Правосуддя, а не безкарність - Внутрішня політика - dt.ua

Правосуддя, а не безкарність

2 листопада, 12:13 Роздрукувати Випуск №41, 2 листопада-8 листопада

Після завершення збройних конфліктів відновити справедливість та довіру між їх сторонами неймовірно складно.

Колективний посттравматичний синдром, родини жертв і учасники подій без відповіді на питання, де перебувають їхні близькі; картини насилля, які доводилося споглядати роками, фейкові новини з елементами пропаганди, втрата всього і всіх... Біль. Страх. Прагнення помсти.

На цьому тлі неймовірним подразником для будь-якого суспільства, в будь-якій історії протистоянь є слово "амністія". Втім, до її проведення потрібно готуватися. Беземоційно. Свідомо та з чітким розуміння, яка її мета, хто не буде амністований, зважаючи на тяжкість злочинів, у чому цінність цього процесу. 

Багато важить статус і природа воєнного протистояння, адже на завершальному етапі міжнародного збройного конфлікту під амністію не підпадають його учасники, незалежно від громадянства, які вчиняли тяжкі злочини, а розслідування щодо них триватиме доти, доки підозра не завершиться обвинувальним чи виправдувальним вироком у судах міжнародної юрисдикції. Право жертв конфлікту на правду, притягнення до відповідальності винних у тяжких злочинах, гарантії неповторення конфлікту можуть бути реалізовані через правосуддя перехідного періоду, елементом якого є прощення та забуття за незначні порушення політичного чи морального характеру, адміністративні проступки, тобто через амністію. Фактично, міжнародні практики та документи закликають, за пріоритетністю, найвище, порівняно з проступками, поставити тяжкі злочини й зосередити ресурси, час та процес на справді неприйнятних злодіяннях. Адміністративні правопорушення, політично вмотивовані дії без тяжких наслідків лише збільшують навантаження на органи правопорядку та суди. 

Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі 1945–1946 року встановив, що індивіди мають міжнародні обов'язки, сила яких вища за обов'язки, визначені для громадянина його державою. Відповідно, Російська Федерація й надалі відмовлятиметься від того, що вона є стороною конфлікту. Втім, якщо мова не лише про Донбас, а й про Кримський півострів, із якого розпочалася війна і лише поверненням якого під фактичний контроль України вона може завершитися, роль і статус РФ та її керівництва — однозначні. 

Політично, саме з цієї причини росіяни й намагаються в підкреслено агресивному стилі зняти з порядку денного питання півострова і проводять заборонені міжнародним правом заходи зі зміни структури населення під окупацією. Фактичне заміщення місцевого населення російським є свідомою й забороненою інженерією, з метою безапеляційної зміни ідентичності населення.

Але фактор і роль Росії не впливають на вимоги міжнародного права до нас самих. Стосовно масового насилля та грубих порушень прав людини, вчинення міжнародних злочинів держава повинна проводити розслідування і виявляти злочинців, переслідувати в судовому порядку винних осіб, надавати засоби правового захисту постраждалим, сприяти неповторенню злочинів і зловживань, гарантувати захист прав людини в майбутньому. Свого часу Європейський суд з прав людини і Комітет ООН з прав людини проголосили, що основоположні права людини порушуються, якщо держава не розслідує, не переслідує в судовому порядку й не карає за тяжкі злочини їх учасників.

Принципи та правила амністії застосовуються з метою заохочення мирної поведінки, роззброєння, демобілізації, реінтеграції, реабілітації та примирення, оголошуються якомога раніше напередодні припинення бойових дій. Сама ж амністія є частиною ширшого процесу правосуддя перехідного періоду, коли не лише розслідуються злочини та виносяться вироки, а й держава розробляє політику і процедури для відшкодування шкоди жертвам конфлікту, компенсації за рахунок країни-агресора, внутрішніх ресурсів у вигляді коштів, пільг, субсидій, спеціалізованих програм, міжнародної допомоги партнерів, а також реалізації права жертв на правду.

Колишній Генеральний секретар ООН Кофі Аннан у своїй доповіді, присвяченій верховенству права та правосуддю перехідного періоду в конфліктних і постконфліктних суспільствах, зазначив, що "правосуддя і мир — це не ворогуючі сили … вони взаємодіють і зміцнюють одне одного". Навіть якби держава амністувала злочинців, котрі вбивали, катували, гвалтували, викрадали, це не може призвести до абсолютного звільнення їх від відповідальності, оскільки вони посягали на універсальні цінності, які не можуть підлягати перегляду на рівні держави.

У Комплексі заходів, підписаних у Мінську 15 лютого 2015 року, йдеться про необхідність "забезпечення помилування та амністії, шляхом введення в силу закону, який буде забороняти переслідування та покарання осіб у зв'язку з подіями, які мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей". Це ж формулювання використовується і в першому мінському протоколі від 5 вересня 2014 року. Російська Федерація та представники окремих районів Донецької і Луганської областей — як одна сторона — відстоювали застосування дзеркальної формули амністії (дослівно — забуття, амнезія) для учасників акцій протесту на Майдані у 2013–2014 роках. Але такі пропозиції не могли бути застосовані на практиці повною мірою, зважаючи на міжнародне право та бойові дії із застосуванням важкої зброї, особового складу регулярної армії РФ та інших видів атак, походження яких було ідентифіковане. Неспростовним фактом є й те, що міжнародне право не може трактувати злочин та подію як тотожні поняття з однаковими правовими наслідками. 

16 вересня 2014 року, на виконання пункту мінських домовленостей, Верховна Рада України прийняла закон про недопущення переслідування і покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей. Закон так і не був підписаний президентом і не набув законної сили через розсинхронізованість із практичним роззброєнням бойовиків, виведенням російського арсеналу та особового складу. Україна зробила кілька вагомих кроків уперед, натомість отримала невиконання зобов'язань із боку РФ. Тоді пропонувалося звільнити від кримінальної відповідальності осіб, які були учасниками незаконних збройних формувань, брали участь у діяльності самопроголошених органів ОРДЛО та протидіяли проведенню АТО, за діяння, вчинені на території проведення антитерористичної операції в період з 22 лютого 2014 року. Втім, умовою для амністії було те, що впродовж місяця після набрання чинності законом потенційні підозрювані звільнять і не утримуватимуть заручників, добровільно здадуть державним органам зброю, боєприпаси, вибухові речовини та пристрої, військову техніку, не займатимуть державних і муніципальних приміщень органів влади, про що подадуть заяву до органу досудового розслідування, який здійснює кримінальне провадження, з метою їх закриття. 

Цікавий досвід тієї ж Колумбії, яка ще 2005 року прийняла закон про справедливість і мир, а у 2016 році громадяни цієї країни не підтримали мирних угод влади й незаконних збройних формувань. Але її парламентарі за 11 років до винесення на голосування змісту угод намагалися мотивувати комбатантів демобілізуватися, скласти зброю, співпрацювати зі слідством. Таким особам пом'якшувалося покарання, що спонукало до послаблення воєнізованих утворень і отримання інформації про злочини. Але амністія бойовиків пояснює, чому суспільство Колумбії проголосувало проти мирних угод, хоч і з незначною перевагою (40 000 голосів); іншими причинами став протест проти лібералізації навчальної програми в школах, що спричинило протестне голосування проти ініціативи уряду, а також стихійне лихо на території однієї з провінцій, де компактно проживали прибічники мирних угод. 

Загалом же, групова тотальна амністія не працює навіть на території країн із колосальним залученням населення до конфлікту. Наприклад, у Руанді, де за 100 днів геноциду в 1994 році, учасниками якого були племена тутсі та хуту, жертвами стало близько мільйона людей, система правосуддя вже 23 роки виносить вироки вбивцям та злочинцям. Працювати суддею в перші роки після завершення різні було дуже небезпечно. Фактично, злочинець або жертва жили в кожній великій чи малій спільноті, населеному пункті. Важливим чинником залишається встановлення правди і врахування прощення, якщо родина жертви після каяття злочинця заявляє про готовність вибачити. Чим триваліший і більш обширний конфлікт, тим складніше відновлення справедливості. В Руанді було створено 12000 судів, через які пройшло близько мільйона учасників подій, щоб отримати виправдувальний або обвинувальний вирок. Ці суди були як міжнародні, — наприклад, Міжнародний трибунал ООН, так і місцеві офіційні суди та народні суди гачача.

До речі, Служба безпеки України ще в серпні 2015 року запровадила спеціальну програму "На тебе чекають вдома". Вона поширюється на громадян, які можуть із власної волі припинити й відмовитись від участі в незаконних збройних угруповання на непідконтрольних уряду територіях, якщо вони не брали участі у вбивствах, тортурах, гвалтуваннях, нападах на підприємства та організації, загалом — у тяжких злочинах. Якщо громадяни готові сприяти розкриттю злочинів, звісно. Втім, на початок 2019 року програмою скористалося 360 осіб.

Амністії, які звільняють від переслідування за воєнні злочини, несумісні із зобов'язаннями держав відповідно до Женевських конвенцій 1949 року та протоколів до них 1977 року, можуть також бути порушенням норм звичайного міжнародного права. 

Щоб амністія спрацювала на користь встановлення миру, роззброєння та збору свідчень про злочини, необхідно мати законодавство, яке визначатиме період вчинення і тяжкість порушень, котрі підпадатимуть під забуття або офіційне прощення. Обов'язкові і врахування чинного законодавства та практики, а також узгодженість законів про амністію з іншими заходами в межах правосуддя перехідного періоду, як, наприклад, комітети із встановлення правди. Процес амністії може супроводжуватися подачею клопотань від учасників подій в індивідуальному порядку на звільнення їх від покарання або пом'якшення санкцій; капітуляцією бойовиків та участю у програмах роззброєння, демобілізації й реінтеграції; участю в процесах відновлення правосуддя; визнанням особистої причетності до злочину з серйозними санкціями за дачу неправдивих свідчень; наданням інформації та свідченням про участь третіх сторін у злочинах; поверненням власності, отриманої незаконно під час конфлікту; компенсацією родинам, чи жертвам конфлікту матеріальних втрат. Ці умови спонукають розслідувати широкий спектр злочинів, встановлювати послідовність подій та правду про їх перебіг і наслідки. Серед поширених умов отримання амністії — утримання від нових злочинів, заборона на володіння зброєю, участь у виборах або обіймання посад в органах влади, поліції. 

Типовою є практика підтвердження факту початку дії умов амністії для учасників бойових дій, які вчинили військові злочини, на референдумах, що створює умови для прийняття суспільством — чи відторгнення умов і правил проведення амністії як такої. Правовим наслідком застосування амністії в зонах конфлікту є припинення відкриття нових кримінальних справ, припинення тих, що вже були відкриті, скорочення терміну або звільнення вже ув'язненої особи, помилування, зняття судимості. Крім того, важливо пам'ятати, що участь жертви або представників її родини підвищує легітимність такого сенсативного рішення, при цьому важливо не травмувати постраждалих повторно і забезпечувати якісних захисників для представлення їхніх інтересів. Держава повинна надавати і матеріальну підтримку родинам, а також забезпечувати захист свідків.

За період російсько-української війни на Донбасі, за даними Моніторингової місії ООН з прав людини, загинуло понад 13 000 осіб, до 30 000 отримали поранення, в рази більше громадян не усвідомлено, але отримали психологічні травми.

Сьогодні серед ключових страхів на підконтрольній Україні території — ймовірна амністія бойовиків та ігнорування принципів справедливості. Тим часом непідконтрольна частина України переймається стереотипами, сформованими пропагандою щодо кримінального переслідування всіх, зведенням з ними порахунків та очікуванням помсти. Державі варто розпочати із декларування в чітких формулюваннях та з вичерпним переліком порядку і підстав амністії. Тим часом відновлення справедливості і встановлення факту агресії з боку Росії на юридичному рівні через міжнародні правові механізми зафіксує найвищу суб'єктність України. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво