Спадщина за заповітом - Сімейне коло - dt.ua

Спадщина за заповітом

19 квітня, 17:21 Роздрукувати Випуск №15, 20 квітня-25 квітня

В Україні кожна фізична особа з повною цивільною дієздатністю має право особисто за життя скласти заповіт. 

На кінець 2018 року Державна служба статистики засвідчила, що в Україні майже на чверть мільйона зменшилася кількість населення в порівнянні з 2017 роком, при цьому рівень смертності істотно перевищує народжуваність: на 100 померлих — 58 народжених. 

То добре, що МОЗ України роздає поради, як подовжити життя й підняти народжуваність, але зустріч із янголом смерті для кожного з нас є неминучою. Та її невідворотність не створює черг українців до нотаріусів для складання заповіту. Основних причин цього дві: Перша — стереотипні побоювання готуватися до смерті за життя, "щоб не наврочити"; друга — у більшості українців спадок для нащадків може поміститись у невеликій валізі. 

Заповіт — це особисте розпорядження особи щодо майна, яке їй належить, та майнових прав і обов'язків на випадок своєї смерті. Тож реальна необхідність подбати про спадщину за життя виникає, якщо:

— за життя особа набула у власність майно, за яке після її смерті може розпочатися боротьба між спадкоємцями;

— особисте життя особи було таким "бурхливим", що наслідки стануть підґрунтям для війни за спадок. 

В Україні кожна фізична особа з повною цивільною дієздатністю має право особисто за життя скласти заповіт. 

Розкіш заповіту полягає в тому, що особа самостійно може визначити коло своїх майбутніх спадкоємців, незалежно від сімейних і родинних зв'язків, чим без будь-яких докорів сумління й зайвих вибачень позбавити права на спадкування будь-кого з числа своїх спадкоємців за законом. Разом із тим законом передбачено чітке коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині навіть за наявності заповіту:

— малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти;

— вдова/вдівець, якщо вона/він непрацездатні;

— непрацездатні батьки.

Вказані особи отримають ½ частини того, що вони успадкували б, якби не було заповіту.

У спадок за заповітом можна передавати не лише ті права та обов'язки, які належать особі на момент складання заповіту, а й ті, які можуть їй належати в майбутньому. Особа на свій розсуд може розподілити своє спадкове майно між спадкоємцями або ж скласти заповіт лише щодо окремо визначеного майна. При цьому не забуваймо і про обов'язки заповідача, яких він може не вказати у заповіті, але які перейдуть до спадкоємців у розмірі, пропорційному отриманій частці спадку за заповітом. Майно особи, яке не було охоплене заповітом, успадковують усі спадкоємці за законом.

Тому до процедури складання заповіту слід підійти усвідомлено й відповідально, щоб запобігти можливим конфліктам між спадкоємцями. Заповіт складається виключно у письмовій формі, із зазначенням місця і часу його складення, підписується заповідачем і посвідчується нотаріусом. Якщо особа в силу фізичних вад або стану здоров'я не може самостійно підписати заповіт, то за її дорученням текст правочину в її присутності підписує інша особа. При цьому проблеми зі здоров'ям, які завадили підписанню, не мають викликати сумнівів щодо усвідомленого й вільного волевиявлення заповідача, оскільки це може стати підставою для визнання заповіту недійсним у суді. Тому в спірних ситуаціях доцільно посвідчувати заповіт у присутності двох свідків. Свідків, як і довірених осіб, потрібно ретельно добирати за високими моральними якостями з урахуванням можливості виконання ними обов'язку зберігати таємницю заповіту та взяти участь у судових процесах у разі оскарження правочину.

У деяких випадках посвідчувати заповіти можуть не лише нотаріуси. Так, у населених пунктах, де їх немає, це може зробити уповноважена посадова особа органу місцевого самоврядування. У закладах охорони здоров'я — головний лікар, його заступник з лікувальної частини або черговий лікар. На судні — капітан, а під час наукової експедиції — її начальник. Заповіт військовослужбовця може посвідчити командир військової частини, а особи, яка перебуває в установі виконання покарань, — начальник цієї установи. Такі заповіти обов'язково посвідчуються за участі не менш як двох свідків.

Заповіти бувають різні. Звичайний — це заповіт, у якому особа просто визначає спадкоємців або порядок спадкування. Секретний — посвідчується нотаріусом без ознайомлення зі змістом самого документа. Заповідач подає його в заклеєному конверті, на якому має бути його підпис. Заповіт з умовою — для отримання особою спадщини встановлюється умова, якої має бути дотримано на момент відкриття спадщини. Наприклад, дозвіл третім особам постійно проживати в успадкованому житлі. Заповіт подружжя — спільний заповіт щодо майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Після смерті одного з подружжя його частка успадковується іншим. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, які визначені подружжям у заповіті.

У заповіті заповідач може зобов'язати спадкоємців вчинити певні дії немайнового характеру. Наприклад, щодо свого поховання (у визначених ним місці і формі) або ж благодійності.

Також заповідач може у будь-який час внести зміни до заповіту або ж його скасувати. 

На стадії виконання заповіту можуть виникнути проблеми, яким можна запобігти, знаючи такі особливості. 

По-перше, спадщину нотаріус відкриває після смерті заповідача на підставі заяви спадкоємця за місцем зареєстрованого проживання померлого або місцем знаходження спадкового майна. Тому варто оформлювати заповіт у нотаріуса за зареєстрованим місцем проживання. 

По-друге, нотаріус не зобов'язаний розшукувати і встановлювати місце проживання спадкоємців за заповітом. Тому їхні дані мають бути чітко зазначені в заповіті або ж спадкоємці за життя заповідача мають бути поінформовані про заповіт і визначені в цьому документі як виконавці волі померлого. Якщо ж заповідач наперед усвідомлює можливі ризики оскарження заповіту чи інші зловживання з боку спадкоємців за законом, то доцільно в заповіті призначити його виконавцями осіб, які не є спадкоємцями. 

По-третє, при поділі спадкового майна серед кількох спадкоємців у заповіті потрібно чітко визначити розмір їхніх часток, тобто вказати повний перелік спадкового майна, аби уникнути ситуацій, коли його встановлювати і розшукувати муситимуть самі спадкоємці. 

По-четверте, заповіти, складені хворою людиною або ж не підписані нею особисто, найчастіше стають предметом судових оскаржень. Тому в таких ситуаціях варто долучити до процедури складання заповіту фахових юристів, які забезпечать належність та допустимість вільного волевиявлення заповідача відповідно до закону.

Тому особливу увагу ще на стадії складання заповіту слід приділити визначенню його виконавців. Найчастіше це бувають призначені заповідачем спадкоємці. Але більш дієвими й якісними є виконавці, призначені не з кола спадкоємців, а ті, що виконують свої обов'язки за винагороду.

Заповідач може визначити в заповіті майно, яке виконавець отримає зі складу спадщини як плату за виконання своїх повноважень. Або ж розмір плати може бути визначений за домовленістю виконавця заповіту та спадкоємців. Також виконавець має право вимагати від спадкоємців відшкодування витрат на охорону спадщини, управління нею та виконання заповіту.

Виконавець заповіту, незалежно від того, хто його призначив, має право відмовитися від здійснення своїх повноважень, але завжди зобов'язаний негайно повідомити про це спадкоємців, а також інших осіб, щодо яких повинен був вчинити певні дії. Виконавець заповіту зобов'язаний:

— вжити заходів для охорони спадщини;

— вжити заходів для повідомлення спадкоємців, відмовоотримувачів і кредиторів про відкриття спадщини;

— вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх обов'язків;

— управляти спадщиною;

— видати кожному спадкоємцеві ту частину спадщини, яку зазначено в заповіті;

— видати частку спадщини особам, які мають право на обов'язкову частку в спадщині;

— забезпечити виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зобов'язані заповітом.

Звичайно, що нюансів у питаннях спадщини є ще багато, але всі вони так чи інакше пов'язані з рівнем моральності й добропорядності спадкоємців, найкращі якості яких проявляються на стадії виконання заповіту через призму їхніх стосунків із заповідачем.

У лютому цього року пішов з життя всесвітньовідомий кутюр'є Карл Лагерфельд, мільйонні статки якого можуть відійти його улюблениці — кішці Шупетт. В Україні не можна оформлювати спадщину на тварин, навіть якщо вони були єдиними вірними й близькими для спадкодавця.

Тож бажаю кожному українцеві статків, як у Лагерфельда, і вірних, надійних людей поруч, з якими радощі буденного матеріального світу можна розділити ще до зустрічі з янголом смерті. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво