Суди. Конвертація свободи - Внутрішня політика - dt.ua

Суди. Конвертація свободи

20 липня, 10:33 Роздрукувати Випуск №28, 20 липня-26 липня

Останні кілька місяців українські судді відчули присмак свободи, якої вони не пам'ятають із часів президентства Віктора Ющенка. 

insider.zt.ua © Государственный военно-промышленный комитет Белоруссии

Але, схоже, замість реалізації незалежного та справедливого суддівства багато хто з суддів обрали перехід "на госпрозрахунок". 

Список судових рішень, які мало відрізняються одне від одного способом подачі аргументів, дивує не на жарт. Ніхто за постмайданний період не пригадає, щоб вітчизняне законодавство так прямолінійно торпедували за цілою низкою аспектів, паралельно ухвалюючи довгоочікувані рішення для окозамилювання. І цьому є своєрідне пояснення, адже куратори судової системи від Петра Порошенка істотно втратили свій контроль, особливо на Окружний адміністративний суд міста Києва та його апеляційну інстанцію, де ухвалюються ключові рішення за позовами проти рішень органів влади. Подій відбулося стільки, що можна завантажити юридичний "вагон та маленький візочок" і брати їх у вигляді реальних кейсів для студентів-правників у форматі "яких рішень ухвалювати не можна". 

Ми проаналізували два десятки різних судових рішень, які викликали суспільний резонанс. Серед них — рішення політично залежного Конституційного суду, стабільно "зашкварного" Окружного адміністративного суду міста Києва (ОАСК) та його апеляційної інстанції, а також нової зірки на небосхилі — Баришівського районного суду Київської области.

Вищезгадані інституції, окрім Баришівського суду, завжди мали безпосередній зв'язок з політичними елітами. І якщо Конституційний суд безпосередньо цими "елітами" формується (по шестеро від президента України, Верховної Ради та з'їзду суддів), то Окружний адміністративний суд міста Києва зійшов "на п'єдестал" лише під час правління Порошенка. Чому? Усе досить просто, адже саме через нього оскаржуються рішення органів публічної влади. Тому переважна більшість адміністративних справ стосовно розв'язання публічно-правових спорів концентрується тут. Середнє навантаження на одного суддю цієї інстанції становить близько 600 справ. При цьому зауважимо, що тенденція до збільшення фантастична: якщо  2017 року було розглянуто 10,5 тис. справ, то 2018-го — понад 15 тис. Загалом на початку 2019 року в ОАСК перебувало майже 45 тис. справ і матеріялів. 

Як наслідок, маючи бажання, політичний вплив або банально — гроші, можна подавати позов до вищезгаданого суду і швидко отримати відповідне рішення. З іншого боку, якщо ви є одним з пересічних скаржників до ОАСК, рішення можна очікувати рік і навіть більше. Саме ця позовна навала, вкупі з недоброчесністю суддівських лав і втручанням у розподіл справ, формує базис для "судочинства по-українськи", де політично-фінансові важелі завжди перемагають верховенство права і рівність перед законом. Прискіпливий читач може перепитати: "А чи тільки в ОАСК така ситуація?" Ні, не тільки зі столичним Окружним адміністративним маємо подібну проблему, ракові пухлини корупції, залежности й заангажованости доїдають судову систему. І традиційні методи лікування тут не допоможуть. Потрібно змиритися з невідворотністю смерти старих підходів, формуючи порядок денний. Нічого страшного в зміні системи немає, коли в нової команди керівництва держави є чіткий і послідовний план, що допоможе вибудувати нову конструкцію органів суддівської влади. Інша розмова, як змінити якість людського матеріялу, з якого вибудовується будь-яка  система?

Але повернімося до ключового — рішень, які є лакмусовими папірцями "змін" у діяльності служителів Феміди. У роботі Конституційного суду (КСУ) виокремимо кейси, що прямо демонструють залежність відповідної інституції від політичної кон'юнктури. Насамперед згадаємо про резонансне рішення щодо скасування статті 368-2 Кримінального кодексу (про незаконне збагачення), датоване 27 лютого 2019 року. Воно є суто політичним рішенням, яке "спустила" суду команда Порошенка, щоб убезпечити Петра Олексійовича та його оточення від кримінального переслідування за цією статтею в разі програшу на виборах. Нагадаємо, у той час ще чинний гарант Конституції програвав у першому турі Зеленському. Для КСУ не стало проблемою пов'язати суперечність цієї статті принципу презумпції невинуватости (ст. 62 Конституції України) та неприпустимости притягнення особи до відповідальности за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ст. 63 Конституції України). Ці дві деталі, як і інші пояснення, чітко вказано в рішенні КСУ. Хоча насправді стаття 368-2 Кримінального кодексу виписана цілком зрозуміло і в форматі, який загалом узгоджується з європейськими практиками. Розслідувати і притягати до відповідальности можна було б — можливо, згодом, доопрацювавши статтю, але точно не потрібно було визнавати її неконституційною.

Суди. Конвертація свободи
Государственный военно-промышленный комитет Белоруссии
express-k.kz.jpg

Наступні два "цікаві" рішення КСУ були антагоністичними за своєю суттю. Склалося враження, що позитивним вирішили відмежуватися від негативного. В один день, 6 червня 2019 року, КСУ спочатку скасовує вимогу до антикорупційних активістів подавати електронні декларації до державного реєстру, а потім — визнає неконституційним пункт 13 статті 17 Закону "Про НАБУ", де вказано, що за наявности підстав Бюро має право подавати позови до суду про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України. У цьому випадку варто назвати ініціятора конституційної скарги. Ним у жовтні 2018 року стало підприємство Ігоря Коломойського "Запорізький завод феросплавів". За чотири роки наявности цієї норми НАБУ подало 42 позови, за якими було визнано недійсними 92 угоди. Антикорупційні активісти тоді зазначили, що так держава може втратити близько 7 млрд грн, бо саме на таку суму розірвали угод за скаргами юридичного департаменту НАБУ.

Але не тільки Конституційний суд, відчуваючи зміну орієнтирів, ухвалював досить дивні, якщо не сказати цілком алогічні й незаконні рішення. Сумнозвісний Окружний адміністративний суд міста Києва також уславився "перевзуванням" на льоту. І все почалося з того, що ОАСК визнав незаконним рішення про націоналізацію ПриватБанку (ексвласник Ігор Коломойський), після чого, з огляду на можливі загрози унаслідок цього рішення, колишній президент скликав РНБО. Судді відразу звернулися до Вищої ради правосуддя стосовно ініціювання процедури імпічменту Петра Порошенка. 

Далі було ще кілька підозрілих рішень, щоправда, іншого суду — Шостого апеляційного адміністративного суду міста Києва, — коли судді орієнтувалися на політичну кон'юнктуру, а не вимоги закону. Серед цих рішень: допуск до виборів нардепа-втікача Олександра Онищенка, який перебував під слідством НАБУ і до якого є небезпідставні претензії про надто довге проживання за межами України; спроба зняти з парламентських перегонів експрезидента Петра Порошенка, але рішення передали до нижчої інстанції — згаданого ОАСК. Прямо зачароване коло судочинства, точніше — сім кіл судочинства, майже як у Данте Аліг'єрі.

Останній суд, який таки зумів врізатися в пам'ять, став Баришівський районний суд Київської области, ухваливши два рішення, що демонструють можливості впливу олігархів на рішення служителів Феміди без будь-якої протекції з боку влади. Перше з них — скасування авіяперевізнику-лоукостеру SkyUp ліцензії за позовом людини, яка не тільки не користувалася послугами цієї компанії, а й за кордоном ніколи не була. Друге рішення — заборона першому заступникові голови Національного банку Катерині Рожковій здійснювати свої повноваження через "непоправну шкоду благу України та українського народу" від її дій. Відповідь на цю загадку може виявитися досить простою, а інтересантом лише одна особа. Річ у тому, що SkyUp тривалий час співпрацював з МАУ, що належить Ігорю Коломойському, і нещодавно, з допомогою Ахметова (по інформації DT.UA), почав виокремлюватись у "перший вітчизняний лоукост". А Катерина Рожкова була безпосередньою учасницею націоналізації ПриватБанку, який до того належав знову ж таки Ігорю Коломойському.

Зрештою, до описаного вище результату призвела бездіяльність керівників держави протягом 28 років, коли жоден із президентів не взяв на себе відповідальности за повноцінну судову реформу. Ба більше, дехто з них робив служителів Феміди своїми лакеями, дозволяючи "заробляти" на судових справах, паралельно ухвалюючи політично мотивовані рішення. Свого часу навіть з'явилася "нова галузь" — т.зв. телефонне право. Своїм корінням воно сягає кінця 1990-х — періоду пізнього Кучми. Під час керування державою Віктором Ющенком тренди набирали оберти, фактично перетворившись на еталон під час правління Віктора Януковича. Своєю чергою Петро Порошенко, зважаючи на його особисті характеристики як "людини підприємливої", просто взяв на озброєння стару методу, контролюючи як Конституційний суд, так і інші судові інституції. При цьому під час правління того чи іншого президента називалися прізвища осіб, які є кураторами судової системи: за Януковича — Андрій Портнов, за Порошенка —Грановський і Філатов. Нині багато хто намагається прив'язати до цієї ролі нового очільника офісу президента Андрія Богдана. 

Важко позбутися звичаїв, що панували роками. Але, відверто кажучи, Богдан іще дуже далекий від тієї впливовости, яку йому приписують. Наразі зарано говорити про такий статус. Богдан "по факту" намагається займати так багато посад, що йому не до системного контролю за судами. Принаймні поки що. Поки що Феміда підпорядкована сама собі, і як наслідок — спостерігаємо, на що саме перетворюється судова система без "кураторів". Так, залежність від "телефонного права" зменшилася, але це призводить до іншого виміру зловживань — суто корупційного. В умовах вакууму влади, що спостерігається вже третій місяць, маємо розуміти — проблема полягає також у відсутности "людського матеріялу", який зможе повноцінно здійснювати судочинство.

Проте зроблений вище висновок абсолютно не означає, що кожного разу після зміни влади нове керівництво держави має призначати "куратора" судової сфери. Можливо, варто раз і назавжди зробити судову гілку влади незалежною, створивши чіткі механізми стримувань і противаг і наповнивши систему доброчесними правниками, що орієнтуватимуться на дух закону, а не його форму. На справедливість, а не прибуток.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Микола Романюк Микола Романюк 20 липня, 13:30 "наповнивши систему доброчесними правниками, що орієнтуватимуться на дух закону, а не його форму. На справедливість, а не прибуток." Це нагадує чомусь ще радянський анекдот: Чи можна у нас побудувати такий соціалізм, як у Китаї - соціалізм з китайською специфікою? Можна, але де взяти стільки китайців? :D згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво