Бліц-криг забуксував. Що далі? - Міжнародна політика - dt.ua

Бліц-криг забуксував. Що далі?

14 березня, 2014, 20:00 Роздрукувати Випуск №9, 14 березня-21 березня

Росіяни досягли проміжних успіхів, однак у цілому бліцкриг не те щоб зірваний, але, скажімо так, не склався, і ситуація поступово починає входити в нову фазу.

Якщо ситуація мислиться як реальна, то вона реальна за своїми наслідками.

Теорема Томаса

Події розгортаються з разючою швидкістю. Отже, росіяни впевнено оволоділи стратегічною ініціативою і продовжують формувати порядок денний кризи. Саме вони визначають, що, як і коли розпочати. Кремль здобув цілу низку тактичних перемог над Україною, однак його сили подекуди загрузли (наприклад, намагаючись з ходу захопити українські бази в Криму), а деякі заходи поки що просто провалилися, як це було в Донецьку, Одесі та деяких інших містах Півдня і Сходу України. Не все гладко й з організацією референдуму в Криму. Початковий план, який передбачав хліб-сіль, захоплені вигуки населення, кидання чепчиків у повітря й українських військовослужбовців, які здаються тисячами, потребує певного коригування. Нині агресор переживає першу кризу своєї операції і намагається подолати її. Зокрема, росіяни хочуть максимально розширити фронт протистояння, створюючи нові операційні напрямки, причому, насамперед, не географічні. Новий наступ розпочнеться, ймовірно, після 16 березня, дати проведення референдуму. Втім, про це докладніше нижче.

Україна іноді досить успішно, але частіше менш успішно, ніж хотілося б, реагує на російські дії. Рівень організаційного хаосу поступово знижується, нова влада робить окремі, поки ще невпевнені, спроби сформувати систему ухвалення рішень у сфері безпеки. Трохи поліпшилася ситуація в медіасфері завдяки волонтерському медіацентру "Українська криза" й зусиллям державних органів.

Аналізуючи ситуацію, можна стверджувати, що росіяни досягли проміжних успіхів, однак у цілому бліцкриг не те щоб зірваний, але, скажімо так, не склався, і ситуація поступово починає входити в нову фазу. Україна з великими труднощами намагається усвідомити трагізм ситуації і визначити шляхи реагування, роблячи це під російським пресингом, який чимдалі зростає. Міжнародне співтовариство (насамперед США, країни Європейського Союзу, а останнім часом і Китайська Народна Республіка) змушене дедалі глибше вникати у проблематику україно-російської кризи в міру того, як вона набуває глобального масштабу. На наших очах відбулася справжня революція в міжнародних відносинах — Пекін, нехай поки що й досить стримано, виступив на підтримку суверенітету і територіальної цілісності України. Таким чином, уперше за багато десятиліть позиція КНР із найважливішого питання міжнародної безпеки кардинально розійшлася з позицією РФ.

До чого далі вдаватиметься Російська Федерація і що слід робити Україні? Відповіді на ці запитання мають критичне значення для майбутнього не тільки нашої країни, а й усієї системи європейської і навіть глобальної безпеки. Адже продемонстрована президентом В.Путіним підкреслена неповага до міжнародних гарантій Україні, наданих у зв'язку з відмовою нашої країни від ядерної зброї, уже зрушила непередбачувані процеси не тільки в Північній Кореї, а й у багатьох інших передпорогових країнах. Якщо Будапештський меморандум виявився простим папірцем, то чого варті й інші офіційні гарантії безпеки, у тому числі ті, що їх надають державам в обмін на відмову від статусу ядерної держави.

Отже, росіяни наразилися на першу кризу в ході реалізації своєї операції. На тактичному рівні свідченням цієї кризи стала втрата темпу. І, відповідно, втрата синхронізації елементів гри. Операцію від самого початку задумували як військово-політичну. Причому політичний вимір операції — створення нової політичної реальності в регіоні Східної та Центральної Європи — важливіший за успіх суто військовий. Спосіб застосування військових сил і засобів явно розрахований не стільки на досягнення військової переваги, скільки на психологічний і навіть медійний ефект. У цій війні агресор прагне не знищити противника, а здолати його морально. Мета — втрата противником керованості, а відтак капітуляція, що покликані легітимізувати запроваджуваний ззовні новий порядок. Іншими словами, це перевірка на міцність структур української державності. Внаслідок певної втрати темпу відбулася розсинхронізація, і політичний компонент операції став випереджати військовий. 

12 березня 2014 р., не чекаючи результатів референдуму, який і так уже був двічі перенесений — спочатку з 25 травня на 30 березня, а потім уже й на 16 березня, — Верховна Рада Криму проголосувала за незалежність республіки. Первісний хронометраж кримських подій залишав час на те, щоб "посипалася" Східна Україна. Передбачалося, що захоплення бастіонів місцевої влади за пасивності місцевих органів правопорядку та підняття російського прапора над Харковом, Луганськом, Одесою, Донецьком деморалізує місцеві ради, змусить їх голосувати за приєднання до Росії, а армія відразу візьметься закріплювати успіх. Цього не сталося. Тепер прискорені темпи політичного поглинання Криму покликані компенсувати втрату темпу
військової складової операції. Форсування проекту створення маріонеткової кримської республіки, що загрожує стати плацдармом для подальшого просування на території Південної і в перспективі Східної України, покликане забезпечити наростання моральної переваги агресора, позбавити українську сторону простору для маневру і не допустити перехоплення ініціативи. 

11 березня в Ростові-на-Дону знову воскрес уже похований, у тому числі й російськими ЗМІ, В.Янукович. При тому, що кримський напрямок набуває дедалі більшої пріоритетності, В.Янукович — як ширма для потенційного вторгнення на материкову Україну — продовжує залишатися "живою" запорукою того, що гра не закінчується на Кримі, і найгірше усе ще може бути попереду. Оскільки невід'ємним компонентом операції є "узаконення" повзучої окупації шляхом отримання мандата від "місцевої" влади, "живий" Янукович у руках росіян залишається зримим символом їхніх претензій на підкорення всієї країни.

Помітно активізовано розвідувально-підривну роботу проти України. Причому істотні зусилля докладаються не тільки на Південному Сході, а й у Києві. Поруч з уже цілком традиційними розвідувальними групами, які продовжують працювати в самому центрі столиці, запущено нові операції. Зокрема, російські спецслужби намагаються завдати нищівного удару по й так далеко не надефективних українських державних інститутах, насамперед по сектору безпеки. 

Відпрацьовуються й інші напрями, зокрема юридичний, у рамках якого планується скасувати в судовому порядку рішення ВР України про усунення В.Януковича з посади й передачу частини повноважень в.о. президента О.Турчинову.

Для оцінки можливої української стратегії варто зазначити, що в прямому зіткненні шанси України на виграш досить обмежені. Російські ресурси непорівнянні з українськими, крім, хіба що, морального духу. "Жорстка" сила Москви переважає українську "жорстку" силу на порядки. З "м'якою" ж не все так гладко, як уявлялося в Москві на етапі планування операції, і час працює на ерозію російського впливу не тільки на Сході й Півдні, а й у захопленому нині Криму. Саме в цьому ключова причина поспіху з референдумом і зустрічною активністю Думи. 

Аж ніяк не ідеалізуючи професіоналізму російських силовиків, мусимо констатувати, що він, на жаль, істотно вищий, ніж у їхніх українських колег. Пряма допомога союзників буде обмеженою і неминуче запізнілою. У цих умовах потрібні асиметричні дії.

По-перше, принциповою видається необхідність максимально інтернаціоналізувати конфлікт. Ми повинні не тільки вітати допомогу і посередництво з боку всіх країн світу, а й послідовно їх залучати. Україні вкрай потрібне вписування кризи в якнайширший контекст і надання йому якомога серйознішого міжнародного масштабу.

По-друге, завданням України має стати формування ситуації пата, точніше цугцвангу, коли будь-який наступний хід росіян призводив би лише до погіршення їхньої стратегічної позиції. Розвиток конфлікту має зайти в глухий кут, а сама проблема набрати довгострокового і навіть затяжного характеру. Для цього, насамперед, слід забезпечити вироблення єдиного задуму й чітку координованість дій української сторони, у тому числі й силових структур. Ну й, безумовно, забезпечити професіоналізм як на рівні підготовки рішень, так і на рівні їх виконання. На жаль, далеко не всі розуміють, що військово-політична ситуація 2014 р. істотно відрізняється від ситуації 1989-го, набагато більше нагадуючи початок 1950-х, ніж часи колапсу СРСР і комуністичного блоку в цілому. 

По-третє, тотальна перемога у протистоянні малоймовірна. Тому Україна повинна бути готова до компромісу. Його моделлю могла б стати повна економічна і, по можливості, політична інтеграція країни в західний світ, насамперед у ЄС, і формування особливого механізму гарантій безпеки з максимально широкою участю країн ОБСЄ і КНР, умовно кажучи, австрійська модель. Ідеться про укладання багатостороннього договору з участю України, в якому фіксувалися б зобов'язання сторін у галузі економіки, безпеки і т.п. щодо політики нашої країни. Ключовим моментом мала б стати можливість для України сформувати сектор безпеки, насамперед спецслужби й поліцію, з українських патріотів із широким залученням західної експертизи. Росія не повинна мати права вето в цьому питанні, але повинна отримати гарантії нерозміщення іноземних військ на території України та неучасть нашої країни у військових союзах. 

 

Вступ до НАТО, безперечно, був би найкращим можливим виходом, однак треба, згнітивши серце, визнати реальність — сьогодні Росія надто сильна і має достатні важелі впливу на країни Європи, щоб ми могли сподіватися на вирішення цього питання навіть у середньостроковій перспективі.Ще раз наголосимо: життєво важливим інтересом України є її виживання як суверенної і територіально цілісної правової сильної держави з режимом, який би гарантував права людини і забезпечував розвиток країни в європейському напрямку, іншими словами — її вестернізацію. Все інше додасться.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво