Юлія Самаєва: держава так стурбована проблемою трудової міграції, що навіть придатного дослідження не провело за п'ять років - Внутрішня політика - dt.ua

Шпаківні й дятли

6 грудня, 2019, 19:01 Роздрукувати Випуск №47, 7 грудня-13 грудня

Створена президентом картинка повернення трудових мігрантів в Україну виглядає красиво, переконливо, однак малоймовірна.

© SunMax

Президент звернувся до українців, що живуть і працюють за кордоном, із закликом повернутися, а як стимул пообіцяв пільгові кредити, що допоможуть мігрантам заснувати власний бізнес в Україні: "Повертайся і залишайся! Ми дамо тобі півтора мільйона на п'ять років і під 5% річних. Почнеш свою справу. Заживеш без метушні й митарств, удома з родиною, рідними…". 

Гарна картинка, серіальна. Жаль, від реальності вона відірвана.

Куди повернути?

Найпростіше спробувати повернути "маятникових" мігрантів, ці поки ще не перерізали пуповини остаточно. Вони їдуть працювати в ЄС на 90 днів дозволеного безвізового перебування, а потім повертаються, щоб знову виїхати. Це 90 днів рабства: виснажливої щоденної праці, сну в загальних бараках для заробітчан, поганого харчування, приниження від місцевих і самообмеження заради економії. Головний мотиватор для цих людей — зарплати, що їх лише порівняно з українськими можна вважати високими.

Що одержить "маятниковий" мігрант, погодившись на щедру пропозицію президента? Він піде реєструватися як фізична особа-підприємець у країні, в якій відносини з дрібним бізнесом хронічно складні. Де регулярно закручують гайки чесним і білим, щоб детінізувати економіку, але впритул не помічають "схемників", які працюють із розмахом торговельних мереж. Де податкові зміни — постійний процес, а поліпшення бізнес-клімату — вічний пріоритет.

Уже на підході до податкової підприємець-початківець виявить, що напівпорожнє паркування поряд з будівлею лише для співробітників, але не для клієнтів. А зайшовши всередину, зрозуміє, що біля паркану закритого паркування було затишніше, ніж у сервісній службі. Крім хамства й байдужості, він одержить незручний електронний кабінет платника податків, який працює через раз, непросту звітність, нервові перевірки, невиправдані штрафи та безпідставні спори.

Потім він піде в банк, а там його запитають про бізнес-модель, про потенційний оборот і прогнозні показники виручки, про необхідні інвестиції, джерела погашення позики й заставу, звичайно. І напевно промовчать про штрафи й пені, про додаткову комісію у разі прострочки, про можливість реструктуризації позики та досудового врегулювання.

Навіть якщо наш бізнесмен-початківець пройде всі кола цього пекла, чим він утішиться? Власною справою в країні, де лише на адміністрування податків треба витратити понад 320 годин на рік, а на підключення до електромереж — 267 днів, де будь-який комерційний спір у середньому триває 378 днів, а судові витрати становлять половину від суми претензії. Уявні спрощення адміністрування, дерегуляція і поліпшення наших показників у міжнародних рейтингах не створили тут бізнес-середовища, в якому дрібному бізнесу комфортно, не кажучи вже про зростання.

Понад 70% скарг бізнес-омбудсменові направляють дрібні й середні фірми з українським капіталом. Вони частіше за інших страждають від порушень при податкових перевірках, необґрунтованих блокувань, проблем з електронним адмініструванням, відмов у митному оформленні, бездіяльності поліції та рейдерства. Більш як 85% цих скарг бізнес-омбудсмен визнає справедливими. Дрібне підприємництво в Україні — це пекло польського барака завдовжки в життя. І неможливо заспокоїтися думкою, що скоро будеш удома, — ти вже вдома.

У вакуумі ідея надати виїжджаючим на заробітки пільгові кредити для створення власної справи в Україні гарна. Але в нинішньому ворожому середовищі вона не виживе. А щоб вижила, потрібні складні й комплексні рішення.

Наприклад, уже силами реформованої податкової вирішити проблему зі "схемниками", котрі використовують ФОПи заради податкової оптимізації або зниження виручки. Працювати з нинішнім розмахом без заступництва фіскалів вони не можуть. Позбавте їх цієї індульгенції замість того, щоб під прапором боротьби з "тінню" ускладнювати життя реальному дрібному бізнесу.

Здогадайтеся, нарешті, що спрощена система оподаткування — це благо, можливість для зростання й ривка. І значно продуктивніше спрощувати адміністрування і регулювання загальної системи, наближаючи її до "спрощенки", щоб у результаті комфортно було працювати й платити податки незалежно від розміру. І зважтеся на фіскальне стимулювання економіки не для обраних, а для всіх, якщо вже хочете економічного зростання 5–7% на рік.

Озирніться і виявите, що дешеві кредити в цій країні потрібні не тільки мігрантам, — 75% підприємців в останньому опитуванні, проведеному НБУ, вважають головними причинами, що стримують їхнє зростання, дефіцит обігових коштів і брак грошей для закупівлі сировини й матеріалів. 40% хочуть узяти кредити для ведення бізнесу, але не можуть через страшенно високі ставки та вимоги до застави.

Рівень монетизації української економіки — 39%, а має бути 70–80%. Грошей в економіці немає. Крихти кредитних коштів перепадають торговельним компаніям зі швидкими оборотами, але й тут терміни кредитування мізерні — до року. Попит на кредити для бізнесу такий високий, що навіть зниження облікової ставки НБУ не зменшує ставок за ними. Пропонована президентом п'ятирічна позика 1,5 млн грн на ринку коштуватиме не 5, а 20%. Але навіть якщо ти готовий їх заплатити, то навряд чи її одержиш. Банкам це нецікаво, вони ліпше на ці гроші куплять ОВДП.

Ці проблеми — першочергові для підприємництва. Але їх вирішення не вмістити в презентацію або відеоролик. Вони потребують іскрометних ідей і складних переговорів, дерегуляцій, якісного управління, але головне — зусиль. А тут полінувалися навіть цільову аудиторію вивчити. Побачити в умовах пільгових президентських кредитів підприємця-заробітчанина не виходить.

Крім бізнес-плану й прибуткової діяльності за останній рік (для наявних компаній), для участі в програмі потрібен стартовий капітал у розмірі 20% від суми позики, наймані працівники. Кредит цільовий — на придбання нових або модернізацію наявних засобів виробництва. Тобто взяти по 5%, покласти на депозит по 15% і жити на різницю, як розмріявся дехто, не вийде, — йдеться про капітальні інвестиції. Скористатися програмою можуть не лише ФОПи, а й ТОВки, причому які працюють більше року. Стеля річної виручки для нових компаній — 25 млн грн, а для існуючих — 50 млн. І те, й друге — виручка не дрібного бізнесу, а впевнено зростаючого середнього. Правильно подумали, скоріш за все, одержать кредити місцеві "свої", а не ті, хто вирішив повернутися.

Припустимо, ця пропозиція розрахована не на "маятникових" мігрантів, а на ІТ-шників, які кілька років тому прямо офісами виїжджали з України в країни Балтії, Чехію та Словаччину. Навіщо їм повертатися в незмінно агресивний бізнес-клімат, з якого вони втекли? Заради кредитної ставки, яка в країнах ЄС без будь-яких пільг і умов буде нижчою? Кваліфікованих і тих, хто влаштувався, в Україну кредитом не заманити. А решта просто не зможуть скористатися щедрою пропозицією. Зате державі треба буде оплатити не тільки процентну різницю, а й резервування виділених за програмою коштів. А у разі неповернення, що безсумнівно буде, ще й компенсувати збитки.

Кого повернути?

Достовірних даних немає ні в кого. Держава так стурбована проблемою трудової міграції, що навіть гідного дослідження не виконала за п'ять років. За даними опитування, проведеного Держстатом 2017-го, мігрантів в Україні 1,3 млн. Але в цю цифру потрапили лише ті, хто має в Україні родичів, що залишилися. Подружжя, що виїхали разом, і одинаки залишилися поза вибіркою. У результаті, за Держстатом, кількість трудових мігрантів 2017-го, якщо порівнювати з 2008-м, не зросла, а скоротилася.

Більш правдоподібною виглядає цифра 4 млн, отримана Центром економічної стратегії 2018-го. Це консолідовані дані Держстату, прикордонників і експертів, що враховують і "маятниковий" ефект. За цими даними, з 4 млн мігрантів одномоментно на заробітках за кордоном бувають 2,6–2,7 млн. Їх можна повернути на український ринок праці, але для цього треба розуміти, кого конкретно ми повертаємо. Це люди віком від 20 до 40, із середньою освітою. Зайняті зазвичай у будівництві, сільському господарстві та сфері обслуговування.

Вони їдуть не тому, що не можуть тут відкрити свою справу або взяти кредит, вони тікають від бідності. Для них конкурентна зарплата в Україні — більший стимул залишитися, ніж якийсь там відсоток за кредитом. Вони готові на 10–12-годинний робочий день без вихідних. Укладати в Польщі бруківку за 24 тис. грн на місяць, сортувати яйця — за 18 тис., роздавати їжу в лікарні — за 17 тис. і безплатний обід. Три місяці роботи в Польщі — це приблизно 60 тис. грн. Не розжирієш. І йдуть вони на базові потреби — комуналку, дрова, їжу й одяг, якщо складати гроші — на каналізацію в будинку та бойлер.

Навряд чи, засинаючи тривожним сном у польських бараках, українці придумують стартапи та складають бізнес-плани на мільйон. Могли б, якби їх навчили. Але Держслужба зайнятості поки що готова навчити їх крою і шиття, електрозварювання, укладання плитки й столярної майстерності. Це стане в пригоді на заробітках, але точно не допоможе спланувати бізнес, шукати постачальників, вести звітність.

Світовий банк, ЄІБ і ЄБРР уже тепер пропонують українським дрібним і середнім підприємцям довгострокові пільгові кредити. Загальний обсяг фінансування за трьома програмами — понад 400 млн дол. Попит є, і вибірка коштів хороша. Комерційні банки теж не відстають, один Приватбанк по своїй програмі КУБ видав цього року кредити 25 тисячам дрібних підприємців, нехай і на жорсткіших умовах.

Тобто, якщо ми справді хочемо повернути українців додому, то починати треба не з кредитів, а з безплатних курсів комп'ютерної грамотності, бухобліку й підприємництва. З практичної допомоги в підготовці бізнес-планів, виборі різних моделей роботи, визначенні ніш і ринків, пошуку інвесторів, створенні фондів співфінансування. Так подібні програми виглядають у країнах, які справді зацікавлені у розвитку своїх громадян та їхнього бізнесу. Ба більше, у наших міжнародних партнерів є такі програми та навіть гроші на їх реалізацію. Але й це все занадто складно. Але ж ідея справді важлива, і людей цих треба й можна повернути, але ніхто таких цілей не ставить. Головне — відосик запиляти…

Трудова міграція в Україні — це точно не тема для піару й спекуляцій. Це боляче. Це страшний неологізм "євросироти" — діти, які просять у Святого Миколая не ведмедика з лялькою, а маму, і щоб вона побула вдома хоча б до Василя. Це бабусі, на схилі віку змушені переживати друге материнство й молитися, аби здоров'я вистачило до повноліття онуків. Це розірвані зв'язки та зруйновані родини. Порожні шпаківні. В них не повернуться, якщо просто пообіцяти годівницю в сусідньому саду.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1276, 3 січня-10 січня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво