Комсомольська завзятість української євроінтеграції - Міжнародна політика - dt.ua

Комсомольська завзятість української євроінтеграції

13 липня, 16:44 Роздрукувати Випуск №27, 13 липня-19 липня

За довгу історію самітів Україна—ЄС виробився певний шаблон розуміння цієї події.

радио свобода

По-перше — це привід оцінити політичну ситуацію в ЄС і Україні і прокоментувати загальний стан відносин. По-друге — спробувати знайти якісь символічні знаки в тому, що відбулося чи ні під час самої події. І по-третє — прокоментувати прикінцеву заяву, яка на момент саміту вже давно узгоджена.

Якщо поглянути на саміт Україна—ЄС, що відбувся минулого тижня, за цим шаблоном, то є ризик потрапити в пастку, в яку потрапили українські професійні євроінтегратори. Але про все своєю чергою.

За очевидною обставиною зміни влади і в Україні, і в ЄС трохи втратився найцікавіший момент. Справді, лідери європейських інституцій ідуть зі своїх посад. Але не йдуть з політики. Справді, з осени матимемо новий уряд в Україні й нових очільників європейських інституцій. Але інтенсивність діялогу між Україною і ЄС дає багато нагод встановити контакти між новими людьми на посадах. Навпаки, певна рутинність і традиційність — саміт улітку, Рада асоціяції в грудні — чудова нагода підкреслити: відносини між Україною і ЄС не залежать від виборів.

Натомість саміт став моментом болісної рокіровки в українській політиці. Володимир Зеленський став президентом. Для нього саміт — важлива, але не єдина подія в календарі офіційних заходів. Під час підготовки саміту з боку ЄС справді лунали нотки занепокоєння щодо опрацювання змістової частини саміту. Але це скоріше питання зміни команд, ніж зміни політики. Саміт був підготовлений на належному рівні. Прикінцева заява відображає реальний стан співпраці, визначає пріоритети. Тези, висловлені під час саміту президентом та іншими членами української делегації, — фахові. Напередодні саміту президент і Дональд Туск відвідали Станицю Луганську. Це — вже частина державного управління.

Натомість для Петра Порошенка саміт став утіленням політичної дії. Майже всі ключові спікери від "Європейської Солідарности" робили заяви і давали поради щодо того, яким має бути саміт, що на ньому говорити, як поводитися тощо. Тобто саміт став частиною передвиборної кампанії і приводом прорекламувати свою професійність у сподіванні отримати додаткові голоси на виборах. Чистої води політика. Аж до того, що найбільш резонансна подія — незапрошення на саміт профільної віцепрем'єрки, а заразом і кандидатки в депутати від ЄС, і подальший розголос цього факту — не могла не сприйматися як частина передвиборної агітації.

Чи це спрацює політично — стане відомо на виборах. Але з євроінтеграційного погляду саміт став приводом оцінити, що вдалося і не вдалося Петрові Порошенку за період його каденції.

Відправним пунктом для такого оцінювання можна вважати прикінцеву заяву саміту. Тут є згадка про найбільші досягнення минулих років — безвіз і Угоду про асоціяцію. Дуже важливі проєкти.

Усі елементи безпекової і міжнародної політики — підтримка територіяльної цілісности, стримування Росії — цей блок заяви є розлогим і деталізованим. І це знову ж таки заслуга — заслуга, здобута постійною багаторічною роботою дипломатичного корпусу. Гарним доповненням безпекового блоку стали проєкти технічної допомоги ЄС для Азовського регіону. Головне — ніхто не намагається збавляти темпів. Ні з боку України, ні з боку ЄС (попри спроби в окремих державах-членах переглянути й пом'якшити санкційний режим проти Росії).

Найбільше ж суперечностей криється в питаннях щодо майбутнього: чого ми можемо досягти у співпраці з ЄС надалі? 

У своїх передвиборних порадах Петро Порошенко знову звернувся до ідеї секторальних союзів, які він пропагував кілька років тому.

І тут прикінцева заява дає досить дошкульну оцінку, яка погіршується прагненням українських євроінтеграторів будь-що видавати за перемогу.

Яскравий приклад — "промисловий безвіз", тобто Угода АСАА, про яку останніми роками писано і говорено багато. Гіпертрофовано технічна угода, яка визнає якість і безпечність української промисловости, поліпшує умови для промислового експорту. Те, про що мріють всі наші політики, — експорт з доданою вартістю, технології.

Уряд справді зробив багато протягом останнього року. Змусив ЄС сформулювати вичерпний перелік вимог для укладення угоди. Укотре протягнув у Раді необхідний закон. (Не варто прискіпуватися, що це далеко не перший закон на цю тему з 2014 року і що кожного разу говорилося про те, що вимоги виконано. Не варто прискіпуватися, що законопроєкт був поданий депутатами, а не урядом. Не варто прискіпуватися, що законопроєкт було провалено й поспішно ухвалено знову і що було втрачено важливий час. Усе це звичайні для українських реалій речі.) 

Ми справді наблизилися до того, щоб це питання розглянути по суті. Але не встигли. Не дотягли. І за фактом лишилися там, де й були п'ять років тому.

І є ризик, що люди, які успішно саботують цей напрям десятиліттями, зітхнули полегшено і сказали: "Знову пронесло". Може й у наступні п'ять років так пощастить. Бо так траплялося завжди з початку 2000-х.

Тому лицемірно лунають фанфари з боку українських євроінтеграторів, що, мовляв, у прикінцевій заяві вперше згадано про можливість укласти Угоду АСАА. Така можливість декларувалася з боку ЄС багато-багато років. До того ж вона вже багато років як юридично закріплена в Угоді про асоціяцію.

І якщо й варто голосно говорити на цю тему, то треба говорити, чому саме не вдалося. Аби ті, хто прийдуть на зміну, могли уникнути тих самих пасток. Українські ж євроінтегратори вирішили традиційно шукати приводів для самореклами. А шкода.

Подібна ситуація в нас і з цифровим ринком. На перший погляд, усе посувається вперед. У прикінцевій заяві трохи більше слів про цифровий ринок, ніж у попередній. А що ж маємо в сухому підсумку? За рік від минулого саміту Україна і ЄС обмінялися двома документами. Ми надіслали дорожню карту щодо інтеграції до цифрового ринку ЄС у серпні 2018 року. І наприкінці червня 2019-го, якраз напередодні саміту, отримали від ЄС звіт про оцінку цієї дорожньої карти. 30 сторінок тексту від чиновників Єврокомісії в різний спосіб говорять "ні", "ні" і ще раз "ні". Що наша дорожня карта не така вже й дорожня. Надто загальна. А я ще додам — і неамбітна, з дедлайнами на грудень 2023 року (що нашою бюрократичною мовою означає — ніколи). Що про інтеграцію може йтися лише в контексті електронних комунікацій, а не всього цифрового ринку. Що потрібно оновлювати додаток XVII, але в цілому — не лише електронні комунікації, а й поштові та фінансові послуги, міжнародні морські перевезення. Це, до речі, елегантний європейський спосіб саботажу — затягнути роботу в нескінченність.

Тому, знову ж таки попри суперлативи в комунікаціях, ми лишилися там, де й були в цьому питанні. Можливо, transition book, який готує віцепрем'єр-міністр з європейської і євроатлантичної інтеграції, має відповідь. Хоча, гадаю, все простіше — брак інтересу й апетиту до цього питання в уряді в цілому. І неспроможність урядових євроінтеграторів "продати" цю ідею всередині уряду.

Ще більшим фіяско стала "шенгенська" сфера — співпраця у сфері юстиції, свободи й безпеки. Від часу минулого саміту ЄС сказав "ні" будь-яким новим форматам у цій сфері — лише продовження існуючої співпраці. Дивні формулювання на цю тему в прикінцевій заяві звучать позитивно, але насправді — це просто прохання поки що приборкати свої амбіції.

На цьому тлі досить специфічно успішними виглядають два напрями — митниця і енергетика.

Інтеграція української митниці до ЄС стала пріоритетом роботи Мінфіну. Почасти через те, що це вимога ЄС для надання макрофінансової допомоги. А головне, через те, що інтеграція з європейськими митницями — це чи не єдиний шанс позбутися контрабанди й корупції на митниці українській. Додатковим обнадійливим сигналом є те, що Максим Нефьодов зробив інтеграцією до ЄС одним з наріжних каменів своєї роботи на чолі української митниці.

Так чи інакше, але всі потрібні закони готові до схвалення у другому читанні і в цілому. На жаль, цього четверга — останнього акорду Ради — їй вистачило запалу лише на Виборчий кодекс. Принаймні потрібні законопроєкти не вбили. І це добре. Буде чим зайнятися новій Раді.

В енергетиці Україна і ЄС буквально напередодні саміту завершили епопею з оновленням Додатка XXVII до Угоди. Володимир Гройсман і Федеріка Могеріні обмінялися листами про остаточне юридичне схвалення рішення Ради асоціяції про його оновлення. 

Чому це важливо для євроінтеграторів? Тому що це не автоматичне оновлення додатків до Угоди, а істотна зміна відносин у цій сфері — від співпраці до інтеграції. ЄС рішення далося нелегко. Але воно може бути проривним і для інших сфер, де Україна хоче інтегруватися до внутрішнього ринку ЄС.

Чому це важливо для енергетики? Бо новий підхід до відносин з ЄС у цій сфері посилює всі ті реформаторські зусилля, яких Україна докладала впродовж минулих років. Але само по собі це рішення нічого не змінює. Його потрібно реалізувати на практиці. Зокрема, провести найретельніший моніторинг нашого законодавства з боку Єврокомісії. Для того щоб запустити механізм повної юридичної інтеграції. Це особливо потрібно нині, коли в нашій енергетиці бурхливо запускається ринок електроенергії, очікується газова блокада з боку РФ і до всього — потрібно вирішити проблеми з "конституційністю" регулятора.

До речі, про це йшлося під час саміту. А отже й конструктивний сценарій упровадження цього рішення є цілком реальним.

Ось такої серйозної та об'єктивної розмови про євроінтеграцію з боку тих політиків, які здіймають ЄС на свої прапори, бракувало в контексті саміту. І за найгучнішим скандалом саміту, коли на нього не пустили Іванну Климпуш-Цинцадзе, загубилося головне — що саме вона мала сказати під час саміту. Які унікальні меседжі несе євроінтеграційний блок уряду? Ця історія дуже показово свідчить про те, що офіційна дискусія про інтеграцію до ЄС ніяк не може остаточно позбутися комсомольського завзяття у формуванні гасел. Якщо їх позбутися, то можна побачити, що Україна багато що робить на шляху інтеграції до ЄС, і їй багато що вдається. Тільки говорити про це треба по-дорослому. 

Що ж далі? Як і торік, усі обнадійливі, але туманні обіцянки у прикінцевій заяві треба реалізувати на практиці. Як і торік, між самітом і Радою асоціяції українські політики й чиновники мають шанс домогтися від ЄС конкретних кроків і рішень. Якими вони будуть — побачимо вже в грудні. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво