Доктрина Макрона - Міжнародна політика - dt.ua

Доктрина Макрона

6 вересня, 20:37 Роздрукувати Випуск №33, 7 вересня-13 вересня

Франція з  допомогою Росії намагається збалансувати американо-китайську біполярність.

© Юрій Сафронов «Новая газета»

Наприкінці серпня на щорічній зустрічі з послами президент Франції Еммануель Макрон виголосив промову, що виходила за рамки формальності.  

Її  можна зарахувати  до прикладів стратегічного бачення, яке час від часу демонструють  провідні світові політики. 

Річ тут не в правильності чи  неправильності, а в тому, що такі промови проникають у політичне мислення, в результаті чого державні програми та бюджети відповідних країн стають стратегіями. Можливо, стратегії дрібніють із роками, але сам принцип зберігається. Так було з Фултонською промовою Вінстона Черчилля 1946 р., що розкрила внутрішню ворожість СРСР, промовою Джорджа Буша-молодшого у Вест Пойнті 2002 р., яка позначила перехід від стримування до запобігання  загрозам, Мюнхенською промовою Владіміра Путіна 2007 р., що поставила Росію в опозицію Заходу, промовою віце-президента США Майкла Пенса в Гудзонівському інституті восени 2018 р., яка ознаменувала нову американо-китайську біполярність світу. 

Промова Макрона перед послами уникнула в процесі  перекладу російською смислових перекручень. Оскільки немає  українського,  її можна читати, не боячись отруїтися російськими доповненнями. Про Росію там справді багато, причому  переважно в позитивному ключі, про Україну — ледве абзац у російському контексті. Але навряд чи це головне в оцінці того, що сказав Макрон. Про Африку та колишні французькі колонії французький президент говорив ще більше, ніж про Росію. Про Німеччину і Велику Британію він тільки згадував, відзначивши, що перша випереджає Францію на основних міжнародних майданчиках, а друга своїм Брекзитом дала шанс ширшому  міжнародному використанню  французької мови. 

Про Європейський Союз Макрон побіжно  згадував, тільки коли йшлося про Росію, Африканський Союз і екологію, НАТО — в контексті європейської оборонної автономності. Це не означає, що ЄС і НАТО не важливі для Франції. Вони важливі, але не в них Франція бачить джерела та  інструменти геополітичних інновацій. 

Франція має намір  максимально реалізовувати власні можливості, не ставлячи інтереси союзників і друзів вище за власні: "Ми не та держава, яка неодмінно вважає ворогів наших союзників нашими ворогами і забороняє собі говорити з ними. Я вважаю, що в цьому сила Франції. У нас має бути наша власна стратегія, бо ця стратегія стоїть на службі наших інтересів і нашої ефективності у світовому співтоваристві".

Промову Макрона можна вважати еталоном політичного тексту, який викладає    стратегію. Послідовно, переконливо й доступною мовою викладені поточний стан справ, імовірний результат, якщо все залишиться так, як є, стратегічна  мета Франції, шляхи та способи її досягнення.

Французький президент констатував крах світобудови, який спостерігається одночасно в безпеці, політиці й економіці. Кількість збройних конфліктів зростає, провідні країни дедалі  більше керуються  власними цілями  на шкоду колективним, ринкова економіка перестала бути справедливою через "фінансизацію" — гіпертрофовану роль фінансових накопичень і бульбашок. Ринковий капіталізм і демократія повсюди перестали бути привабливими для середнього класу, який до останнього часу вважався їхньою головною опорою. Технологічний прогрес тільки поглибив  диспропорції розподілу благ: "Технологічна революція веде не тільки до економічного, а й до антропологічного дисбалансу". Екологічні зміни ще більше загострюють  проблеми. 

На цьому сумному для Європи тлі, на думку Макрона, на перші ролі виходять країни з потужною мотивацією перемог та історичних досягнень, країни з  "культурною і цивілізаційною  життєвою силою", — Росія, Індія, навіть Угорщина, але особливо США і Китай. Світ, яким його бачить Макрон, рухається до нової біполярності, тепер уже американо-китайської. Причому розслаблена й аморфна Європа на додачу виявилася ще й зоною американо-російського змагання. Якщо нічого не робити, європейські цінності перестануть бути визначальним чинником  світового порядку. Європа зникне! Не буде багато чого  звичного, що  ще недавно вважалося фундаментальним, наприклад Світової  організації торгівлі. 

Францію таке другорядне для неї майбутнє між США і Китаєм не влаштовує. Вона має намір змінити стратегію й повернутися у велику світову гру як ключовий учасник. Та глобальна ідея, "життєва сила", якою Макрон хоче врівноважити Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна, — це гуманізм, традиційний і унікальний для Європи. Навіть для споріднених США, як вважає французький президент, гуманізм вторинний на тлі акцентування свободи. Людський розвиток має стати головним змістом діяльності французького уряду, він надихне й відродить Європу та поверне рівновагу світові. 

Французький президент бачить п'ять основних шляхів, рухаючись якими, Франція може досягти  своєї великої мети. Перший напрям — взяття на себе ролі "балансуючої сили", здатної принести вирішення глибинних проблем світобудови. Приклади відновлення балансу — позиція Франції щодо Ірану, і особливо Росії. Макрон вважає, що між Заходом і Росією виникло трагічне нерозуміння, внаслідок  чого Росія сприйняла європейські цінності як "троянського коня", покликаного зруйнувати Росію, стала ворожою Європі. Бачачи цю ворожість, Захід почав ізолювати Росію. Але продовжувати політику виштовхування Росії з Європи, за словами Макрона, — "велика стратегічна помилка", натомість треба  "перетасувати карти у прямому й вимогливому діалозі з Росією", оскільки без "умиротворення" відносин із Росією новий гуманістичний європейський проєкт, нове європейське відродження неможливе. 

Як вважає французький президент, Росія, задля власного блага, має бути разом із Францією і Європою. Логіка, мабуть, уже викладена Путіну, але зустрінута ним без очевидного ентузіязму, полягає ось у чому. Росія за п'ять останніх років досягла  вражаючих успіхів у просуванні своїх інтересів на міжнародній арені, діючи натхненно й зухвало. Вона повернулася в багато регіонів світу й відіграє роль у всіх основних конфліктах, скориставшись слабкістю Заходу. Але з валовим внутрішнім продуктом на рівні Іспанії, старіючим населенням  та зростанням внутрішньої політичної напруги  Росія ризикує стати молодшим партнером Китаю. Тому, вважає французький президент, Росія має прийняти запропоновану їй Францією стратегічну альтернативу. 

Саме цей пасаж, а не стисле  згадування необхідності вирішити  російсько-український  конфлікт  у нормандському форматі, може коштувати Макрону підтримки Путіна. Кремлівський довгожитель уже чув порівняння ВВП Росії й Іспанії, а також натяк, що Росія сама ж копає собі могилу, намагаючись влаштувати обструкцію Заходу по всьому світу. У такому ключі висловлювався Барак Обама, коли був президентом США. Путін ці аргументи чув, але не сприйняв, навпаки — почав діяти ще більш напористо. З боку Макрона звертатися до аргументації Обами, простягаючи при цьому руку дружби, означає наступати на хворий  мозоль Путіна. Москві залишається тільки гадати, був цей збіг усвідомленим чи неусвідомленим. 

Однак пропозицію   озвучено, і вона  з боку Макрона — рішуча. Якщо тільки Росія вирішить конфлікт із Україною на прийнятних для Заходу умовах, вона може стати партнером Заходу на кращих умовах, ніж обіцяє Китай, коли  говорити про цивілізаційні, а не тільки економічні аспекти. Зрозуміло, що Франція розвиватиме діалог із Росією, зокрема  в новому форматі 2+2 ( міністри закордонних справ і оборони). Але немає гарантій, що Франція отримала колективний мандат Заходу на ведення   з Росією переговорів та висування  їй стратегічних пропозицій. 

Другий напрям просування французьких інтересів у світі — посилення того, що Макрон назвав "європейським суверенітетом" і протиставив націоналізмові. Як випливає з пояснень,   під цим слід розуміти  можливість для європейців самостійно визначати свою долю, в широкому сенсі цього слова. Президент Франції тут змовчав про Європейський Союз, зате згадав про Велику Британію, яка має  бути частиною "європейського суверенітету", незалежно від результату Брекзиту. Як приклад Макрон навів розвиток спільних можливостей європейських країн для втручання в зовнішні конфлікти з метою їх вирішення. Але ідея ширша й охоплює, крім безпеки, політику, економіку, технології, культуру, інші сфери, в яких відбувається міжнародна конкуренція. Макрон, таким чином, запропонував європейський проєкт, який не еквівалентний Європейському Союзу  і в якому, відповідно, роль Німеччини не така велика. Однак інституційна модель "європейського суверенітету" поки що туманна.

Третій напрям — формування оновленого партнерства з країнами Середземномор'я та Африкою. Це найбільш розгорнута частина виступу Макрона, бо доля Франції "абсолютно невід'ємна від долі Африки", вона "ключовий союзник у тому, щоб Європа продовжила відігравати свою роль у справах світу". З Росією справа, мабуть, простіша. 

Четвертий напрям — активізація міжнародних зусиль Франції в багатосторонніх форматах, переважно  в інтересах глобального розвитку (клімат, біологічне розмаїття, здоров'я, гендерна рівність). Як і інші європейські країни з тривалою історією світового лідерства, Франція вустами Макрона позначила свої фінансові зобов'язання в цих питаннях. На 2022 р. вона витрачатиме на потреби світового розвитку 0,55% свого ВВП.

П'ятий напрям — розвиток нового інструментарію зовнішньої політики Франції. Дипломатія має діяти спільно   з секторальними професіоналами і громадянським суспільством. Тут немає особливої новизни ідей. Але, можливо, Франція знайде нову, ефективнішу форму їх реалізації. 

Сказане Макроном не варто абсолютизувати, — яскраві стратегії з'являються не так уже й рідко і блякнуть швидше, ніж можна очікувати. Понад те, "авторські" стратегії можуть стосуватися  особистої долі їх  творців не менше, ніж  долі країни, яку вони представляють. Однак у промові Макрона звучить гучне нагадування про нову реальність, у якій може не бути старих, усе ще звичних в Україні констант — об'єднаної Європи, європейських цінностей, вільної торгівлі, навіть звичного середовища проживання. 

Щоб вижити й розвиватися, потрібні натхнення, відкритий погляд на світ, розуміння своїх бажань, обмежень можливостей. Але спочатку потрібне слово, промова, текст. Не обов'язково це має називатися "стратегією". Але обов'язково це має бути складенням пазла майбутнього. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво