Тривожні батьки — тривожна дитина - Сімейне коло - dt.ua

Тривожні батьки — тривожна дитина

15 листопада, 16:39 Роздрукувати Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада

Як часто ви помічали, що ваша дитина надміру сором'язлива, ніяковіє спілкуючись з однолітками, боїться опинитися в центрі уваги?

А можливо, зовсім навпаки — дитина занадто галаслива, намагається привернути якнайбільше уваги батьків, боїться залишатися або засинати сама? 

Можливо, причина зовсім не в егоїзмі й вередуванні. Можливо, так дитина намагається уникнути психологічного дискомфорту й відчути себе більш захищеною. 

Тривожністю називають стійкий стан емоційного дискомфорту, пов'язаного з відчуттям потенційної небезпеки й негараздів. Наскільки різними за характером бувають діти, настільки ж по-різному може проявлятися в них та сама психологічна проблема. Але зазвичай є загальні ознаки тривожності в поведінці дітей.

Ознаки тривожності

Прояви дитячої тривожності умовно можна поділити на три групи: психологічні, фізіологічні та поведінкові. 

До психологічних проявів належать: надмірна боязливість (дитина часто чогось боїться, тривожиться через дрібниці), відсутність відчуття базової безпеки (дитина не почувається захищеною, часто насторожена), поєднання заниженої або нестійкої самооцінки з високими вимогами до себе. 

До фізіологічних проявів найчастіше відносять: м'язову напругу (наприклад, коли дитина непокоїться, вона може несвідомо втягувати голову в плечі), порушення сну, прискорене серцебиття, поверхневе дихання, сухість у роті, клубок у горлі, слабкість у ногах. Енурез, дерматити, головний біль також можуть бути наслідком підвищеної тривожності, проте в такому разі необхідно переконатися, що всі вони справді мають психогенну природу і не спричинені соматичними проблемами.

Поведінковими ж проявами можуть бути: надмірна скутість, нерішучість, дитина ніяковіє частіше, ніж зазвичай. У стресових ситуаціях тривожні діти можуть мимоволі похитуватися на стільці, смикати себе за волосся, гризти нігті, крутити в руках різні предмети тощо.

Вважається, що основні властивості нашої нервової системи проявляються ще в дитинстві. Наприклад, діти із сильним типом нервової системи можуть довго гратися і працювати, можуть довго утримувати увагу, а також мають стабільний емоційний фон. Така дитина зазвичай демонструє високий темп виконання завдань і здатна швидко переходити на інший вид діяльності. 

Дитина зі слабким типом нервової системи виконує завдання неквапливо, швидше відволікається. Такі діти повільніше включаються в роботу, їм важче швидко переходити з одного виду діяльності на інший. Вважається, що схильність до тривожності є показником слабкого типу нервової системи. Проте не варто думати, що слабка нервова система — це погано. Її перевагою перед сильними типами є чутливість (сенситивність). Звісно, не всі діти з підвищеною чутливістю стають тривожними. Багато що залежить від стилю виховання і стосунків у сім'ї.

Причини тривожності

Причини підвищеної тривожності можуть бути різними. Звісно, найважливіше — це те, що відбувається в сім'ї, де виховується дитина. Іноді тривожність може виникати як наслідок певного стилю виховання. Зокрема авторитарного, коли батьки надто суворо й багато вимагають від дитини. У такій ситуації дитина засвоює, що її цінують, лише "якщо". Якщо добре вчиться, якщо слухняна, якщо зручна тощо. Як наслідок — знецінюється сама її особистість, і дитина запам'ятає, що важливі лише її успіхи, а не вона сама. А люблять лише "за щось". 

Тривожність може виникнути і як реакція на напружену ситуацію в сім'ї. Це ситуації, коли батьки або інші члени сім'ї постійно сваряться, розмовляють на підвищених тонах. Навіть коли агресія не спрямована безпосередньо на дитину, їй, щоб відчути тривогу, достатньо бути присутньою при цьому (а іноді й просто чути сварку крізь зачинені двері). 

Вербальна агресія батьків, вихователів і людей, які є для дитини авторитетом, може спричиняти підвищену тривожність. Проявами вербальної агресії є залякування, погрози, шантаж ("Роби, як я кажу, або поставлю в куток", "Якщо ти просто зараз не припиниш, то я...", і навіть безневинне на перший погляд: "Якщо не слухатимешся, прийде поліцейський і забере тебе!"). Прикладів багато.

Невербальні прояви агресії теж завдають значної шкоди психічному здоров'ю дітей і часто призводять до тривожності в майбутньому. Такими проявами є недовіра до дитини, порушення її особистих кордонів. Це ситуації, коли нібито з найкращих спонукань батьки влаштовують "огляд" особистих речей дитини, нишпорять по її "схованках", кажуть, з ким дружити, а з ким — ні, тощо.

Тривожність може спричинити й непослідовність у вихованні. Наприклад, коли в схожих ситуаціях хтось з батьків то дозволяє щось, то забороняє. Така непослідовність викликає в дитини розгубленість і нерозуміння, як і в яких ситуаціях вона має поводитися. У крайніх випадках це може призвести до проблем із соціалізацією, оскільки свого часу дитина просто не опанувала необхідних шаблонів поведінки.

Суперництво теж може стати причиною тривожності. Коли дитина потрапляє в ситуацію конкуренції (наприклад суперництво сиблінгів), вона прагнутиме відвоювати якомога більше уваги мами й відчуватиме тривогу через це.

Ще одним чинником, який може спровокувати розвиток тривожності в дитини, є її підвищена відповідальність. У цьому випадку дитина може тривожитися, що не виправдає сподівань важливого дорослого і її знехтують. 

І, нарешті, зміна оточення, звичних умов і перехід до інших соціальних стосунків (наприклад до дитячого садочка або школи) також може спричинити підвищення тривожності. 

Знаючи, скільки чинників можуть зумовити розвиток підвищеної тривожності в дитини, здавалося б, можна й узагалі махнути рукою. Мовляв, шкідливо все, і жити — теж. Але не все так погано. 

Помічники "тривога" і "страх"

Сама по собі тривога, так само як і страх, не є чимось поганим. Це радше допомога нам від нашої нервової системи в екстремальних ситуаціях, можливість реагувати на небезпеку адекватно і вчасно захиститися або врятуватися (той самий механізм "бий або втікай"). Та коли цей механізм починає працювати понаднормово, намагаючись захистити від усіх небезпек світу, виникає тенденція, і переживання тривоги у певних ситуаціях (ситуативна тривога) перетворюється на тривожність як рису характеру (особистісна тривожність).

Про тривожність як рису характеру можна говорити починаючи приблизно з періоду старшого дошкільного віку. У 7–8 років уже можна помітити такі стійкі прояви тривожності, як побоювання зробити щось не так, спізнитися, страх не відповідати соціальним нормам.

Відомо, що особистісна тривожність формується поступово, разом із тим як закріплюється звичка сприймати часто нешкідливі за своєю природою ситуації як загрозу. І що частіше повторюються такі "страшні" ситуації, то більше ми очікуємо їх повторення. І як наслідок — більше тривожимося. Виходить своєрідне замкнуте коло. То яким буде рішення?

Рішення

Вирішити проблему підвищеної тривожності допоможуть заняття, спрямовані на підвищення самооцінки, навчання емоційної саморегуляції та релаксації. 

Дослідження взаємозв'язку самооцінки і рівня тривожності показують, що діти з високим рівнем тривожності часто мають занижену самооцінку. Тривожна дитина зазвичай дуже гостро реагує на будь-який неуспіх і може відмовлятися брати участь у певній діяльності. Тому у спілкуванні з тривожними дітьми важливо уникати конкуренції та порівнянь з іншими. 

Як уже йшлося вище, дитина з високим рівнем тривожності не почувається в безпеці. У такому випадку дуже важливо дати їй можливість відчути себе захищеною, допомогти встановити довірливі стосунки з навколишнім світом. У цьому може допомогти тактильна взаємодія. Добре, якщо батьки частіше обніматимуть дитину, гладитимуть по голові, робитимуть їй масаж. Це зміцнить зв'язок між дитиною та батьками і допоможе їй відчути себе більш захищеною. Можна гратися в тактильні ігри, ігри з крупами, ліпити, використовувати пальчикові фарби, малювати долоньками. Сухий басейн із м'ячиками, а також плавання добре знімають м'язову напругу й допомагають розслабитися.

У процесі навчання не варто змушувати таку дитину відразу розпочинати новий для неї вид діяльності. Важливо дати їй змогу побути спостерігачем, добре придивитися, як це роблять інші діти. 

Подолати тривожність допоможуть також ігрова психотерапія і сюжетно-рольова гра. Граючи слабких персонажів, дитина може переконатися, що й інші теж іноді тривожаться і що боятися — це нормально. Граючи сильного, хороброго персонажа, дитина приміряє на себе роль сміливця. 

Читання з малюком тематичних казок, сюжетно-рольові ігри, тактильні види діяльності, а найголовніше, відчуття безпеки й захищеності — це основні моменти, важливі в роботі та спілкуванні з тривожними дітьми. Важливо пам'ятати, що кожна дитина, будучи серед тих, хто її любить і по-справжньому приймає, рано чи пізно впорається зі своїми труднощами.

Зазвичай діти — гарний індикатор стану сім'ї загалом. І коли щось негаразд у сім'ї, дорослі мають спершу спробувати розібратися між собою. Можливо, після цього проблеми дитини виявляться лише віддзеркаленням проблем батьків.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво