Перемогти себе

Поділитися
Перемогти себе © Elnur_ / depositphotos
Від початку російської воєнної агресії я часто запитую себе: що має зробити Україна, щоб виграти цю війну? На жаль, я не маю відповіді на це запитання. Але я повністю поділяю думку пана Тіллерсона і вважаю, що в нас немає шансів на перемогу над зовнішнім ворогом, якщо ми не зможемо перемогти самих себе у війні, в якій ми як держава поки що програли всі основні битви, - війні з корупцією.

Україні немає сенсу боротися за своє тіло в Донбасі, якщо вона втрачає свою душу, загрузнувши в корупції.

Рекс Тіллерсон, державний секретар США

Від початку російської воєнної агресії я часто запитую себе: що має зробити Україна, щоб виграти цю війну?

На жаль, я не маю відповіді на це запитання. Але я повністю поділяю думку пана Тіллерсона і вважаю, що в нас немає шансів на перемогу над зовнішнім ворогом, якщо ми не зможемо перемогти самих себе у війні, в якій ми як держава поки що програли всі основні битви, - війні з корупцією.

Я також беруся стверджувати, що перемога над корупцією можлива тільки в результаті ухвалення концепції нульової толерантності до корупції всюди. Нульової - у значенні "без винятку". Всюди - у значенні "від самого верху до самого низу, але точно починаючи від самого верху". Я також вірю, що вирішення проблеми корупції в Україні є не тільки обов'язковою умовою нашої перемоги, а й достатньою. Перемоги в ширшому сенсі, ніж у гібридній війні, перемоги в становленні України як повноцінної суверенної держави.

Я чудово розумію, що на цю тему не писав тільки ледачий, але за три роки роботи головою "Нафтогазу" я зіткнувся різними проявами корупції, про які не підозрював раніше, а також нагромадив досвід в ухваленні рішень, спрямованих на боротьбу з корупцією. Саме цим досвідом я і хотів би тут поділитися.

У чому різниця між нами і ними?

Корупція є скрізь. Не думаю, що є хоч одна країна у світі, де не було б зафіксовано цього явища за останні 50 років. Чим тоді вирізняємося ми?

Вважаю, що ми вирізняємося рівнем толерантності до цього явища. Наведу показовий приклад:

- Чи є грошова "подяка" лікареві формою корупції як по суті так і за формою?

- Так.

- Яка частка дорослих громадян України хоча б один раз у житті "дякувала" лікарям або, кажучи простою мовою, давала їм хабара?

- Левова частка.

- А навіщо?

- А як по-іншому?

Словом, наше суспільство дало медичній системі індульгенцію на корупцію (дуже сподіваюся, що реформа, яка нині з боями проривається, справді змінить ситуацію). І подібні індульгенції в нашому суспільстві має величезна кількість інститутів. Корупція стала сприйматися як неминуче зло і прагматичний вибір. Саме це відрізняє нас від Західного світу - рівень толерантності до корупції, а не факт її наявності. Масштаби - це вже наслідок.

Чи є корупція в Норвегії? Безперечно. Зовсім недавно чотирьох високопоставлених співробітників найбільшого норвезького виробника мінеральних добрив Яра (така сама сфера діяльності, що й нашого ОПЗ) було засуджено за підкуп урядів інших країн. Але ось у чому різниця з нашою реальністю. У Норвегії замішані в корупції чиновники й співробітники компаній (не обов'язково повністю державних - наприклад, частка Норвегії в капіталі Яра становить менш як 40%) потрапляють під суд, який у більшості випадків закінчується тюремним ув'язненням. А в Україні вони в оптимальному для них варіанті потрапляють до парламенту, в середньому - стають заступниками профільних міністрів, а в гіршому - їдуть жити за кордон. У цьому й полягає сенс індульгенції - так, тебе можуть спіймати, але наслідки точно не будуть катастрофічними.

"Нафтогаз" як ідеальний кейс для вивчення наслідків корупції

З моменту створення компанії в 1998 році керівництво "Нафтогазу" існувало у двох паралельних реальностях: у першій треба було забезпечити енергобезпеку країни, протидіяти експансії "Газпрому", консолідувати цінні активи; у другій - заробляти гроші для влади і не давати заробляти її опонентам.

Гадаю, немає сенсу ставити риторичне запитання про те, яка реальність згодом стала панівною. "Нафтогаз" став іконою корупції далеко за межами України. Складно сказати, коли саме це сталося: після підписання контрактів на імпорт газу з угорською "прокладкою" Eural Тrans Gas чи швейцарською RosUkrEnergo, у момент купівлі "вишок Бойка" чи після запуску "схем Курченка". В Інтернеті можна знайти безліч яскравих корупційних історій, пов'язаних з "Нафтогазом". Але є ще чимало інших, менш відомих, документальні описи яких були вилучені з "Нафтогазу" слідчими групами різної належності.

Найбільш показовими є випадки т.зв. купівлі повітря: лопатки для турбін (які де-факто не поставлялися), послуги з нанесення магістральних газопроводів на карту або їх діагностики (які де-факто не надавалися), роботи з модернізації систем автоматичного управління компресорних станцій (які де-факто не проводилися) тощо. Найбільш показовими - оскільки для "постачання повітря" необхідно забезпечити змову величезної кількості людей як на самому верху організації (профільні заступники голови правління), так і на рівні технічних виконавців, які поставлять свій підпис під наявність неіснуючого товару (наприклад бензину, купленого у приватного підприємця й відразу переданого на зберігання йому ж таки на його ж склад). І все це - під невсипущим оком армії контролерів, перевіряльників і правоохоронців.

Будь-якій людині, яка хоч трохи знайома з системою контролю над державними компаніями в Україні, відомо, що ці самі державні компанії не є чорними скринями й не існують у вакуумі. За роки незалежності навколо них було створено дуже складну систему державних контролів, кількість яких я не беруся підрахувати. Наприклад: плани (стратегічного розвитку, інвестування, фінансовий, руху коштів і т.п.), які затверджуються управляючим міністерством і самим Кабінетом міністрів; звіти про виконання цих самих планів, які теж треба подавати на розгляд до різних міністерств і відомств; державні аудитори й інспектори, які здійснюють як превентивний, так і постфактовий контроль; різні спецслужби, представники яких у статусі радників постійно "приписані" до керівництва. Це на додачу до традиційного набору перевіряльників та інспектувальників, звичного для приватного бізнесу.

Для розуміння приблизного обсягу їхньої взаємодії з компанією наведу таку цифру: не менш як 30% усіх співробітників головної компанії групи "Нафтогаз" зайняті ВИКЛЮЧНО спілкуванням з контролюючими органами. Інші 70% теж залучені в цей процес, просто меншою мірою.

Наслідки

А тепер давайте дамо чесну оцінку ефективності роботи всієї цієї системи - хто вийшов переможцем у двобої "державні контролі проти корупції в держкомпаніях" станом на сьогодні? Беруся стверджувати, що корупція не просто перемогла з розгромним рахунком (а цей рахунок іде на десятки мільярдів доларів; і навіть якщо в Януковича конфіскують іще
20 млрд дол., то корупція однаково залишиться у великому відриві), а й інфікувала всю систему державних інститутів вірусом негативного відбору: більшість розумних і порядних співробітників залишила систему, а їхнє місце зайняли примітивні й лояльні.

Однак такі кадри не можуть якісно виконувати свою роботу, що змушує їх її імітувати. Результат цієї трансформації добре помітний зараз - якщо хтось з великих начальників ставить завдання розібратися в якомусь складному аспекті діяльності, наприклад "Нафтогазу", то шансів у нього отримати об'єктивну картину практично немає. Швидше за все, йому принесуть довгий звіт, сповнений не підтверджених фактами домислів, який не дасть змоги ухвалити якесь рішення.

А це у свою чергу означає, що багато рішень щодо управління держкомпаніями ухвалюється майже "наосліп". Це як вправляти зламану кістку без рентгену - звісно ж, можна, адже іншого виходу немає, але успішність подібних маніпуляцій порівняно із загальноприйнятою світовою практикою явно програє.

Наведу конкретний приклад з мого досвіду. Наріжними документами для розуміння ключових процесів "Нафтогазу" є баланс газу і фінансовий план. При кожній зміні уряду з 2014 року (а їх було три) я проходив через один і той самий процес: до мене приходили колишні високопоставлені співробітники компанії з пропозицією домовитися про співпрацю, розповідаючи про те, що їх викликали в різні міністерства чи КМУ і просили "допомогти розібратися" із зазначеними вище документами.

"Допомогти розібратися" у перекладі на нормальну мову означає "знайти, де краде менеджмент"; зміст пропозиції простий - колишній співробітник допомагає пояснити "нагорі" те, що вигідно новому менеджменту "Нафтогазу", в обмін на зустрічні послуги. Отримавши відмову, мені повідомляли, що в такому випадку держорганам буде надано інформацію, що "Нафтогаз" краде на імпорті газу з ЄС. І от що смішно, ця фраза - перше, що я чув і чую досі, приходячи на обговорення цих самих документів у ті самі держоргани.

Також не є секретом той факт, що в багатьох випадках елементи системи контролю трансформувалися в інструменти банального здирництва. Ще один приклад з життя: заступник міністра енергетики на нараді з відбору проектів для фінансування з коштів широко відомого китайського кредиту озвучив мені цікаву пропозицію: "Якщо хочеш отримати дозвіл на використання цього кредиту, як мінімум мільярд має бути переданий на освоєння шахтарям".

На мій аргумент, що "Нафтогаз" не займається і не планує займатися видобуванням вугілля, більше того, ми ніколи не зможемо проконтролювати, як і на що будуть витрачені ці гроші, він відповів, що в такому випадку ми ніколи не зможемо погодити жодного іншого проекту, хоч би яким "золотим він був".

Я відмовився. З дуже простої причини - якби "Нафтогаз" передав право на використання частини кредиту третім особам, то, з високою ймовірністю, їх би спіткала доля аналогічного китайського кредиту, виділеного на шахту ім. Мельникова1. Цим був би зіпсований увесь проект на суму 3,6 млрд дол. США і репутація "Нафтогазу". Як у відомому жарті про головний закон органічної хімії: - Що буде, якщо змішати кілограм варення і кілограм фекалій? - Два кілограми фекалій.

Цей самий принцип можна застосувати до будь-якої державної компанії. Що буде, якщо додати у її діяльність трохи корупції і захистити уповноважений на корупцію менеджмент індульгенцією "зверху"? Зовсім трошки - відсотків 10–15%. Невдовзі нею будуть уражені всі без винятку процеси: від мільярдних закупівель до видачі профспілкових путівок. І це твердження я не вважаю гіпотезою чи теорією - це закон, що має в Україні величезну й переконливу масу доказів.

Що робити у випадку держкомпаній?

Давайте розглянемо цікавий і свіжий прецедент вибору ефективного шляху реформування однієї з найбільш болісних сфер - закупівель. Багато знаних "фахівців" критикували колишнього міністра економіки Айвараса Абромавічуса за те, що "він повністю зруйнував старе, не побудувавши нового". Йшлося про заміну старої "перевіреної" системи тендерів на нову й "неперевірену" систему ProZorro. Чи було це рішення ризикованим? Ні. Стара система завдавала таких втрат, що навіть якби відбувся її повний демонтаж, без подальшої заміни на нову гірше точно не стало б. Це як вирішити викинути з холодильника зіпсоване м'ясо: шкода, але побільшало місця, перестало смердіти, і ніхто ним не отруїться.

Аналогічний підхід потрібно застосувати й до управління українськими держкомпаніями: максимально швидко замінити існуючу модель державних контролів на стандартну західну. Гірше точно не буде. Чи буде краще? Приклад "Нафтогазу" свідчить, що шанси високі. Чи є такий крок достатнім для перемоги над корупцією? Точно ні. Без нової судової системи, без завершення процесу реформи правоохоронних органів і ще цілої низки важливих процесів, спрямованих на створення реального верховенства права в Україні, перемогти корупцію буде неможливо.

Додаткові доходи держави від ефективної роботи великих державних компаній можуть стати каталізатором змін у всій системі державних інститутів. Нам треба зберегти "кадровий ефект" 2014 року, коли в державний сектор прийшло багато нових людей, ще не зіпсованих системою. Це був той унікальний момент в історії незалежної України, коли, вибираючи між розумними й лояльними, державна система з переляку "зачерпнула" багато розумних. Саме вони стали драйвером багатьох позитивних змін, які вважаються досягненням останніх трьох років.

Але всі ці досягнення не є необоротними, і регулярні спроби їх ревізії, які кардинально почастішали останнім часом, підтверджують той факт, що мусимо і далі рухатися вперед. І рухатися не повільно й розмірено, а бігти семимильними кроками. Інакше ми не тільки не наздоженемо західних сусідів, які давно вирвалися вперед, а й не зможемо "втекти від ведмедя".

Як виграти війну?

Ви ніколи не запитували себе: чому Путін вибрав саме нас як об'єкт воєнної агресії? Я поділяю точку зору, що Путіну для втримання влади в РФ потрібні зони перманентного конфлікту для правильної ТБ-картинки всередині. Але чому з усіх можливих варіантів "крестных походов за исконно русскими землями" він вибрав саме Крим і Донбас? У чому причина? Чому не Прибалтику, наприклад?

Моя гіпотеза - ми були найлегшою з достойних цілей. Легкою і привабливою. Такою ж, як і в січні 2006 року, коли українська державна компанія "Нафтогаз" підписала багатомільярдний контракт зі швейцарською приватною компанією RosUkrEnergo, передавши їй у монопольний контроль найприбутковіші сегменти українського газового бізнесу. І все це за одну ніч переговорів у Москві. Гадаю, ця подія змусила задуматися російську сторону над очевидним запитанням: "А може, вони ще щось готові так само легко віддати?"

Російську владу (в особі Путіна) часто називають хорошим тактиком, але поганим стратегом. Не впевнений, що я поділяю цю оцінку - якщо порівнювати зі статистикою наших успіхів, я не певен, що ми їх випереджаємо бодай в одній з перелічених дисциплін. А для перемоги в будь-якій війні треба бути хорошим стратегом.

Ухвалити рішення щодо реального запровадження режиму нульової толерантності до корупції, будучи у владі тут і зараз, може тільки людина, яка мислить стратегічно. Надто вже велика спокуса законсервувати процес реформ, а подекуди й відродити стару "перевірену" систему, що здатна щедро потішити будь-якого хазяїна плодами свого функціонування.

Путін такого рішення не ухвалив і навряд чи зможе. А в нашому випадку - це єдина доступна стратегія перемоги.

1У грудні 2011 р. ПАТ "Лисичанськвугілля" взяло кредит у державному Банку розвитку КНР - 85 млн. доларів США для реконструкції шахти ім. Мельникова під державну гарантію України. У листопаді 2013 р. ПАТ "Лисичанськвугілля" вже офіційно оголосило дефолт за кредитом, у результаті чого Мінфін почав погашення кредиту в рамках виконання умов виданої гарантії.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі