомити все, що відбувається, побачити буквально, як тато (мама) йде, а не просто розчиняється у просторі. Така ситуація створює відчуття безпеки: я бачив, як він пішов, побачу, як повернеться. Обійми, слова любові, сльози допомагають пережити розлуку, дарують надію на зустріч. Дитині тоді легше зберегти в пам'яті образ і набратися терпіння чекати. Важливим моментом є обговорення дати повернення, відпустки. Дітям дошкільного й молодшого шкільного віку важко орієнтуватися в часі, і місяць може здаватися їм цілою вічністю, тому краще робити позначки в календарі. 

Після того як двері зачинилися, сиплеться мільйон запитань: "Чому? Куди? Для чого? Чи надовго? Чи повернеться? Як він там житиме? Чи це безпечно? Чому тата немає так довго? Чому мама сумна і часто плаче?" І на всі дитячі запитання, навіть якщо вони здаються дивними, потрібно дати відповіді. 

Слова й пояснення знайти важко. Інколи страшно й боляче говорити про деякі речі, складно підібрати слова або приборкати емоції, але це треба робити. Обговорювати ситуацію, причини і дії, усе, що відбувається, — це дуже важливо, незалежно від віку дитини. Однозначно треба уникати складних подробиць, історичних довідок і політичних причин. Речі мають бути названі своїми іменами чітко, зрозуміло, відповідно до віку дитини. І головне — усе це пояснити мають мама або тато, а не бабусі у дворі чи однолітки в школі.

Як минає період очікування

Коли один з батьків вирушає в зону проведення бойових дій — тривога оселяється в домі і вносить свої корективи у звичний ритм життя. Усі й далі роблять звичні справи і чекають повернення, але якщо ми починаємо ігнорувати негативні почуття (а їх дуже хочеться позбутися або забути бодай на якийсь час), вони починають керувати нашим життям інтенсивніше. А дітям особливо важко розуміти, що сталося. Якщо мама тихенько плаче щоразу, коли не може додзвонитися до тата або після перегляду чергових новин, а дитині, витираючи червоні очі, каже: "Не хвилюйся, сонечко, усе добре", — незріла ще психіка не може скласти пазли докупи. Не виникає збігів між зовнішнім виглядом мами та її словами. Діти не мають такого емоційного досвіду, як дорослі, і не завжди можуть розпізнати почуття, висловити їх або просто зрозуміти, що ж, власне, відбувається. А відчуття, що "щось не так", сприяє підвищенню тривоги, і дитина пробує впоратися з нею як уміє. 

Відтак часто поведінка дітей змінюється. У молодшому шкільному віці це — погіршення навчання, прояви агресії, захоплення відеоіграми, замкнутість, тривожність. Як діяти? Будьте чесними з дитиною — скажіть, що теж тривожитесь і переживаєте, що важко, але ви разом, а отже впораєтеся з усіма негараздами. Поговоріть про тата, про його сильні сторони, про те, що він готувався до цієї поїздки і має багато засобів захистити себе. Головне — пам'ятати: спокійний і врівноважений дорослий — це спокійна і врівноважена дитина.

У підлітковому віці до класичної бунтівної поведінки може додатися залежність від ігор, ризикована поведінка, бажання екстриму, шкідливі звички, злість на тата за те, що покинув, або на маму за те, що дозволила піти. Часом діти прагнуть допомогти і починають займатися волонтерською діяльністю — дозвольте і підтримайте їх у цьому. 

Життя після

Коли тато повернувся живий і здоровий — щастю немає меж. Але згодом дружина, діти і, з рештою, сам воїн, помічають, що все змінилося.

Період адаптації після повернення з зони бойових дій однаково важкий як для самого бійця, так і для його родини. Успішність його проходження залежить від багатьох чинників. Це і мотивація, і те, як сім'я прожила цей час, в наскільки стабільному стані повернувся тато тощо. 

І, знову ж таки, найбільшої уваги потребують діти. Вони мають адаптуватися до змін, пізнати тата іншого, знайти до нього підходи. Малечу можуть лякати поведінка або розповіді. Діти можуть соромитися своїх почуттів, приховувати їх. Батьки, мама зокрема, мають пояснити, що в тата зараз нелегкий період, що йому потрібна підтримка. Спробуйте робити звичні для вас речі, не відмовляйтеся від ваших сімейних традицій, не тисніть одне на одного. Розмовляйте, обговорюйте, будуйте плани на майбутнє. Якщо для вас важливо — йдіть до церкви. 

Не треба чекати, що в одну мить усе повернеться і буде як раніше. Якщо стан близької людини не нормалізувався впродовж півроку, варто звернутися до фахівців.

Якщо сталося лихо

Якщо лихо все ж таки не оминуло ваш дім, ви втратили близьку людину, насамперед дорослий має опанувати себе, адже якщо ви відірвані від світу, навряд чи зможете допомогти дитині, яка так само переживає втрату.

Як сказати дитині про смерть? Коли?

Нерідко трапляються ситуації, коли батьки приховують факт загибелі близької людини і, бажаючи вберегти дитину від болю, розповідають про все згодом. Я не знаю, хто, втративши близьку людину, зможе поводитися так, наче нічого не сталося. Тому невже ви думаєте, що дитина не помітить і не відчує, що щось відбувається? Вона має право отримати чесні пояснення зрозумілими словами, звісно ж, без жахливих подробиць. Говоріть, спілкуйтеся, пояснюйте. Це важко й боляче, але в цьому горі ви потрібні одне одному. 

Більш-менш зрозуміло, як сказати старшим, але як бути з меншими? Намагайтеся уникати пояснень на кшталт: "Він просто заснув" (може з'явитися страх засинання) або: "Він був дуже гарною людиною, і Бог забрав його до себе" (може сформуватися думка, що Бог поганий або що хорошим бути погано, бо тоді Бог забере). Такі пояснення для дітей до 8—9 років занадто абстрактні й незрозумілі. 

Розкажіть, що тіло було дуже поранене і перестало працювати, тому його віддають землі. Про душу можна розповідати згідно з релігійними поглядами. Крім того, усе пояснити треба до похорону, щоб була можливість попрощатися. 

Постійне запитання від батьків — чи мають бути діти на похованні? Усе залежить від самої дитини. Якщо вона хоче і не боїться, то так, нехай попрощається, якщо ні, то не наполягайте, але вона обов'язково має знати про те, що відбувається, адже ритуал поховання і прощання є важливим етапом переживання горя… 

Як бути далі? І дорослий, і дитина мають оплакати втрату: говоріть про те, що турбує, називайте почуття, плачте разом. Пригадуйте, обговорюйте стільки, скільки це буде потрібно вам обом. Нагадайте, що батько однаково залишається батьком і житиме в спогадах. Не позбувайтеся фотографій. Треба пам'ятати. 

Якщо ви помічаєте, що дитина пережила все занадто спокійно або упродовж півроку не прийшла у звичний стан, — варто звернутися до психолога.

Ще один сценарій, який, на жаль, уже не рідкість, — коли вагітна жінка втрачає чоловіка. Тут ситуація складна тим, що постать батька у сприйнятті дитини буде образною і розмитою. Коли дитина виростатиме, для формування психіки та образу тата мама повинна донести до дитини важливі речі.  Не говоріть: "У тебе немає тата". А натомість: "У всіх дітей є тато. Діти народжуються лише тоді, коли є тато і мама. Так сталося, що тато загинув і не може бути з нами, але він житиме в нашій пам'яті й думках. Він пішов не тому, що не любив тебе (нас). А, навпаки, тому, що дуже любив і хотів, щоб ми жили в безпеці й злагоді".  Переглядайте фотокартки, відео. Детально розповідайте, яким був тато і що любив. Дозвольте родичам батька спілкуватися з дитиною. 

Колись у вашому житті з'явиться чоловік. Уникайте формулювання "новий тато". Просто у вашої дитини тепер є два тата. І ніхто не прагне забрати спогади або посісти місце першого. Не ховайте фотографій, не наполягайте на всиновленні й зміні прізвища, навіть якщо самі його змінили. Це історія вашої дитини та її тата, і вона має бути розказана і прожита.

Найголовніше, пам'ятайте — ніхто не самотній. Не бійтеся шукати підтримки, особливо, якщо відчуваєте, що втрачаєте самоконтроль. Говоріть про те, що турбує й бентежить. Приймайте допомогу, поповнюйте свої душевні ресурси і вдихайте на повні груди. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво