Мистецтво можливого - Міжнародна політика - dt.ua

Мистецтво можливого

6 вересня, 20:32 Роздрукувати Випуск №33, 7 вересня-13 вересня

Як Україні переглянути умови вільної торгівлі з ЄС.

Активізація торгової політики приречена стати одним із пріоритетів нової владної команди президента Зеленського. 

Таку пріоритетність диктує економічна статистика: у 2018 р. експорт товарів і послуг з України становив 45,2% ВВП, імпорт — 53,8% від ВВП. Хронічне для української економіки негативне сальдо балансу поточних операцій торік зросло до 8,6% ВВП. Україна ще невпевнено приміряє статус "молодої торговельної держави" (emerging trading nation), однак наразі ці показники більше сприймаються у "кризовому" форматі, крізь призму переважно сировинного характеру нашого експорту і, відтак, залежності від світової цінової кон'юнктури. Тим часом статистику можна читати й по-іншому: зовнішньоторговельна політика, спрямована на оздоровлення структури торгівлі, розширення доступу до ринків та розумний захист національного виробника, здатна у середньостроковому плані стати одним зі стимулів економічного зростання. 

На сьогодні торгівля з ЄС є ключовим фактором у зовнішньоторговельному балансі України. У 2018 р. на ринок ЄС припадало 42,6% всього українського експорту, а 40,6% всього імпорту "закривали" саме європейські товари та послуги. Чи може вплинути поліпшення умов торгівлі з ЄС на національні економічні показники? Які в нас для цього є інструменти в рамках поглибленої і всебічної зони вільної торгівлі (ПВ ЗВТ) з ЄС? 

Є два відмінних, хоч і потенційно сумісних бачення того, як Україна може  активніше  використовувати потенціал ПВ ЗВТ. Перше з них — відображене в активно підтримуваній до останнього часу Брюсселем офіційній позиції уряду В.Гройсмана — полягає в тому, що Україна не повністю використовує економічний потенціал Угоди про асоціацію в таких сферах як гармонізація технічних регламентів і стандартів для промтоварів (т. зв. "промисловий безвіз"), впровадження санітарних і фітосанітарних вимог, спрощення митних процедур, використання правил походження товарів. Більше того, відповідні реформи дозволили б пожвавити торгівлю товарами з більш високою доданою вартістю (промислова продукція), підтримати експорт малих і середніх підприємств. Відповідальність за такий стан справ лежить на українській стороні, передусім на законодавчій гілці влади. Київ має  рішучіше впроваджувати європейські норми на законодавчому та інституційному рівнях. 

Друге бачення поділяють переважна частина українських експортерів та низка експертів, зокрема ті, хто був причетний до переговорів про укладення Угоди про асоціацію. На їхню думку, нинішні   тарифні преференції ПВ ЗВТ для експорту товарів узгоджувалися в цілковито інший історичний період торговельних відносин України з ЄС. Сьогодні вони штучно обмежують присутність українського експорту на європейському ринку і таким чином необґрунтовано знижують цінність ПВ ЗВТ для української економіки. Зокрема  це стосується агрохарчового сектора, оскільки торгівля сільськогосподарською продукцією лише частково лібералізована в рамках ПВ ЗВТ з  допомогою безмитних тарифних квот. Відтак, Україна має підстави, з економічних міркувань, порушувати питання   їх перегляду. 

Брюссель далебі не поспішатиме поділяти таку точку зору, зате два недавні епізоди у  хроніці торговельних зв'язків дозволяють істотно  посилити нашу аргументацію в діалозі з Євросоюзом. Перший із них стосується додаткових торговельних преференцій, в односторонньому порядку наданих ЄС Україні з 1 жовтня 2017р. терміном на три роки для понад 50 категорій товарів. Рішення Брюсселя надати ці преференції було прийняте у відповідь на одностороннє скасування Росією з 1 січня 2016 р. режиму вільної торгівлі СНД для України та запровадження ембарго на український агрохарчовий експорт. Рішення Москви стало відповіддю на початок дії з січня 2016 р. ПВ ЗВТ Україна—ЄС. Очевидним мотивом рішення ЄС було розуміння того, що чинні на той час у рамках ПВ ЗВТ преференції вже не відповідали новим реаліям торговельних відносин у Європі, і відтак — потребам та можливостям українського експорту. Це був унікальний момент, коли Києву вдалося конвертувати політичну підтримку ЄС у конкретну економічну вигоду. На жаль, ця вигода виявилася істотно  обмеженою через протидію європейських виробників, яким вдалося значно  скоротити первинний "перелік побажань" української сторони з понад 100 товарних позицій, включно з цукром, м'ясом птиці, молочною продукцією, на більш ніж наполовину. Другий епізод уже обійшов газетні шпальти, — це ініційований Брюсселем перегляд митних преференцій для імпорту української курятини, які для ЄС раптом виявилися такими, що не відповідають сучасним комерційним реаліям. 

Ефективна стратегія оновлення Угоди про асоціацію має інтегрувати обидва підходи. З одного боку, виконання Києвом Угоди далеко не гарантує автоматичного розширення доступу на ринок ЄС. Візьмімо для прикладу "промисловий безвіз". По-перше, Угода про асоціацію зберігає за ЄС свободу рішення щодо взаємного визнання технічних стандартів (Угода АСАА). Врешті-решт,    таке рішення буде політичним, оскільки якість виконання Україною "домашнього завдання" буде лише одним із чинників, які братимуться до уваги. По-друге, передумови укладення Угоди АСАА не деталізовані, кожен із етапів реформ передбачає верифікацію стороною ЄС, а відтак — збереження за Брюсселем контролю над процесом. І найголовніше: перелік категорій промислових товарів, на які має поширитися майбутній режим взаємного визнання відповідності стандартів, викладений у Додатку ІІІ Угоди про асоціацію, — теж застарів. Наприклад, Україні сьогодні було б вигідно включити до цього Додатку стандарти виробництва лікарських засобів (т.зв. "належні виробничі практики", англ. Good Manufacturing Practices, GMP), щоб полегшити доступ до ринку ЄС для зміцнілої української фармацевтики. Інакше кажучи, апроксимація законодавства згідно з Угодою — важлива, але недостатня передумова розширення доступу до європейського ринку.

Світова практика угод про вільну торгівлю передбачає їх регулярне оновлення з метою адаптації до нових реалій. Угода про асоціацію не є винятком. Cтаття 29  дає право сторонам провести консультації про розширення сфери лібералізації митних тарифів та прискорення графіку їх  зниження. Однак Угода обмежує такий перегляд низкою умов: 1) предметом консультацій може бути лише обговорення доцільності перегляду митних тарифів, при цьому Угода не зобов'язує сторони досягти відповідних домовленостей; 2) консультації можуть відбутися не раніше, ніж через п'ять років від дати набуття Угодою чинності. Та навіть сама дата відліку п'ятирічного періоду — неоднозначна. Як відомо, Угода набула чинності 1 вересня 2017 р., після її ратифікації всіма державами-членами ЄС. Тим часом   торговельна частина Угоди почала застосовуватися в тимчасовому порядку (до завершення ратифікаційних процедур) з 1 січня 2016 р. Яку ж дату брати за початок відліку?

У кожному разі,  Києву слід готуватися до завершення першого п'ятирічного терміну дії Угоди як нагоди для ґрунтовного перегляду її торговельного сегмента — ПВ ЗВТ. І пам'ятати: без ґрунтовної, продуманої стратегії переговорів із Брюсселем цей шанс може бути змарнованим. 

Зразу можна сказати, які підходи будуть,  скориставшись англійським терміном, "non-starters". Перший  і начебто очевидний сценарій — запит на односторонній перегляд тарифів і тарифних квот ЄС як жест політичної підтримки Брюсселем України. Нам не вдасться повторно відчинити  вікно можливостей зразка 2016 р. У крайньому разі, цей сценарій можна тримати   як альтернативний і більш скромний план  "Б", запропонувавши ЄС продовжити термін дії додаткових преференцій 2017-го, можливо  розширити сферу їхньої дії. Однак економічний ефект їх  продовження буде обмеженим, а ціна згоди ЄС у вигляді додаткових зобов'язань України — занадто високою. 

Другий сценарій — діалог у форматі "вулиці з двостороннім рухом": перегляд торговельних преференцій, якими користуються обидві сторони. Мета — уникнути Чбразу "прохача" і зацікавити європейських виробників, дати їм стимули підтримати перегляд Угоди перед Брюсселем та в столицях держав-членів ЄС. Однак і цей сценарій має небагато шансів на успіх, якщо не враховуватиме сучасну обстановку в міжнародній торгівлі. 

Передусім, торговельні відносини України та ЄС — занадто асиметричні. У 2018 р. український ринок прийняв лише 1,1 % глобального експорту ЄС, імпорт із України загалом становить  лише 0,9% всього імпорту до Євросоюзу. З  таким розкладом сил Україні буде вкрай важко зацікавити ЄС.

По-друге, умови для нових торговельних ініціатив ще ніколи не були такими складними. Торговельне протистояння зі США сьогодні — пріоритет  номер один для Брюсселя. Доступ до агрохарчового ринку ЄС є одним із потенційних призів, які Вашингтон розраховує здобути на цій війні. Зі свого боку, ЄС  став  у глуху оборону і старанно уникатиме появи сприятливих для США прецедентів деінде. 

По-третє, ризик т.зв. "жорсткого Брекзиту"  — особливо прикрий для європейських аграріїв, для яких британські споживачі традиційно були одними з найважливіших у рамках Внутрішнього ринку ЄС. Вихід Британії з ЄС на умовах СОТ (тобто без будь-яких двосторонніх домовленостей) автоматично закриє цей ринок високими тарифами, санітарними вимогами та митними формальностями. На сьогодні ж ризик "жорсткого Брекзиту" у ЄС сприймають майже як певність. 

На додачу до цього, європейський аграрний сектор ще має "перетравити" погоджені в червні домовленості про вільну торгівлю між ЄС і латиноамериканським блоком МЕРКОСУР (до речі, в рамках відповідної угоди про асоціацію). У цьому проєкті, задля відкриття ринку МЕРКОСУР для європейських автомобілів, ЄС пішов на безпрецедентні поступки, погодившись надати бразильським, аргентинським, парагвайським і уругвайським аграріям впродовж 6 років додаткові повністю або частково безмитні тарифні квоти на імпорт яловичини (99 тис. т), свинини (25 тис. т), м'яса птиці (180 тис. т), цукру (180 тис. т), біоетанолу (450 тис. т)  і меду (45 тис. т). Перші новини про досягнуті домовленості викликали хвилю протестів із боку французьких, італійських та ірландських аграріїв. Контекст домовленостей із МЕРКОСУР багато в чому сприяв формуванню в європейських ЗМІ токсичної атмосфери щодо дискусій навколо підписання з Україною угоди про м'ясо птиці. Уявімо собі їхню реакцію, якщо завтра з Києва надійде запит на перегляд аграрних квот ПВ ЗВТ!

Окрім цього, кліматична криза дедалі більше впливає на порядок денний торговельних відносин у світі і дедалі частіше викликає   появу нових торговельних бар'єрів. Публічні погрози президента Макрона на адресу бразильського колеги відмовитися від угоди ЄС—МЕРКОСУР, якщо він не докладе зусиль до гасіння пожеж в амазонських лісах, — це не поодинокий політичний епізод, а початок глобального тренду. Переважна більшість секторів комерційно зорієнтованого сільського господарства — від вирощення олійних культур до утримання худоби — генерують чималу частку парникових викидів  або загрожують  цілісності природних екосистем. Чому ЄС, один  з ініціаторів Паризької кліматичної угоди, повинен змушувати своїх виробників пристосовуватися до нових кліматичних зобов'язань  і водночас толерувати дешевий аграрний імпорт із країн, у котрих цих  зобов'язань не дотримуються? 

Тому наші шанси зростатимуть лише тоді, коли ми відмовимося від звичних шаблонів і почнемо діяти нестандартно. Україні необхідно виступити з амбіційною ініціативою масштабної двосторонньої "модернізації" ПВ ЗВТ з ЄС, її оновлення згідно з новими реаліями й трендами світової торговельної політики. В її основі мають лежати не тільки перегляд тарифних квот, а й такі ідеї як оновлення Додатку ІІІ, на який поширюватиметься "промисловий безвіз", розширення доступу до ринку державних закупівель держав-членів ЄС, лібералізація доступу до ринку послуг фізичних осіб — надавачів послуг та представників ліберальних професій для тих категорій послуг, які передбачають тимчасову фізичну присутність таких осіб на ринку збуту послуг, укладення секторальних угод про доступ на ринки для автомобільних транспортних перевезень.

Щоб зацікавити ЄС підтримати цю ініціативу, Київ має  бути готовим запропонувати зустрічні асиметричні бонуси. Одним із прикладів може бути поширення апроксимації законодавства на нові сектори економіки, в яких імплементація додаткових зобов'язань спрощуватиме взаємне проникнення на ринки та сприятиме інвестиціям, інноваціям, впровадженню нових технологій (як-от цифрова економіка). Ми маємо  бути готовими ініціативно пропонувати нові форми регуляторної співпраці на стику торгівлі й кліматичних змін, захисту лісів та інших уразливих екосистем і не чекати, поки такі форми нам нав'яжуть під загрозою нових тарифів. Збалансована й погоджена з виробниками переговорна позиція може виявитися цікавою для тих держав-членів ЄС (а це — Франція, Німеччина, країни Скандинавії), які сьогодні активно шукають однодумців на глобальній арені для захисту досягнень Паризької кліматичної угоди. 

Уряд і причетні міністерства не могтимуть "витягнути" це завдання самотужки. З відповідною ініціативою мають  виступити   українські експортери,   об'єднавши  фінансові, інтелектуальні   та лобістські ресурси. Постійна фахова присутність українського експортного бізнесу при інституціях ЄС у Брюсселі з налагодженими зв'язками з європейськими індустріями — споживачами українських товарів та послуг і, відтак, природними союзниками наших експортерів — має стати ресурсом, на який офіційна переговорна команда зможе спиратися у складному й тривалому марафоні переговорів із ЄС. Для цього потрібні час, візія і політична воля як з боку уряду, так і з боку капітанів нашої економіки. Починати діяти потрібно вже зараз.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво