Порохова бочка для Сербії? - Міжнародна політика - dt.ua

"Порохова бочка" для Сербії?

29 березня, 18:00 Роздрукувати Випуск №12, 30 березня-5 квітня

Антиурядові протести в Белграді можуть змінити стратегічний баланс сил на Балканах.

© BIRN/Natalia Zaba

"Один з п'яти мільйонів". Під таким гаслом у Сербії тривають масові протести, спрямовані проти порушення громадянських свобод, переслідування опозиції та журналістів. 

Серед вимог — і відставка президента Александара Вучича. Наслідки цих протестів непередбачувані. І це тривожить. Адже Сербія як одна з провідних країн Західних Балкан є чинником стабільності регіону.

Обраний на посаду глави держави в травні 2017 року лідер Сербської прогресивної партії (СПП) А.Вучич свої завдання бачив у прискоренні європейської інтеграції, врегулюванні проблеми з Косово, соціально-економічних реформах, захисті сербів. Поряд із чорногорцем Міло Джукановичем і албанцем Еді Рамою нині Александар Вучич — іще один strongman на Балканах, авторитарний глава держави, якого підтримують як США і ЄС, так і РФ. 

За роки його президентства зупинено падіння економіки і стабілізовано інфляцію, поступово скорочується рівень корупції. Втім, безробіття досягає 15—16%, а серед молоді — 25—30%. Залишається невисоким рівень життя населення, особливо у провінції. Зберігається низький ступінь політичних і громадянських свобод. Мас-медіа здебільшого перебувають під державним контролем, а переслідування журналістів набувають системного характеру. 

А.Вучич у складному становищі. З одного боку, він виступає за членство Сербії в ЄС. Але воно неможливе без домовленостей із Косово і системною імплементацією правил та вимог Євросоюзу. З іншого — статус регіонального лідера, "рятівника" сербів і захисника цілісності Сербії потребують підтримки з боку Росії та РПЦ. Опозиція ж традиційно критикує владу, а однією з головних її ідеологем залишається сербський націоналізм. Усе це змушений ураховувати А.Вучич, котрий балансує між євроінтеграцією і великосербством.

На такому соціально-економічному та геополітичному тлі й відбуваються нинішні мітинги, що починалися як реакція суспільства на побиття невідомими лідера руху "Сербська лівиця" Борко Стефановича й неодноразові напади на журналіста Мілана Йовановича. У Сербії напади на політиків і журналістів аж ніяк не поодинокі. Але ці випадки стали останньою краплею: на вулицю вийшли журналісти, викладачі й студенти з вимогою покарати тих, хто вчинив напади. 

І хоча невдовзі нападників на політика затримали, демонстрації тривали, охоплюючи інші міста Сербії. Спочатку в протестувальників не було явних лідерів: були організатори, які намагалися зберегти їхній мирний громадянський характер і не допускати політизації демонстрацій. Серед них найяскравішими особистостями залишаються студентка Єлена Ашанович і актор Сєргєй Тріфунович.

На початку січня до участі в протестах, після запрошення їх організаторами, примкнули опозиційний "Союз за Сербію" (СзС), інші партії та рухи. Демонстрації очолили Бошко Обрадович (радикальний націоналіст і проросійський політик) і Драган Джилас колишній мер Белграда на прізвисько Тайкун (Олігарх). Це призвело до політизації демонстрацій, мітингів і зміни гасел. 

Якщо спочатку головною вимогою протестувальників було прагнення зупинити напади на політиків і журналістів, виділити опозиції ефір на державному телеканалі РТС і відставка міністра внутрішніх справ, то тепер почали лунати політичні вимоги. Серед основних — відставка А.Вучича й усього уряду; перевірка виборчих списків (опозиційні політики вважають, що в них внесено майже 800 тисяч "мертвих душ"); формування технічного уряду, який підготує дострокові парламентські вибори; відмова від переговорів із Косово.

Зміна гасел викликала жорстку реакцію президента, який заявив, що не "допустить насильницької зміни влади, навіть якщо протестувальників буде п'ять мільйонів". Так виник головний слоган демонстрацій — "Один з п'яти мільйонів".

Поява політиків-популістів на чолі протестів і політизація демонстрацій неминуче призвели до радикалізації раніше мирних виступів. 16 березня група демонстрантів на чолі з Б.Обрадовичем, змела нечисленну охорону, ввірвалася в будівлю РТС. Пізніше вони оточили резиденцію президента, але спробам ввірватися туди завадила жандармерія, а Вучич спокійно поїхав собі, помахавши протестувальникам ручкою. Згодом затриманих при штурмі РТС відпустили. 

Ліберали, які першими вивели людей саме на мирні громадянські протести, заявили про незгоду з агресивними діями політиків-популістів і радикалів. Вони також попросили політичні партії, які захопили протест, іти далі своїм шляхом.

Отже, в опозиції нині розкол і відсутність розуміння подальших дій. У цій ситуації багато чого залежатиме від поведінки основних зовнішніх гравців, які впливають на політикум Сербії, — Європейського Союзу, Сполучених Штатів, Росії. 

ЄС і США, які забули про Західні Балкани на початку 2000-х, згадали про цю порохову бочку Європи тільки на початку 2017 року. Таке безпам'ятство призвело до масштабного російського проникнення на Західні Балкани загалом і в Сербію зокрема. Відбувалося розширення не тільки політичної та розвідувальної присутності Росії (наприклад, у Ниші було створено російсько-сербський "гуманітарний" центр, що є базою для російських спецслужб), а й духовно-ідеологічної. 

Модернізований панславізм із гаслами про об'єднання під куполами російської і сербської православних церков призвів до того, що у свідомість сербського суспільства вбили ідею, що "Росія — рятівниця й захисниця Сербії". І ось уже лідер Сербської радикальної партії (СРП) Воїслав Шешель заявляє, що "серби — малі росіяни на Балканах (!), яких хочуть знищити". А СзС, який приєднався до протестів після січневого візиту Володимира Путіна до Белграда, висунув гасла, серед яких і такі, що відповідають російським інтересам, — наприклад, "Косово є Сербія".

Під час путінського візиту впадало в око уперте небажання кремлівського лідера виступити на мітингу прихильників А.Вучича. Але, вимушено погодившись, В.Путін тільки й промурмотів: "Дякую за дружбу". Таку поведінку можна розцінити як прояв невдоволення проєвропейською політикою сербського президента і попередження: друзі на сході, не на заході. 

Після того як США і ЄС згадали про Сербію, вони зосередилися на кількох напрямах фінансової та консультативної допомоги — формуванні громадянського суспільства; підтримці курсу Сербії на інтеграцію в ЄС, що означає проведення глибинних реформ; вирішенні проблеми Косово; забезпеченні верховенства права. При цьому А.Вучича розглядають як "миротворця" Балкан, який стримує від міжусобних зіткнень бошняків, хорватів, сербів і косоварів. 

Не дивно, що Захід, який завжди вітає мирні демонстрації, досить прохолодно поставився до протестів у Сербії, які поступово підпадали під російський вплив. Тому мовчання посольств країн Євросоюзу і США, які оперативно реагують на зіткнення поліції та демонстрантів (як це було в Албанії 16 березня), можна розцінювати як негласну підтримку дій сербської влади. 

На сьогодні є кілька можливих сценаріїв подальшого розвитку подій.

Якщо А.Вучич має чіткий план локалізації демонстрацій та стабілізації обстановки, то Сербія залишиться більш-менш стабільною. А президент і далі лавіруватиме між ЄС і США з одного боку й РФ — з другого. Про наявність у А.Вучича якихось планів свідчить його недавня заява про готовність провести дострокові парламентські вибори навесні—влітку 2020 року, що стало несподіваним для політичної опозиції, яка зопалу відкинула таку пропозицію. Він розуміє, що найімовірніше вибори не принесуть принципових змін і збережуть позиції СПП і особисто А.Вучича. Тому влада не піде на жодні компроміси з політичною опозицією, про що минулої середи й заявив президент. І тоді — або жорсткий розгін, або очікування, коли демонстрації самі стихнуть.

Очевидно, що "Союз за Сербію" продовжить акції протесту і вдаватиметься до радикальних дій, жорстко наполягаючи на своїх вимогах. Це остаточно розколе старих і нових протестувальників. І тоді в країні відбуватимуться два протести, з різними гаслами і метою.

Незгідливість опозиції може підштовхнути А.Вучича до динамічніших дій у реалізації евроінтеграційного курсу, що 2025 року може привести Сербію в Євросоюз. Не виключено, що вже цього року Сербія підпише з Косово угоду щодо кордону. Такий розвиток подій відповідає інтересам ЄС і США, але не РФ. Продовжиться зближення Сербії з НАТО: якщо в 2017—2019 рр. сербські й російські військові тільки двічі проводили спільні маневри, то з НАТО — 13 разів. Звичайно, майже 80% опитаних сербів категорично проти альянсу, але вже 31% вважає корисним співробітництво з цією євроатлантичною організацією. Наслідком цієї політики стане неминуче охолодження відносин з Росією, хоча тут поки що зарано говорити про принципові зміни.

З іншого боку, Александар Вучич задля збереження статусу захисника сербів змушений і далі сподіватися на допомогу Москви, відносини з якою стають дедалі складнішими.

Демонстрації в країні, майже на околиці Європи, можуть перетворитися на чинник, здатний спричинити геостратегічні зміни. Де Сербія стане джекпотом для переможця. 

І як тут не згадати ще один вислів Отто фон Бісмарка: "Якщо в Європі почнеться війна, то обов'язково через якусь дурість на Балканах". 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво