Гра не за правилами - Міжнародна політика - dt.ua

Гра не за правилами

5 липня, 11:46 Роздрукувати Випуск №26, 6 липня-12 липня

Чому визначити нових керівників ЄС виявилося так важко.  

Формально, з 2004 р. діє правило, згідно з яким представник європейської політичної сили, що отримала, за підсумками виборів, більшість у Європарламенті (ЄП), ставав основним претендентом на роль голови Єврокомісії (ЄК). Решта постів і посад у європейських інститутах розподілялася між представниками менш численних фракцій ЄП, але з урахуванням дотримання гендерних пропорцій, регіонального представництва тощо.

Формальною цю процедуру можна назвати саме тому, що ніде офіційно її не прописано, і в статті 17.7 Договору про ЄС лише зазначено, що Європарламент обирає голову Єврокомісії за поданням більшості членів Європейської Ради ― тобто глав 28 держав ― членів ЄС, які мають узяти до уваги результати виборів до Європарламенту. Кілька разів між Європарламентом і Європейською Радою виникали тертя щодо принципу виборів голови Єврокомісії. Глави держав вважають, що Європарламент не має права нав'язувати їм кандидатів керівних органів ЄС. Провідні політсили ЄП, своєю чергою, наполягали, що практика, коли керівники держав ЄС закрито обговорюють кандидатуру на посаду голови Єврокомісії, не зовсім демократична.

Торік конституційний комітет ЄП схвалив рішення, в якому йдеться, що "Європарламент може відхилити затвердження будь-якого кандидата, запропонованого Європейською Радою на посаду голови Єврокомісії, якщо той не є лідируючим кандидатом (від нім. Spitzenkandidat), схваленим партіями в процесі виборів". Такими "шпіценкандидатами" перед європейськими виборами 2019-го було визначено кілька політиків. Німця Манфреда Вебера (член Християнсько-соціального союзу, з самого початку підтриманий Ангелою Меркель) від найбільшої фракції в Європарламенті ― Європейської народної партії (ЄНП). Перший заступник голови Єврокомісії Франс Тіммерманс (колишній міністр закордонних справ Нідерландів) став кандидатом від Прогресивного альянсу соціалістів і демократів. А, скажімо, третя за чисельністю фракція ЄП ― Альянс лібералів і демократів за Європу ― своїми "лідируючими кандидатами" назвала відразу семеро людей.

Проте цього разу така система визначення кандидатів дала збій. За підсумками останніх травневих виборів, дві найбільші політичні сили ― ЄНП і соціал-демократи ― не отримали достатньо голосів, щоб створити міцну коаліцію (разом вони мають 336 із 751 місць), і для прийняття рішень їм доведеться шукати підтримку від лібералів та "зелених".

До того ж "шпіценкандидат" від народної партії Вебер виявився неприйнятним для багатьох членів Європейської Ради. За повідомленням Financial Times, проти нього були готові проголосувати понад 10 із 28 глав держав ― членів ЄС. Серед них президент Франції Еммануель Макрон. Навіть канцлерці ФРН стало очевидно, що вона не зможе "протиснути" кандидатуру Вебера під час дискусії про майбутнього голову Єврокомісії.

Під час консультацій під завісу саміту "Великої двадцятки" в Осаці 29 червня лідери Німеччини, Франції та Іспанії домовилися підтримати кандидатуру Франса Тіммерманса на посаду голови ЄК. Таким чином, спочатку лідери не хотіли відмовлятися від ідеї зі "шпіценкандидатом", хоча, наприклад, було відомо, що Тіммерманса не люблять в Альянсі лібералів і демократів за Європу (ALDE).

Коли наступного дня для обговорення цієї ініціативи лідери ЄС зібралися на спеціальний саміт у Брюссель, виявилося, що проти кандидатури Тіммерманса виступають представники "Вишеградської групи" (Чеська Республіка, Польща, Словаччина й Угорщина), а також Італія. Якщо для східноєвропейців це був уже традиційний протест проти рішень, які нав'язують їм Німеччина і Франція, то італійці просто прикинули, що їм із таким розкладом не дістанеться жодної з ключових посад у ЄС.

Консультації було зірвано, і голова Європейської Ради Дональд Туск вимушено перервав саміт, щоб лідери ще раз добре подумали. В цих умовах вони вирішили повністю відійти від концепції "шпіценкандидата", що розв'язувало їм руки для пошуку компромісу.

У вівторок, 3 липня, після консультацій було оголошено про досягнення рішення, яке здивувало багатьох: кандидатом на посаду голови Єврокомісії запропонували Урсулу фон дер Ляєн, яка з 2013 р. очолює міноборони ФРН. Таким чином, у разі схвалення її кандидатури Європарламентом вона стане першою в історії Євросоюзу жінкою ― головою ЄК. Торік їй виповнилося 60, вона мати сімох дітей. Крім німецької, вільно володіє англійською та французькою.

Стало відомо, що її кандидатуру підтримали всі лідери ЄС, крім одного, що утримався. І це була Ангела Меркель. Урсула фон дер Ляєн точно не входила до планів канцлерки, хоча колись саме її Меркель розглядала як свою потенційну наступницю на посаді. Кандидатом на крісло голови ЄК її висунули Е.Макрон і Д.Туск.

Урсула фон дер Ляєн увійшла в німецьку політику досить пізно ― в 40 років, але її кар'єра швидко йшла вгору. Попрацювавши на кількох міністерських посадах в урядах Меркель із 2005 р., пані фон дер Ляєн не побоялася стати першою жінкою ― міністром оборони ФРН, а в Німеччині цю посаду вважають "могилою для перспективного політика". Їй удалося те, чого не зробили багато з 17 її попередників, ― зупинити скорочення чисельності армії та домогтися збільшення витрат на переозброєння Бундесверу. Однак останні звіти свідчать, що боєздатність німецької армії за шість років її роботи в міністерстві знизилася: фон дер Ляєн не змогла відбудувати систему відносин із військовими. Плямами на мундирі міністра стали принизливі практики для рекрутів та зростання правоекстремістських настроїв в армії, скандали з розтратою бюджетних коштів. На тлі падіння популярності міністра оборони Меркель вибрала наступницею Аннегрет Крамп-Карренбауер.

Призначення головою Єврокомісії дозволить фон дер Ляєн дистанціюватися від німецької політики й повернутися на свою батьківщину, в Брюссель. Саме там Урсула фон дер Ляєн народилася й прожила перші 13 років.

Польська Gazeta Wyborcza повідомила, що голос прем'єр-міністра Польщі М.Моравецького та його колег із "Вишеградської групи" на підтримку фон дер Ляйєн відданий саме через її "правильне ставлення до Росії" ― неприйняття анексії Криму й жорсткі заяви стосовно Донбасу. Вона також прибічниця створення європейської армії та зміцнення НАТО. Однак, на думку європейських експертів, як політик європейського масштабу вона може розчарувати євроскептиків, оскільки виступає за найтіснішу інтеграцію в ЄС і навіть є прибічницею федералізації Європи. Це не дуже популярні ідеї в умовах наближення Брекзиту.

Крім того, лідери ЄС прийняли рішення про призначення прем'єр-міністра Бельгії Шарля Мішеля на посаду, яку нині обіймає Д.Туск, ― голови Європейської Ради. Цього 43-річного політика ліберальних поглядів вважають достойним наступником свого батька ― Луї Мішеля, колись єврокомісара. Ставши прем'єр-міністром країни у 38 років, Шарль зміг утримувати крихку коаліцію з фламандськими націоналістами п'ять років. Уміння шукати компроміси та домовлятися з праворадикалами ― корисні нині якості для європейського політика.

72-річного в. о. глави МЗС Іспанії й екс-президента Європарламенту соціаліста Жозепа Борреля висунуто на посаду високого представника ЄС із питань зовнішньої політики та політики безпеки замість Федеріки Могеріні. Якщо його затвердять, то очолить європейську дипломатію політик, який підтримував Київ у протистоянні з Москвою в газовому спорі 2006-го. У травні ц.р. він назвав Росію "давнім ворогом", а коли його попросили пояснити, що він мав на увазі, політик пояснив: Росія перетворюється на загрозу й суперника для Європи, як колись СРСР.

На посаду президента Європейського центрального банку номінували директорку-розпорядницю Міжнародного валютного фонду Крістін Лагард. Макрон домігся того, чого хотів: представник Франції очолить ЄЦБ. Однак Лагард навряд чи слухатиметься вказівок із Єлисейських полів. Коли взяти до уваги її відданість політиці фінансової дисципліни, то її призначенню більше зрадіють у Берліні.

І, нарешті, після цих розстановок стало зрозуміло, що італійський представник одержав у своє розпорядження посаду голови Європарламенту. Соціаліста Давіда-Марію Сассолі обрали на цей пост 3 липня. На своїй першій прес-конференції в новій іпостасі він заявив, що не бачить у "найближчому майбутньому якихось змін у позиції Європейської Ради, Європейської Комісії та Європарламенту" з питань санкцій стосовно Росії.

Кандидатури Жозепа Борреля та Урсули фон дер Ляєн уже в середині липня мають пройти затвердження в Європарламенті. Дебати обіцяють бути гарячими, оскільки частина депутатів незадоволена "самоправством" європейських політиків, які позбавили законодавчий орган можливості впливати на вибір кандидатів через систему "лідируючого кандидата". Якщо названі кандидатури не будуть підтримані, 28 членів Європейської Ради муситимуть знову шукати підходящих номінантів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво